Інститут представництва в нотариальному процеси

Підставами припинення представництва є такі ж підстави, що і для припинення загальноцивільного представництва: закінчення строку довіреності; скасування довіреності особою, що представляється; відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність або якій було видано довіреність; смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності; смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності (ст. 248 ЦК).

Про припинення представництва або обмеження повноважень представника відповідна особа повинна повідомити суд письмовою заявою або усною  заявою у судовому засіданні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

1) Представник вчиняє  юридичні дії, заступаючи місце  особи, яку він представляє  і від імені якої виступає. Саме ці ознаки відрізняють представництво від чималої низки подібних відносин.

2) Однією з форм  здійснення громадянами та юридичними особами належних їм цивільних прав та обов'язків є представництво.

3) Представництво —  це правовідношення, відповідно  до якого одна особа (представник)  на підставі набутих нею повноважень  виступає і діє від імені  іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.

4) Представництво характеризується  наступними ознаками:

- цивільні права та  обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою;

- представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється);

- представник діє не  від свого імені, а від імені  іншої особи;

- представник діє виключно  в межах наданих йому повноважень;

- правові наслідки  настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Якщо укладена представником угода спричинила для контрагента збитки, то зобов'язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.

Значення представництва полягає у тому, що саме завдяки цьому інститутові юридичні особи мають можливість повніше здійснювати свої повноваження, захищати інтереси в суді, арбітражному суді за допомогою кваліфікованих юристів. Завдяки представництву стає можливою реалізація цивільних прав недієздатними особами, малолітніми. Потреба представництва зумовлена й тим, що у випадках тривалої відсутності за місцем постійного проживання, тяжкої хвороби та інших обставин громадянин не завжди має змогу особисто здійснювати надані йому законом можливості: отримувати заробітну плату, пенсію, поштові перекази, керувати транспортними засобами, розпоряджатися майном, захищати свої інтереси в суді тощо. І саме в цих випадках йому на допомогу приходить представник.Представництво за законом має місце тоді, коли особа-представник, коло її повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними актами (ЦК, Законом України "Про підприємства" тощо). До призначення представника той, кого представляють, у таких випадках ніякого відношення не має.

Представництво в цивільному праві відрізняється від представництва суміжних правових інститутів, наприклад, від представництва судового або процесуального.

Вважатимемо, що в даній  роботі автору вдалося у певній мірі розкрити питання про інститут представництва. Однак і на майбутнє дане питання потребує подальшого вивчення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Цивільний процесуальний  Кодекс України//Відомості Верховної  Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42, ст.492 (із змінами,  внесеними згідно із Законами).

2. Цивільний кодекс Української РСР. Цивільний процесуальний кодекс України// Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1999. - №1.

3. Гражданский кодекс Украинской ССР: Научно – практ. коммент. Пер. с укр./ Агапов И.Г., Бару М.И., Беленчук И.А. и др. – К.: Политиздат Украины, 1981.

4. Закон України “Про  об’єднання громадян” від 16.06.92 ВР N 2461-XII.

5. Бірюков І.А., Заіка Ю.О. Цивільне  право України. - К.: Вентурі, 1997.

6. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1998. - № 5.

7. Гражданское право Украины. — X.: Основа, 1996.

8. Гражданское право. Часть 1: Учеб./Под ред. А.П.Сергеева.—М.:Проспект, 1998.

9. Гражданское право. Часть 1. Учеб./ Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. - М.: Юрид. лит., 1997.

10. Грибанов В.П. Гражданское право Украины. - М., 1997.

11. Загальна теорія цивільного права. - К., 1992.

12. Зобов’язальне право:  теорія і практика. Навч. посібн. Для студентів юрид. вузів і  фак. ун – ів/ О. В. Дзера,  Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць  та інші; За ред. О. В. Дзери. – К.: Юрінком Інтер, 1998.

13. Кириллова М.Я. Гражданское право. — Москва, 1996. – 261 с. 5. Луць В.В. Стороны в гражданских правоотношениях// Правоведение. - 1999. - № 1.

14. Луць В. В.Цивільне право. — Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 1993.

15. Международная купля – продажа.  Сборник международно – правовых  документов. – Ер.; Изд. «Мхитар  Гош», 1997.

16. Підопригора О. А., Боброва  Д. В. Цивільне право. Ч. 2. –  К.: 1996.

17. Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. - М., 1997.

18. Скловский К. Отношения собственника с незаконным владельцем и приобретательная давность // Хозяйство и право. — 2001.