Генеральна функція як відображення відносин сучасної держави та суспільства

План

Вступ.

1. Поняття функцій держави.

2. Сучасні методи здійснення функцій сучасної держави.

    3. Генеральна функція як відображення відносин сучасної держави та суспільства.

Висновок.

Список  використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Початок нового тисячоліття характеризується досить важливими змінами в сучасному правовому і державному розвитку України, що визначається своєрідністю, неповторністю кожної держави, зокрема України, так і глобалізацією, що підсилюється. Усе більше стає очевидною необхідність в удосконаленні чинного законодавства з метою найбільш ефективної реалізації сучасною державою своїх функцій. Насамперед ця проблема вимагає створення чіткої економічної і політичної програми соціального забезпечення, поліпшення охорони здоров'я, підтримки екологічної безпеки країни з огляду на низький рівень реалізації діяльності сучасної української держави в цих областях. 
      Враховуючи прагнення сучасної України до економічних і політичних змін, перед державою виникає необхідність вносити певні корективи у самі методи діяльності традиційних державних органів і створювати нові структури, максимально здатні за своїм характером до виконання найважливіших функцій держави в даний період.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.      Поняття функцій держави.

Перед будь-якою державою постає певне коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує свої матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. З усієї сукупності таких зусиль можна виділити певні їхні види, в яких проявляється сутність держави і без яких вона не може повноцінно діяти, як головний елемент політичної системи суспільства. Ці види, або форми активності держави стосовно навколишнього середовища, суспільства, інших держав класифікуються у вигляді її функцій.

Отже, функції держави — це основні  напрямки діяльності держави, в яких знаходять свій вираз її сутність, завдання і цілі.

Головні завдання і цілі держави на тій  чи іншій стадії її розвитку обумовлюються  економічними, політичними, соціальними  та іншими умовами

її  існування. Саме тому, основні напрямки її діяльності, тобто функції держави, мають об'єктивний характер, обумовлений потребами суспільства.

Здійснення  функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно  обумовлених завдань, що стоять перед державою. У той же час, необхідно пам'ятати, що функції держави не є поняттям статичним, тобто раз і на завжди даним і незмінним. Вони виникають, здійснюються, розвиваються і зникають відповідно до тих завдань, які стоять перед державою у конкретно історичних умовах. Таким чином, функції держави знаходяться у тісному зв'язку між собою і з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати, відповідно до своїх потреб, всією своєю політикою. Саме функції держави характеризують саму суть державного впливу на суспільні відносини.

 

 

 

 

 

 

2. Сучасні методи здійснення функцій сучасної держави.

Функціональна характеристика держави охоплює  не тільки зміст її функцій, але й  форми і методи їхнього здійснення. 

Взагалі методи і прийоми впливу держави на суспільні відносини, методи здійснення державних функцій залежать від компетенції та форм діяльності відповідних державних структур, які на практиці здійснюють виконання функцій держави в межах своєї компетенції.

Слід відмежовувати  функції держави від форм і методів їхнього здійснення.  
Змістом тієї чи іншої функції держави виступає сам процес впливу держави через практичну діяльність її відповідних структур на певні суспільні відносини або на групу однорідних суспільних відносин. Кожна конкретна функція держави поєднує у собі зміст, форму та методи здійснення відповідної гілки єдиної державної влади — законодавчої, виконавчої чи судової влади, застосування якої пов'язане з особливостями конкретного об'єкта державного впливу. 
        Розрізнення форм і методів діяльності держави не має в літературі чітких критеріїв, деякі способи діяльності держави одні автори називають формами, інші – методами. Звичайно прийнято розрізнювати правові й неправові форми діяльності держави, які реалізуються її органами, посадовими особами, державним апаратом. До правових форм діяльності держави відносять ті, котрі визначені конституцією, законами, іншими правовими актами і здійснюються на підставі правових актів, у їхніх межах і по процедурі, встановленої ними. Основні з них – це законодавча діяльність, управління, правосуддя і контроль . 
На думку О.Ф.Скакун, конкретна функція держави являє собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади у визначеній сфері діяльності держави; характеризується відомою самостійністю, однорідністю, повторюваністю. 
       У юридичній літературі більшість авторів під формами здійснення функцій держави розуміють, по-перше, діяльність основних ланок механізму держави, специфічні види державної діяльності на відміну від діяльності недержавних організацій; по-друге, однорідну за своїми зовнішними ознаками діяльність органів держави, за допомогою якої реалізуються її функції.  
Відповідно до першого критерію основними формами здійснення функцій сучасної держави є: законодавча, тобто нормотворча діяльність; виконавча, тобто управлінська діяльність; судова діяльність, або правосуддя; контрольно-наглядова діяльність за станом законності. 

Законодавча діяльність складається у виданні представницькими і законодавчими органами законів, обов'язкових для виконання всіма державними органами, громадськими об'єднаннями, органами місцевого самоврядування, посадовими особами і громадянами. Метод переконання зводиться до заохочення суб'єктів суспільних відносин до певних дій (поведінки, діяльності), які відповідають їх волі без застосування силового тиску, таким чином забезпечуючи свободу вибору. Переконання в основному здійснюється через такі юридичні засоби, як суб'єктивні права, законні інтереси, пільги і т.ін. 
Методи рекомендації і заохочення мають місце тоді, коли держава орієнтує й спонукає суб'єктів суспільних відносин до певного варіанту поведінки, який є бажаним, з її точки зору. Використовуючи ці методи, держава може досягти значних успіхів у стимулюванні суспільно корисної діяльності. 
Метод примусу застосовується при порушенні правових норм та їх невиконанні. Він виражається в залученні суб'єктів суспільних відносин до певної поведінки за допомогою силового тиску (супроти волі тих, ким управляють), таким чином обмежуючи свободу їх вибору. Примус може здійснюватись через такі юридичні засоби, як міри припинення здійснення правопорушень, покарання тощо. 
          Іноді методи поєднують з формами діяльності держави, у деяких випадках методи розрізняються в залежності від діяльності держави на міжнародній арені й усередині країни, іноді – у залежності від особливостей державного управління, що розуміється в широкому смислі цих слів, наприклад, методи адміністративної діяльності докорінно відрізняються від правосуддя.        Розрізняються методи економічні, адміністративні та ідеологічні. До першого відносять використання економічних важелів у державному управлінні, наприклад, зниження податків на виробництво визначених товарів для його збільшення, інвестиції коштів держави в ті або інші галузі економіки, що відповідає розподілу витрат державного бюджету, на міжнародній арені – договори про преференційну торгівлю (для товарів різних країн взаємно встановлюються більш сприятливі умови імпорту та експорту).  
Адміністративні методи пов'язані з підпорядкованістю, обов'язком виконання законних вказівок державних органів, посадових осіб, примусом, організаційною роботою. Ступінь примуса може бути неоднаковим. Серед методів примуса може бути і догани по службі, і штрафи за порушення правил дорожнього руху, і конфіскація майна (наприклад, можлива конфіскація в державний бюджет усієї суми доходів, з яким не виплачені податки), і карні покарання за злочини у відношенні суспільства, держави, особистості.  
Ідеологічні методи пов'язані з виховною діяльністю держави. Так само, як і при класифікації форм здійснення функцій, виділяють правові і неправові методи, розрізняють демократичні та авторитарні методи здійснення функцій держави (останні пов'язані з насильством).

З погляду  особливостей волевиявлення держави  розрізняють методи стимулювання (заохочення), дозволу, охорони, вимоги, заборони, репресії. 
Стимулювання широко застосовується державною владою в будь-якій країні для орієнтації поводження учасників суспільних відносин (громадян, юридичних осіб та ін.), їхньої діяльності в такому напрямку, яку держава вважає за необхідне і яке визначають її органи. Так, звільнення від податків тієї частки прибутку, що йде на добродійність, розвиток культури, скорочує витрати держави на цю мету і разом з тим сприяє підтримці малозабезпечених шарів населення, загальнодоступності культурних досягнень. Для стимулювання іноземних капіталовкладань держава звичайно на кілька років звільняє підприємства з іноземним капіталом від сплати податків; держава стимулює розвиток іноземного туризму, поповнюючи цим державну скарбницю; устанавлюючи високі мита на деякі види ввезених у страну зарубежных товарів, воно заохочує цим розвиток відповідних галузей промисловості своєї країни. 
У юридичній науці існує множинність класифікацій функцій держави. Це пояснюється різними класифікаційними критеріями. Класифікаційні критерії, тобто ознаки (їхня сума), що дозволяють віднести ті або інші функції до конкретного класу, групи, мають різний характер. Виділяють, наприклад, об'єкти і сфери державної діяльності, територіальний масштаб, спосіб державного впливу на суспільні відносини, взаємини держав, зміст функцій.  
М.В. Жигульонков, наприклад, вважає, що критерієм вичленовування окремих функцій держави може бути така їхня властивість, як цілісність, зумовлена конкретними задачами, розв'язаними державою в рамках здійснення їм даної функції. Дана властивість функції держави означає, що вона не може підрозділятися на більш дрібні функції. На цей рахунок у юридичній літературі існує й інша точка зору. Так, поширена думка про те, що неосновні функції держави є складовими частинами його основних функцій

 В іншому випадку це буде означати, що ми маємо справу не з функцією держави, а з групою функцій, отриманих в результаті тієї або іншої класифікації. Так, наприклад, здійснення державою емісії грошей варто розглядати як реалізацію її однойменної функції, тому що це і є діяльність держави у визначеному напрямку з погляду визначених задач, що стоять перед нею. При цьому дана функція держави має цілісність, тобто її можна розчленувати на складові, але останні навряд чи можна буде розглядати як самостійні функції держави. 

Наведена як приклад функція держави поряд  з багатьма іншими (забезпечення правової бази функціонування економіки, захист конкуренції і т.д.) знаходиться  головним чином в економічній сфері життя суспільства. Разом вони являють собою групу (клас) економічних функцій держави, одержану в результаті класифікації всіх державних функцій, де класифікаційною ознакою є переважна приналежність функції держави до тієї або іншої сфери громадського життя.

Як вже відзначалося, як критерій класифікації функцій держави  можуть бути використані різні їхні ознаки. Саме цим пояснюється велика кількість класифікацій функцій  держави (вдалих і невдалих), запропонованих у юридичній літературі. Так, функції держави поділяють на внутрішні і зовнішні; основні і неосновні; тимчасові і постійні; творчі та охоронні; законодавчі, виконавчі і судові і т.д. Цікаво помітити, що питання про те, що ж є підставою для їхнього розподілу на подібні класи, найчастіше не є вирішеним. Так, наприклад, Н.В. Черноголовкін відзначає, що «залишається неясним питання про відмінності основних функцій держави від неосновних її функцій». [ 
А Л.А. Каск вважає, що запропоноване в юридичній літературі вирішення даного питання не можна визнати задовільним. Більше того, він затверджує, що «не можна знайти об'єктивний критерій для розмежування понять основних і неосновних функцій держави»

З метою найбільшої зручності розуміння і вивчення на основі визначених ознак функції держави розділяють на ряд видових груп. 
За соціальним значенням державної діяльності функції поділяються на основні і неосновні (додаткові).

Основні функції  – це найбільш загальні і найбільш важливі комплексні напрямки діяльності держави щодо здійснення стратегічних задач і цілей, що стоять перед державою в конкретний історичний період. До них відносяться функції: оборони країни, охорони правопорядку, охорони прав і свобод громадян. 
Неосновні (додаткові) функції. Якщо основні функції держави охоплюють, групують з найбільш важливих напрямків державного впливу на суспільні відносини безліч інших її функцій, іменованих неосновними функціями, то останні, будучи складеними структурними частинами основних функцій, являють собою напрямок діяльності держав щодо виконання її задач у конкретній, більш вузькій сфері громадського життя.

Наприклад, у  складі функції оборони країни можна  виділити ряд допоміжних: зміцнення  збройних сил, розвиток науково-технічного прогресу для забезпечення їх озброєнням, забезпечення відповідних пропорцій військового і цивільного виробництва і т.д.

Варто пам'ятати, що термін «неосновні функції» умовний. Його вживання правомірне лише остільки, оскільки допомагає виділити з безлічі  різних державних функцій більш  широкі за обсягом і загальні за змістом основні функції держави.

В залежності від того, у якій сфері громадського життя – внутрішній чи зовнішньій – здійснюються та або інша функції  держави, вирішенню яких задач вони служать – внутрішньополітичних або зовнішньополітичних – вони підрозділяються на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні функції, це ті, що здійснюються в межах даної держави та в яких виражається її внутрішня політика. До цієї групи відносять функції: регулювання економічних відносин, організація суспільної роботи, охорона правопорядку, законності, прав і свобод громадян, соціальний захист населення, охорона і раціональне використання природних ресурсів.

Внутрішні функції  сучасної держави – це, наприклад, економічна, екологічна, соціальна, політична  і правоохоронна.

Для максимальної держави характерна висока активність в економічній діяльності і тому однією з найважливіших є економічна функція держави.

Поряд з цим  максимальна держава здійснює соціальну  функцію, що пов'язана зі здійсненням  соціального захисту нужденних  у державній підтримці: інвалідів, сиріт, багатодітних родин, безробітних і т.д. У рамках загальної соціальної функції можна виділити специфічні напрямки діяльності сучасної держави – специфічні функції. До останніх, зокрема, відносяться: 
- підтримка соціально незахищених категорій населення;

• охорона праці і здоров'я людей;
• підтримка родини, материнства, батьківства і дитинства;
• заохочення благодійної діяльності;
• фінансування і підтримка фундаментальних наукових досліджень і культурних програм;
• боротьба з безробіттям, забезпечення трудової зайнятості населення, виплата допомоги безробітним;
• пошук балансу між вільною ринковою економікою і заходом впливу держави на її розвиток з метою забезпечення гідного життя всіх громадян;
• участь у реалізації міждержавних екологічних, культурних і соціальних програм, вирішення загальнолюдських проблем;
• турбота про збереження миру в суспільстві.

У соціально-економічній  сфері сучасна держава здійснює дві взаємозалежні функції. По-перше, держава сприяє економічному розвитку (щонайменше, забезпечує стабільність). По-друге, вона сприяє максимальній активності (зайнятості) населення і забезпечує соціально слабкий рівень споживання, що відповідає сучасним уявленням про людську гідність. У тому, що держава визначає (щонайменше, прагне визначати) пріоритети економічного і соціального розвитку, полягає патерналістський характер цих функцій. Економічна і соціальна функції реалізуються головним чином у соціальному законодавстві та у діяльності виконавчої влади.