Виникнення та розвиток інституту судової влади в Україні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4.Революційні військові  суди в Українській Народній Республіці

 

Неординарним і досить корисним сьогодні вбачається історіко-правовий досвід Української Народної Республіки доби Центральної Ради у галузі судочинства.

Головним губернським  комендантам, посади яких було запроваджено 14 лютого 1918р., для розгляду справ про вбивства, пограбування, підпали, зґвалтування та розбійництва надавалось право створювати революційні військові суди.

 

До складу суду входила 2 представника від місцевих громадських  організацій і 4- за призначенням губернського коменданта: 2 старшини, один козак і 1 військовий діловод-юрист. Крім них призначалось ще по 1 запасному судді від кожної з зазначених верств на випадок вибуття або усунення кого-небудь з суддів.

 

Суд формувався відразу  після скоєного злочину, повинен  був приступати до розгляду справи не пізніше, як через 10 днів після цього, і функціонував при управлінні найближчого до місця злочину повітового коменданта.

 

До участі у судовому засіданні допускають оборонець (за вибором підсудного або за призначенням губернського чи повітового коменданта), приватний обвинувач і приватний позивач. Неприбуття кого-небудь з них на початок засідання не вважалось за перешкоду до початку розгляду справи. Головував у суді старший з військових старшин.

 

До компетенції революційного  суду належали перелічені вище злочини, вчинені як військовими, так і громадськими особами. Розпочати справу можна було лише за вказівкою губернського коменданта після відповідного дізнання, яке мало бути проведеним протягом 3-х діб юристами, призначеними теж губернськими або повітовими комендантами.

 

Голова суду призначив  день засідання, викликав свідків, експертів  і сповіщав сторони. Інструкція передбачала можливість, випадки і порядок усунення будь-якого з суддів і заміну їх відповідними запасними. Засідання суду, к правило, було публічним.

 

Керуючи ходом засідання  суду, його голова стежив за порядком пояснень, усував все те, що безпосередньо  справи не стосувалось, не дозволяв ображати учасників, релігію, владу, надавав  підсудному усі можливості для виправдання.

 

Потім розпочинався допит  свідків, серед яких не могли бути божевільні і дурнуваті люди, які  отримали ті чи інші відомості по справі на оповіді, присяжні повірені і інші особи, що виконували обов’язки оборонців підсудних, обвинувачі, які самі не були потерпілими. Свідки допитувались окремо і не мали права до допиту спілкуватися між собою по справі. Першим вислухувався потерпілій, потім-свідки звинувачення, потім-свідки підсудного. Дозволялись повторний допит свідків, зведення їх віч-на-віч, оголошення письмових свідчень осіб, що не прибули на засідання суду.

 

Після цього судді  виходили до окремої кімнати для  винесення присуду і до цього  моменту не мали права вступати з  ким би то не було у якійсь стосунки. Питання про винність підсудного мало вирішуватись по внутрішньому переконанню і лише на тих матеріалах справи, які були розглянуті у судовому засіданні.

 

У вироку зазначались  рік, місяць та число, коли справа розглядалась, особистий склад суду, прізвище, ім’я, по батькові кожного підсудного, зміст присуду про винність або невинність, про кару та інші наслідки злочину, про закони на підставі яких винесений вирок, та ін. Вирок оголошувався іменем Української Республіки.

 

Для розгляду карних справ  та провин з боку військових спочатку діяли Київський та Одеський військові суди, а згодом вищі військові суди у Києві та Катеринославі і 17 штабних судів - у Новгород-Волинському, Харкові, Полтаві, Рівному, Луцьку, Гомелі, Олександрії, Вінниці, Кам’янець-Подільському, Житомирі, Катеринославі, Києві(2 суди), Одесі(2 суди) і Чернігові(2 суди). До компетенції Київського вищого військового суду, що складався з голови, 4 його товаришів, слідчого судді з надзвичайних справ, 2-х слідчих суддів з господарських справ, 4-ч слідчих суддів, секретаря суду, прокурора, належали будь-які справи, що виникали на території Правобережної України. Штабні суди розглядали справи нижчої підсудності в межах розташування тої чи іншої дивізії. Склад вищих та штабних судів призначався наказом військового міністра.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.Створення і розвиток радянського суду

 

Ліквідація буржуазної судової системи і створення  судів нового типу розпочалась негайно після перемоги Великого Жовтня за ініціативою самих народних мас, керованих партією більшовиків.

 

На відміну від старого  буржуазного суду, який був знаряддям  гноблення і експлуатації трудящих, Жовтнева революція «стала створювати новий, народний суд, точніше, радянський суд». Це була нова судова система.

 

Завдання нових судів, за визначенням В.І.Леніна, була боротьба проти спроб проти спроб повалення  класів відновити своє панування  або відстоювати привілеї, або  потай протягти, обманом дістати ту чи іншу частину цих привілеїв.

 

Перший законодавчий акт про створення судової  системи в країні, який одержав  назву Декрет про суд №1, був  прийнятий Радою Народних Комісарів  РРФСР 22 листопада 1917 року. Він законодавчо  закріпив найважливіші демократичні принципи організації і діяльності пролетарського суду щодо здійснення правосуддя, які відповідали природі і духу нового соціального ладу. На його підставі були створені нові радянські суди, що мали захищати завоювання Жовтневої революції, охороняти права та законні інтереси трудящих мас.

 

Нові судові органи створювались як місцеві суди, що діяли в складі одного постійного судді і двох народних засідателів. Вони розглядали всі кримінальні справи, про яких було призначено покарання до двох років позбавлення волі. І цивільні справи з ціною позову до 3 тисяч карбованців.

 

Другою інстанцією для  справ, що їх вирішували місцеві суди, були повітові з’їзди цих судів. Поряд з місцевими судами Декрет передбачав створення робітничих і селянських революційних трибуналів для боротьби з контрреволюційними злочинами.

 

12(25) грудня 1917 року на  Першому Всеукраїнському з’їзді Рад Україну було проголошено Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Після з’їзду був створений перший уряд України-Народний Секретаріат. У січні 1918 року уряд схвалив постанову «Про ведення народного суду». В ній говорилось про скасування на Україні всіх судових установ: окружних, військових і морських, волосних і мирових судів, комерційного суду в Одесі. Одночасно ліквідувались існуючи інститути нотаріату, прокурорського нагляду і приватної адвокатури. Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів було запропоновано негайно призначити в судові установи особливих комісарів для прийняття майна, справ, що були в провадженні цих судів, слідчих матеріалів, а також майна і архіву станових організацій присяжної адвокатури.

Значення Декрету про  суд №1 надзвичайно велике. Воно полягає в тому, що цим актом  не тільки було зламано старий царський суд, а й тому, що він закріпив ленінські демократичні основи радянського судочинства.

 

7 березня 1918 року в  РРФСР прийняли Декрет про  суд №2. За цим актом створювались  окружні суди для розгляду справ, які виходили за межі повноважень місцевих судів. Окружні суди розглядали справи за участю постійного члена суду-голови і 12 народних засідателів. Цивільні справи суд вирішував у складі 3 постійних суддів, один з яких головував, і 4 народних засідателів. Обласний суд мав стати другою інстанцією для окружних судів.

 

Декрет про суд №2 передбачив також створення верховного суду контролю. До його складу входили представники від обласних судів.

 

Таким чином, судова система  того часу складалась: з місцевих судів-з’їздів місцевих судів; окружних судів-обласних судів-верховного судового контролю.. Проте ці судові органи діяли без тісного зв’язку між собою.

 

Декрет про суд №3, який був прийнятий 20 липня 1918 року, врахував це. В цьому далі розвивались  демократичні принципи здійснення правосуддя. Перш за все ним були розширені  права місцевих судів. На них покладався розгляд усіх кримінальних справ, за винятком справ про вбивства, зґвалтування, хабарництво, розбій, бандитизм, спекуляцію і контрреволюційні злочини. Місцевий суд за Декретом №3 РРФСР мав право призначити покарання до 5 років позбавлення волі.

 

У 1918 році була прийнята перша Радянська Конституція. Вона віднесла до компетенції Всеросійського З’їзду Рад, Всеросійського Виконавчого Комітету вирішення загальнодержавних питань, в тому числі про судоустрій і судопровадження. Відповідно до Конституції ВЦВК 30 листопада 1918 року затвердив нове положення про народний суд РРФСР. За цим Положенням суди, які існували згідно з Декретом про суд №2, підлягали ліквідації. Був створений єдиний народний суд. До його підсудності передавались усі справи про загально кримінальні злочини, а також спори, що випливали із майнових і особистих правовідносин громадян. Цей суд розглядав справи у складі: 1 постійного судді або постійного суддя і 2-х народних засідателів; постійного народного судді і 6-ти народних засідателів. Другою інстанцією для народного суду були Ради народних суддів. Згідно з Положенням, суддею і народним засідателем могли бути особи, які мали право обирати і бути обраними до Рад. До кандидатур на посади народних суддів ставились особливі вимоги.

 

26 жовтня 1920 року ЦВК УРСР затвердив нове Положення про народний суд. Проте слід зазначити, що воно не несло істотних змін відносно організації народних судів України.

 

Становлення і розвиток радянських судів були свідченням переможної ходи Великої Жовтневої соціалістичної революції на всій території колишньої царської Росії. Їх діяльність, як органів радянської держави, завжди підпорядковувалася інтересам будівництва нового суспільства, боротьбі за його зміцнення і процвітання. Перед судовими органами поставали нові завдання, які визначив IX Всеросійський з’їзд Рад 28 грудня 1921 року в прийнятому «Наказі в питаннях господарської роботи».

 

На Україні нову судову систему запроваджено 16 грудня 1922 року постановою ЦВК УРСР. Вона була такою, як і в РРФСР: народний суд, губернський суд, Верховний суд республіки. В 1922 році в РРФСР і на Україні прийняли основні законодавчі акти-Кримінальний і Цивільний кодекси. Це в свою чергу сприяло значному зміцненню соціалістичної законності.

 

Відповідно до Конституції  СРСР друга сесія ЦВК СРСР 29 жовтня 1924 року затвердила Основи судоустрою СРСР і союзних республік. Це був загальносоюзний акт, який регламентував діяльність усіх судів країни і визначав їх завдання. На суди покладалось: захист завоювань пролетарської революції, робітничо-селянської влади и правопорядку, нею встановленого; інтересів і прав трудящих та їх об’єднань; зміцнення суспільно-трудової дисципліни і солідарності трудящих та їх правове виховання; здійснення революційної законності в особистих і майнових відносинах громадян.

 

Для успішного виконання  цих завдань Основи передбачали  єдину систему судових органів: народний суд, губернський суд, Верховний  суд. В Основах про судоустрій знайшли своє відображення ленінські  начала здійснення правосуддя в Радянській державі, які раніше були закріплені в законодавчих актах союзних республік. Головною ланкою в судовій системі залишався народний суд.

 

XV з’їзд ВКП(б), який відбувся в грудні 1927 року, визначив завдання судових органів того періоду. Він поставив перед ними вимогу посилити боротьбу з організаційними недоліками, бюрократизмом, тяганиною, безгосподарністю, неухильно охороняти права та інтереси трудящих.

 

Після закінчення Великої  Вітчизняної війни поновились повноваження загальних судів. Вони, як і раніше, почали розглядати всі справи, за винятком тих, які законом винесені до підсудності військових трибуналів. Посилилася нормотворча діяльність Радянської держави. Згідно з рішеннями вищих органів державної влади про розширення прав союзних республік у 1958 році були прийняті важливі законодавчі акти. Серед них: Основи законодавства про судоустрій Союзу РСР, союзних і автономних республік; Положення про військові трибунали; Закон про зміну порядку виборів народних суддів. У відповідності з Основами законодавства про судоустрій кожні республіка прийняла Закон про судоустрій. На Україні такий закон затверджено 30 червня 1960 року.

 

6.Судова система  України

 

Загальна  характеристика

Правосуддя в Україні  здійснюється виключно судами. Делегування  функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території країни. Створення надзвичайних чи особливих судів не допускається.

 

Незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.

 

Кодекс України про  адміністративні правопорушення встановлює відповідальність за неповагу до суду, а Кримінальний кодекс України - за втручання у будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або домогтися винесення неправосудного рішення.

 

Закон України від 07.07.2010 р. "Про судоустрій та статус суддів" у ст. 1 визначив, що судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, створеними згідно із законом.

 

Судову владу в Україні  реалізовують професійні судді та, у визначених Законом випадках, народні засідателі і присяжні. Вони є носіями судової влади, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді є посадовими особами судової влади, які в конституційному порядку наділені повноваженнями відправляти правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.