Підстави виникнення предстваництва

Посередник сам не укладає угоди  для сторони, він тільки фактично бере участь в її укладанні: готує  проект договору, надсилає його зацікавленим сторонам або допомагає їм зустрітися, бере участь у попередніх розмовах, що не мають юридичного змісту. Інколи функції торгових маклерів виконують брокери. Та ні маклери, ні брокери не можуть розглядатися як представники, звичайно, окрім тих випадків, коли з маклерськими чи бро-керськими конторами укладено договір доручення.

Не є представниками посильні, кур'єри, тобто ті особи, які лише виконують  функції передачі листа, телеграми, проекту договору, іншої інформації. Вони інколи навіть не тільки не знають, а й не розуміють змісту документа. Посланцями (посильними) можуть бути навіть тварини, птахи. На відміну від представника, посильний своєю волею не бере участі у встановленні визначених юридичних  наслідків. Він лише передає вже  фактично виражену волю особи, відображену  в тексті документа. Тобто він  виступає не як юридичний, а як фактичний  учасник відносин.

Роль посередника закінчується саме там, де фактичні дії набувають  юридичного змісту. Волевиявлення, щодо укладання угоди виходить не від  нього, а від особи, яка зацікавлена  цю угоду укласти. Посередник повноважень  на укладання угоди не має. Його обов'язок полягає в тому, щоб знайти, звести осіб, які зацікавлені, ознайомити їх з можливістю укладення угоди, її умовами, змістом.

Відрізняються від представника й  інші особи, які, не виражаючи самостійної  волі, надають фактичні послуги, допомагають  особі виразити свою волю й виконати необхідні дії: перекладач, тлумач, особа, яка підписує угоду за неписьменного  чи за особу, яка в силу фізичного  стану не може поставити свій підпис[8, с.156].

Особливості має так зване комерційне представництво. Комерційним представником є особа, яка постійно і самостійно представляє підприємців при укладанні ними договорів у сфері підприємницької діяльності. Комерційне представництво здійснюється на підставі договору, укладеного в письмовій формі, який містить перелік повноважень представника, а при відсутності вказівок на такі повноваження - також довіреності.

За загальним правилом, представник  не може укладати угоди між особами, представником яких він є, комерційне ж представництво дозволяє укладати такі угоди, але тільки в разі згоди на це обох сторін.

Представник вчиняє юридичні дії від  імені того, кого він представляє. Тобто він сповіщає про свій намір  створити права та обов'язки не для  себе, а для іншої особи. Якщо це не зрозуміло із обставин, за яких діє  представник, то він зобов'язаний повідомити про це контрагента. Саме цим представництво відрізняється від таких близьких до представництва правовідносин, як договір комісії, коли одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок комітента. Тобто, на відміну від представника, який діє від імені того, кого представляє, комісіонер діє від свого імені.

Дії представника особи спричиняють  певні правові наслідки для інших  лише в тому разі, коли представництво є належним і здійснюється в межах  наданих повноважень.

Повноваження - це право однієї особи виступати представником іншої особи. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наявністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:

1) волевиявлення особи, яка бажає  мати представника, виражене у  встановленій законом формі. Це  волевиявлення може бути виражене  або в договорі доручення, або,  найчастіше, у вигляді довіреності;

2) призначення або обрання особи  на посаду, виконання обов'язків  якої вимагає певних юридичних  дій від імені іншої особи:

а) призначення або обрання керівником підприємства;

б) призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка  надає послуги населенню шляхом укладання угод (касир, продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних відомчих положеннях, інструкціях. Довіреність їм не потрібна, оскільки вони виконують обов'язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх повноважень випливає із обстановки, в якій вони працюють. У той же час, коли, наприклад, продавцеві доручається укласти договір охорони, то, звичайно, при цьому вже вимагається довіреність, оскільки дана особа перестає бути представником за посадою, а мусить набути повноважень представника за довіреністю;

в) призначення опікуном;

3) наявність адміністративного  акта, що дозволяє особі вчиняти  певні дії як представникові  іншої особи. Наприклад, дозвіл  органів опіки та піклування, який надано опікунові для  укладення конкретної угоди, що  виходить за межі побутової;

4) відносини материнства, батьківства,  усиновлення, удочеріння, які відповідним  порядком оформлені;

5) спільне ведення селянського  (фермерського) господарства, оскільки  інтереси такого господарства  представляє голова господарства (п. З ст. 2 Закону України "Про  селянське (фермерське) господарство");

6) членство в кооперативі, спілці, об'єднанні, за статутом якого  інтереси цього об'єднання представляє  голова.

Таким чином, залежно від того, на чому будуються повноваження представника, можна розрізнити представництво за законом (або законне, обов'язкове) і представництво за договором (або договірне, добровільне).

Представництво за законом має місце тоді, коли особа-представник, коло її повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними актами (ЦК, Законом України "Про підприємства" тощо). До призначення представника той, кого представляють, у таких випадках ніякого відношення не має.

Різновидом даного представництва є так зване статутне представництво, коли відповідно до статуту чи положення керівний працівник (директор, ректор, начальник, голова) наділений повноваженнями виступати у цивільному обігу від імені юридичної особи.

Представництво за договором - це таке представництво, яке виникає в результаті угоди між представником та особою, яку він представляє. Для здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, яку той, кого представляють, видає представникові як доказ наданих йому повноважень.

Представництво в цивільному праві  відрізняється від представництва суміжних правових інститутів, наприклад, від представництва судового або  процесуального. Процесуальне представництво має місце в цивільному (ст. 112 ЦПК України), арбітражному (ст. 28 АПК  України), у кримінальному процесах (ст. 32, 52 КПК України). Найпоширенішою формою добровільного представництва в судовому процесі є представництво адвокатів (Закон України "Про  адвокатуру"). Метою представництва в цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання угод тощо), метою судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони.

Якщо в цивільному праві при  укладанні угоди представник  завжди заміняє того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч  із представником може діяти й  особа, інтереси якої представляються.

Нарешті, якщо коло повноважень представника в цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права представника передбачені  в законі, і тільки деякі права  можуть бути застережені в довіреності.

Представником може бути не кожний суб'єкт  цивільного права. Необхідною умовою правосуб'єктності представника є наявність у нього право- і дієздатності. Тому представниками не можуть виступати особи, які не досягли повноліття чи перебувають під опікою або піклуванням. Не дозволяється укладати через представника угод, які за своїм характером вимагають особистої присутності особи: складати заповіт, укладати договір довічного утримання тощо[9].

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.       Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 30. – ст. 27

2.       Цивільний процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 40-41, 42. – ст. 48

3.       Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 40-44. – ст. 142

4.       Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2010 р. № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» – ст. 89

5.       Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково- практичний коментар. – Харків, 2011. – 113 с.

6.       Штефан О.О. Цивільне процесуальне право України: навч. посіб./ О.О. Штефан. – К.: Юрінком Інтер, 2009 . – 156 с.

7.       Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підруч. для студ. Юрид. спец. вищих. навч. закл. – К.: «Видавничий Дім «Ін Юре», 2009. – 76 с.

8.   Штефан М.Й. Представництво адвоката в цивільному процесі Англії. / В кн: Сучасні системи адвокатури. – Київ. – 1993. – 156-157 с.

9. Електронні джерела

http://pidruchniki.ws/1506091346356/pravo/osoblivosti_neobhidnogo_zakonnogo_predstavnitstva