Припинення шлюбу внаслідок його розірвання. Правові наслідки розірвання шлюбу

             Міністерство освіти і науки України                  Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Кафедра цивiльно-правових дисциплiн

 

 

 

 КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

  з навчальної  дисципліни

  Сімейне право України

 

 

 

       

     Виконала:                 студентка IV курсу         Економіко-правового факультету   спеціальності “Правознавство”  заочної форми навчання   Данилів Марія

 

 

Одеса – 2014

ВАРІАНТ 1        

Теоретичне питання: Припинення шлюбу внаслідок його розірвання. Правові наслідки розірвання шлюбу.      Задача 1          Громадянин П. та громадянка М. звернулися до РАЦСу з прохання зареєструвати їх шлюб. Прийнявши заяву, співробітники РАЦСу призначили строк реєстрації шлюбу через місяць після подання заяви. Але молоді не погодилися з цим, вони пояснили, що багато років знають один одного, тому для них додаткові роздуми не потрібні, до того ж, П. – геолог, через декілька днів повинен виїжджати в експедицію на весь польовий сезон – більше ніж півроку.             Чи можна вирішити цю проблему?       Задача 2           Громадяни М. та П. прийняли рішення про розлучення та звернулись до суду. Неповнолітній син за спільним рішенням мав залишитися з матір’ю М., але виникла суперечка щодо розподілу майна. Чоловік П. зазначив, що він протягом усього періоду перебування у шлюбі працював на двох роботах, отримуючи досить великі гроші, саме на них було придбано сучасну апаратуру, збудовану дачу. В той час дружина М. тривалий час не працювала, була домогосподаркою. У зв’язку з цим П. вимагав виділити дружині 1/3, а інші 2/3 залишити за ним.        Яким має бути рішення суду?  

 

 

 

 

 

 

 

План  

   Вступ                                                                                 1.Порядок розірвання шлюбу          1.1. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання      1.2. Терміни розірвання шлюбу

        2. Правові наслідки розірвання шлюбу      Висновки

Задача 1

Задача 2

     Список використаної  літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Зміни в житті українського суспільства, економічні реформи, фінансова криза, політична нестабільність, інші негативні  явища впливають не лише на економічну та політичну, але і на демографічну ситуацію в країні, зокрема на шлюбно-сімейні відносини.     В Українській державі сім’я визнається однією з ключових суспільних цінностей, що підтверджує прийняття нормативно-правових актів,  направлених на захист сім’ї. Також важливим кроком в формуванні політики відповідальної родини стало прийняття Верховною Радою України 10 січня 2002 року нового Сімейного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року. В СК відображені нові підходи до регулювання відносин в сфері укладення і розірвання шлюбу.   В зв’язку з прийняттям нового Сімейного кодексу підвищується значення регулювання припинення шлюбу, в зв’язку з чим інститут припинення шлюбу зазнав істотних змін, які потребують вивчення та аналізу.           Проблеми правового регулювання шлюбу та його розірвання ставали предметом досліджень вчених – фахівців у галузі цивільного і сімейного права, Г.Ф. Шершенєвича, В.І. Борисової, С.М. Братуся, В.С. Гопанчука, І.О. Дзери, О.В. Дзери, О.С. Іоффе, Є.Ф. Мельник, С.Я. Фурси,  Є.О.Харитонова,  та ін.                Об’єктом роботи є правовідносини в сфері розірвання шлюбу. 
Предметом роботи є правова природа розірвання шлюбу, правове регулювання     розірвання шлюбу. 
Метою роботи є правова природа розірвання шлюбу та його правові наслідки відповідно до сімейного законодавства України.  
Для досягнення мети роботи були поставлені такі завдання:                - дослідити поняття припинення шлюбу, розірвання шлюбу;  
- визначити специфіку правового регулювання відносин, що виникають при розірванні шлюбу державними органами реєстрації актів цивільного стану  і   в     судовому порядку;  
- розкрити правові наслідки розірвання шлюбу.    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Порядок розірвання шлюбу

1.1. Припинення шлюбу внаслідок його розірвання

У теорії сімейного  права під припиненням шлюбу розуміється зумовлене настанням певних юридичних фактів припинення на майбутнє правовідносин, що виникли між подружжям з юридично оформленого шлюбу. Сутність припинення шлюбу полягає в тому, що в силу об’єктивних або суб’єктивних причин (смерть одного з подружжя або розпад сімейних зв’язків) існування шлюбу як союзу двох осіб, поєднаних спільністю подружнього життя, припиняється.

До юридичних фактів, що припиняють шлюб, відносяться (ст. 104 СК):

1) смерть одного з подружжя;

2) оголошення одного з подружжя померлим;

3) розірвання шлюбу.

За життя подружжя шлюб може бути припинений внаслідок  волевиявлення одного чи обох із подружжя (опікуна недієздатних чоловіка, дружини) шляхом його розірвання (розлучення).  Можливість припинення шлюбу на підставі волевиявлення одного чи обох з подружжя є виявом принципу вільності шлюбу, його розірвання та рівності подружжя. Оскільки укладення шлюбу здійснюється на вільних та добровільних засадах, ніхто не може бути примушений до збереження подружніх відносин, якщо втрачена їх основа. Тому правом пред’явлення позову про розірвання шлюбу СК наділяє обох з подружжя.

Це право може бути обмежене тільки у випадку, передбаченим ст. 110 СК. Так, позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини.

Однак, правило про те, що подружжя не може звертатися до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини, має ряд виключень. Закон допускає звернення до суду кожного із подружжя, якщо:

• один із подружжя вчинив протиправну  поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини (ч. 2 ст. 110 СК України);

• батьківство щодо зачатої  або народженої дитини визнане іншою  особою (ч. ч. 3, 4 ст. 110 СК України);

• за рішенням суду відомості  про чоловіка як батька дитини виключено  із актового запису про народження дитини (ч. 4 ст. 110 СК України).

Першою з названих умов є вчинення одним з подружжя протиправної поведінки, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. Очевидно маються на увазі випадки, коли чоловік ображає дружину, загрожує їй, принижує її честь і гідність. Уявити собі зворотну ситуацію, коли такі дії робить жінка, яка має на руках  маленьку дитину, досить складно. Тому можна говорити, що ця норма закону спрямована на захист інтересів жінки, якій надається можливість розірвати  шлюб.

Другою умовою, яка надає  можливість кожному з подружжя звертатися до суду з позовом про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини  або після народження дитини, є  визнання іншою особою батьківства  відносно: а) зачатої дитини (ч. 3 ст. 110 СК України); б) народженої дитини (ч. 4 ст. 110 СК України).

В ч. 3 ст. 110 СК сказано, що чоловік, дружина мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою. З цієї норми випливає, що може мати місце сукупність таких обставин:

• жінка перебуває у  зареєстрованому шлюбі;

• жінка перебуває у  стані вагітності;

• чоловік, з яким жінка  перебуває у зареєстрованому  шлюбі, не визнає себе батьком зачатої  дитини;

• інший чоловік визнає своє батьківство щодо зачатої дитини.

Загальна заборона подружжю вимагати розірвання шлюбу в період вагітності дружини та після народження дитини пов’язана з презумпцією (припущенням), що чоловік жінки є батьком або майбутнім батьком її дитини. З урахуванням цієї обставини з метою збереження сім’ї, в якій народиться або проживає дитина, закон і забороняє подружжю звертатися з позовом до суду. Проте, якщо така обставина відпаде, то встановлена заборона втрачає свій сенс. Іншими словами, якщо дружина повідомляє, що її чоловік не є батьком її дитини (майбутньої дитини) і є інший чоловік, який визнає себе батьком цієї дитини, то заборона на пред’явлення позову про розірвання шлюбу подружжя не діє. У цьому випадку як дружина, так і чоловік можуть звернутися до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу.

Виходячи з передбачених законом особливостей порядку розірвання шлюбу, в літературі виділяють:

а) адміністративний порядок, коли розірвання шлюбу здійснюється державним органом РАЦС;

б) судовий порядок, коли шлюб розривається за рішенням суду.

Вирішення питання про  те, в якому саме порядку може бути розірвано шлюб, залежить від  кількох обставин. Основними з  них є:     а) наявність у подружжя дітей, віком до 18 років;     б) наявність спільної згоди дружини та чоловіка щодо розірвання шлюбу.              Ці обставини є принципово важливими. Наприклад, відсутність згоди одного з подружжя на розірвання шлюбу і виникнення між сторонами спору вимагає більш уважного розгляду справи і, відповідно – передачі розгляду спору до суду. При взаємній згоді чоловіка та дружини на розірвання шлюбу звернення до суду можна уникнути. Сторони вправі самостійно вирішувати для себе питання про збереження сім’ї. Проте наявність у подружжя дітей віком до 18 років кардинально змінює ситуацію й спричиняє необхідність виключно судового розгляду справи, оскільки в цьому випадку мова йде про долю дитини, інтереси якої заслуговують особливого захисту.

Розірвання шлюбу державним  органом реєстрації актів цивільного стану іноді називають адміністративним порядком розірвання шлюбу. Термін “адміністративний” є дещо умовним, по суті він означає більш просту, у порівнянні із судовою, процедуру розірвання шлюбу. Така процедура здійснюється державним відділом реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення) управлінь юстиції, а також у виконавчих органах сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад.

Окрім адміністративного, існує  також судовий порядок розірвання шлюбу. У цьому випадку шлюб розривається відповідно за рішенням суду.

Існують різні підстави для  розірвання шлюбу державними органами РАЦС. Вони об’єднані у дві групи. У першому випадку підставою розірвання шлюбу є взаємна узгоджена воля дружини та чоловіка; у другому – бажання одного з них.

Шлюб припиняється державним  органом реєстрації актів цивільного стану за спільною заявою дружини  та чоловіка у випадку, коли:

а) дружина та чоловік  не мають дітей віком до 18 років;

б) дружина та чоловік  згодні на розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу державним  органом РАЦС за взаємною згодою подружжя проходить два основних етапи:

а) подача дружиною та чоловіком  спільної заяви про розірвання шлюбу;

б) реєстрація розірвання шлюбу  державним органом РАЦС.

Дружина та чоловік, які мають  наміри розірвати свій шлюб, насамперед повинні висловити на це свою волю. Для цього вони мають подати державному органу РАЦС заяву про розірвання шлюбу. Реєстрація розірвання шлюбу  здійснюється за місцем проживання подружжя або одного з них. Перед прийняттям такої заяви в державному відділі  РАЦС проводиться співбесіда з особами, які подають заяву про розірвання шлюбу. Сторони повинні бути сповіщені  працівником відділу РАЦС щодо моменту  припинення шлюбу, а також порядку  та умов реєстрації розірвання шлюбу.

При розірванні шлюбу в  адміністративному порядку у  своїй заяві сторони не повинні пояснювати причини розпаду сім’ї, розкривати обставини особистого життя, що призвели до фактичного припинення шлюбу, пояснювати особливості своїх взаємостосунків. При розірванні шлюбу в органах РАЦС сторонам не надається строк для примирення.

Як правило, дружина та чоловік приходять для подачі заяви до державного органу РАЦС разом. Цей момент є вкрай важливим, оскільки працівники державного відділу РАЦС повинні впевнитися в тому, що особа  вільно та без примусу висловлює  своє волю на розірвання шлюбу. Втім, у  житті можуть виникнути обставини, що перешкоджають особистій подачі заяви одним із подружжя. В Правилах реєстрації актів цивільного стану (п.5.13) до таких обставин віднесені тяжка хвороба, тривале відрядження, проживання у віддаленій місцевості. За таких обставин нотаріально засвідчену (прирівняну до неї) заяву від імені відсутнього може подати другий з подружжя.

Другим етапом процедури  розірвання шлюбу в адміністративному  порядку є реєстрація розірвання шлюбу державним відділом РАЦС.

У житті нерідко ситуація складається таким чином, що шлюбні відносини між подружжям припинені  і сторони згодні на розірвання шлюбу, хоча при цьому вони не можуть вирішити між собою питання майнового  характеру. Відповідно до ч. 3 ст. 106 СК України шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Розірвання шлюбу державним  органом РАЦС може здійснюватися  за волею лише одного із подружжя. В  цілому це виключення із загального правила, оскільки розірвання шлюбу – це питання, вирішення якого залежить від волі дружини та чоловіка. Втім, у житті виникають ситуації, коли один з подружжя хоче розірвати шлюб, а другий не може в силу об’єктивних причин висловити своє ставлення до цього питання або коли воля другого з подружжя в силу прямої вказівки закону не береться до уваги. Закон враховує такі випадки і передбачає можливість звернення до державного органу РАЦС лише одного з подружжя. При цьому питання про наявність у подружжя дітей віком до 18 років значення не має. Враховується лише воля одного з подружжя на розірвання шлюбу. Пріоритет віддається ініціативі лише одного з подружжя, якщо другий із подружжя:

1) визнаний безвісно відсутнім;

2) визнаний недієздатним.

Якщо один з подружжя був  визнаний безвісно відсутнім за рішенням суду, то другий з подружжя може розірвати  шлюб у спрощеному порядку. Для цього  необхідно подати до державного відділу  РАЦС заяву про розірвання шлюбу. До заяви додається копія або  виписка з рішення суду про  визнання другого з подружжя безвісно відсутнім. На підставі пред’явлених документів відділом реєстрації актів цивільного стану реєструється розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати  значення своїх дій та (або) керувати ними. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч. 1 ст. 40 ЦК України).

Визнання особи недієздатною спричиняє серйозні правові наслідки. Над такою особою встановлюється опіка. Вона не має права укладати будь-які правочини. Від імені  недієздатної фізичної особи та в  її інтересах діє її опікун. Опікун несе також відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, яка перебуває під його опікою (ст. 41 ЦК України).

Подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву  про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з  ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього  життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також  про умови здійснення ним права  на особисте виховання дітей.