Шпаргалка по "Гражданскому праву

                                          Господарське право України    

 

1. Ідейно-історичні передумови відокремлення господарського права як самостійної галузі права
2. Загальна характеристика предмету регулювання господарського права.
3. Підприємництво як предмет регулювання господарського права, його ознаки, принципи та види обмежень.
4. Метод правового регулювання господарської діяльності.
5. Джерела господарського права: поняття, види та система.
6. Господарсько-правові норми: структура, види.
7. Історія та тенденції розвитку науки господарського права. Спори навколо кодифікації господарського законодавства.
8. Методи та форми державного регулювання господарських відносин.
9. Положення Конституція та інших нормативно-правових актів України, що передбачають державний вплив на економіку.
10. Поняття та форми участі держави у господарських відносинах.
11. Державна регуляторна політика: поняття, значення та процедури.
12. Сутність та складові поняття легалізації (легітимації) господарської діяльності.
13. Порядок державної реєстрації суб'єктів господарювання.
14. Порядок державної реєстрації змін в установчі документи та зміни відомостей про суб'єктів господарювання.
15. Порядок державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання
16. Порядок ліцензування та патентування господарської діяльності.
17. Поняття та види суб'єктів господарського права.
18. Поняття та види підприємств, теорія "персоніфікації підприємств" ("господарчого органу").
19. Установчі документи суб'єктів господарювання.
20. Правовий статус державних, в тому числі казенних підприємств.
21. Поняття, види та історія виникнення господарських товариств.
22. Правовий статус, види та порядок створення акціонерного товариства.
23. Правовий статус товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю.
24. Правовий статус командитного та повного товариств.
25. Правовий статус господарських об'єднань, холдингів та промислово-фінансових груп.
26. Правовий статус виробничих, в тому числі сільськогосподарських кооперативів.
27. Правовий статус біржових організацій.
28. Правовий статус структурних підрозділів вітчизняних та іноземних підприємств.
29. Поняття та види правового режиму майна господарських організацій.
30. Право господарського відання та оперативного управління.
31. Право промислової власності в господарських відносинах.
32. Правовий режим інвестицій в Україні, порядок та правові наслідки реєстрації іноземних інвестицій.
33. Поняття, функції та види господарських зобов'язань та договорів.
34. Організаційно-господарські зобов'язання: поняття та види.
35. Принципи виконання господарських зобов'язань.
36. Правове регулювання господарської діяльності з постачання продукції та його договірного забезпечення.
37. Поняття, правові засади та порядок здійснення роздрібної торгівлі.
38. Порядок поставки для державних потреб та закупівель за державні кошти.
39. Порядок приймання продукції по кількості та якості при виконанні договорів поставки.
40. Правове регулювання господарської діяльності з перевезення вантажів та її договірного забезпечення.
41. Господарсько-правові умови здійснення капітального будівництва.
42. Правове регулювання договору підряду на капітальне будівництво.
43. Види, особливість укладання та виконання біржових угод.
44. Правове регулювання договору про спільну господарську діяльність.
45. Договір зберігання на товарному складі та його документальне оформлення.
46. Договір контрактації.
47. Договір енергопостачання.
48. Правове регулювання договору фінансового лізингу.
49. Співвідношення договору господарської оренди та договору загальноцивільного найму.
50. Договірні форми державно-приватного партнерства.
51. Правове регулювання комерційної концесії.
52. Правове регулювання посередницьких, а тому числі агентських відносин в сфері господарювання.
53. Правове регулювання особливих режимів господарювання.
54. Правовий режим інноваційної діяльності.
55. Господарсько-правові умови здійснення страхової діяльності в Україні.
56. Договір страхування в сфері господарювання: поняття, суттєві умови, порядок виконання.
57. Способи забезпечення виконання господарських зобов'язань.
58. Форма господарських договорів та наслідки її недодержання.
59. Підстави визнання господарських договорів недійсними.
60. Порядок укладання, зміни та припинення господарських договорів.
61. Поняття, значення та функції господарсько-правової відповідальності. Співвідношення із способами захисту порушених прав.
62. Склад господарського правопорушення.
63. Оперативно-господарські санкції, відмежування від інших способів самозахисту цивільних прав.
64. Штрафні санкції у сфері господарювання.
65. Поняття та склад збитків, що підлягають стягненню за господарські правопорушення.
66. Адміністративно-господарські санкції майнового характеру.
67. Адміністративно-господарські санкції майнового характеру.
68. Поняття та ознаки комерційного розрахунку.
69. Поняття, причини та наслідки банкрутства. Підстави порушення справи про банкрутство.
70. Поняття і роль приватизації, державна програма приватизації. Правові способи приватизації.
71. Об'єкти та суб'єкти угод приватизації, стадії приватизаційного процесу.
72. Порядок оренди державного та комунального майна.
73. Загальна характеристика антимонопольно-конкурентного законодавства.
74. Антиконкурентні узгоджені дії: поняття та прояви.
75. Домінуюче (монопольне) становище: поняття та види зловживання ним.
76. Правове обмеження концентрації суб'єктів господарювання.
77. Недобросовісна конкуренція: поняття та прояви.
78. Поняття та види цін, порядок їх встановлення.
79. Система та повноваження державних органів по контролю за цінами.
80. Поняття та види банківської (фінансової) діяльності.
81. Суб'єкти банківської (фінансової) діяльності. Види та організаційно-правові форми банківських установ.
82. Правова природа та порядок укладання (припинення) договору на розрахунково-касове обслуговування (договору банківського рахунку).
83. Форми готівкових розрахунків та порядок касових операцій.
84. Форми безготівкових розрахунків. Вексель та акредитив.
85. Поняття та ознаки кредиту, відмежування від позики, позички, лізингу.
86. Поняття, види та суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності.
87. Загальні вимоги щодо здійснення зовнішньоекономічної діяльності, заходи тарифного та нетарифного регулювання.
88. Базисні умови зовнішньоекономічних контрактів купівлі-продажу згідно ІНКОТЕРМС: поняття та групи.
89. Механізм державного примусу для повернення в Україну валютної виручки від реалізації зовнішньоекономічних контрактів.
90. Санкції за порушення законодавства про зовнішньоекономічну діяльність.
91. Поняття, значення та основні види правової роботи у господарському комплексі.
92. Загальний порядок організації та функції юридичної служби на підприємстві (установі, організації).
93. Поняття неправомірного поглинання та захоплення підприємств (рейдерства). Антирейдерські заходи з боку юридичної служби підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   

 

1. Ідейно-історичні передумови відокремлення господарського права як самостійної галузі права

На доктринальному рівні виокремлюють такі етапи становлення та розвитку господарського права: звичаєве торговельне право, купецьке (торговельне) право, промислове та господарське право.

Норми, які стосувалися винятково або переважно торгівлі, існували ще у праві рабовласницького устрою як частина цивільного права.

Відокремлення торговельного права від цивільного починається у XІ і продовжується до XV ст. Батьківщина торговельного права — узбережжя Середземного моря, саме там зосередилася переважно міжнародна торгівля. Учасниками торговельних відносин були купці, які здійснювали торгівлю у феодальних містах та об’єднувалися в гільдії. Купецтво, організоване в гільдії, поступово завойовувало особливе юридичне становище, почали створюватися особливі суди; набуло розвитку торговельне право, предметом регулювання якого стали торгівля, морський транспорт, банкірська справа.

В історії розвитку торговельного права традиційно виділяють три періоди: італійський, французький та германський.

Італійському періодові притаманне повне панування станових начал; торговельне право має звичаєву природу та різниться за місцевостями. Середньовічне торговельне право (до XVІ ст.) мало такі риси: 1) воно було правом купців, тобто поширювало свій регулювальний вплив на відносини між купцями (членами купецького стану), а не тільки на відносини між особами, які вели торгівлю у вигляді промислу; 2) купецьке право запозичило ті частини римського права, які створювалися на основі розвиненого торговельного обігу класичного періоду римського права; 3) за своєю природою воно було місцевим, здебільшого звичаєвим правом.

Протягом французького періоду (XVІІ–XVІІІ ст.) становий характер торговельного права хоча і зберігався, втім значна його частина була кодифікована. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Італія, Іспанія, Португалія, Японія та ін., було прийнято торговельні кодекси (устави, укладення, ордонанси), які стають спеціальним регулятором організаційних та оперативних форм торговельної діяльності.

Германському періодові (XІX ст.) притаманне падіння станових начал, купецьке право перетворюється на торговельне та стає приватним нарівні із цивільним, звичаєве право поступається місцем законодавчому регулюванню.

За часів існування Російської імперії було прийнято низку торговельних законів («Торговельний Устав», «Устав про промисловість», «Устав про векселя», «Загальний Устав російських залізничних доріг», «Устав торговельного судочинства» тощо).

У більшості європейських країн протягом XIX ст. було проведено кодифікацію торговельного права, а окремі, прийняті на той час торговельні (комерційні) кодекси діють і донині: у Франції (1807 р.), Бельгії (1807 р.), Люксембурзі (1807 р.), Іспанії (1829 р.; перероб. — 1885 р.), Португалії (1833 р.; перероб. — 1888 р.), Австрії (1862 р.), Ліхтенштейні (1865 р.), Німеччині (1897 р.) тощо.

Упродовж усього XX ст. велися пошуки оптимального варіанта втручання держави в господарську діяльність. Розвиток господарського права пішов шляхом помірного або максимального його впливу на економіку. За першим напрямком розвинулося господарське законодавство в країнах з ринковою системою господарювання. За другим напрямом воно розвивалося в країнах із системою централізованого державного керівництва економікою — це В’єтнам, НДР, Китай, Північна Корея, Чехословаччина, Радянський Союз.

У Радянському Союзі були спроби кодифікації правового регулювання господарської сфери в 20-і роки. Так, у жовтні 1923 р. Комісією з внутрішньої торгівлі при Раді праці та оборони РРФСР був внесений у законодавчій орган проект Торговельного Зведення, доцільність прийняття якого обґрунтовувалася необхідністю зовнішнього (з боку держави) регулювання «торгово-промислової стихії», що була притаманна для того періоду - введені у зв'язку з проведенням політики непу приватноправові елементи господарювання необхідно було пов'язати з державним сектором економіки та державним регулюванням. Проте ідея кодифікації правового регулювання в господарській сфері розглядалася у зв'язку з дискусією про співвідношення цивільного і торгового права. Відмова від політики непу і монополізація державою господарської сфери суспільного життя країни стали своєрідним приводом для відмови від дуалізму (або «двосекторності») правового регулювання господарської сфери, в якій противники господарського права вбачали загрозу розколу єдиної радянської правової системи.

В останній третині XX століття в Радянському Союзі знову набула поширення ідея кодифікації правового регулювання в господарській сфері, проте вона не була реалізована.

Після здобуття Україною незалежності відповідно до Концепції Судово-правової реформи почав розроблятися Господарський (Комерційний) кодекс, перший варіант якого у Верховній Раді спіткала невдача, а другий (під дещо зміненою назвою - як Господарський кодекс) після тривалих складнощів (трьох читань, подолання президентського вето) був ухвалений 16 січня 2003 р., а набув чинності з 01.01.2004 р.

 

2. Загальна характеристика предмету регулювання господарського права.

Предмет правового регулювання є одним із вихідних критеріїв поділу системи права на галузі. Предметом господарсько-правового регулювання є відносини, що виникають у сфері господарювання (господарські відносини), та на які спрямовано регулювальний вплив господарського права.

Предмет регулювання господарського права визначено в ст. 1 ГК. В цій статті, в першу чергу, встановлено, що воно визначає основні засади господарювання в Україні. І далі, що предметом правового регулювання господарського права є господарські відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. 3 ГК).

У наведеному визначенні представлені такі ознаки господарської діяльності як: особливий суб'єктний склад (господарську діяльність здійснюють суб'єкти господарювання); особлива сфера здійснення господарської діяльності — сфера суспільного виробництва; вартісний характер результатів господарської діяльності, що мають цінову визначеність. Отже, господарська діяльність розглядається як суспільно-корисна діяльність членів суспільства, їх спілок (об'єднань) щодо виготовлення продукції, надання послуг, виконання робіт.

Дамо теоретичну характеристику господарським правовідносинам як предмету господарського права. Вона включає наступні ознаки:

1. Господарські правовідносини виникають у зв’язку з організацією та безпосереднім здійсненням господарської діяльності.

2. У господарських правовідносинах реалізуються як приватні, так і публічні інтереси.

3. За своєю природою господарські правовідносини є відносними (в них завжди чітко визначені учасники, що наділені один щодо одного правами та обов’язками).

4. Відповідно до ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Відповідно до ст. 3 ГК України сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у Господарському кодексі розуміються відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Визначимо, які відносини не є господарськими. Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин встановлене ст. 4 ГК, в ч. 1 якої зазначено, що не є предметом регулювання Господарського кодексу: а) майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України; б) земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря; в) трудові відносини; г) фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; д) адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

З урахуванням вище приведеного можна запропонувати таку дефініцію галузі господарське право. Господарське право – це галузь права, яка є системою господарсько-правових норм, що регулюють відносини у сфері організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності або керівництва нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання з метою задоволення суспільних потреб і одержання прибутку.

 

3. Підприємництво як предмет регулювання господарського права, його ознаки, принципи та види обмежень.

Конституційні засади підприємницької діяльності передбачені ст. 42 Конституцією України. Так, згідно з цією статтею кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. У той же час така діяльність депутатів, посадових  і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, правоохоронних органів, військовослужбовців обмежується законом. Визначальні нормативні приписи, які є відправними у здійсненні правового регулювання передбачені ГК.

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Характеристика підприємницької діяльності (підприємництва)

1. Підприємництво є самостійною діяльністю. Це означає, що, по-перше, підприємництво в Україні може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, визначених законами України, на вибір підприємця (ст. 45 ГК).