Правовая охрана копмьютерных программ

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Патентна охорона комп’ютерних программ……………………………5
2. Охорона авторських прав на комп’ютерні програми………………….8
3. Проблема правової охорони комп’ютерних программ………………13

Висновки…………………………………………………………………………15

Список використаних джерел…………………………………………………..17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 В умовах прагнення України бути повноправним членом світового співтовариства основними завданнями сьогодення є дотримання світових стандартів у сфері охорони об’єктів інтелектуальної власності та створення такого механізму регулювання відносин у цій сфері, який за умов відповідності міжнародним вимогам слугував би національним інтересам. Програмне забезпечення, яке в умовах стрімкого технологічного розвитку постійно удосконалюється відповідно до вимог сучасності, є тим об’єктом інтелектуальної власності, який зазнає найбільшого впливу від правопорушень, що, в свою чергу, обумовлені суттєвою різницею між витратами інтелектуальних ресурсів на створення комп’ютерних програм та витратами на їх незаконне копіювання та розповсюдження. Значно ускладнює ситуацію із незаконним розповсюдженням та використанням програмного забезпечення в Україні також суспільне ставлення до цієї проблеми. В свідомості громадян нашої країни міцно закріпилось сприйняття комп’ютерних програм як невід’ємної частини або «безкоштовного додатку» до комп’ютера, але не до результату інтелектуальної діяльності людини, який безумовно є товаром.

Значимість комп’ютерних програм у сучасному суспільстві  значно зроста, оскільки вони є не тільки основою інформаційних технологій, але й засобом створення, поширення, впровадження та розвитку наукомістких технологій в різних галузях економіки. В свою чергу наукомісткі технології є нині головною рушійною силою науково-технічного прогресу, технологічною основою розвитку економіки і зростання добробуту населення. Перехід до ринкових відносин, розширення міжнародних контактів, розвиток вітчизняного програмування зумовлюють необхідність надійного захисту прав на комп’ютерні програми. При цьому правове регулювання повинно бути орієнтовано на ринкові структури, на розвиток індустрії використання комп’ютерних програм у промисловому масштабі, на захист прав і законних інтересів авторів комп’ютерних програм, їх виробників, національних.

 Ефективна правова охорона комп’ютерних програм стимулюватиме творчі пошуки, сприятиме їх реалізації. Це тільки з першого погляду здається привабливим вільний обмін комп’ютерними програмами, їх копіювання без дозволу правовласників. Практично ж неурегульоване вільне використання комп’ютерних програм не стимулює творчу думку, зумовлює засилля компілятивних розробок, запозичення чужих ідей. Належна правова охорона зазначених об’єктів інтелектуальної власності сприятиме розвиткові торгівлі. Адже і той, хто продає, і той, хто купує, обопільно зацікавлені, щоб предмет ліцензійної угоди між ними був надійно захищений від використання третіми особами [2].

Об’єктом в даній роботі виступає право інтелектуальної власності.

У якості предмета, відповідно, можна назвати правову охорону комп’ютерної програми як об’єкта авторського права.

Мета роботи полягає в тому, щоб на основі чинного законодавства описати проблеми, які виникають при охороні комп’ютерної програми, та окреслити пропозиції щодо вдосконалення законодавства в зазначеній вище сфері.

Процесам охорони, використання та легалізації комп’ютерної програми присвячено низку робіт українських та зарубіжних учених, таких як: В. Машуков, В. Негрескул, С. Петренко. Теоретичні положення щодо правової охорони комп’ютерної програми останніми роками досліджувались під різними кутами зору у дисертаційних дослідженнях російських науковців: Є.І. Лебедєвої, А.П. Безсонової, В.І. Черячукіна, Р.Й. Ситдикової, О.А. Кузьміна, М.В. Котельникова, а також вітчизняних дослідників: І.І. Ващинця, С.А. Дзіса, В.С. Дмитришина, [3] але, незважаючи на це, в правовій природі комп’ютерних програм та їх правовій охороні спостерігається значно більше теоретичних прогалин та дискусійних моментів, ніж сталих положень. Тому ситуація, що склалася як на теоретичному, так і на емпіричному рівні, є підтвердженням своєчасності та актуальності дослідження обраної проблемати. 

1. Патентна охорона комп’ютерних програм

На сьогоднішній день в  усьому світі прийнята авторсько-правова модель охорони комп’ютерних програм. З іншого боку, в багатьох країнах комп’ютерні програми також визнаються і об’єктами патентної охорони, якщо виконуються всі умови патентноспроможності (новизна, винахідницький рівень, промислова придатність). Як правило, мова йде про ті випадки, коли комп’ютерна програма є частиною технологічного процесу або технічного пристрою і спільно з ними може бути визнана об’єктом патентної охорони.

Патентування "у чистому  вигляді" програмного продукту в  якості винаходу законодавство України  не допускає, але й прямо не забороняє. В останній редакції Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" комп'ютерні програми й алгоритми, на яких вони базуються, виведені з числа об'єктів, яким не надається патентна охорона. Таким чином, відтепер у патентному законодавстві України немає підстав для відмови в патентній охороні новому процесу функціонування комп'ютера за умови відповідності зазначеного рішення умовам патентоздатності. Однак, «Правила складання та подання заявки на винахід та заявки на корисну модель», затверджені наказом Міністерства освіти і науки України № 22 від 22.01.2001 р., деталізують положення Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" і визначають вимоги до документів заявки.  У п. 2.5. Правил наводиться перелік об'єктів, які не визнаються винаходами, в т. ч. це і комп'ютерні програми.

Що ж є об'єктом патентної  охорони комп’ютерної програми? Насамперед – це алгоритм, тобто принцип  чи метод вирішення конкретної задачі, на основі якого створена комп'ютерна програма. Необхідність охорони саме алгоритму доводиться в статтях фахівців, які погоджуються з тим що, саме він є кістяком будь-якої програми. Програма, яка написана відповідно до заданого алгоритму і введена в комп'ютер, створює послідовність електричних сигналів керуючого характеру, що визначають процес функціонування комп'ютера. Ця послідовність електричних сигналів сприймається комп'ютером безпосередньо, що свідчить про технічний характер процесу, який відбувається, і відповідає вимозі щодо технічного характеру задачі, яку вирішує винахід. Отже, саме патентна охорона може надати можливість охорони результатів інтелектуальної діяльності людини, яка розробила алгоритм послідовної взаємодії окремих частин комп'ютера, що обмінюються сигналами, закладений у програму.

Отже, можна сподіватися, що патентна охорона може бути надана щонайменше способам керування сигналами, втіленим в алгоритмі, який є основою  конкретної комп'ютерної програми. Відтепер для патентування алгоритму  та побудованої на його основі програми немає необхідності вдаватися до обходу прямої заборони патентування. Це поширює сферу охорони програми, яка патентується, бо крім власне комп’ютерів‚ програми можуть використовуватися в сучасній електронній побутовій техніці, промислових роботах, верстатах з програмним управлінням тощо.

При розгляді подібних заявок на винаходи експертизою, згідно пункту 6.8 "Правил складання і подання  заявки на винахід та заявки на корисну  модель" доцільно вимагати від заявника включати в текст заявки вихідний код програми (або його фрагмент), в якій використовується алгоритм, що заявляється. Таким чином, заявник підтвердить можливість здійснення винаходу, а суспільство зможе ознайомитися з вихідним кодом програми.

Властива механізму патентної  охорони процедура експертизи могла  б сприяти розвитку програмного  забезпечення (ПЗ) і підвищенню його рівня, оскільки для того, щоб запатентувати нову програму, було б потрібно забезпечити її новизну і винахідницький рівень.

Патентна охорона могла  б сприяти більш реальному  ціноутворенню на ПЗ: нова запатентована  програма повинна коштувати дорожче, ніж програма‚ термін дії патенту  якої скінчився або має скінчитися у найближчому майбутньому (є приклади компаній, що дотепер продають програми для операційної системи DOS за досить високими цінами, хоча вони вже давно застаріли).

До недоліків патентної системи, насамперед, варто віднести складний механізм охорони, а також довгий період проходження експертизи заявки. Однак ця перешкода в теперішній час подолана шляхом можливості патентування зазначеного об'єкта як корисної моделі. Крім того, є можливість прискореного проведення експертизи. Мінусом патентної системи також є досить висока вартість патенту і необхідність його витребування у кожній країні.

Ще одним доводом супротивників  патентування є твердження про можливу  монополізацію ринку ПЗ великими компаніями, що буде гальмувати процес розвитку комп'ютерних технологій. Однак, розглянувши нинішню ситуацію на цьому ринку, можна побачити, що він вже досить монополізований найбільшими американськими компаніями (Microsoft, Oracle, Corel, Adobe). При цьому лобіювання інтересів монополістів в уряді США приводить до застосування до низки країн (в тому числі до України) так званих "антипіратських" санкцій, що насамперед негативно позначається на розвитку комп’ютерних технологій у цих країнах. Не витративши жодної гривні на патентування своїх програм в Україні, монополісти жадають продавати їх за явно завищеними цінами, що є непосильними не лише для окремих користувачів, але й навіть для багатьох підприємств. Слід додати, що, наприклад, ціни на продукцію Microsoft навіть у США визнані завищеними. А хто ж бореться проти "піратського" використання програм в Україні? Може сама Microsoft виявляє факти незаконного використання своїх програм, а потім подає позови в суд на підприємства, організації та окремих користувачів, сплачуючи при цьому судові витрати та мита? Якраз ні. Виявленням використання "піратських" копій програм займаються українські правоохоронні органи, що фінансуються з державного бюджету.

Усе ПЗ‚ що створюється  цими монополістами‚ поставляться на ринок лише в об'єктному коді, а вихідні коди зберігаються ними в таємниці і не розголошуються. Саме це гальмує розвиток комп'ютерних технологій (в тому числі і в Україні). Варто нагадати, що патент, як виключне право на технічне рішення, видається лише в обмін на розкриття суспільству сутності цього технічного рішення. Публікація алгоритму та вихідного коду програми в описі до патенту і могла б бути цим розкриттям. Разом з тим обмежений термін охорони програмного продукту забезпечував би перехід комп'ютерних програм у загальне надбання через 5-7 років, що‚ безумовно сприяло б вирівнюванню технологічного рівня розвитку комп'ютерних технологій у різних країнах.

З огляду на зазначені вище переваги та недоліки авторсько-правової та патентної системи найбільш оптимальним для захисту комп'ютерних програм буде система, що втілює в собі експертну перевірку, характерну для патентної охорони, і доступність, характерну для механізму авторського права. Термін дії такого патенту не повинен перевищувати 5 – 7 років через швидке старіння програм. Однак, патентні відомства ще не готові для впровадження такої системи. Це потребуватиме узгодження правових норм у багатьох країнах, створення спеціалізованого банку даних текстів програм для швидкого проведення експертизи та інших заходів.

2. Охорона авторських  прав на комп’ютерні програми

 З-поміж об’єктів авторського  права, перелік яких закріплений  у ЗУ «Про авторське право  і суміжні права» (далі – Закон), є комп’ютерні програми. Згідно  із ст. 1 Закону комп’ютерна програма  – це набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп’ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об’єктному кодах). Як зазначалося в одному з попередніх номерів («ПТ» № 32(105) від 5 серпня 2008 р.), комп’ютерна програма є складним об’єктом авторського права і для того аби її створити, автору треба пройти кілька етапів роботи. Термін «написання програми» відображає лише один з етапів створення комп’ютерної програми, коли розробник програми пише команди (інструкції) на папері або за допомогою тестового редактора. Завершення цієї роботи не означає виникнення авторського права на комп’ютерну програму, оскільки кінцевого продукту ще немає.

Саме ж програмування  – це процес створення (розробки) програми, який виражається послідовністю таких кроків: 1) специфікація, тобто визначення, формулювання вимог до програми; 2) розробка алгоритму; 3) кодування (запис розробленого алгоритму на мові програмування); 4) налагодження; 5) тестування; 6) створення довідкової системи; 7) створення носія, з якого програма зможе встановлюватися на комп’ютер. На якому зі згаданих етапів можна казати про виникнення об’єкта авторського права? Асистент кафедри цивільного права № 2 Національної юридичної академії ім. Я. Мудрого, зовнішній консультант ЮФ «Орлов, Михайленко та Партнери» Андрій Євков переконаний, що про найбільшу цінність для розробника можна говорити на етапі розробки алгоритму.

Саме на нього автор  витрачає більшу частину своєї інтелектуальної  праці і результати його роботи на цьому етапі є кістяком майбутньої комп’ютерної програми, без яких вона не зможе функціонувати. Перелік об’єктів авторського права, закріплений у ст. 8 Закону, не є вичерпним. Тому можна з упевненістю сказати, що створений алгоритм майбутньої комп’ютерної програми належить до об’єктів авторського права як твір. «Авторське право поширюється як на сам об’єкт, так і на його складові. Таке розуміння прийняте у світовій практиці», – вважає пан Євков. Користування комп’ютерною програмою Відповідно до ст. 31 Закону автор (чи інша особа, яка має авторське право) може передати свої майнові права, зазначені у ст. 15 цього Закону (виключне право на використання твору та/або виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами), будь-якій іншій особі повністю чи частково.