Міжнародна система авторських прав

- комп’ютерних програм;

- кінематографічних творів, але тільки якщо прокат призводить доширокого копіювання таких творів, що завдає суттєвої шкоди виключному

праву на відтворення;

- творів, втілених у фонограмах;

- у законодавстві повинна передбачатися охорона щодо несанкціонованого використання об’єктів авторського права і суміжних прав та засоби захисту від обходу існуючих технічних засобів, які вживаються авторами.

Згідно договору ДАП договірні сторони передбачають засоби юридичної відповідальності за несанкціоноване усунення або зміну будь якої електронної інформації про управління правами і, відповідно, будь-які недозволені дії (як то по- ширення, імпортування для розповсюдження, передачу в ефір) щодо творів, про які відомо, що в них була усунена або змінена електронна інфор мація про управління правами. [7]

 

2. Міжнародне регулювання авторського права

у контексті  українського законодавства

Законодавчі системи  світових держав, у тому числі й  України, у галузі інтелектуальної  власності створюються задля ефективного забезпечення: з одного боку, надійного захисту авторських і суміжних прав, з іншого — якомога ширшого доступу зацікавлених осіб до надбань літератури та мистецтва. Принцип таких взаємовідносин визначено ще 1948 року ст. 27 Загальної декларації з прав людини.

Із становленням України як повноцінної європейської держави її законодавча база щодо авторського права та суміжних прав постійно вдосконалюється відповідно до міжнародних норм, забезпечуючи тим самим упровадження цивілізованих відносин у сфері використання інтелектуальної власності. Статтею 5 Закону України від "Про внесення змін до Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що якщо чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право та суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору. Аналогічне положення визначено ст. 9 Конституції України: "Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України". [5]

Водночас усіма міжнародними договорами з інтелектуальної власності  встановлено, що права, визначені ними, є мінімальними для забезпечення дотримання таких прав, і кожна держава, що приєдналася до того чи іншого договору, може самостійно встановлювати значно ширші права і свободи для авторів при законодавчому визначенні принципів захисту, наприклад, авторського права та суміжних прав. Згідно зі ст. 19 Паризького Акта Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів "положення цієї Конвенції не суперечать вимогам більш широкої охорони, яка може надаватися законодавством тієї чи іншої країни Союзу".

Донедавна Україна входила лише до трьох міжнародних конвенцій. Як правонаступник колишнього СРСР, Постановою Верховної Ради в травні 1993 року Україна підтвердила свою участь у Всесвітній конвенції про авторське право 1971 року, взявши на себе зобов'язання охороняти в Україні твори зарубіжних авторів, починаючи ще з 1973 року — часу приєднання СРСР до цієї конвенції. У травні 1995 року Україна приєдналася до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, що дало змогу забезпечити ефективний захист прав вітчизняних та зарубіжних авторів (на території України конвенція набрала чинності 25. 10. 1995 р.). У червні 1999 року Україна приєдналася до Женевської конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення фонограм. До того ж, у січні 1999 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду про співпрацю в галузі авторського права і суміжних прав у рамках країн СНД.

Тільки у вересні 2001 року наша держава приєдналася ще до трьох конвенцій, що визначають міжнародні стандарти з охорони авторських і суміжних прав. Про це свідчать такі нормативно-правові акти, як Закони України "Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення", "Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми", "Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право". Неохопленою системою національного законодавства залишилися Брюссельська конвенція (Конвенція про супутники) 1974 року та FRT 1989 року, але це — справа часу.

З економічної точки  зору про намагання України якнайшвидше  витіснити з внутрішнього та зовнішнього  ринку низькопробну піратську продукцію  і тим самим наблизитися до Договору з торгових аспектів прав інтелектуальної власності (Договору ТРІПС) свідчить новий законодавчий акт — Закон України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування". Проте прийняття цого документа деякою мірою є примусовим, оскільки в разі його відсутності в законодавчій базі нашої держави США обіцяли у вигляді торговельних санкцій ввести нові митні тарифи на продукцію, експортовану з України.

 

Висновки

На міжнародному рівні адміністративні  функції у сфері авторського  права здійснює Всесвітня організація  інтелектуальної власності (ВОІВ) —  спеціалізована установа ООН, створена для побудови міжнародної системи  захисту прав інтелектуальної власності.

Проаналізувавши механізми дії міжнародних договорів у сфері авторського права, до більшості з яких приєдналася Україна, можна зробити висновок, що їх ратифікація, на жаль, не завжди означає усунення розбіжностей у вітчизняних законодавчих актах та приведення їх у відповідність до норм, проголошених на міжнародному рівні. Зокрема це стосується різного тлумачення понять, які є невід'ємною складовою частиною функціонування інформаційного простору будь-якої країни, — "творів, випущених у світ", "сповіщення для загального відома" тощо.          Водночас до деяких аспектів авторських прав, обумовлених у міжнародних договорах, Україна підійшла досить лояльно, надавши своїм авторам подекуди значно ширші права (передусім це стосується терміну охорони авторського права і суміжних прав).

Надійний захист авторських прав як важливий чинник у залученні  до створення культурних цінностей  та забезпеченні їх правомірного використання проголошено ще Загальною декларацією  з прав людини. Таким чином, нормативно-правові  акти України в галузі міжнародного авторського права мають бути збалансованими та вдосконаленими за щонайменше двома показниками: гарантією захисту авторських творів та забезпеченням доступу масової аудиторії до творів, захищених авторськими правами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури

1. Бернская конвенция об охране литературных и художественных произведений (Парижский Акт, ВОИС, 24. 07. 1971 г.) // Свод нормативных актов ЮНЕСКО. — М., 1993.

2. Верба І. І. Основи інтелектуальної власності / І. І. Верба. – Навч. посібник.: Київ, 2013. – С. 125-130

3. Договор ВОИС по исполнениям и фонограммам от 20. 12. 1996 г. // ВОИС. — Женева. — 1997. — № 227 (R).

4. Женевская конвенция об охране интересов производителей фонограмм от незаконного воспроизведения их фонограмм от 29. 10. 1971 г. // Сборник действующих договоров, соглашений и конвенций, заключенных с иностранными государствами. — М., 1979. — Вып. XXIII.

5. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про авторське право і суміжні права", від 11. 07. 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 43.

6. Конституція України (Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року). — К., 1996.

7. Матвеев Ю. Г. Международные конвенции по авторскому праву / Ю. Г. Матвеев. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Междунар. отношения, 1978. – 176 с.

8. Минков А. М. Международная охрана интеллектуальной собственности / А. М. Минков –СПб.: Питер,  2001. – 720 с.

9. Мойнов С. Г., Рослов В. Н. Всемирная организация интеллектуальной собственности (ВОИС) /С. Г. Мойнов, В. Н. Рослов. - Учебное пособие. – М.: Всесоюзная Академия внешней торговки, 1988. – 32 с.