Правовий статус дитини, яку влаштовують на виховання

 

 

 

План

1. Загальні положення про дитячий будинок сімейного типу.
2. Види влаштування дітей.
3. Сутність дитячого будинку сімейного типу.
4. Підстави для влаштування дитини на виховання до дитячого будинку сімейного типу.
5. Правовий статус дитини, яку влаштовують на виховання.
6. Висновки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Конституція України регалментує, що діти рівні у своїх правах незалежно  від походження, а також від  того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Утримання та виховання  дітей-сиріт і дітей, позбавлених  батьківського піклування, покладається на державу. При цьому Конвенція  про права дитини від 21.02.1990 р. наголошує, що дитині для повного та гармонійного розвитку її особистості необхідно  зростати в сімейному оточенні, в  атмосфері щастя, любові та розуміння. Тому в Україні визнано пріоритет  сімейного виховання та необхідність забезпечення всебічної підтримки  осіб, які виявили бажання взяти  на виховання дітей. Важливий крок у  цьому напрямі вже зроблено –  створено дитячі будинки сімейного  типу, які поєднують сімейну турботу  про дітей-сиріт і дітей, позбавлених  батьківського піклування, та фінансове  забезпечення з боку держави.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дитячий будинок сімейного  типу (далі – ДБСТ) має значні переваги порівняно з будь-яким іншим державним  інститутом, тому що у виховному  закладі дитина знаходиться лише певний час, а вихователі, як правило, зайняті лише окремими аспектами  виховання. У сім’ї процес виховання  має водночас цілісний та індивідуальний характер і здійснюється доти, поки дитина не залишає родину. Комплексний  педагогічний вплив дитячих будинків сімейного типу виявляється у  створенні для дитини-сироти нормальних умов сімейного життя, повноцінного родинного оточення [2, с.73]. Однак, незважаючи на більш ніж п’ятнадцятирічний  досвід існування таких будинків, правове регулювання відносин, що виникають під час їх діяльності, не можна визнати досконалим. Привертає  увагу той факт, що функціонування дитячих будинків врегульовується  Положенням про дитячий будинок  сімейного типу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 564 від 26.04.2002 року. Хоча згідно ст.92 Конституції  України, основи соціального захисту, засади охорони дитинства та виховання  визначаються виключно законами України [3]. Тому регулювання діяльності дитячого будинку сімейного типу підзаконним  актом є недотриманням вимог  Конституції. Окрім цього, недостатньо  визначеною є поняття, ознаки ДБСТ, його спільні і відмінні риси з  іншими видами влаштування, в результаті чого виникають численні непорозуміння  в застосуванні законодавства до таких правовідносин. У юридичній  літературі подібні дослідження  були зроблені І. Жилінковою [4, с.188] (проаналізовано загальні особливості видів улаштування  дітей та їх порівняльна характеристика), В. Москалюк [5, с.24] (опрацьовано цивільно-правовий аспект функціонування ДБСТ), І. Пєшею, Н. Комаровою [7] (розроблено методичні  рекомендації для соціальних працівників, державних службовців щодо розвитку сімейних форм виховання), О.І. Карпенко [8] (проаналізовано концепції розвитку українського суспільства щодо державної  політики захисту дитинства) та ін. Проте, в жодній із праць згаданих авторів не дається комплексного дослідження сімейно-правових відносин, які виникають у процесі діяльності дитячих будинках сімейного типу та не визначається його місце в  системі інших видів улаштування  дітей, позбавлених батьківського  піклування.

Відповідно до ст.256-5 Сімейного  кодексу України (далі – СКУ), дитячим  будинком сімейного типу є окрема сім’я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка  не перебуває у шлюбі, для забезпечення сімейним вихованням та спільним проживанням  не менш як п’яти дітей-сиріт і  дітей, позбавлених батьківського  піклування. Метою створення такого будинку згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 р. № 564 «Про дитячий будинок сімейного  типу» є забезпечення належних умов для виховання в сімейному  оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених  батьківського піклування.

При цьому, умовами його створення  є згода подружжя, а також наявність  не менше п’яти дітей-сиріт і  дітей, позбавлених батьківського  піклування [9].

У юридичній літературі спостерігаємо  різні теорії класифікації таких  видів влаштування дітей. Найбільш відомими є вузьконормативна та класична теорії. Прихильниками вузьконормативної  теорії є І. Пєша, Н. Комарова. О. Мороз, Г. Постолюк, Т. Семигіна, О. Шипіленко, Н. Бервено, І. Мигович та інші [10, с.57]. На їх думку, у класифікації видів  влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, слід дотримуватись законодавчої позиції  із відповідним поділом на усиновлення, опіку, піклування, патронат, дитячий  будинок сімейного типу та прийомну сім’ю. Тобто вони підтримують законодавчо  встановлену конструкцію СКУ  в частині видів улаштування  дітей.

Така класифікація прихильників вузьконормативної теорії не є безсумнівною, оскільки вона не дає можливості кожний з названих видів (усиновлення, опіку, піклування, патронат, ДБСТ та прийомну сім’ю) об’єднати у групи влаштування  дітей (що характеризуються специфічними комплексами юридичних засобів  забезпечення прав та інтересів дітей, позбавлених батьківського піклування). До прихильників класичної теорії належать В. Москалюк, О. Карпенко [6] та ін. Так, на думку В. Москалюк, слід виокремити три форми улаштування дітей-сиріт  та дітей, які залишилися без піклування батьків: сімейну форму (улаштування  дітей у сім’ю); інтернатну форму (улаштування в навчально-виховні  заклади); квазі-сімейну форму (влаштування

дітей у сім’ю із збереженням  державної підтримки). Однак, ця теорія не може повністю пояснити поняття  кожного з видів влаштування, оскільки виключає зв’язок одного виду з іншими. Окрім цього, автор  використовує термін «форма влаштування». У науковій літературі, під терміном «форма» розуміють установлений порядок чого-небудь [11, с.45], зовнішній  вигляд предмета, структура, зовнішній  вираз чого-небудь [12, с.786], зовнішній  вигляд, контури предмета, встановлений зразок [13, с.123]. Від даного терміну  слід відмежовувати термін «вид», під  яким розуміють підрозділ в систематиці, що входить до складу роду, тип [12, с.167], категорія, що виражає відносини  між класами [14, с.51], поняття, підлегле більш загальному, що займає (по обсягу та змісту) проміжне місце між родовим  та індивідуальним поняттями [15].

Тобто, під терміном «форма»  необхідно розуміти певний порядок  оформлення документів (наприклад, з  приводу поміщення дитини на виховання), а під терміном «вид» – категорію, яка виражає відношення між певними  класами. Тому термін «влаштування»  доцільно вживати разом із терміном «вид».

На наше переконання, В. Москалюк надає формам влаштування значення видів, що є неправильним. На нашу думку, визначення правової природи дитячого будинку сімейного типу та його місця  серед інших видів влаштування  дітей-сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків, можливе  шляхом виокремлення чотирьох видів  влаштування, а саме:

1) назване батьківство  – юридичне заміщення батьківства,  при якому відносини між батьками  та дітьми прирівнюються до  кровноспоріднених (включає два  підвиди: усиновлення та фактичне  виховання);

2) державне піклування  – юридичне заміщення батьківства,  при якому відносини між батьками (вихователями) та дітьми (вихованцями)  прирівнюються до відносин «вихователь-вихованець»  (включає підвиди – будинки  дитини – для дітей від народження  до трьох років; інтернатний  заклад для дітей дошкільного  віку; інтернатний заклад для  дітей шкільного віку; інтернатний  заклад змішаного типу для  дітей дошкільного та шкільного  віку; загальноосвітню школу-інтернат  для дітей-сиріт та дітей, які  залишилися без піклування батьків  (може бути з дошкільним відділенням);

3) змішаний вид – влаштування  осіб, яке встановлюються з метою  забезпечення особистих немайнових  і майнових прав та інтересів  малолітніх, неповнолітніх осіб, а  також повнолітніх осіб, які за  станом здоров’я не можуть  самостійно здійснювати свої  права і виконувати обов’язки  (включає підвиди – опіку та  піклування);

4) професійне (фостерне) виховання  – юридичне заміщення батьківства,  при якому дитина-сирота або  дитина, позбавлена батьківського  піклування передається на виховання  та проживання у сім’ю іншої  особи до досягнення дитиною  повноліття, за плату (включає  підвиди – прийомну сім’ю,  патронат). Для того, щоб з’ясувати  правову природу дитячого будинку  сімейного типу та його місце  серед інших видів влаштування,  слід виділити критерії здійснення  порівняльного аналізу: підстави  влаштування дитини на виховання,  обсяг і межі здійснення прав  та обов’язків учасників цих  правовідносин, правовий статус  дитини-вихованця, вимоги до віку  особи-вихователя; вимоги до віку  особи-вихованця; встановлення таємниці  влаштування дитини на виховання  тощо.

Першою ознакою, що дасть можливість визначити місце дитячого будинку сімейного типу в системі видів улаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, є підстави влаштування дитини на виховання. Для влаштування дитини на виховання до дитячого будинку сімейного типу потрібним є наступний комплекс юридичних фактів (фактичний склад) : 1) письмова заява подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі про бажання взяти для виховання та спільне проживання в сім’ю дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування; 2) рішення про створення дитячого будинку сімейного типу районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого комітету міської ради; 3) позитивні результати навчання батьків-вихователів; 4) подання відповідного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді; 5) письмовий висновок відповідного відділу у справах сім’ї та молоді про наявність умов для створення дитячого будинку сімейного типу; 6) наявність у дитини статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування. На підставі рішення про створення дитячого будинку сімейного типу між батьками-вихователями та органом, який прийняв рішення про його створення, укладається угода про організацію діяльності дитячого будинку сімейного типу. Прийомна сім’я добровільно бере на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Дитячий будинок сімейного типу забезпечує сімейним вихованням та спільним проживанням не менш як п’яти дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. За договором про патронат орган опіки та піклування передає одну дитину-сироту або дитину, позбавлену батьківського піклування, на виховання у сім’ю патронатного вихователя.

Опіка та піклування здійснюється лише на підставі наявності у дитини статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та рішення органу опіки та піклування про встановлення опіки або піклування над дитиною. До юридичних фактів, необхідних для виникнення фактичного виховання, як виду названого батьківства, слід віднести волевиявлення особи (осіб) взяти на виховання дитину та наявність у дитини статусу  дитини-сироти або дитини, позбавленої  батьківського піклування.

Різниця між усиновленням дитини та влаштуванням до ДБСТ, полягає  у наявності статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського  піклування, письмової заяви про  бажання особи (осіб) усиновити дитину (як це передбачено при влаштуванні  до дитячого будинку сімейного типу), вільній та безумовній згоді батьків  на усиновлення дитини. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків; нотаріальне  посвідчення письмової згоди  батьків на усиновлення; згода дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня  розвитку, що може її висловити; при  усиновленні дитини одним із подружжя – письмова згода другого з  подружжя, засвідчена нотаріально; згода  опікуна, піклувальника на усиновлення  дитини, над якою встановлено опіку  або піклування, а також при  усиновленні дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування; при усиновленні дитини, яка не має батьків і перебуває у  закладі охорони здоров’я або  навчальному закладі – письмова згода цього закладу; рішення  суду про усиновлення, що набрало  законної сили. До юридичних фактів, необхідних для влаштування дитини до навчально-виховних закладів для  дітей-сиріт і дітей, позбавлених  батьківського піклування, слід віднести:

1) наявність у дитини  статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; 2) рішення обласної, Київської та  Севастопольської міської державної  адміністрації за поданням Міністерства  праці та соціальної політики  Автономної Республіки Крим, головних  управлінь праці та соціального  захисту населення обласних, Головного  управління соціального захисту  населення Київської, Управління  праці та соціального захисту  населення Севастопольської міських  держадміністрацій за погодженням  з Міністерством праці та соціальної  політики України; 3) путівка, видана  відповідно Міністерством праці  та соціального захисту Автономної  Республіки Крим, головними управліннями  праці та соціального захисту  населення обласних держадміністрацій,  Головним управлінням соціального  захисту населення Київської  міської держадміністрації, Управлінням  праці та соціального захисту  населення Севастопольської міської  держадміністрації виданої; 4) заява  батьків (опікунів, піклувальників  чи установи, де перебувала дитина) про прийняття дитини до будинку-інтернату; 5) рішення суду про стягнення  аліментів, позбавлення батьківських  прав (за його наявності); 6) рішення  місцевих органів виконавчої  влади або місцевого самоврядування  про встановлення опіки і піклування  над дітьми, які цього потребують; 7) акт обстеження матеріально-побутових  умов проживання батьків (опікунів, піклувальників); 8) висновок зональної  психолого-медико-педагогічної консультації. Таким чином, за комплексом юридичних фактів, що є підставою для влаштування дитини на виховання в ДБСТ, такий будинок наближається до професійного (фостерного) виду виховання, оскільки виникнення прав та обов’язків між батьками-вихователями та вихованцями дитячого будинку сімейного типу, перш за все, залежить від бажання потенційних батьків-вихователів. Така ознака відсутня у державному піклуванні та батьківському виді. Другою ознакою, яка дає можливість встановити приналежність дитячого будинку сімейного типу до конкретного виду улаштування дітей є обсяг та межі здійснення прав і обов’язків учасниками даних правовідносин. При влаштуванні дитини до дитячого будинку сімейного типу за дитиною зберігається правовий зв’язок із родичами та батьками. Вихованці мають право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами, якщо це не суперечить їх інтересам і не заборонено рішенням суду. Форму такого спілкування визначають органи опіки та піклування за погодженням з батьками-вихователями та за участю соціального працівника, який здійснює соціальне супроводження. За вихованцями дитячого будинку сімейного типу зберігається право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника, які вони мали до влаштування до дитячого будинку сімейного типу. Зберігається правовий зв’язок із родичами, батьками та дітьми і в разі влаштування дитини до прийомної сім’ї, при призначенні опіки чи піклування, при влаштуванні дитини