Міжнародна система авторських прав

Міністерство освіти і науки України

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

 

 

 

 

 

Реферат на тему:

 

«Міжнародна система авторських прав»

 

 

 

 

 

Виконала 

студентка 51 групи 

біологічного факультету

Марчук І. М.

 

 

 

 

 

 

Луцьк – 2013

План

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Міжнародні угоди в галузі  авторського права…………………………….…3

1.1. Бернська конвенція  про охорону літературних і  художніх творів…4

1.2 Всесвітня конференція про  авторське право…………………………7

1.3. Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів (FRT).8

1.4. Договір ВОІВ з авторського права (ДАП) від 20. 12. 1996 р……….9

2. Міжнародне регулювання  авторського права у контексті  українського законодавства…………………………………………………………………….10

Висновки…………………………………………………………………………12

Список використаної літератури………………………………………………..14

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Сфера дії національних законів про авторське право  обмежена територією тих країн, в  яких ці закони прийняті. Але твори  інтелектуальної творчості зазвичай поширюються і за межами державних кордонів. Щоб сприяти такому міжнародному поширенню інтелектуальних творів, а також забезпечити їх охорону, між різними країнами укладалися двосторонні угоди з авторського права згідно яких країни приєднувалися до тих чи інших багатосторонніх угод щодо міжнародної охорони авторського права.

Охорона авторського  права на міжнародному рівні почала здійснюватися приблизно з середини XIX ст. Угоди, які укладалися головним чином між європейськими країнами, забезпечували визнання обома сторонами авторських прав, але вони не були достатньо всеосяжними і однаковим. Необхідність забезпечення однаковості привела до розробки та укладення у вересні 1886 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Договірні сторони утворили союз з метою забезпечення всередині цього союзу охорони прав авторів.

 

1. Міжнародні угоди в галузі авторського права

ВОІВ здійснює адміністративні  функції низки міжнародних угод у сфері авторського права  та суміжних прав.

У міжнародній практиці існує чотири міжнародні угоди в галузі авторського права і чотири — щодо суміжних прав. Авторське право регулюють:

1. Бернська конвенція  про охорону літературних і  художніх творів (Паризький Акт,  ВОІВ від 24. 07. 1971 р.) і Додатковий  розділ цієї конвенції стосовно  країн, що розвиваються.

2. Всесвітня конвенція  про авторське право (1971).

3. Договір про міжнародну  реєстрацію аудіовізуальних творів (FRT) від 18. 04. 1989 р. 

4. Договір ВОІВ з  авторського права (ДАП) від  20. 12. 1996 р. 

1.1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів

Бернська конвенція  є найстарішою угодою між країнами в галузі авторського права. Ця угода відкрита для всіх країн. Ратифікаційні грамоти і акти про приєднання повинні здаватися на зберігання Генеральному директору Всесвітньої організації інтелектуальної власності.

Справжня конвенція  кілька разів піддавалася перегляду  з метою поліпшення міжнародної  системи охорони авторського  права. Зміни були внесені до конвенції, з тим щоб пристосувати законодавства країн-учасниць до нових досягненням технології в галузі використання творів, визнати нові права і відповідним чином змінити вже існуючі. Перша велика зміна до Бернської конвенції була внесена в 1908 р. в Берліні, через 22 роки після її прийняття. Потім конвенція переглядалася в Римі в 1928 р., в Брюсселі в 1948 р., в Стокгольмі в 1967 р. і в Парижі в 1971 р. [1]

Всього до Бернської  конвенції приєдналося 76 країн, з  них більше половини вважаються країнами, що розвиваються. Універсальність Бернської конвенції підтверджується тим, що її членами є країни всіх континентів.

Мета Бернської конвенції, як зазначено в преамбулі, полягає  в тому, щоб охороняти - настільки  ефективно й одноманітно, наскільки  це можливо - права авторів на їх літературні та художні твори. У  ст. 1 говориться, що країни, які приєдналися до конвенції, утворюють Союз для охорони прав авторів на їх літературні та художні твори.

Бернська конвенція  базується на трьох основних принципах.

- принцип національного режиму, відповідно до якого будь-який твір, створений в будь-якій країні - учасниці Конвенції, у кожній з цих країн повинен забезпечуватися належний рівень охорони;

- принцип автоматичного захисту, відповідно до якого національний режим охорони творів не залежить від будь-яких формальностей. Іншими словами, охорона забезпечується автоматично і не залежить від таких формальностей, як реєстрація, депонування і т.д.;

- принцип незалежності охорони, відповідно до якого охорона авторського права забезпечується незалежно від того, чи існує охорона відповідних прав у країні походження твору.

Твори, що підлягають охороні

У статті 2 міститься пояснювальний  перелік творів, що охороняються. Він включає будь-які оригінальні твори у галузі літератури, науки і художньої творчості незалежно від способу і форми їх вираження. Похідні роботи, тобто ті, які ґрунтуються на перекладах, музичних аранжуваннях, інших переробках літературних або художніх творів, отримують той же рівень охорони, що й оригінальні твори.

Охорона деяких категорій  творів є необов'язковою. Країна сама вирішує, чи забезпечувати охорону офіційним текстам юридичного або адміністративного характеру, а також офіційним перекладам цих текстів, так само як і фольклору.

Національні законодавства  визначають також рівень охорони  творів прикладного мистецтва, промислових  малюнків та зразків

Стаття 2 (2) передбачає, що літературні та художні твори  і будь-які їх види не підлягають охороні, якщо вони не закріплені в  тій чи іншій матеріальній формі.

У статті 2 (6) говориться, що охорона авторського права  щодо положень конвенції надається не тільки автору, але і його правонаступників. Однак для деяких категорій творів, наприклад для творів кінематографії, національне законодавство саме має визначати власника авторського права на цей твір.

Права, що підлягають охороні

Виключні права, надані автору у відповідності з конвенцією, включають:

- право на переклад;

- право на відтворення  в будь-якій формі або будь-яким  способом (звукові та візуальні  форми запису звуку або зображення);

- право на публічне  виконання драматичних і музично-драматичних творів та музичних творів;

- право дозволяти трансляцію своїх творів в ефір або за допомогою кабельного обладнання або з використанням приймачів, або через гучномовці, або за допомогою будь-яких інших форм широкого мовлення;

- право на публічну декламацію;

- право на адаптації,  аранжування або будь-які інші  зміни своїх творів;

- кінематографічні права. 

Відносно виключних  прав на переклад Бернська конвенція  пропонує будь-якій країні, яка ще не є учасницею Конвенції, але бажає  до неї приєднатися, дотримуватися так званого правила десяти років. У цій статті передбачена можливість зменшення строку збереження виключних прав на переклад. Відповідно до положень статті виключне право на переклад перестає існувати, якщо автор не скористався ним протягом 10 років після першого опублікування оригінального твору, тобто якщо він не опублікував переклад свого твору на мову, на яку поширюється охорона, або не санкціонував його опублікування в будь-якій країні-учасниці. Для країн, що розвиваються це правило десяти років служить альтернативою системі примусового ліцензування, яка передбачена у Додатку до конвенції.

В законодавстві повинні  бути зроблені спеціальні застереження щодо точності перекладу, якості та правильності відтворення роботи, а також зазначення імені автора на всіх копіях перекладу або самого твору. Копії перекладу або самого твору, які будуть отримані відповідно до умов примусового ліцензування, однак, не можуть бути експортовані, тобто вони можуть поширюватися тільки в тій країні, якій була надана ліцензія.

Оскільки ліцензія не є винятковою, володар авторського  права може вийти на той же ринок  зі своїми власними копіями того ж  самого твору. Що стосується репродукування, то період, після якого може бути отримана примусова ліцензія, залежить від природи твору. Зазвичай цей термін дорівнює п'яти років з моменту першої публікації твору. Однак для книг з природничих та фізичним наукам і технології (включаючи роботи з математики) встановлений строк у три роки, а для художніх творів (белетристики, поезії, драматургії) цей термін дорівнює семи років.

Тривалість дії охорони

Мінімальні стандарти  охорони охоплюють також і  тривалість її дії. Термін дії охорони (термін дії авторського права) повинен  бути не меншим, ніж термін життя  автора і мінімум 50 років після його смерті. Однак для деяких категорій творів існують винятки з цього загального правила. У більшості законодавствами країн передбачено забезпечувати охорону твору протягом життя автора і 50 років після його смерті, тому що вважається справедливим і правильним включати в цей термін час життя самого автора та його дітей. Такий строк охорони стимулює творчу діяльність і забезпечує баланс між інтересами автора та інтересами суспільства в цілому.

 

1.2. Всесвітня  конвенція про авторське право

Всесвітня конференція про авторське право була розроблена і прийнята на спеціальній конференції, що відбулася у Женеві у 1971 році.

Головною метою конвенції було створення універсального режиму для  охорони і захисту авторських прав на літературні, наукові і художні твори на міжнародному рівні. Маються на увазі такі різновиди творів як письмові, музичні, драматичні і кінематографічні, твори живопису, графіки та скульптури.

В Конвенції чітко регламентується  порядок публікації творів, оформлення авторства, конкретні гарантії матеріальних та нематеріальних прав авторів. У ній передбачається, зокрема, що період охорони авторського права не може бути коротше життя автора і 25 років після його смерті.

Приділяється увага правовим аспектам питань, пов’язаних із перекладом літературних творів. Встановлюється процедура видачі ліцензії-дозволу на переклад.

Для вивчення проблем, що стосуються застосування і дії Конвенції, засновується Міжурядовий комітет. До його складу входять представники 12 держав-сторін Конвенції, визначені з урахуванням принципу справедливого географічного представництва. Дія цієї Конвенції поширилась і на Україну

    

1.3. Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів

Договір про реєстрацію фільмів (Film Registration Treaty — FRT). Його офіційна назва — «Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів» (Treaty on the International Registration of Audiovisual Works).         Даний договір був укладений у Женеві 18 квітня (за іншими даними — 20 квітня) 1989 р. під егідою Всесвітньої організації інтелектуальної власності. [4]

Відповідно до Договору створено Міжнародний реєстр аудіовізуальних  творів. Названими творами вважаються серії фіксованих взаємопов'язаних зображень, що супроводжуються звуком чи без нього, які можна побачити і, якщо вони супроводжуються звуком, то почути. Матеріальним носієм може бути фільм, плівка, диск тощо. [3]

Договором встановлена  презумпція достовірності вказівок, що містяться в Міжнародному реєстрі. Зазначена презумпція може бути оспорена.

За свою мету Договір  має лише міжнародну реєстрацію аудіо-мовних творів. Він не здійснює ніякого  впливу на обсяг охорони вказаних творів у державах-учасницях.

Міжнародний реєстр знаходиться в Австрії. У рамках Договору створено Союз. Він має Асамблею. Всі країни-члени є її учасницями. Союз має свій бюджет.

За станом на 15 січня 2001 р. учасницями Договору були 13 держав: Австрія, Аргентина, Бразилія, Буркіна-Фасо, Угорщина, Колумбія, Мексика, Перу, Сенегал, Словаччина, Франція, Чехія, Чилі.

 

1.4. Договір  ВОІВ з авторського права

           Даний договір підписали 88 країн. Мета - регулювання авторського права в умовах нових інформаційних технологій. Є розвитком Бернської конвенції як спеціальна угода.

          До ДАП не може приєднатися жодна держава, яка не забезпечує рівня охорони, встановленого Бернською конвенцією.

          Цей договір передбачає, що у цифровому середовищі повністю застосовуються:

- - право на відтворення та винятки з нього (як визначено ст.9 Бернської конвенції), при цьому зберігання твору яке охороняється в цифровій формі, в електронному засобі є відтворенням;

- виключне право на розповсюдження (доведення до загального відома), стосується, зокрема, такого розповсюдження, коли будь-яка особа може мати доступ до цих творів у будь-якому місці і в будь-який час за власним вибором, тобто положення охоплює інтерактивне сповіщення за запитом через систему Інтернету або Web-TV. Тобто після того, як примірник правомірно надійшов до цивільного обігу, автор втрачає право подальшого контролю за долею цього примірника засобами авторського права; - право на прокат (ст. 7), тобто виключне право дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналів і примірників таких видів творів: