Конституція (Основний Закон держави або система правових актів)

Юридична властивість Конституції України як бази поточного законодавства України полягає у впливі Основного Закону на поточне законодавство, який здійснюється в таких основних напрямках:

 а) визначає зміст нормативно-правових актів - поточне законодавство розвивається в рамках, визначених Конституцією;

б) визначає види нормативно-правових актів;

 в) визначає ієрархію  нормативно-правових актів.

Конституція України характеризується широким предметом правового регулювання суспільних відносин і має особливу, порівняно з іншими законами структуру.

Предметом правового регулювання Конституції України є особливе коло державно-політичних відносин владарювання. Усі суспільні відносини, що врегульовані конституційним правом, поділяються на кілька видів:

— відносини політичного характеру (визначають державний суверенітет, форму держави, суб’єкти державної влади, загальні засади організації політичної системи та ін.);

— найважливіші відносини, що складаються в економічній сфері суспільства (основи права власності, забезпечення соціальних потреб членів суспільства та ін.);

— взаємовідносини людини і громадянина з державою, які знаходять своє відображення в основах правового статусу цих суб’єктів;

— відносини, пов’язані з організацією і функціонуванням органів державної влади;

— відносини, пов’язані з державним і територіальним устроєм країни;

— відносини, що визначають засади місцевого самоврядування[6].

Слід приділити увагу також структурі Конституції  України. Структура Конституції України являє системно - структурну цілісність що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від функціонального навантаження. Таким в цілому і є наш Основний Закон. У своїй структурі Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України, складається з преамбули, з 15 розділів, які об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів перехідних положень. Таким чином, структура Конституції - досить чітка, логічно зумовлена система взаємопов'язаних і взаємозумовлених структурних елементів [7].

Пряма дія Конституції України здійснюється у двох формах: безпосередній і опосередкованій. Віднесення опосередкованої дії Конституції України до різновиду прямої її дії дає змогу не ставити можливість застосування норм Конституції в залежність від того, деталізовані вони в чинному законодавстві чи ні; підвищує авторитет Конституції в правотворчій і правозастосовчій діяльності.

Процедура внесення змін до Конституції України є самостійною парламентською процедурою і характеризується такими рисами: особливим суб’єктом права ініціативи конституційного перегляду; наявністю застережень щодо можливості внесення змін до Конституції України (застереження, які стосуються змісту положень Конституції; застереження, які стосуються часу внесення змін; застереження у зв’язку з організацією роботи парламенту; застереження щодо неприйнятих змін); наявністю попереднього конституційного контролю законопроектів про внесення змін; ускладненим порядком прийняття законопроектів про внесення змін; необхідністю промульгації і офіційного оприлюднення законів про внесення змін[8].

Невід’ємною рисою Конституції України є її роль у розвитку й удосконаленні вітчизняної конституційно-правової науки та освіти, правового виховання. Наукові дослідження юридичних властивостей Конституції України є надійним теоретико-методологічним підґрунтям для пізнання інших важливих явищ конституційно-правової реальності, щодо яких Конституція виступає системо утворюючим чинником.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2. Функції Конституції  України і їх види

Функції Конституції України є життєво необхідними для суспільства та держави, що підтверджує більш ніж двохстолітня історія існування конституцій у світі. Тобто, висвітлення функцій Основного Закону стосується не лише Конституції України, а й її призначення в державі й функціонування права у суспільстві загалом[9].

Функції Конституції України – це цілеспрямовані напрямки та види впливу Основного Закону на суспільні відносини, які є предметом конституційного права.

Конституція України, як і більшість конституцій світу, є багато функціональною. Вона здійснює, зокрема, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну, ідеологічну) й інші галузеві та об’єктні функції, а також владні функції: установчу, правотворчу, контрольну, охоронну й інші функції.

Основними критеріями класифікації функцій Конституції України слід уважати:

1. об’єкт і предмет правового регулювання Конституції України;
2. способи й засоби впливу Конституції України на суспільні відносини;
3. умови впливу Конституції України на суспільні відносини тощо.

Передусім, функції Конституції України розрізняють за об’єктами  впливу норм цього найважливішого нормативно-правового акта на суспільні відносини. Цілеспрямований вплив норм Конституції на об’єкт  конституційних відносин сприяють установленню предмета конституційно-правового регулювання. Основними предметами правового регулювання Конституції України є найважливіші сфери суспільного та державного ладу, а саме: політична, економічна, соціальна, культурна (ідеологічна або духовна), інформаційна, екологічна, а також зовнішньополітична. Відповідно, слід розрізняти такі предмети, або ж об’єктні, функції Основного Закону, як політична функція, економічна функція, соціальна функція, ідеологічна функція, інформаційна функція, екологічна функція та зовнішньополітична функція.

Предметні функції Конституції України можна класифікувати і за основними інститутами конституційного права, що об’єктивовані в розділах Основного Закону, тобто за предметами конституційно-правового регулювання, що властиві певним групам норм Конституції України. Зокрема, слід розрізняти функції конституційно-правового регулювання основ суспільного і державного ладу; прав, свобод та обов’язків людини та громадянина; форм безпосередньої демократії; правового статусу органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб; конституційного статусу АР Крим; адміністративно-територіального  устрою України; правового захисту Конституції тощо.

І в першому, і в другому випадку об’єктні та предметні функції Конституції України є напрямками і видами впливу її норм на основні інститути конституційного права з метою реалізації мети й завдань Основного Закону та гарантування конституційного правопорядку.

Функції Конституції слід також розрізняти за способами й засобами її впливу на суспільні відносини, що є предметом конституційного права. Тобто, йдеться про методи здійснення Основним Законом конституційно-правового регулювання.

Як і для методів конституційно-правового регулювання в цілому, для Конституції України за способом та засобом властиві такі функції, як регулятивна, установча, охоронна, правозастосовча, інформаційна, аксіологічна та інші. Наприклад, інтегративна (системоутворююча) функція Конституції України полягає в тому, що цей нормативно-правовий акт є основою системи національного законодавства.

За умовами реалізації, насамперед за часом, функції Конституції України поділяються на постійні та тимчасові. Питома вага функцій Конституції України, як і більшості інших конституцій, має постійний характер, оскільки дія положень Основного Закону має безстроковий характер. Тимчасові функції Конституції України, визначені Перехідними положеннями (розділ XV Конституції України ), існували на період, що не перевищував п’ять років з часу прийняття Конституції України. На сьогодні тимчасові функції Конституції України не властиві, що й обумовлює таку її ознаку, як стабільність.

У науці конституційного права України існують й інші підходи до класифікації функцій Конституції України. Так, на думку деяких науковців, функції Конституції України можна також класифікувати як юридичні та соціальні функції Основного Закону. Саме ці види функцій дають уявлення про призначення Конституції України в механізмі правового регулювання та її соціальну цінність у суспільстві та державі.

До юридичних функцій Конституції України слід віднести регулятивну, установчу та правоохоронну функції. Така послідовність указаних функцій обумовлюється рівнем їх поширення у системі функцій Конституції України. В системі юридичних функцій Конституції регулятивна функція відіграє одну з центральних ролей, оскільки вона не лише безпосередньо реалізує завдання врегулювання суспільних відносин, а й опосередковано служить засобом забезпечення установчої та правоохоронної функцій Конституції. З цього погляду можна стверджувати, що саме в регулятивній функції Конституції знаходять своє відображення загально-регулятивні властивості права як такого. Водночас рівень забезпеченості цієї функції дозволяє оцінити ступінь реальності Конституції, того, наскільки вона впливає як на правове середовище, так і на інші сфери суспільного життя. В результаті, крім своєї суто практичної значущості в забезпеченні розвитку суспільних відносин, регулятивна функція набуває й методологічного значення критерію оцінки в якості конституційно-правового життя суспільства.

Дослідження регулятивної функції Конституції та її забезпечення в Україні охоплює не лише висвітлення її співвідношення з іншими функціями Конституції, а й аналіз шляхів її реалізації, якими є:

•  позитивне закріплення правових норм, які визначають статус основних суб’єктів правовідносин;
• визначення структури, функцій і компетенції органів державної влади та їх посадових осіб;
• визначення конкретних правових зв’язків між суб’єктами конституційних правовідносин;
• установлення норм, які регулюють конституційну відповідальність, а також загального типу правового регулювання щодо конкретних правовідносин.

Це потрібно з огляду на те, що саме через подібну конкретизацію процесу реалізації регулятивної функції ми отримуємо можливість висвітлити як її безпосередній зміст, так і продемонструвати ті способи, завдяки яким Конституція здійснює регулятивний вплив на суспільні відносини.

Важливою складовою ефективного правового забезпечення реалізації регулятивної функції Конституції є гарантуванні відповідного статусу Конституції як Основного Закону, тобто як такого специфічного правового акта, що має найвищу юридичну силу в загальній системі нормативно- правових актів і чиї норми є нормами прямої дії. Лише в цьому випадку Конституція може стати надійним та головне – реальним регулятором як конкретних суспільних відносин, так і загальних процесів суспільного (правового, політичного, економічного, соціального) розвитку, спрямованих на втілення конституційних цінностей та принципів[10].

Аналіз змісту установчої функції Конституції дозволяє виділити в ній два основні компоненти. По-перше, це встановлення нормативних основ формування найважливіших правових інститутів, які зумовлюють тип держави, її правову систему та спосіб взаємодії держави із суспільством. По-друге, це континуальне або динамічне, тлумачення установчої функції, яке розглядає її й з позиції постійного впливу на дію встановлених нею інститутів завдяки визначенню загальних принципів, контурів і стратегії розвитку правової системи. Коректність подібного тлумачення установчої функції обґрунтовується тим, що воно дозволяє уникнути ставлення до установчої функції як до своєрідного одноразового акта, вивчення якого має лише історико-правову чи історико-конституційну цінність. Справді, процеси розвитку правової системи та правових відносин постійно відчувають на собі вплив встановлених Конституцією норм і принципів, що дозволяє розглядати установчу функцію як одну з універсальних та одночасно постійно діючих юридичних функцій Конституції.

До соціальних функцій Основного Закону відносять напрями і види впливу Конституції України на основні сфери суспільного та державного життя в Україні. Відповідно до цього критерію, слід виділяти насамперед економічні, політичні та соціально-правові функції Конституції України. На відміну від юридичних функцій, соціальні функції розглядають як такі, що пов’язані з реалізацією конкретних завдань у сфері формування та розвитку суспільства. Це не означає, що між цими двома групами функцій Конституції виникає або може виникати будь-яке протистояння. Якраз навпаки, всі без винятку соціальні функції завжди реалізуються завдяки встановленню певної сукупності конституційних норм і принципів, які врегульовують найважливіші сфери суспільних відносин [11].

Сутність конституції в її функціях, які зумовлені її змістом, роллю щодо регулювання спільних відносин, задоволення соціальних потреб. Складність суспільних відносин зумовлює багатоплановість функції та її спрямованість. Одна група таких функцій "обслуговує" потреби конституції, інша – виходить далеко за межі конституції як політико-правового феномену. Конституція виступає як невід'ємний елемент всієї соціальної організації, як соціальне благо, ефективний регулятор і перетворювач суспільних відносин. Функції конституції відображають її вплив на суспільні відносини, зокрема напрями або способи цього впливу.

  Головне призначення конституції – закріплення й гарантування фундаментальних прав людини і громадянина, впорядкування й організація державної влади, утвердження загальнолюдських цінностей, на яких ґрунтується будь-яке суспільство. Її визначальні риси та принципи, як і вся конституційна матерія, що побудована на них, визначаються підвищеною стабільністю. Саме це визначає тривалість життя конституцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3. Структура Конституції  України

Питання структури конституції як документа очевидно найкраще і найпростіше розглядати у випадках, коли йде мова про писану одноактну (тобто таку, яка являє собою один єдиний логічно побудований і завершений документ) конституцію. При наявності конституцій з іншими формами виразу (писаної некодифікованої чи змішаної конституцій), розгляд питання про їхню будову як таку певним чином ускладнюється.

Структура Конституції України відображає її зміст, дає уявлення про основні питання, що підлягають конституційно-правовому регулюванню. Категорія "структура конституції" є складовим елементом такого явища, як форма конституції, під якою прийнято розуміти спосіб організації та упорядкування нормативного матеріалу, який містить кожна окремо взята конституція.