Автор работы: Пользователь скрыл имя, 15 Июля 2014 в 00:37, курсовая работа
Метою дослідження є розкриття сутності норм інституту права власності та виявлення істотних проблем, недоліків і прогалин у чинному законодавстві, розробки конкретних пропозицій щодо шляхів і методів їх вирішення.
Завдання дослідження полягають у наступному:
- проаналізувати формування інституту права власності в Україні;
- розкрити зміст права власності;
ВСТУП…………………………………………………………………………..........4
РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ВЛАСНОСТІ І ПРАВА ВЛАСНОСТІ……...6
1.1. Поняття власності як економічної категорії…………………………...6
1.2. Поняття та зміст права власності…………………………………….....9
1.3. Засоби здійснення права власності……………………………………15
РОЗДІЛ 2 ФОРМИ ТА ВИДИ ПРАВА ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ……………...18
1.1. Право державної власності………………………………………….…18
1.2. Право комунальної власності………………………………………….20
1.3. Право приватної власності…………………………………………….21
1.4. Види права власності…………………………………………………..25
РОЗДІЛ 3 ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА ВЛАСНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ…………………………………………………………………………….28
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...35
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………37
На цій основі виникає конкуренція державних і місцевих (регіональних) інтересів з їх негативним впливом на здійснення власницьких повноважень щодо природних об'єктів. Адже надмірна централізація, як і зайва регіоналізація останніх, можуть однаково негативно впливати на розвиток виробничо-економічних відносин. У зв'язку з цим виникає потреба в законодавчому розмежуванні функцій центральних, регіональних та місцевих органів, пов'язаних зі здійсненням права власності на природні об'єкти. Таке розмежування має надати усім співвласникам можливість брати участь у володінні, користуванні та розпорядженні ними.
Безумовно, поділена власність на природні об'єкти не може зводитися до давньоримської метропольної та провінційної або феодальної «верховної» і «підлеглої» власності. Сучасна концепція права поділеної власності має виходити з законодавчої рівноправності усіх державних владних структур як суб'єктів права, що здійснюють повноваження власності на природні багатства нашої країни. Причому вона повинна ґрунтуватися не на поділі цілісної природи за об'єктами або повноважень володіння, користування і розпорядження природними ресурсами, а на розподілі функцій, пов'язаних з реалізацією відповідних повноважень власності, між органами державної влади та місцевого самоврядування різних рівнів [19, с. 82-84].
ВИСНОВКИ
На основі проведеного дослідження, можна зазначити, що правове регулювання економічних відносин власності породжує утворення права власності, за допомогою якого стверджується панування власника над не належним йому майном та його повноваження з володіння, користування та розпорядження.
В юридичній науці термін «право власності» вживається в об’єктивному і суб’єктивному значеннях.
Право власності в об’єктивному значенні – це сукупність правових норм які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовій системі. Право власності у суб’єктивному розумінні - це закріплення у відповідних нормах права можливості конкретного власника (індивіда чи колективу) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у межах, передбачених законом.
Тому, право власності можна визначити як, сукупність правових норм, які, регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.
У Конституції України передбачені право власності Українського народу (ст. 13), право державної власності (ст. 14), право комунальної власності як власність територіальних громад (ст. 142) та право приватної власності як невід’ємне право людини (ст. 41). Тому можна говорити про відокремленість права державної власності від права власності українського народу та від права комунальної власності.
У цілому діюче законодавство досить вдало регулює форми права власності, спираючись на теоретичні та практичні надбання класиків цивільного права. Проте потребують законодавчого закріплення поняття колективної та державної власності, а також бодай приблизний перелік дій власника, спрямованих на заподіяння шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршення екологічної ситуації тощо.
Подальші дослідження мають бути зосереджені на роз’ясненні та закріпленні в діючому законодавстві визначень різних форм власності, а також на гармонізації цих визначень у різних сферах цивільного, земельного, господарського права тощо.
Аналізуючи положення статті 13 Конституції України, необхідно відмітити, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її територіального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Формально ця стаття на конституційному рівні закріпила належність всіх природних ресурсів виключно одному власнику Українському народу. Від його імені повноваження здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.
В умовах незалежної України необхідність врегулювання природноресурсових відносин на основі концепції права поділеної власності насамперед зумовлена законодавчим визнанням численності суб'єктів права державної власності на природні об'єкти в особі органів влади усіх рівнів.
На цій основі виникає конкуренція державних і місцевих (регіональних) інтересів з їх негативним впливом на здійснення власницьких повноважень щодо природних об'єктів. Адже надмірна централізація, як і зайва регіоналізація останніх, можуть однаково негативно впливати на розвиток виробничо-економічних відносин.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
«Право народу на користування природними ресурсами»
Информация о работе Право власності, поняття загальна характеристика