Правове становище потерпілого за кримінальним правом

і перевірки  їх законності та обґрунтованості.

 

      Ефективність  розслідування   злочинів  прямо  залежить  від  того,  як

швидко, з якого  моменту вчинення  суспільно  небезпечного  діяння  розпочато

дізнання й  попереднє  слідство.  Провадження  за  заявами  й  повідомленнями

обмежено часом. У ст. 97 КПК визначено строк, упродовж  якого  слід  винести

рішення за заявою чи повідомленням  про  злочин,  –  три  дні.

 

 

13

  За  цей   час правоохоронний  орган  зобов’язаний  прийняти  повідомлення,  проаналізувати дані, що в ньому містяться і сформулювати певне процесуальне  рішення.  Якщо даних, наведених у заяві недостатньо для винесення  обґрунтованого  рішення,

її перевірка  здійснюється у строк, що не може перевищувати десять днів.

 

      Завершується провадження  за  заявами  й  повідомленнями  про  злочини

винесенням  одного з трьох процесуальних  рішень:  1)  порушення кримінальної

справи;  2)  відмовою  в порушенні кримінальної  справи;  3)  направленням

повідомлення  або заяви за належністю.

 

      Кримінальна справа може  бути  порушена  лише  за  наявності   до  того

законних приводів і підстав, передбачених ст.  94  КПК.  При  цьому  важливе

значення має  питання про момент визнання  особи  потерпілою  в  кримінальній

справі. Як  уже  згадувалось,  потерпілий  вважається  учасником  процесу  з

моменту винесення  постанови про визнання особи  потерпілою. І як  вважає  ряд

науковців, рішення  про визнання особи потерпілою слід виносити  на  ранньому

етапі в провадженні  кримінальної справи і для цього достатньо  мати  докази,

які  свідчать  лише  про  те,  що:  діяння  підпадає  під  ознаки   злочину,

передбаченого однією  із  статей  Особливої  частини  Кримінального  кодексу

України; злочин було вчинено або підготовлено;  саме  цим  злочином  справді

заподіяно певну  шкоду, вказану в законі; існує  причинний зв’язок  між  даним

злочином і  моральною, фізичною або майновою шкодою, що настала.

 

      Коли заподіяння шкоди  є   очевидним  під  час  порушення   кримінальної

справи  (наприклад,  у  разі  вчинення  зґвалтування,  крадіжки,  розбійного

нападу  тощо),  постанову  про  визнання  особи  потерпілою   рекомендується

приймати одночасно  з постановою про порушення кримінальної справи.  В  інших

випадках визнання потерпілим може мати  місце  і  згодом,  але  зразу  після

встановлення  факту заподіяння шкоди  конкретній  особі.  Ця  вимога  набуває

особливого  значення з огляду на те, що громадянин,  якому  заподіяно  шкоду,

може користуватися  наданими йому законом правами та виконувати покладені  на

нього законом обов’язки лише після того, як  органом  дізнання,  слідчим  чи

прокурором  прийнято відповідну постанову.

 

      Перш ніж розглядати питання  про реалізацію прав потерпілого   в  стадії

попереднього  розслідування, нагадаємо, що стаття  122  КПК,  яка  передбачає

порядок роз’яснення  прав потерпілого, вказує на  те,  що  слідчий,  визнавши

особу потерпілою від злочину, роз’яснює їй  її  права,  передбачені  ст.  49

КПК:

 

      “Громадянин, визнаний потерпілим  від злочину, вправі давати  показання

у справі. Потерпілий  і його  представник мають право:  подавати  докази;

заявляти клопотання;  знайомитися  з  усіма  матеріалами  справи  з  моменту

закінчення  попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство  не

провадилося,  -  після  відання  обвинуваченого  до  суду;  брати  участь  у

судовому розгляді; заявляти відводи;  подавати  скарги  на  дії  особи,  яка

провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а  також подавати  скарги  на

вирок або ухвали суду і постанови народного судді.

 

 

 

14

        В справах,  передбачених  частиною  1  статті  27  цього   Кодексу,

потерпілий  має право під час судового  розгляду  особисто  або  через  свого

представника  підтримувати обвинувачення.  Потерпілий  може  брати  участь  у

судових дебатах  в усіх справах, в яких не виступає прокурор  чи  громадський

обвинувач”.

 

      В охороні прав особи, потерпілої  від злочину, важливе  місце   під  час

розслідування посідає діяльність слідчого з  додержання  всіх  процесуальних

прав,  що  належать  потерпілому.  Це  є  дійовою  гарантією  захисту   його

інтересів.

 

      Однак, хоча на сьогоднішній  день і виріс обсяг слідчої  роботи у справі

за рахунок  більш старанного ставлення до дотримання  прав  підозрюваного  та

обвинуваченого, збирання  та  оцінки  доказів,  у  сфері  забезпечення  прав

потерпілого практично  нічого не змінилось. У механізмі  причин слабкої  уваги

до реалізації інтересів потерпілого під час  попереднього  слідства  неабияку

роль  відіграють  хиби  у  здійсненні  прокурорського  нагляду  і  відомчого

процесуального  контролю  за  законністю  діяльності  слідчого.  Вони  якоюсь

мірою зумовлені  названими раніше чинниками, але  мають і самостійну  природу.

Як у процесуальному контролі з боку начальників слідчих  підрозділів  органів

внутрішніх  справ, так і в  прокурорському  нагляді за  додержанням законів

органами слідства й дізнання  склалась  і  діє  система  оцінок  результатів

роботи, найважливіше місце в  якій  посідає  стан  злочинності,  поширеність

окремих видів  злочинів, їх розкриття, показники якості та строків  слідства.

Додержання  ж норм закону  щодо  потерпілих  у  систему  оцінок  поки  що  не

входить,  що  й  зумовлює  в  цілому  невимогливе   ставлення   у   слідчому

провадженні до цього питання.

 

      У  стадії  віддання  до  суду  потерпілий  має  право  заявляти  різні

клопотання:  про  витребування  додаткових  доказів,  зміну   обвинуваченому

запобіжного заходу, забезпечення цивільного позову тощо.

 

      Суд має право викликати в  розпорядче засідання потерпілого,  що  заявив

клопотання, для давання пояснень.  Однак,  як  зауважує  М.І.Гошовський,  на

практиці суди рідко викликають  потерпілих,  тому  вони  в  стадії  віддання

обвинуваченого  до  суду  участі  практично  не  беруть.  Про результати

розгляду  клопотання  потерпілому  обов’язково   повідомляють.   Відмова   в

задоволенні клопотання оскарженню не  підлягає,  але  потерпілий  має  право

знову заявити  те саме клопотання у стадії судового розгляду.

 

      Визнавши, що є достатньо підстав  для віддання обвинуваченого  до  суду,

суддя чи суд вирішують питання про виклик потерпілого  в  судове  засідання.

Згідно з  ст. 255 КПК України, після віддання обвинуваченого  до  суду  суддя

зобов’язаний  забезпечити  потерпілому  можливість  ознайомитися   з   усіма

матеріалами справи і виписати з неї всі необхідні дані.

 

      Суд  зобов’язаний  надіслати   потерпілому   повістку,   з   якої   той

дізнається, де і коли відбудеться судовий  розгляд  кримінальної  справи,  у

якій його визнано  потерпілим.

 

 

15

      Досліджуючи питання  реалізації  прав  потерпілого під час судового

розгляду, ряд  науковців схиляється  до  думки  про  необхідність  підвищення

активності  потерпілого в цій стадії кримінального процесу. З цією  метою

слід з’ясувати: чи зобов’язаний потерпілий з’являтись  у  судове  засідання,

його права  під час судового засідання та можливість приводу в  разі  неявки;

участь потерпілого  в судових дебатах; оскарження потерпілим вироку.

 

      КПК України в ч. 2 ст.  302  передбачає,  що  потерпілий  зобов’язаний

давати правдиві показання (тобто давання  показань  не  є  обов’язковим  для

потерпілого).  Водночас  кримінально-процесуальне  законодавство  передбачає

застосування  до потерпілого приводу в разі його неявки в судове засідання.

 

      У п. 11 постанови Пленуму Верховного  Суду України № 8  від  22  грудня

1978р. “Про  деякі  питання,  що  виникли   в  практиці  застосування  судами

України  норм  кримінально-процесуального  законодавства,  яким  передбачені

права потерпілих від злочинів” зазначено, що коли потерпілий за викликом  не

з’явиться в  судове засідання, судові належить  з’ясувати  причини  цього.  В

разі неможливості з’ясувати всі обставини  та  захистити  всі  обставини  та

захистити права  й законні інтереси потерпілого  за  його  відсутності,  слід

повторити виклик і вжити заходів до  забезпечення  його  участі  в  розгляді

справи. Звертається  увага судів, що ст. 290 КПК,  даючи   вичерпний  перелік

наслідків неявки потерпілого в судове  засідання,  передбачає  й  можливість

застосування  до потерпілого, який  не  з’явився  за  викликом  до  суду  без

поважних причин, приводу відповідно до ст. 72 КПК.

 

      За злісне ухилення від явки  до суду потерпілий  несе  відповідальність

за ч. 1 ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні  правопорушення,  а  за

завідомо неправдиве показання – за ст. 178 КК України.

 

      З’явившись до суду потерпілий  повинен відмітитись у судового  засідання

і має право  бути  присутнім  у  залі  судового  засідання  впродовж  усього

судового розгляду. На  відміну  від  свідків,  він  не  видаляється  з  залу

судового засідання.

 

      У  судовому  засідання,  як  і  під  час  попереднього  розслідування,

потерпілий  може користуватися рідною мовою  і послугами перекладача. Він  має

право  знати  склад  суду   і   заявляти   відводи   (суддям,   прокуророві,

секретареві, експертові, спеціалістові й  перекладачеві).  Потерпілому  слід

обґрунтувати  відводи і заявляти їх до початку  судового слідства.  Як  і  під

час попереднього слідства, в  судовому  розгляді  потерпілий  може  заявляти

різноманітні  клопотання,  а  також  має  право  висловити  свою  думку  щодо

клопотань, заявлених  іншими учасниками процесу.

 

      Слід зазначити, що в грудні 1993р. було прийнято  Закон   України  “Про

забезпечення  безпеки осіб, які беруть участь у  кримінальному  судочинстві”,

який спрямований  на охорону забезпечення прав, здоров’я і  життя  потерпілих

від злочинів. Однією з вимог щодо  забезпечення  їхньої  безпеки  є  те,  що

потерпілий  може клопотати про проведення закритого  судового засідання.

 

 

 

16

      Після  виконання  передбачених  законом  дій  у  підготовчій   частині

судового  засідання  суд  переходить  до  судового   слідства.   Потерпілому

законодавством  надано можливість брати активну  участь у  цій  частині.  Так,

після допиту підсудних  про  визнання  чи  невизнання  ними  своєї  вини  суд

повинен  вислухати  з-поміж  інших  осіб  також  і  думку  потерпілого   про

послідовність допиту підсудних, потерпілих, свідків  і експертів.

 

      Конституція України передбачає  як основні засади  правосуддя  рівність

усіх учасників  процесу перед законом і судом, змагальність сторін і  свободу

в наданні ними судові  своїх  доказів  і  в  доведенні  перед  судом  їхньої

переконливості.

 

      Кримінально-процесуальний  кодекс  України   закріпив   дуже   важливе

положення, згідно з яким потерпілий і його представник  у  судовому  розгляді

користуються  рівними  правами  з  обвинуваченим,   підсудним,   захисником,

цивільним позивачем  та їхніми представниками щодо подання  доказів, участі  в

дослідженні доказів та заявленні клопотань (ст.261 КПК).

 

      Під час судового розгляду, як  і на попередньому  слідстві,  потерпілий

має право подавати докази. Він може  задавати  запитання  підсудному,  іншим

потерпілим, свідкам, експертові.

 

      У судовому розгляді потерпілий має право давати показання. Допитується

він судом за правилами допиту свідків, але раніше від  них  (ст.  308  КПК).

Головуючий  з’ясовує  взаємовідносини  потерпілого  з  підсудним  і  пропонує

повідомити  про все,  що  йому  відомо  у  справі.  Після  цього  потерпілого

допитують.

 

      Після закінчення судового слідства  суд переходить до судових   дебатів.

Як зазначено  у ст. 267 КПК України, потерпілий  має  право  брати  участь  у

дебатах у справах  публічного і приватно-публічного обвинувачення лише  тоді,

коли в них  не бере участі прокурор чи громадський  обвинувач.

 

      У  справах  приватного  обвинувачення   потерпілий  першим  виступає  в

судових дебатах. Якщо в судовому розгляді  справи  приватного  обвинувачення

бере учать  прокурор,  то  послідовність  виступів  прокурора  і  потерпілого

встановлюється  судом за їхньою пропозицією. Замість  потерпілого  у  справах

приватного  обвинувачення  в  судових  дебатах  може   брати   участь   його

представник.

 

      Якщо потерпілого визнано цивільним  позивачем,  він  має  право  брати

участь у  судових  дебатах  у  всіх  кримінальних  справах.  З  промовою  він

виступає після  державного та громадського обвинувачів. У  промові  він  може

висловлюватись  лише як цивільний позивач про  майнову шкоду.

 

 

 

 

 

 

 

17

             6. Доказування у кримінальному процесі характеру і розміру шкоди,