Поняття цивільних процесуальних правовідносин, їх особливості та підстави виникнення

Оскільки суд є обов'язковим  учасником цивільних процесуальних  правовідносин, для їх виникнення, як правило, необхідна сукупність юридичних  фактів у вигляді процесуальних  дій як сторін, так і суду. Наприклад, для порушення цивільної справи у суді необхідна не лише позовна заява позивача, але й прийняття цієї заяви судом.

Процесуальне правовідношення  за загальним правилом виникає за ініціативою учасника процесу. В  такому випадку для виникнення, зміни  або припинення правовідношення  необхідна наявність юридичного складу як сукупності процесуальних  дій учасника і відповідних процесуальних  дій суду. У випадку, коли ініціатором  виникнення, зміни, припинення процесуального правовідношення є суд, достатньо  одного юридичного факту — процесуальних  дій суду.

Процесуальні дії. що є  підставами виникнення, зміни або  припинення цивільних процесуальних  правовідносин, здійснюються у певній, встановленій цивільним процесуальним  законом послідовності.

У передбачених законом випадках процесуальні дії, що здійснюються, повинні  бути оформлені документально, тобто  мати форму процесуального документу, без якої такі дії існувати не можуть¹⁴.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІ. ВНУТРІШНЯ СТРУКТУРА

ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ  ПРАВОВІДНОСИН

1. Суб’єкти як елемент цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні відносини  можуть виникати лише між носіями  цивільних процесуальних прав та обов’язків у процесі здійснення правосуддя в цивільному судочинстві. Коло суб’єктів цивільних процесуальних  відносин широке, тому існує багато критеріїв для класифікації суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Законодавець розрізняє  три основні групи суб’єктів  в залежності від процесуальних функцій, що вони виконують. Так, відповідно до ЦПК доцільно виділяти такі групи суб’єктів:

1. Органи, що здійснюють правосуддя по цивільним справам:

а) суди, що розглядають та вирішують справи в першій інстанції;

б) суди, що перевіряють законність та обґрунтованість рішень в апеляційному та касаційному порядку;

в) здійснюють провадження  в зв’язку з виключними обставинами  та за ново виявленими обставинами;

2) особи, що беруть участь у справі:

     а) з метою  захисту своїх прав та охоронюваних  законом інтересів: сторони,   

     треті особи,  що заявляють самостійні вимоги, в справах позовного  

     провадження, стягував та боржник в справах наказного провадження,

 заявник в справах  окремого провадження;

     б) з метою  захисту прав і охоронюваних  законом інтересів інших осіб, державних та суспільних інтересів:  прокурори, треті особи, що  не заявляють самостійних вимог,  представники, органи державної  влади та місцевого самоврядування, установи, організації та окремі  громадяни;

3) інші учасники цивільного  процесу: секретар судового засідання,  судовий розпорядник, свідки, експерти, перекладачі, спеціалісти.

 

 

Суд є головним учасником  процесу, від якого залежить рух  цивільної справи. Усі інші учасники цивільного судочинства здійснюють процесуальні дії під контролем  суду. Особливий статус суду як суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин  визначається в першу чергу конституційними  принципами, згідно з якими цей  орган влади є єдиним, наділеним  компетенцією здійснювати правосуддя в Україні. Саме суд перевіряє  наявність або відсутність підстав  для порушення конкретної цивільної  справи, створює умови для її розгляду і своїм владним актом вирішує  спір між сторонами, тим самим  здійснюючи захист порушеного чи оспореного суб'єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу¹⁵.

Особи, які беруть участь у справі як суб'єкти цивільних процесуальних  правовідносин, займають у процесі  особливе місце, їх діяльність активно  впливає на хід і розвиток цивільних  процесуальних відносин. Термін «особи, які беруть участь у справі» застосовується для позначення групи учасників процесу, що юридично заінтересовані у справі і внаслідок цього володіють комплексом процесуальних прав, які дають можливість впливати на рух цивільного процесу¹⁶.

Третю групу суб'єктів  цивільних процесуальних відносин становлять інші учасники цивільного процесу. Ці особи характеризуються відсутністю будь-якої юридичної  заінтересованості у справі. Для  деяких із них (секретар судового засідання, спеціаліст, експерт, перекладач) обов'язковою  умовою також є відсутність прямого  чи побічного інтересу. В іншому випадку вони не можуть брати участь у справі і підлягають відводу. Уся діяльність інших учасників цивільного процесу спрямована на сприяння суду у правильному та швидкому вирішенні справи.

 

 

 

2. Об’єкт цивільних процесуальних правовідносин

На відміну від визначення та розуміння суб’єкта цивільних  процесуальних правовідносин, питання  щодо об’єкта та змісту цивільних  правовідносин є одним із найбільш дискусійних у науці цивільного процесуального права. Проблемність визначення об’єкта цивільних процесуальних правовідносин зумовлена його багатоваріантністю в залежності від виду відносин, що виникають.

В теорії цивільного процесу  існує чимало підходів до розуміння  об’єкту правовідносин, так  ним  називаються: дії всіх суб'єктів  правовідносин або тільки діяльність суду¹⁷; матеріально-правові відносини, які захищаються судом; спір про право між учасниками матеріально-правових відносин, переданий на розгляд суду; передбачені законом наслідки процесуальних дій, які виступають як мета цивільного судочинства (загальний об'єкт), захист матеріальних прав і законних інтересів сторін й третіх осіб (спеціальний об'єкт), конкретна справа.

Існують також міркування, що процесуальні правовідносини взагалі не мають об'єкта. Наприклад процесуальні дії суб'єктів правовідносин не можуть бути об'єктом відносин, оскільки вони не є тією категорією, з приводу якої виникають самі відносини. Процесуальними діями лише реалізуються процесуальні права і обов'язки. Вони необхідні для виникнення правовідносин і наступного їх розвитку. Тобто є лише приводом для виникнення цивільних процесуальних правовідносин. Право на звернення до суду за захистом реалізується в результаті вчинення процесуальних дій — подачі позовної заяви, скарги і прийняття її судом. Між судом і заінтересованою особою виникають цивільні процесуальні правовідносини, але не стосовно саме цих дій, а у відношенні до тих наслідків, на досягнення яких вони спрямовані, — відкриття провадження в суді , що направлене на захист суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу. Процесуальні дії свідків спрямовуються на реалізацію обов'язку свідчення про певні факти у справі; експерта — для дачі висновку про обставини, необхідні для вирішення справи судом. Отже, процесуальні дії входять до змісту процесуальних правовідносин і одночасно виступають юридичними фактами, які спричиняють виникнення, розвиток і припинення цивільних процесуальних правовідносин¹⁸.

  Об'єктом цивільних процесуальних правовідносин не виступають і матеріально-правові відносини, які захищаються судом, оскільки ними охоплюються тільки відносини позовного провадження, які характеризують динаміку розвитку процесуальних правовідносин. Викликає сумнів правильність положення про наявність загального спеціального об'єкта, оскільки воно неминуче призводить до існування по кожній цивільній справі одного спільного, загального об’єкта . Об'єктом будуть процесуальні наслідки, на досягнення яких спрямовуються процесуальні права, обов'язки і процесуальні дії суб'єктів правовідносин, зокрема: показання свідка, висновок експерта.

  Але, беручи до уваги, що обсяг, зміст, характер процесуальних прав і обов'язків встановлюється і визначається ЦПК залежно від мети участі суб'єктів правовідносин у судочинстві і виконуваних ними цивільних процесуальних функцій по справі, кожні цивільні процесуальні правовідносини в системі правовідносин у справі мають свій самостійний, так званий локальний об'єкт¹⁹.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Зміст цивільних процесуальних правовідносин

Цивільні процесуальні права  та обов'язки суб'єктів правовідносин  і процесуальні дії по їх реалізації становлять зміст цивільних процесуальних  правовідносин. Але це положення не є безспірним. У науці переважає думка, що змістом процесуальних правовідносин виступають тільки права і обов'язки його суб'єктів. На інший погляд, — не всякому праву одного суб'єкта відповідає обов'язок іншого, тому не в кожних правовідносинах зміст складається з сукупності прав і обов'язків, а тільки з права і процесуальних дій одного суб'єкта, які витісняють обов'язки іншого. Існує також твердження, що зміст правовідносин становлять процесуальні дії, а процесуальні права і обов'язки — форму правовідносин²⁰.

  Права і процесуальні дії одного суб'єкта не можуть бути засобом правового регулювання поведінки осіб у цивільному судочинстві, а отже — і становити зміст правовідносин. Обгрунтування, що суд як орган держави може і повинен мати обов'язки тільки перед державою, а не перед іншими суб'єктами процесу, не відповідає нормам процесуального права, в яких закріплені конкретні обов'язки суду перед конкретними суб'єктами. Праву заінтересованих осіб на порушення процесу (ст. 4 ЦПК) відповідає обов'язок суду розглянути звернену до суду вимогу на порушення цивільної справи; праву сторони чи третьої особи заявити клопотання про виклик у судове засідання свідка відповідає обов'язок суду розглянути таку заяву (ст. 99, п. 6 ст. 143 ЦПК). Як суб'єкт процесуальних правовідносин суд має обов'язки, які кореспондують праву іншого суб'єкта цих же правовідносин, і тільки виконання судом обов'язків дає можливість іншому суб'єкту здійснювати свої права і забезпечувати режим законності в цивільному судочинстві. Якщо вважати, що права суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин не відповідають обов'язкам суду, то можна дійти висновку, що носії цих прав перебувають у правовідносинах самі з собою, а це абсолютно неможливо.

 До змісту цивільних  процесуальних правовідносин входять  разом з правами і обов'язками  суб'єктів їх поведінка, тобто  процесуальні дії, які існують  не самі по собі, а є засобом  реалізації суб'єктами своєї волі  — прав і обов'язків. Від  дії суб'єктів залежить виникнення  і розвиток самих відносин. Так,  відповідно до ст. 4 ЦПК кожна  заінтересована особа вправі  звернутися до суду в порядку,  встановленому законом, за захистом  порушеного або оспорюваного  права чи охоронюваного законом  інтересу. Обов'язок суду приступити  до розгляду справи (здійснити  захист цивільного права) виникає  після того, коли така заінтересована  особа подасть до суду позовну  заяву, заяву, скаргу (ст. 5 ЦПК). Отже, право заінтересованої особи  на звернення до суду за  захистом реалізується пред'явленням  до суду заяви (виконанням процесуальної  дії). Цьому праву відповідає обов'язок  суду приступити (виконати процесуальну  дію) до розгляду справи. Між  судом і заінтересованою особою  виникли цивільні процесуальні  правовідносини, і його суб'єкти  можуть реалізувати процесуальними  діями встановлені ЦПК і пов'язані  між собою процесуальні права  і обов'язки.

  Таким чином, тільки сукупність процесуальних прав і обов'язків та процесуальних дій по їх реалізації заінтересованої особи і суду можуть визначати зміст цивільних процесуальних правовідносин. ЦПК врегульовує волю суб'єктів (цивільні процесуальні права і обов'язки) та їх дії. Останні виступають засобом реалізації волі, а тому тільки разом вони можуть входити до змісту правовідносин. У зв'язку з цим цивільні процесуальні правовідносини виступають формою (способом, методом) здійснення його учасниками суб'єктивних прав і обов'язків, а самі права і обов'язки ніяк не можуть бути формою правовідносин. Вони разом з процесуальними діями становлять їх зміст. Форма — це об'єктивне виявлення юридичної категорії. Цивільні процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються в цивільному судочинстві по справі, яке і є їх єдиною процесуальною формою²¹.

 Обсяг і характер  цивільних процесуальних прав  і обов'язків встановлений у  ЦПК залежно від тих завдань  і процесуальних функцій, які  вони покликані здійснювати в  цивільному судочинстві. Цивільні  процесуальні права і обов'язки  суду становлять повноваження, а  їх сукупність — компетенцію.  Процесуальні права і обов'язки  інших суб'єктів правовідносин  визначають їх процесуальне становище  в цивільному судочинстві. В  переважній більшості вони складаються  з процесуальних прав та обов'язків  особистого немайнового характеру  і як виняток з процесуальних  прав і обов'язків майнового  характеру (відшкодування судових  витрат, заподіяної шкоди невиконанням  процесуальних обов'язків тощо  — статті 75,77,158 та ін. ЦПК).

  Цивільним процесуальним законом визначені також зміст, процесуальна форма, умови і порядок виконання процесуальних дій по реалізації цивільних процесуальних прав. Залежно від характеру процесуальних дій їх цивільна процесуальна форма буває усною і письмовою, безпосередньою і опосередкованою, відкритою (гласною) і таємною (закритою), безперервною і перериваною (статті 10, 160,172-176 ЦПК).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІІ. ВИДИ ЦИВІЛЬНИХ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН

1. Класифікації цивільних процесуальних правовідносин

При здійсненні правосуддя у цивільних справах знаходить  свій вияв різноманітність відносин. Будучи складовою частиною системи, кожні процесуальні правовідносини мають тільки їм властивий зміст  і суб'єктний склад. Цивільні процесуальні відносини є одним із видів правовідносин взагалі, тому загальні класифікації правовідносин є прийнятними. Але з метою впорядкування та виявлення функцій цивільних процесуальних правовідносин їх прийнято класифікувати на такі види: