Спеціальні правила спадкування окремих видів майна, прав та обов'язків в Україні та в світі

Вид і обсяг речового права на ділянку залежить від того, на якому праві остання належала спадкодавцеві. При цьому якщо спадкодавець мав лише право використання ділянки це право не може бути успадковане, адже до складу спадщини входить лише право власності на ділянку (ч. 1 ст. 1225 ЦК України), а тому справедливим буде твердження, що воно не включається до спадкової маси, а переходить до спадкоємця понад спадщину.

Отже, перехід у спадщину будівлі або споруди можливий лише із одночасним успадкуванням земельної ділянки, яка функціонально забезпечує даний об'єкт, або із одночасним переходом права користування (оренди) цієї ділянки або відповідної її частини.

Доцільно звернути увагу і на особливості оформлення переходу до спадкоємців прав власності  на успадковані земельні ділянки. Спадкоємець, який прийняв спадщину, до складу якої входить право власності на земельну ділянку, зобов'язаний звернутися до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини для одержання свідоцтва про  право на спадщину на нерухоме майно (ч. 1 ст. 1297 ЦК). Водночас таке свідоцтво  не є правовстановлювальним документом щодо земельної ділянки, а тому спадкоємець  після одержання свідоцтва має  на його підставі оформити Державний  акт про право власності на землю, який і вважатиметься правовстановлювальним  документом.

Наступним видом є спадкування права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування):

1. Страхові виплати (страхове  відшкодування) спадкуються на  загальних підставах. 

2. Якщо страхувальник  у договорі особистого страхування  призначив особу, до якої має  перейти право на одержання  страхової виплати у разі його  смерті, це право не входить  до складу спадщини.

Спадкування страхових виплат (страхового відшкодування) на загальних  підставах означає, що право вимоги до страховика щодо виплати суми страхового відшкодування, яке не встиг реалізувати  спадкодавець, включається до складу спадщини і переходить до спадкоємців  за правилами книги шостої ЦК України. З метою реалізації цього права  спадкоємцям страхувальника доцільно оформити свідоцтво про право  на спадщину, яке видається нотаріусом на загальних підставах.

Одержувачем страхової суми, як правило, є сам страхувальник. Водночас закон надає йому можливість обумовити в договорі страхування  із настанням страхового випадку  її виплату іншим особам - вигодонабувачам. Одним з таких страхових випадків може виступати смерть страхувальника. Страхова сума у цьому разі не входить  до складу спадщини, і переходить не до його спадкоємців, а до вигодонабувача. Більше того, оскільки право на отримання  страхової суми не належало страхувальнику за його життя і не входило до складу його майна, вигодонабувач взагалі  не може вважатися цивільним правонаступником страхувальника. Отже, правило про  включення прав на одержання страхових  виплат до складу спадщини не поширюється  на правовідносини добровільного страхування  життя на користь третьої особи. Оскільки вигодонабувач страхової  виплати не визнається спадкоємцем, на нього не розповсюджується дія  норм спадкового права, зокрема, щодо строків  і порядку прийняття спадщини, процедури її оформлення та порядку  розподілу спадкових часток.

Накопичення страхового внеску в період перебування страхувальника у шлюбі не тягне за собою жодних змін у правовому статусі вигодонабувача. Незалежно від того, на ім'я кого із подружжя відкрито рахунок, після  смерті страхувальника право на одержання  страхових сум належатиме виключно вигодонабувачеві. Лише за відсутності  в договорі страхування вказівки на вигодонабувача, ці суми вважатимуться  об'єктом спільної сумісної власності  подружжя. Такою є позиція Верховного Суду України, вміщена у постанові  Пленуму "Про судову практику у  справах про спадкування".

Спадкування обов'язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем:

1. До спадкоємця переходить  обов'язок відшкодувати майнову  шкоду (збитки), яка була завдана  спадкодавцем.

2. До спадкоємця переходить  обов'язок відшкодування моральної  шкоди, завданої спадкодавцем, яке  було присуджено судом зі спадкодавця  за його життя. 

3. До спадкоємця переходить  обов'язок сплатити неустойку  (штраф, пеню), яка була присуджена  судом кредиторові із спадкодавця  за життя спадкодавця. 

4. Майнова та моральна  шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у  межах вартості рухомого чи  нерухомого майна, яке було  одержане ними у спадщину.

5. За позовом спадкоємця  суд може зменшити розмір неустойки  (штрафу, пені), розмір відшкодування  майнової шкоди (збитків) та  моральної шкоди, якщо вони  є непомірно великими порівняно  з вартістю рухомого чи нерухомого  майна, яке було одержане ним  у спадщину.

В силу принципу універсальності  спадкового правонаступництва до складу спадщини включаються не тільки права, але й обов'язки спадкодавця, що не припинилися внаслідок його смерті (ст. ст. 1218, 1219 ЦК України).

Передусім до спадкоємців  переходить невиконане спадкодавцем зобов'язання відшкодувати майнову шкоду та збитки. Ця норма свідчить про те, що ЦК України  нерівномірно розподілив обсяг наступництва щодо прав і обов'язків, які виникли  з недоговірних зобов'язань, і переходять до спадкоємців. Якщо на спадкоємців  ч. 1 ст. 1231 ЦК України покладається обов'язок відшкодувати будь-яку майнову шкоду, завдану спадкодавцем, тобто незалежно  від виду зобов'язання - договірне  чи недоговірне, то ч. 1 ст. 1230 ЦК України  регламентує, що до спадкоємця переходить лише право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях. Зазначені обов'язки можуть бути успадковані за наявності  таких умов: 1) прийняття судом відповідного рішення із призначенням конкретних сум до виплати кредиторові; 2) невиконання боржником (спадкодавцем) цього рішення.

Обсяг відповідальності спадкоємців  за боргами спадкодавця може бути меншим, ніж відповідальність спадкодавця, якби останній виконав покладені  на нього зобов'язання. Спадкоємець  є відповідальним за борги спадкодавця  лише в межах вартості спадкового майна, що складає його частку у спадщині (ст. 1282 ЦК України). Разом з тим  норма ч. 4 ст. 1231 ЦК України уточнює  це положення, обмежуючи відповідальність спадкоємців не вартістю усього активу спадщини, тобто прав, що перейшли до них, а вартістю успадкованого ними рухомого та нерухомого майна. Неспіврозмірність обов'язків спадкодавця і спадкоємців у бік зменшення зобов'язань останніх має місце у випадку зменшення судом за позовом спадкоємця розміру неустойки, відшкодування майнової та моральної шкоди, який є непомірно великим порівняно з вартістю рухомого та нерухомого майна, одержаного ними у спадщину (ч. 5 ст. 1231 ЦК України).

Порядок погашення зазначених обов'язків спадкодавця перед  кредиторами залежить від того, чи перейшла спадщина до одного із спадкоємців  або до декількох із них, а також  від розміру їхніх спадкових  часток. Якщо спадкоємець один - він  несе відповідальність за зобов'язаннями спадкодавця в межах дійсної  вартості рухомого та нерухомого майна, що перейшло до нього. За наявності  кількох спадкоємців кожен з  них відповідає за борги спадкодавця  пропорційно до одержаної ними частки у спадковому майні. Якщо до спадкоємців  перейшли не ідеальні (у дробах) частки у спадщині, а реальні - чітко визначене  у заповідальному розпорядженні  майно, потрібна пропорція вираховується  шляхом встановлення того співвідношення, у якому вартість цієї речі знаходиться  із вартістю спадкової маси. Таким  чином, відповідальність спадкоємців  за борги спадкодавця носить частковий  характер і обмежується вартістю майна, успадкованого цією особою.

4. Правила спадкування в зарубіжних країнах

В усіх зарубіжних правових системах спадкове право є сукупністю норм, що регулюють відносини, пов’язані  з переходом прав і обов’язків померлого до інших осіб, і становить окремий правовий інститут. Він є одним з найбільш консервативних і стабільних інститутів цивільного права, який відображає особливості національного менталітету, традицій і усталених принципів приватного права.

Цей правовий інститут формувався під значним впливом римського  приватного права, відголоси якого  зберігаються, зокрема, і в сучасному  праві зарубіжних країн не лише романо-германської  правової сім’ї. Насамперед це стосується поділу способів спадкування (за заповітом  та за законом), свободи заповіту, встановлення порядку закликання до спадкування  спадкоємців за законом і т.ін. Істотне значення для формування спадкового права зарубіжних країн  мала церква та релігійні канони щодо сімейних і родинних відносин.        

 У країнах континентальної  правової системи правове регулювання  відносин спадкування здійснюється  насамперед на законодавчому  рівні. У Німеччині основним  нормативно-правовим актом, який  регулює спадкові правовідносини, є НЦК; книга п’ята цього  кредиту «Спадкове право» повністю  присвячена цим питанням.        

 У Франції питання  спадкування регулюються нормами  ФЦК: титулу першого «Про спадкування»  і титулу другого «Про прижиттєві  дарування та заповіти» книги  третьої «Про способи набуття  права власності».        

 В Англії основними  джерелами є прецедентне право  та закони: про заповіти (1837 р.), про  адміністрування спадщини (1925 р.), про  спадщину осіб, що не залишили  заповіту (1952 р.), про спадкування  (1975 р.) та ін.        

 У США проблеми спадкування  вирішуються законодавством окремих  штатів, а також прецедентним  правом. У тих штатах, у яких  діють цивільні кодекси, спадкове  право регулюється нормами кодексів. Єдиний (типовий) закон про спадкування  прийнятий в небагатьох штатах  США, що є природним з огляду  на особливості цього інституту,  який досить складно уніфікувати.         

 В усіх країнах значну  роль у регулюванні спадкових  відносин відіграє судова практика, яка заповнює прогалини законодавчої  регламентації та вирішує низку  інших проблем.

Разом з тим, слід відмітити, що і в розвитку цього правового  інституту можна виявити певні  загальні для всіх країн тенденції, які з’явилися внаслідок реформ 60—70-х років ХХ століття. Зокрема, врівноваження статусу у спадкових  відносинах шлюбних, позашлюбних і  усиновлених дітей, розширення спадкових  прав чоловіка й дружини, вирівнювання положення спадкоємців за законом  та ін.

Як вже зазначалося, спадкове право є своєрідним правовим інститутом, і в правовій системі кожної країни воно має свої особливості та є унікальним. Разом з тим, спільність предмету спадкування (майнові права й обов’язки спадкодавця) обумовлює і єдині вимоги до правового регулювання. Відповідно в усіх країнах є положення, які мають спільні риси або аналогічно врегульовують відповідні відносини.

Спільними для всіх країн  є, зокрема, поняття:

Спадкування — перехід  прав і обов’язків померлого до його спадкоємців;

Спадкодавець — особа, що померла і чиє майно та майнові  права переходять до інших осіб;

Спадкоємець — особа, до якої переходять права (та обов’язки) спадкодавця;

Спадкове майно (спадкова маса) — сукупність прав і обов’язків, які належали спадкодавцю на момент смерті; з них виключаються в Англії «родові права», а в США — «власність роду»; у континентальному праві спадкоємцям передається все спадкове майно, а в англо-американському — «звільнене» від боргів;

Підстави відкриття спадщини — фізична смерть спадкодавця, у  деяких країнах — визнання його померлим (Німеччина) або безвісно відсутнім (Франція);

Час відкриття спадщини —  момент фізичної смерті або дата судового рішення про визнання померлим чи безвісно відсутнім;

Місце відкриття спадщини — останнє місце проживання спадкодавця або місцезнаходження основної частини його майна;

Спадкове правонаступництво  — прийняття спадкоємцем прав і обов’язків спадкодавця в межах  обсягу спадкового майна (універсальне) або якого-небудь одного права чи групи прав і/або обов’язків (приватне або сингулярне);

Заповідальний відказ —  покладення на спадкоємця за заповітом  обов’язку виконувати певні дії (сплачувати гроші, надавати можливість користування певним майном тощо) на користь  однієї чи кількох осіб.

Право всіх країн встановлює два способи спадкування: за заповітом  і за законом. При цьому забезпечується поєднання принципів волі заповіту та охорони інтересів родини спадкодавця. Принцип волі заповіту дозволяє власнику на власний розсуд визначати юридичну долю свого майна після смерті. Його воля певною мірою обмежується на користь найближчих для спадкодавця осіб — членів його родини, для яких резервується певна частина цього майна.

Спадкування за заповітом  відіграє провідну роль, оскільки надає  можливість власнику на свій розсуд розпорядитися  майном на випадок смерті. Спадкування  за законом має субсидіарне значення, оскільки застосовується в разі відсутності  юридично дійсного заповіту або коли він охоплює лише частину спадкового майна.

Та все ж, спадкове право  кожної окремо взятої країни, а також  континентальної та англо-американської  правових систем взагалі, має ряд  принципових відмінностей. Насамперед у країнах континентального права спадкування розглядається як універсальне правонаступництво, унаслідок чого права й обов’язки померлого переходять безпосередньо до спадкоємців. А в Англії та США майно спадкодавця спочатку переходить на праві довірчої власності до так званого особистого представника спадкодавця, який передає спадкоємцям лише те майно, яке залишилося після розрахунків із кредиторами.

По-різному вирішуються  в цих правових системах і питання  спадкування чоловіка чи дружини, що пережили іншого з подружжя: в американському праві їм надається перевага, тоді як у праві ФРН, Франції та Англії пріоритет мають члени родини спадкодавця. Відрізняються підходи до обмеження свободи заповіту, встановлення переліку законних спадкоємців, процедури прийняття спадщини та ін.

Порядок прийняття спадщини в зарубіжних правових системах насамперед залежить від діючого в тій  чи іншій державі принципу спадкового правонаступництва. У такому разі спадкоємець зобов’язаний нести відповідальність за борги спадкодавця без обмежень, навіть за межами одержаного ним активу спадкового майна. Обмеження такої відповідальності спадкоємця досягається в німецькому праві через установлення управління спадщиною або відкриття конкурсу (пар. 1975 НЦК), а у французькому — шляхом прийняття спадщини з умовою складання опису майна, тоді він відповідає в межах активу спадкової маси (ст. 802 ФЦК).