Стадії в цивільному судочинстві

Зміст

Вступ

1. Стадії в цивільному судочинстві.
2. Види стадій цивільного судочинства.

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність теми дослідження. Конституція України гарантує кожному право захищати свої права і свободи всіма способами, не забороненими законом. Право на звернення до суду за захистом порушеного суб'єктивного права і законного інтересу - широке,  справді  демократичне, конституційне право, в якому втілюється доступність правосуддя. У Конституції закріплено рівність всіх перед законом і судом. За загальним правилом захист цивільних прав здійснюється в ході судового процесу. Поняття цивільного процесу обговорюється в науці цивільного процесуального права протягом всієї історії її розвитку. Одні автори намагаються дати розгорнуту змістовну характеристику цивільного процесу, розкрити склад основних його компонентів. Представники іншої точки зору послідовно відстоюють ідею складного складу цивільного процесу, засновану на докладному аналізі характеру зв'язку між процесуальною діяльністю і процесуальними відносинами в цивільному процесі.  
Неоднозначним є і поняття «стадій цивільного процесу». Так різні автори виділяють різну кількість стадій цивільного судочинства.  
   Об'єктом дослідження є правовідносини, що виникають у процесі судочинства.  
   Предмет роботи - правила здійснення стадій цивільного процесу. 

   Мета роботи – дослідити питання щодо визначення стадій у цивільному процесі, та охарактеризувати кожну з стадій.

 

 

1. Стадії в цивільному судочинстві.

Серед юрисдикційних  способів захисту найважливішим  є судовий захист цивільних прав,свобод та інтересів фізичних і юридичних  осіб. Конституція України гарантує судовий захист прав і свобод людини та громадянина . Крім того, у Цивільному процесуальному кодексі  України  встановлено право кожної особи  на звернення до суду за захистом своїх  порушених,невизнаних або оспорюваних  прав,свобод чи інтересів.

Таким чином, будь – яка особа, права та інтереси якої порушені,може в установленому  законом порядку звернутися до суду,де її справу має бути вирішено за нормами  матеріального і процесуального законодавства. Причому всі дії  суду,осіб,які беруть участь у справі,мають  здійснюватись відповідно до їх процесуальних  прав та обов’язків,у визначеному  процесуальному порядку, у строки, чітко  визначені в законі чи встановлені  судом. Недотримання цих вимог спричинить невиконання завдань і мети цивільного судочинства, а це , у свою чергу, - ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення. Цивільне процесуальне законодавство виділяє певні стадії , в межах яких реалізуються  процесуальні права та обов’язки суб’єктів цивільних процесуальних відносин для досягнення їх завдань участі у процесі. Процесуальний порядок розгляду і вирішення цивільних справ проходить чітко за стадіями в межах цивільної процесуальної форми. Правильне визначення поняття стадії, з’ясування їх кількості в цивільному судочинстві має як теоретичне, так і  практичне значення, оскільки саме від їх реалізації при вирішені цивільної справи залежить ефективність захисту прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави.

З огляду на те, що поняття стадій у цивільному судочинстві  є надто складним, воно так і  не знайшло чіткого формулювання в науці цивільного процесуального права. Що стосується лінгвістичного тлумачення  поняття «стадія», то це – період, визначена ступінь, етап, фаза розвитку чого – небудь. Учені також по – різному визначають цю процесуальну категорію. Деякі автори  вважають, що стадії існують як установлений законом  порядок розгляду справи. Інші визначають стадію як самостійний  етап (який має визначену мету і  завдання), що по черзі змінює один одного, або як  якісно обумовлену частину процесу чи систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, призначених для вирішення самостійного процесуального завдання. Проте традиційним вважається визначення стадії процесу як сукупності процесуальних правовідносин, об’єднаних найближчою метою.[11;c.17]

Таким чином, стадію можна визначити як складову частину  цивільного процесу, що відображає розвиток процесуальної діяльності суду і учасників процесу .

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Види  стадій цивільного судочинства.

У науці цивільного процесуального права виділяють  такі стадії цивільного процесу :

1) Порушення цивільної  справи у суді.

2) Провадження у справі до судового розгляду.

3) Судовий розгляд.

4) Апеляційне оскарження.

5) Касаційне оскарження.

6) Провадження у зв’язку з винятковими обставинами.

7) Провадження у зв’язку з ново виявленими обставинами.

8) Виконавче провадження.

Розглянемо детальніше кожну  з стадій.

 

1. Порушення цивільної справи у суді.

Відкриття провадження у справі — стадія цивільного процесу, на якій суд вирішує питання про відкриття провадження по конкретній цивільній справі в суді першої інстанції, перевіряє наявність у особи, яка звернулася до суду, права на звернення до суду і дотримання встановленого порядку реалізації даного права.

Процесуальна  діяльність по відкриттю провадження  у справі в суді першої інстанції  має велике значення для забезпечення права на судовий захист і реалізації всього комплексу завдань і цілей  цивільного судочинства. Саме тут вирішується  питання про наявність умов, з  якими закон пов'язує саму можливість виникнення провадження в суді загальної  юрисдикції щодо розгляду та вирішення  по суті конкретної цивільної справи. Наявність таких умов для звернення  заінтересованої особи за судовим  захистом і дотримання нею установленого  законом порядку звернення ставить в обов'язок судді відкрити провадження у цивільній справі шляхом постановлення ухвали про відкриття провадження у справі. Лише після цього, за загальним правилом, і стають можливими виникнення і зміна по справі всієї сукупності цивільних процесуальних правовідносин.[1;619]

Отже, без відкриття  провадження у цивільній справі в суді першої інстанції неможливі  судовий захист порушених або  оспорюваних прав, свобод і охоронюваних законом інтересів громадян та організацій, охорона державних і суспільних інтересів, а також досягнення факультативних цілей судочинства.

У відповідності  з ЦПК судовий процес по цивільній  справі може бути розпочатий лише на підставі поданого в суд заінтересованою  особою або від імені заінтересованої  особи позову. У випадках, встановлених законом, звернутися в суд в інтересах  заінтересованої особи можуть Уповноважений  Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної  влади, органи місцевого самоврядування, фізичні і юридичні особи [8;ч.1 ст.45 ЦПК].

Позовна заява — установлена законом форма звернення до суду за вирішенням спору про суб'єктивне право.

Згідно зі ст.119 ЦПК позовна заява повинна  містити: 1) найменування суду, до якого  подається заява; 2) ім'я (найменування) позивача й відповідача, а також  ім'я представника позивача, якщо позовна  заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий відомий; 3) зміст позовних вимог; 4) ціну позову щодо вимог майнового  характеру; 5) виклад обставин, якими  позивач обґрунтовує свої вимоги; 6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; 7) перелік документів, що додаються до заяви.

Позовна заява  підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подачі (ч.3 ст.119 ЦПК). У разі пред'явлення позову особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення (ч.6 ст.119 ЦПК). Якщо позовна заява подається представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження (ч. 7 ст.119 ЦПК). До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (ч. 5 ст.119 ЦПК). Крім того, позивач зобов'язаний додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб (ч.1 ст.120 ЦПК).[5;200]

Недотримання  зобов'язальних вимог до форми і  змісту позовної заяви перешкоджає  початку процесу, тому що суд не має  необхідної інформації для порушення  справи. ЦПК закріплює спеціальний  процесуальний інститут, застосування якого дозволяє забезпечити усунення недоліків позовної заяви в найбільш короткий термін, — інститут залишення  позовної заяви без руху.

Позовна заява  направляється в суд поштою або  подається позивачем, його представником  на особистому прийомі судді. Питання  про відкриття справи вирішується  суддею одноособово.[2;137]

Суддя, ознайомившись  із поданою позовною заявою, повинен  зробити одну із процесуальних дій, передбачених ЦПК:

1. відкрити провадження у цивільній справі (ч.1 ст.122 ЦПК);
2. відмовити у відкритті провадження у справі (ч.2 ст.122 ЦПК);
3. залишити позовну заяву без руху (ч.1 ст.121 ЦПК);
4. повернути позовну заяву (ч.3 ст.121 ЦПК).

Відкриття судом  провадження по цивільній справі тягне певні юридичні наслідки, які  за своїм характером можуть бути розділені  на процесуальні та матеріально-правові.

До процесуальних наслідків варто віднести:

• виникнення процесу по конкретній цивільній справі (заінтересовані особи стають учасниками цивільних процесуальних правовідносин, отримують процесуальні права та обов'язки);
• втрату заінтересованою особою права на вибір місця розгляду справи при альтернативній підсудності (ст.110 ЦПК) і втрату сторонами права на вибір місця розгляду справи, передбаченого правилом договірної підсудності (ст.112 ЦПК);
• з цього моменту відповідач отримує право пред'явлення зустрічного позову (ст.123 ЦПК).

До матеріально-правових наслідків пред'явлення позову можна віднести наступні:

1. перерву перебігу позовної давності (ч.2 ст.264 ЦК);
2. аліменти присуджуються за рішенням суду з дня подачі позовної заяви (ч.1 ст.79 СК);
3. збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, — у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ч.3 ст.623 ЦК);
4. власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передачі усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до СУДУ У справі за позовом власника про витребування майна (ч.2 ст.390ЦК).[3]

Законом можуть бути встановлені і інші матеріально-правові  наслідки пред'явлення позову до суду.

 

 

 

2. Провадження у справі до судового розгляду.

Судове провадження  по цивільних справах для досягнення його цілей повинне здійснюватися  таким чином, щоб забезпечити  їх правильний і своєчасний розгляд  і вирішення. Вимога правильного  та своєчасного розгляду справи відноситься  до судів усіх інстанцій, але особливе значення вона має для провадження  у суді першої інстанції. Вирішення  спору цим судом у встановлені  цивільним процесуальним законодавством строки та винесення законного і  обґрунтованого рішення повністю забезпечує досягнення кінцевих цілей цивільного судочинства. При цьому захист порушеного або оспорюваного права і охоронюваного  законом інтересу здійснюється найбільш економічно для осіб, які беруть участь у справі, самого суду і держави  в цілому.

Правильне і своєчасне  вирішення справи багато в чому залежить від проведення належної підготовки її до судового розгляду, яка необхідна і при перегляді справи в судах апеляційної та касаційної інстанцій. Однак з урахуванням особливої важливості правильного і швидкого розгляду та вирішення справи саме в суді першої інстанції цивільне процесуальне законодавство лише для цього провадження виділяє досудовий розгляд у спеціальний інститут, докладно регламентуючи завдання, цілі та процесуальні дії.[1;630]

Отже, провадження у справі до судового розгляду — це сукупність дій судді і юридично заінтересованих у вирішенні справи осіб з метою врегулювання спору або забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи у судовому засіданні.

Дана стадія безпосередньо  настає за прийняттям заяви, тобто відкриттям справи, і обов'язкова по кожній справі, якою б простою вона не здавалася. У відповідності зі ст. 130 ЦПК попереднє  судове засідання проводиться з  метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення  справи. Засобом досягнення зазначених цілей виступає виконання закріплених  у законі специфічних завдань  цієї стадії процесу здійсненням  процесуальних дій, конкретний вибір  яких залежить від особливостей тієї або іншої цивільної справи.

Таким чином, підготовчі дії поділяються на:

1. обов'язкові по всіх без винятку розглянутих справах. їх виконання становить безумовний процесуальний обов'язок судді, а сама підготовка справи стає невід'ємною процесуальною стадією цивільного судочинства;
2. обов'язкові тільки по окремих справах. Необхідність їх здійснення обумовлена конкретними обставинами спору про право, який розглядається. їх можна йменувати факультативними, оскільки в кожному випадку суддя вирішує окремо, потрібні дані дії або не потрібні;
3. дії після завершення судочинства без вирішення справи по суті. Мета цих дій, які стоять осторонь, полягає не у забезпеченні своєчасного і правильного розгляду та вирішення справи, а навпаки — у припиненні процесуальної діяльності, що виникла без дотримання належних умов.[5;207]