Підприємство як об'єкт цивільних прав

Отже, зроблений аналіз нормативно-правових актів стосовно майна, що входить у ЄМК, передбачає розподіл його на три групи об'єктів, які підлягають передачі або відчуженню за цивільними правочинами (договорами), а саме: 1) основні засоби (матеріальні і нематеріальні активи), що складають єдине ціле майнового комплексу і переходять у повному обсязі; 2) майнові права, що передаються в порядку, на умовах і в межах, визначених законом для структурно відокремленого підприємства (тобто за винятком тих прав і обов'язків, які власник не вправі передавати); 3) права вимоги до боржників і борги перед кредиторами.

При вживанні терміна “підприємство” у застосуванні законодавчих та інших нормативних актів, а також при застосуванні існуючих норм необхідно передусім усього з'ясовувати, в якому значенні вжито це поняття, тобто в тому чи іншому контексті. Лише тоді можна бути в певній мірі впевненим у вірності тлумачення або застосування закону.

Другий розділ “Підприємство як об'єкт речових прав” присвячений дослідженням питань визнання підприємства як об'єкта права власності та інших речових прав, правового положення майнового комплексу підприємства в іпотеці.

У підрозділі 2.1 “Право власності на підприємство як єдиного майнового комплексу” дисертант на підставі аналізу чинних правових актів досліджує підприємство як ЄМК в контексті об'єкта права власності. На сторінках зазначеного підрозділу були охарактеризовані усі можливі способи формування майнового комплексу підприємства. Так підприємство може бути утворене за допомогою первісних способів набуття права власності таких, як: по-перше, створення нової речі внаслідок виробничої діяльності (виробництва), наприклад, побудова підприємства як майнового комплексу або його створення; по-друге, переробка речі (специфікація), наприклад, здійснення переобладнання, зміна профілю виробництва тощо є наступним способом набуття права власності; по-третє, націоналізація. Останній спосіб набуття права власності в Україні законом не передбачений.

Окремо було виділене, що суб'єкт підприємницької діяльності може створювати інші відокремлені майнові комплекси або підприємства, так би мовити дочірні, але це є більш похідним способом набуття права власності тому, що це право виникає в порядку правонаступництва при реорганізації юридичної особи (поділу її). Особливо потрібно зазначити, що підставою виникнення права власності на підприємство як майновий комплекс є поділ або злиття майнових комплексів (ст. 59 ГК України). Похідними способами набуття права власності на майновий комплекс підприємства є численні цивільні правочини. У свою чергу, потрібно відзначити, що джерела формування цього майна визначені ч. 1 ст. 140 ГК України. Таким чином, головною юридичною підставою формування майнового комплексу підприємства є відповідні закони, засновницькі документи або статут підприємницьких товариств (розмір, склад і джерела статутного фонду), рішення власника — засновника   підприємства та правочини (купівля — продаж, оренда, приватизація тощо).

На сторінках підрозділу також були розглянуті проблеми запровадження державної реєстрації цивільних прав на підприємство як ЄМК або його відокремлений структурний підрозділ.

У підрозділі 2.2 “Речові права юридичних осіб на господарювання з єдиним майновим комплексом (підприємством) власника” дається характеристика інших речових прав, що можуть бути встановлені на підприємство як майновий комплекс. Зокрема були в одному комплексному аналізі охарактеризовані як речові права, встановлені ЦК України (сервітут, суперфіцій), так і окремі речові права, що можуть бути встановлені на майновий комплекс підприємства згідно з відповідними статтями ГК України та Земельного кодексу України. Визначено, що окремі елементи майнового комплексу можуть перебувати в різних речово-правових режимах (Так, земельна ділянка на якій розташований ЄМК підприємства, що входить до його складу (ч. 2 ст. 191 ЦК України), може виступати об'єктом сервітутів, а іноді суперфіція). Встановлено, що як предмет обтяження ЄМК повинен характеризуватися за індивідуальними ознаками, а якщо предметом обтяження є сукупність об'єктів рухомого майна, які входять до майнового комплексу підприємства, то додатково додаються родові ознаки. В обох випадках опис предмета обтяження повинен дозволяти ідентифікувати ЄМК або його окремий елемент як предмет обтяження.

Права господарського відання і оперативного управління (за ГК України) на підприємство як ЄМК є спеціальними, якими наділяються суб'єкти господарювання, та зберігають свою актуальність як наслідок виходу із централізації управління економіки, що існувала в недалекому минулому. В умовах поглиблення приватизаційних процесів зазначені речові права будуть послідовно зникати. На думку автора, залежно від виду суб'єкта господарювання та якщо підприємство утворено (засновано) і сформовано за статутним фондом унітарно - одним засновником, то спостерігаються наступні ознаки: 1) ЄМК в цілому не може належати суб'єкту господарювання — юридичній особі крім, як на праві господарського відання; 2) навіть приватне підприємство — юридична особа володіє ЄМК на праві господарського відання, хоча можливе і застосування права оперативного управління. Надання права оперативного використання майна суб'єктом господарювання можливе без згоди власника — засновника.

Щодо корпоративного підприємства, де майновий комплекс перебуває в режимі права власності двох або більше осіб, застосування права господарського відання не є актуальним. Адже більшість зазначених підприємств створюються в формі господарських товариств, виробничих кооперативів тощо і реалізація прав на ЄМК регулюється спільним рішенням (договором), що обумовлює безпосереднє управління і розпорядження зазначеними правами без узгодження з володільцями корпоративних прав.

У підрозділі 2.3 “Іпотека підприємства як єдиного майнового комплексу” було досліджено та встановлено, зокрема, наступні особливості:

1) майновий комплекс, що  знаходиться в праві господарського  віданні або оперативного управління, передається в іпотеку за згодою  власника — установника унітарного  або казенного підприємства. У свою чергу, права господарського відання або оперативного управління (тобто, права на чужу річ) на майновий комплекс підприємства не можна заставити тому, що ними наділяються певні суб'єкти господарювання для певних цілей -підприємництва; 2) завжди зберігається ознака функціонування підприємства в іпотеці, що забезпечує матеріальне виробництво; 3) управління підприємством, що знаходиться в іпотеці, спрямовується на задоволення забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. На нашу думку,   зазначені відносини не є тотожними з договірними зобов'язаннями, врегульованими главою 70 ЦК України (“Управління майном”), адже не спостерігається ознака зобов'язання за плату здійснювати управління майном в інтересах установника (власника ЄМК) або вигодонабувача; 4) іпотека встановлюється на реально існуючий об'єкт - діюче підприємство; 5) має місце складна процедура звернення стягнень на ЄМК підприємства.

Третій розділ “Договір як підстава здійснення цивільних прав на підприємство” містить дослідження змісту договорів, за допомогою яких переходять зазначені права на ЄМК підприємства в контексті новел ЦК України.

У підрозділі 3.1 “Договір купівлі-продажу підприємства як єдиного майнового комплексу” було встановлено, що під час укладання договору купівлі-продажу ЄМК підприємства продається речове право (насамперед, сукупність речових прав як ціле), яким володіє тільки власник, котрий є засновником підприємства. За договором здійснюється перехід права власності на майновий комплекс підприємства від попереднього власника до іншого суб'єкта підприємницької діяльності, чи то фізичної, чи то юридичної особи. Придбавши “підприємство”, покупець - юридична чи фізична особа - може використовувати його або для ведення підприємницької діяльності, якщо він володіє такою правосуб'єктністю, або створити нове підприємство, або придбаний об'єкт внести як статутний фонд.

Особливістю договору купівлі-продажу ЄМК підприємства насамперед є істотні умови, що викладаються в ньому. Так істотними умовами договору купівлі-продажу ЄМК підприємства були визначені: 1) дані, що дозволяють певним чином встановити наявність ЄМК підприємства та його склад, тобто ідентифікувати та оцінити в цілому та пооб'єктно; 2) вартість ЄМК підприємства (як правило, визначається сукупна вартість ЄМК та чиста вартість ЄМК). Цей договір можна вважати дійсним за наявності наступних документів: а) акта інвентаризації; б) бухгалтерського (передавального)

балансу; в) висновків незалежного аудитора про склад і вартість ЄМК підприємства; 4) переліку всіх боргів (зобов'язань), що включені до складу ЄМК, із зазначенням кредиторів, характеру, розміру і строків їх вимог; 5) власне договору купівлі-продажу ЄМК підприємства у вигляді єдиного документа — генерального договору, підписаного сторонами, в якому містяться елементи різних договорів (ч. 2 ст. 628 ЦК України). Потім договір повинен бути складений, розглянутий та підписаний сторонами спільно. Він підписується лише після того, як сторони складуть і узгодять вище перелічені документи. За відсутністю хоча б одного документа письмова форма договору вважається порушеною, а сам договір недійсним.

У підрозділі 3.2 “Договір оренди підприємства як єдиного майнового комплексу” були визначені дисертантом особливості укладання зазначеного договору на підставі чинного законодавства, проаналізовані проблеми, з якими стикаються учасники зазначених договірних відносин та запропоновані спеціальні умови, за наявності яких простежується, на думку автора, специфіка зазначеного виду договору як найважливішого в підприємницькій сфері. Останні були викладені наступним чином: 1) повинні бути зазначені довготривалі строки, наприклад, на строк 25 і більше років (мінімальний строк - 12 місяців); 2) орендна плата може включати додатково зобов'язання орендаря сплачувати усі податки, збори, штрафи та інші обов'язкові виплати щодо обкладання підприємства як ЄМК; 3) умова про підтримання в належному (у період повної амортизації під час оренди) і діючому (робочому) стані рухомого майна та приналежностей, що входять до складу ЄМК; 4)   умова про здійснення природоохоронних та відновлюваних (рекреаційних) та інших робіт орендарем; 5) умова про здійснення поточного ремонту або заміни новими предметами подібного виду й якості, що передані в оренду; 6) умова про надання права здійснювати публічні роботи орендодавцю та третім особам, що є власниками об'єктів, котрі межують із територією, на якій розташований зазначений ЄМК; 7) умови, що регламентують положення недобудов або інших споруд (об'єктів нерухомості), що знаходяться на території ЄМК; 8) умова про збереження вільними і необтяженими всі права на сервітути; 9) умови стосовно відступу права оренди або щодо заборони здійснювати будівництво або вносити будь-які зміни в планування забудови на території ЄМК; 10) гарантійні умови повинні забезпечувати орендодавця від будь- яких позовів, витрат, претензій і вимог, пов'язаних із спричиненням шкоди третім особам, яке можуть виникнути прямо або непрямо внаслідок реалізації орендарем права користування або володіння зазначеним майном; 11) особливою умовою є визначення строку, наприклад, за шість місяців до закінчення договору оренди, коли орендар повинен дозволяти особам, які

мають правомочності від орендодавця в письмовій формі, в будь-який раціональний денний час проводити огляд (ознайомлення) із орендованою нерухомістю для подальшого укладення договору з новим орендарем.

У підрозділі 3.3 “Договір управління підприємством як єдиним майновим комплексом” досліджується проблема управління майном в контексті змін ЦК України, опрацьовані міркування провідних вчених (Р.А. Майданика, Є.О. Суханова) та охарактеризований порядок укладання, зміни та припинення зазначеного договору, його суб'єктно-об'єктний склад, ознаки та особливості. Дисертант розглянув також на сторінках зазначеного підрозділу проблеми успадкування приватного (унітарного) підприємства. Шляхи вирішення даної проблеми були визначені на підставі аналізу норм VI книги ЦК України, спеціального законодавства, які можна застосувати за відсутністю в сучасному цивільному законодавстві норм про встановлення відповідного управління. Необхідність їх запровадження обґрунтовується саме в цьому підрозділі.

ВИСНОВКИ

У Висновках сформульовані найбільш істотні положення та пропозиції, які отримані в результаті дисертаційного дослідження даної теми, даються підсумкові рекомендації щодо встановлення механізму правового регулювання обороту підприємства як ЄМК. Зазначається, що понятійна конструкція “підприємство як єдиний майновий комплекс” з'явилась в другій половині XIX ст., насамперед, у Німеччині. А з останньої чверті зазначеного століття увійшло в тексти цивільних законодавчих актів переважної більшості держав Європи, зокрема, дореволюційної Росії, але з деякими відмінностями. Сучасна концепція двохаспектного розуміння поняття “підприємство” потребує певного тлумачення з боку правознавців, щоб в різних галузях права поняття підприємство застосовувати належним чином. Тому було запропоновано такий підхід, що в залежності від визначення цілій відповідного закону, а саме з якої точки зору його норми розглядають підприємство (або в якості суб'єкта права, або в якості об'єкта права), то такий і аспект зазначеного поняття.“

Майновий комплекс” у контексті законодавства може бути “єдиний” (за ст. 191 ЦК), а може бути і “цілісним” (за ст. 19 Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” тощо), або “єдиним цілісним” (за ст. 146 ГК України). У свою чергу, п. 3.2.8 ст. З Закону України “Про податок на додану вартість” надає також визначення ЦМК як активів, сукупність яких   забезпечує ведення окремої підприємницької діяльності на постійній і регулярній засадах, і строк