Правовий статус дитини, яку влаштовують на виховання

на патронатне виховання, при фактичному вихованні дитини, при передачі її до інтернатного закладу. Припиняється такий зв’язок лише при усиновленні. Як зазначено у  ст.232 СКУ, з моменту здійснення усиновлення  припиняються особисті та майнові права  і обов’язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між  нею та іншими її родичами за походженням. При усиновленні дитини однією особою ці права та обов’язки можуть бути збережені, за бажанням матері, якщо усиновлювачем  є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка. З  моменту усиновлення виникають  взаємні особисті немайнові та майнові  права і обов’язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому  – між її дітьми, внуками), та усиновлювачем  і його родичами за походженням. Усиновлення  надає усиновлювачеві права і  накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов’язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків. Дитина, яка усиновлена, зберігає права на пенсію, інші соціальні  виплати, а також на відшкодування  шкоди у зв’язку з втратою  годувальника, які вона мала до усиновлення (ст.234 СКУ). На особистий рахунок  дитини перераховуються також державні пенсії, інші види допомоги та відшкодування  шкоди у зв’язку з втратою  годувальника (ч.4 ст.193 СКУ). Таким чином, за цією ознакою виховання у ДБСТ наближається як до професійного (фостерного) виховання, так і до виду названого  батьківства, державного піклування, змішаного  виду, оскільки у кожному виду улаштування  дітей, позбавлених батьківського  піклування, правовий зв’язок дітей  з батьками та родичами за походженням  зберігається, що не має місця лише при батьківському виді.

Наступною ознакою є кореспондентність (взаємність) прав і обов’язків учасників  правовідносин. У ДБСТ на батьків-вихователів  та орган, що прийняв рішення про  створення ДБСТ, за договором покладаються певні обов’язки щодо вихованців, які в свою чергу мають щодо прийомних батьків певні права. Батьки-вихователі мають більший  обсяг прав та обов’язків щодо дітей-вихованців, порівняно з державною та змішаною формами, проте обсяг прав та обов’язків є меншим порівняно з названим батьківством та батьківською формою. Правовідносини між усиновителем та усиновлюваною особою мають двосторонній характер (ст.232 СКУ). При фактичному вихованні двосторонній взаємний характер має тільки обов’язок фактичних  вихователів та їх вихованців по утриманню. Особи, у сім’ї яких виховувалася дитина, зобов’язані надавати їй матеріальну  допомогу, якщо у неї немає батьків, баби, діда, повнолітніх братів та сестер, за умови, що ці особи спроможні надавати матеріальну допомогу. Аналогічно, повнолітні падчерка, пасинок зобов’язані  утримувати непрацездатних мачуху, вітчима, якщо вони потребують матеріальної допомоги і якщо вони надавали падчерці, пасинкові  систематичну матеріальну допомогу не менш як п’ять років, за умови, що падчерка, пасинок спроможні надавати матеріальну допомогу. Якщо особа  до досягнення повноліття проживала  з родичами або іншими особами  однією сім’єю, вона зобов’язана утримувати непрацездатних родичів та інших  осіб, з якими проживала не менш як п’ять років, за умови, що ця особа  спроможна надавати матеріальну  допомогу (ст.ст.269–271 СКУ). Батьками-вихователями та прийомними батьками є подружжя або окрема особа, що не перебуває  у шлюбі, які взяли дітей-сиріт  і дітей, позбавлених батьківського  піклування, для виховання та спільного  проживання. Вони несуть обов’язки  по вихованню та розвитку дітей, передбачені  статтею 150 СКУ. Батьками-вихователями та прийомними батьками не можуть бути особи, зазначені в статті 212 СКУ. Вони є законними представниками дітей і діють без спеціальних  на те повноважень як опікуни або  піклувальники. Батькам-вихователям  для потреб дитячого будинку сімейного  типу позачергово надається обладнаний індивідуальний житловий будинок або

багатокімнатна квартира за нормами, встановленими законодавством (стаття 256-6). Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначенні  дитині опікуна або піклувальника  органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність  до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої  дитини. Не можуть бути опікунами, піклувальниками  дитини особи, зазначені в статті 212 СК України (ст.224 СКУ). Як випливає зі змісту ст.249 СКУ, опікун (піклувальник) не зобов’язаний утримувати свого  підопічного. Подібні положення  мають місце і при влаштуванні  дитини у прийомну сім’ю, до інтернатного закладу, при встановленні патронату. Визначення правової природи ДБСТ та його місця серед інших видів  влаштування потребують аналізу  питання щодо відплатного

характеру виконання обов’язків батьками-вихователями.

Батькам-вихователям дитячого будинку сімейного типу, персоналу  інтернатного закладу та патронатним  батькам-вихователям виплачується грошове забезпечення, розмір якого  визначається згідно з чинним законодавством. Прийомна сім’я добровільно бере на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт  і дітей, позбавлених батьківського  піклування (ст.256-1 СКУ). Тому прийомні батьки, як і усиновлювачі, – фактичні вихователі і виконують обов’язки  без встановлення спеціального грошового  утримання. Відповідно до ч.5 ст.249 СКУ, підстави для виникнення права на оплату послуг опікуна та піклувальника, розмір і порядок її виплати встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виходячи із зазначеного, зауважуємо, що при батьківському, змішаному  видах, названому батьківстві вихователі не перебувають на грошовому забезпеченні держави. ДБСТ за критерієм цієї ознаки схожий на державний вид влаштування  дітей та найбільш наближений до професійного (фостерного) виховання. Правовідносини, що виникають при влаштуванні  дітей, позбавлених батьківського  піклування, завжди є строковими. Проте  для виявлення характерних ознак  того чи іншого виду влаштування має  значення тривалість строку виконання  суб’єктами прав та обов’язків.

У ч.3 ст.256 СКУ міститься  положення, згідно з яким вихованці  проживають і виховуються у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження  навчання у професійно-технічному, вищому навчальному закладі I–IV рівнів акредитації – до його закінчення. Аналогічним є строк виховання  і в прийомній сім’ї (ст.256-3 СКУ). За договором про патронат орган  опіки та піклування передає дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського  піклування, на виховання в сім’ю  іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття (ст.252 СКУ). Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування – над дитиною  у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (як і при фактичному вихованні). Оскільки усиновленням є прийняття  усиновлювачем у свою сім’ю особи  на правах дочки чи сина, то останнє  може тривати і після настання повноліття усиновленої дитини (до настання юридичного факту, що припиняє усиновлення: смерть особи, визнання усиновлення  недійсним тощо).

Наступною ознакою, яка дає  можливість відрізнити дитячий будинок  сімейного типу від інших видів  влаштування дітей, є правовий статус дитини, яку влаштовують на виховання. При передачі дитини до ДБСТ дитина набуває статусу дитини – вихованця (вихованцями ДБСТ є діти-сироти і діти, позбавлені батьківського  піклування. Вихованці проживають і  виховуються у ДБСТ до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження  навчання у професійно-технічному, вищому навчальному закладі I–IV рівнів акредитації – до його закінчення. За вихованцями зберігається право  на аліменти, пенсію, інші соціальні  виплати, а також на відшкодування  шкоди у зв’язку з втратою  годувальника, які вони мали до влаштування  до дитячого будинку сімейного типу. Вихованці мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, крім випадків, коли це може завдати шкоди їхньому життю, здоров’ю та моральному вихованню). Статус прийомних дітей отримують діти – сироти і діти, позбавлені батьківського  піклування, влаштовані на спільне  проживання і виховання до прийомної  сім’ї (ст.256-3 СКУ). Прийомні діти - діти-сироти і діти, позбавлені батьківського  піклування, влаштовані на виховання  та спільне проживання до прийомної  сім’ї. Прийомні діти проживають і  виховуються у прийомній сім’ї  до досягнення 18-річного віку, а в  разі навчання у професійно-технічних, вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації – до його закінчення. За прийомними дітьми зберігається право  на аліменти, пенсію, інші соціальні  виплати, а також на відшкодування  шкоди у зв’язку з втратою  годувальника, які вони мали до влаштування  до прийомної сім’ї. Прийомні діти мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, крім випадків, коли це може завдати  шкоди їхньому життю, здоров’ю та моральному вихованню. При усиновленні  усиновлювач приймає у

свою сім’ю особу на правах дочки чи сина. А при встановленні опіки, піклування за дитиною фактично залишається статус дитини – сироти чи дитини, позбавленої батьківського  піклування. Такий статус залишається  і при встановлені над дитиною  патронату, при фактичному вихованні  та при державному піклуванні.

Не менш важливою ознакою  є законодавче встановлення кількості  вихованців, які влаштовуються на виховання. Згідно з п.1 Положення  про дитячий будинок сімейного  типу, загальна кількість дітей у  ДБСТ не повинна перевищувати десяти осіб, враховуючи рідних. Законодавчо  не встановлено максимальних обмежень щодо кількості вихованців при встановленні опіки і піклуванні, усиновленні, фактичному вихованні, патронаті та державному піклуванні. Згідно ст.256-1 СК України, прийомна сім’я бере на виховання  і спільне проживання від одного до чотирьох дітей – сиріт, дітей  позбавлених батьківського піклування. Можна виділити і ряд інших  ознак для визначення місця дитячого будинку сімейного типу в системі  видів улаштування дітей, позбавлених  батьківського піклування (порядок  припинення виховання дитини, вимоги до віку особи, яка може бути вихователем; вимоги до віку особи, яка може бути вихованцем; становлення таємниці влаштування  дитини на виховання; обсяг прав та обов’язків вихованця щодо вихователя тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

1. Дитячому будинку сімейного  типу нехарактерні ознаки, властиві  батьківському виду влаштування  дітей, позбавлених батьківського  піклування.

2. Дитячий будинок сімейного  типу має ознаки, властиві названому  батьківству як виду влаштування  дітей, позбавлених батьківського  піклування:

– обсяг і межі здійснення прав і обов’язків учасниками правовідносин;

– правовий статус дитини, яку влаштовують на виховання.

3. Дитячому будинку сімейного  типу властиві ознаки, властиві  державному піклуванню, як виду  влаштування дітей, позбавлених  батьківського піклування:

– обсяг і межі здійснення прав і обов’язків учасниками правовідносин;

– правовий статус дитини, яку влаштовують на виховання;

– кореспондентність (взаємність) прав і обов’язків учасників правовідносин;

– відплатність виконання обов’язків батьками-вихователями.

4. Дитячому будинку сімейного  типу характерні ознаки, властиві  змішаному виду влаштування дітей,  позбавлених батьківського піклування:

– обсяг і межі здійснення прав і обов’язків учасниками правовідносин;

– кореспондентність (взаємність) прав і обов’язків учасників правовідносин;

– комплекс юридичних фактів, що є підставою для виникнення правовідносин.

5. Дитячий будинок сімейного  типу має ознаки, властиві професійному  вихованню як виду влаштування  дітей, позбавлених батьківського  піклування:

– комплекс юридичних фактів, що є підставою виникнення правовідносин;

– обсяг і межі здійснення прав і обов’язків учасниками правовідносин;

– кореспондентність (взаємність) прав і обов’язків учасників правовідносин;

– відплатність виконання обов’язків батьками-вихователями;

– строковість правовідносин;

– правовий статус дитини, яку влаштовують на виховання.

Таким чином, дитячому будинку  сімейного типу притаманні особливості  названого батьківства, державного піклування, змішаного виду влаштування  дітей-сиріт і дітей, позбавлених  батьківського піклування. Проте  найбільше спільних ознак ДБСТ має  із професійним видом виховання. Тому ДБСТ слід віднести до професійного виховання як виду влаштування дітей-сиріт  та дітей, позбавлених батьківського  піклування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Конвенція про права  дитини ООН від 20.11.1989// Публікації: Зібрання чинних міжнародних  договорів України. – 1990. –  № 1. – Ст. 205.

2. Пєша І. В. Дитячий  будинок сімейного типу як  особлива форма влаштування дітей-сиріт  / І. В. Пєша // Український соціум. – 2003. – № 1 (2). – С. 72–80.

3. Конституція України.  – К. : Парламентське вид-во, 2006. –  70 с.

4. Борисова В. І. Сімейне  право України: підручник / Борисова  В. І., Жилінкова І. В. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 200 с.

5. Москалюк В. Ю. Дитячий  будинок сімейного типу як  форма улаштування дітей, позбавлених  батьківського піклування (цивільно-правовий  аспект) : дис. кандид. юрид. наук : 12.00.03 / Москалюк Вікторія Юрівна. –  Х., 2003. – 200 с.

6. Москалюк В. Щодо поняття  «відмова від дитини» та суміжних  понять у Сімейному кодексі  України / В. Москалюк // Право України.  – 2008. – № 5. – С. 78–81.

7. Методичні рекомендації  для соціальних працівників, державних  службовців щодо розвитку сімейних  форм виховання / Н. М. Комарова, І. В. Пєша. – К. : Держ. ін-т проблем  сім’ї та молоді, 2006. – 231 с.

8. Карпенко О. І. Сімейні  форми утримання та виховання  дітей-сиріт і дітей, позбавлених  батьківського піклування: проблеми  правового реформування / Карпенко  О. [Електронний ресурс]. – Режим  доступу: 

http://jurinfo.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=99:2010-04-20-04-51-37&catid=3:2&Itemid=4.

9. Постанова Кабінету  Міністрів України «Про дитячий  будинок сімейного типу» : від  26.04.2002 р., № 564 // Офіційний вісник  України. – 2002. – № 18. – С. 925.

10. Зберегти сім’ю. Соціальна  робота із сім’ями, які опинились  у складних життєвих обставинах / автори-упорядники: Мороз О. М., Постолюк  Г. І., Семигіна Т. В., Шипіленко  О. С. – К. : ЕКМО, 2008. – 160 с.

11. Даль В. Толковый  словарь живого великорусского  языка. / В. Даль . – М. : Рус. яз., 1978–1980. – Т. 4. P–V. – 1980. – С. 406.

12. Ожегов С. И. Словарь  русского языка / Ожегов С. И. ; под ред. Н. Ю. Шведовой. –  Изд. 10-е , стереотипное. – М. : Изд-во  «Советская энциклопедия», 1973. –  С. 786.

13. Советский энциклопедический  словарь / гл. ред. А. М. Прохоров. – Изд. 4-е , исправ. и доп. –  М. : Советская энциклопедия, 1990. –  456 с.

14. Философский словарь  /под ред. И. Т. Фролова. –  Изд. 4-е. – М. : Изд-во полит.  лит., 1981. – С. 51.

15. Энциклопедический словарь  Ф. А. Брокгауза и А. И.  Эфрона [Електронний ресурс]. – Режим  доступу: http://dic/academic.ru/dic.nsf/brokgauz–efron/125077%DD%92%DO%DD%B4.