Контрольна робота з «Цивільне право України»

Спочатку нам необхідно  звернутися до положень ч. 1 ст. 1176 ЦКУ, в якій відмічається, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного затримання відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Слід відмітити, що згідно з умовою завдання Левченко звернувся у суд з позовом до райвідділу міліції з вимогою відшкодувати заподіяну матеріальну та моральну шкоду. Однак суд йому відмовив та притягнувши як відповідача Дьоміна. При цьому суд порушив норми ч. 1 ст. 1176 ЦКУ, де чітко зазначено: «шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного затримання відшкодовується саме державою, а не безпосередньо працівником правоохоронних органів».

В ч. 5 ст. 1176 ЦКУ зазначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями  чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

На підставі вищенаведеного, модна зробити висновок про те, що шкода, завдана громадянину Левченку внаслідок незаконного затримання його працівником міліції Дьоміним під час виконання службових обов'язків відшкодовується на загальних підставах.

 

3. Практичне питання  №2.

Виконком районної Ради пред’явив  позов до подружжя Костенко про їх виселення без надання іншого житла.

 Позивач вказував, що  відповідачі поселились в однокімнатну  квартиру у 2002 р. для догляду  за наймачем Пуріч. Вони були зареєстровані за місцем проживання, про що зроблені відмітки в їх паспортах.

 В січні 2004 р. Пуріч померла, але відповідачі, квартиру звільнити відмовились.

 Костенки пред’явили зустрічний позов про визнання за ними права на спірне житло, посилаючись на те, що проживали з Пуріч однією сім’єю, вели спільне господарство, здійснювали за нею догляд.

 Як повинен вирішити  цю справу суд?

 

Відповідь:

Аналіз фабули справи дозволяє стверджувати, що нам необхідно звернутися до норм, які регулюють договори. При цьому необхідно ретельно вивчити такі теми з курсу цивільного права, як зобов’язання, договірні  зобов’язання, договір довічного  утримання.

Для вирішення справи нам  необхідно звернутися до положень глави 57 ЦКУ, в якій визначено режим правовідносин з приводу догляду (довічного утримання).

Взагалі, відповідно до положень статті 744 ЦКУ, договор довічного утримання (догляду) передбачає, що одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов’язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

В ст. 745 ЦКУ вказується, що договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі  та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації.

В нашому випадку виникла  така ситуація: подружжя Костенко поселились в однокімнатну квартиру у 2002 р. для догляду за наймачем Пуріч. Вони були зареєстровані за місцем проживання, про що зроблені відмітки в їх паспортах, однак фактично відомостей про те, що було укладено договір довічного утримання в умові немає. Далі Пуріч померла, але відповідачі, квартиру звільнити відмовились. На цій підставі виконком районної Ради пред'явив позов до подружжя Костенко про їх виселення без надання іншого житла і отримав зустрічний позов про визнання за Костенками права на спірне житло. При цьому Костенки мовтиували своє рішення тим, що вони проживали з Пуріч однією сім'єю, вели спільне господарство, здійснювали за нею догляд. Однак договору довічного утримання ними не було надано.

Виходячи з норм ЦКУ  договір довічного утримання  повинен бути зареєстрований у відповідних  органах та посвідчений нотаріусом. Але з фабули справи не можна зробити  висновок про те, укладення такого договору було, а факту, що подружжя вело спільне господарство, а також  те, що вони були прописані недостатньо  щоб визнати наявність такого договору. В такому випадку можна  вести мову тільки про те, що між  Пуріч та подружжям Костенко існували правовідношення, в якому одна сторона (подружжя Костенко) була зобов’язана вчинити на користь другої сторони (Пуріч) певну дію (доглядати за нею), а Костенко має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (проживати в однокімнатній квартирі). Це витікає з положень ст. 509 ЦКУ.

Далы нам необхыдно  звернутися до положень ст. 608 ЦКУ. Згыдно з нею зобов’язання припиняється смертю боржника (кредитора), якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим  не може бути виконане іншою особою. Таким чином, смерть Пуріч тягне  за собою припинення її зобов’язань  та зобов’язань подружжя Костенко, тобто існують усі підстави для  звільнення ними квартири.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

7. Список використаної літератури

 

1. Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 № 435-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст.356
2. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» від 01.12.94 №266/94-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1995, N 1, ст. 1
3. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2004, N 15, ст. 232
4. Бойко А.О. Відповідальність і правові наслідки порушення зобов’язань забезпечених завдатком // Проблеми цивільного та підприємницького права в Україні. – 2010. - №4. – С. 174-178
5. Бойко А.О. Відповідальність і правові наслідки порушення зобов’язань, забезпечених завдатком // Проблеми цивільного та підприємницького права в Україні. – 2010. - №4. – С.   174-178
6. Орлов І.В. Сутність поняття «зобов’язання»: аналіз наукових джерел // Вісник ЖДТУ. – 2010. - №1. – С. 43-47
7. Харитонов Є.О., Калітенко О.М., Зубар В.М. та ін. Цивільне і сімейне право України: Навчально-практичний посібник. Видання друге, перероблене та доповнене / За ред Є.О. Харитонова, А.І. Дрішлюка— X.: ТОВ «Одіссей», 2003.— 640 с.
8. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У двох томах / За заг. ред. Я. М. Шевченко. — Т. 1. Загальна частина. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. — 520 с.
9. Цивільний кодекс України: Коментар. — X.: ТОВ «Одіссей», 2003. — 856с.