Правове становище потерпілого за кримінальним правом

                                  завданої злочином потерпілому.

 

 

 

      Стаття 22  КПК  України  передбачає,  що  обов’язок  доказування   вини

обвинуваченого  та інших  обставин  справи,  як-от:  збирання,  перевірки  та

оцінки доказів, складає правовий  обов’язок  суду,  прокурора,  слідчого  та

особи, яка провадить  дізнання.

 

      Поряд із учасниками процесу,  на  яких  лежить  обов’язок   доказування,

закон вказує і  на таких учасників процесу, яким надано “право  доказування”,

але на яких  не  покладається  обов’язок  доказування.  До  таких  учасників

процесу належать: обвинувачений, підозрюваний і його  захисник,  потерпілий,

цивільний позивач  і цивільний відповідач та їхні представники.

 

      Згідно з принципами публічності  (ст. 4  КПК  України)  і   встановлення

об’єктивної  істини  (ст.  22  КПК  України)  у  кримінальному  процесі  вся

діяльність,  скерована  на  з’ясування  того,  чи  вчинено  злочин,  складає

обов’язок органів держави, які відповідальні за  кримінальну  справу,  тобто

суду, прокурора, слідчого і органу дізнання. Ця  діяльність:  а)  зобов’язує

порушити кримінальну  справу в кожному випадку виявлення  ознак  злочину;  б)

вимагає вжиття  всіх  необхідних  заходів  до  збирання,  перевірки,  оцінки

доказів як на попередньому розслідуванні, так і в суді;  в)  поширюється  не

тільки на винність або невинність обвинуваченого у  вчиненні злочину, а й  на

інші елементи предмета доказування (статті 23 і  64  КПК  України),  в  тому

числі й щодо вжиття  заходів  до  відшкодування  заподіяної  злочином  шкоди

потерпілому незалежно  від позиції якихось органів,  установ  і  організацій,

осіб,  зокрема  обвинуваченого  й  потерпілого  (крім  справ  приватного   і

приватно-публічного   обвинувачення);   г)   забезпечує   охорону   законних

інтересів  обвинуваченого  та  інших  учасників   процесу   –   потерпілого,

цивільного  позивача і цивільного відповідача, а також забороняє  перекладати

на них обов’язок  доказування.

 

      До фактів, що підлягають  доказуванню   стосовно  характеру  і  розміру

шкоди,  заподіяної  злочином  потерпілому,  слід  віднести:  а)   дії,   які

заподіяли шкоду, в їх конкретному виразі  в  кожному  окремому  випадку;  б)

наявність шкоди, заподіяної  особі  чи  майну,  –  також  у  її  конкретному

виразі; в) наявність  причинного зв’язку  між  діями  особи,  притягненої  до

кримінальної  відповідальності, і шкодою; г) вину заподіювача шкоди;

 

д) умисел або  необережність потерпілого, а якщо останні були допущено, – то

й ступінь їх вираженості; е) майнове становище  особи, яка  заподіяла  шкоду;

є) розмір заподіяної шкоди; ж) розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню.

 

 

 

 

 

 

18

                                                       7. Висновок

 

      Підводячи  підсумки  проведеного  в  даній  роботі  дослідження,  слід

зауважити, що в  кримінальному процесі України  правове становище  потерпілого

на сьогоднішній день в значній мірі не відповідає вимогам сучасності.

 

      Хто з нас не чув про таку  ситуацію:  пограбували  квартиру,  злочинця

через  деякий  час  знайшли,  засудили,  а   шкоду   постраждалим   іще   не

відшкодовано,  хоча  право  на  компенсацію  –  невід’ємне  право  громадян,

елемент правового  статусу  особи.  Тим  часом  законні  інтереси  потерпілих

часто залишаються  незахищеними.

 

      Наявність численних прогалин  у  законодавстві  про   забезпечення  прав

потерпілих  і захист їхніх інтересів ставить  на порядок  денний  питання  про

необхідність  розроблення і  прийняття  спеціального  нормативного  акта  про

посилення захисту  прав і законних  інтересів  громадян,  щодо  яких  вчинено

злочин.

 

      Однак, справа не  тільки  в   недосконалому  законодавстві.  Проведеним

опитуванням 15% (із 60 потерпілих) не змогли назвати  жодного  права  з  тих,

якими  їх  наділив  законодавець.  А це  свідчить  про низький рівень

правового  виховання  громадян,  про  необхідність   посилення   роз’яснення

потерпілим  їх прав і ролі в розкритті злочину.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

19

                 8. Список використаної літератури.

 

 

      1. Конституція України:  Прийнята  на  п'ятій  сесії Верховної Ради

України 28 червня 1996 р. – К.: Преса України, 1997.

 

      2. Кримінально-процесуальний Кодекс України, прийнятий Верховною Радою

Української РСР  Законом від 28 грудня 1960р., із змінами і доповненнями.

 

      3. Кримінальний кодекс України.  Науково-практичний  коментар.  – К.,

1995.

 

      4.  Закону  України “Про  порядок   відшкодування   шкоди,   завданої

громадянинові незаконними діями  органів  дізнання,  попереднього  слідства,

прокуратури і  суду”, із змінами і доповненнями.

 

      5. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть  участь  у

кримінальному судочинстві”, із змінами і доповненнями.

 

      6. Постанова Пленуму Верховного Суду України від  22  грудня  1978  р.

“Про деякі  питання, що виникли в практиці застосування судами  України  норм

кримінально-процесуального   законодавства,    якими    передбачені    права

потерпілих  від злочинів”, із змінами і доповненнями.

 

      7. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31  березня 1995р.

“Про судову практику в  справах  про  відшкодування  моральної  (немайнової)

шкоди”, із змінами  і доповненнями.

 

      8. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 8 від 22 грудня  1978р.

“Про деякі  питання, що виникли в практиці застосування судами  України  норм

кримінально-процесуального законодавства, яким передбачені права  потерпілих

від злочинів”

 

 

 

      9.  Божьев  В.П.  Предпосылки усиления  защиты   прав   и   интересов

потерпевшего в уголовно-процессуальной деятельности  //  Проблемы  повышения

качества уголовно-процессуальной  деятельности  в  условиях  перестройки.  –

Ижевск, 1989.

 

      10. Гошовський М.І., Кубинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі

України. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

20