Основы геополитики и политической географии

4. Основні  парадигми політичної географії

Політична географія - суміжна наукова дисципліна політології і складова частина географічних наук, яка вивчає просторову організацію політичного життя, вплив географічного фактора на політику.  

Г. (у британській енциклопедії) - дисципліна, що слугує визначенню національної політики з урахуванням впливу на неї факторів природного середовища

Г. (в Американській енциклопедії) - наука, що вивчає й аналізує в єдності географічні, історичні, політичні та інші взаємодіючі фактори, що чинять вплив на стратегічний потенціал країни.

Г. (В. Потульницький) - напрямок політології, що межує з географією і досліджує передусім Державну належність тієї чи іншої землі.[3]

Політична географія, таким  чином, може бути розглянута не лише як одна з теоретичних передумов  виникнення геополітики, але й як історична форма становлення  її предмета.

Парадигми політичної географії:

Перша, державно-описова (Г.В. Крафта, Х.-Н. Вінцгейма та А. Бюшінга.  Х.-Н.) або так зване "землезнавство", склалася у XVIII ст. в межах єдиної географічної науки як один із наукових результатів епохи Великих географічних відкриттів, що поставила питання про необхідність аналізу накопиченої інформації про колонізовані території та нові країни з метою її практичного використання. Характерним для цієї парадигми є домінування державно-географічного підходу, принципів географічного детермінізму загалом.

Друга парадигма – антропо-географічна (В. Семенова-Тян-Шанського ), характеризується прагненням пов'язати суспільно-історичні явища на земній поверхні з особливостями природного середовища. Територіальні володіння держави розглядаються як результат дії не лише природних, але й історичних, економічних та культурних чинників, а економічна діяльність людини — як важлива ланка, що опосередковує процеси формування територіального панування на базі тих чи інших географічних умов.

Третя парадигма - державно-геополітична, склалася  наприкінці  XIX  —  на  початку  XX  ст.   Вона  існувала  у двох формах. Західній, репрезентованій класичною геополітикою, та формально пасивній   стосовно   політичної   практики,   представленій   суспільно-географічним пізнанням у колишньому СРСР. Для останньої характерним було, "розчинення" державно-геополітичного та політико-географічного знання в інших науках, зокрема, воєнній географії

Четверта парадигма  — суспільно-діяльнісна, склалася на початку 90-х років XX ст. Ця парадигма охоплює: 1) політично-географічне країнознавство,2) політично-географічні аспекти економічних і соціальних процесів на глобальному та регіональному рівнях; 3) політичну географію Світового океану та Антарктики; 4) політично-географічні аспекти глобальних проблем сучасності; 5) геополітичний напрямок; 6) теоретичний напрямок.

Різниця між політ. Географією та Г. :Політична географія розкриває  картину того, як простір впливає  на державу й, якщо так можна сказати, поглинає її. На відміну від цього геополітика вивчає питання про те, як держава долає умови і закони простору й змушує його служити наміченим цілям.[4]

5.Значення політичної географії

Політична географія — галузь економічної і соціальної географії, що вивчає просторову організацію політичного життя суспільства (кордони, політико-географічне положення, політико-територіальний поділ) і територіальне поєднання політичних сил з урахуванням різноманітних соціально-економічних чинників.

На сучасному етапі  роль політичної географії постійно зростає, адже від розстановки політичних сил, етнічних процесів змінюється політична ситуація, як в окремих державах і регіонах, так і у світі в цілому (наприклад, події в Югославії, прихід до влади в Пакистані військових). Політичні чинники впливають на стан навколишнього середовища, розвиток економіки, життя та діяльність людей, міжнародні відносини. Крім того, політична географія вивчає вплив політичних сил та подій на розвиток світової економіки.

Для розвитку кожної держави  дуже важливим є її політико-географічне положення. Воно визначає розміщення країни в певному регіоні світу; оцінку рівня економічного розвитку й політичної організації сусідніх країн, віддаленості від осередків військових конфліктів, участі країн у військово-політичних і економічних організаціях.[5]

 Політико-географічне  положення може бути як сприятливим,  так і несприятливим. Наприклад,  сусідство США і Канади взаємно  вигідне для обох країн, а  сусідство Пакистану та Індії,  між якими існують територіальні  суперечки, створює постійну напруженість у цьому регіоні. Політико-географічне положення — категорія історична, що змінюється в часі.

Список використаної літератури:

1. Горенко А. М. Соціально-політичний вимір європейської інтеграції та Україна / НАН України; Ін-т історії України. — К., 2002. С.56-63;
2. Луценко А. В. Геополітичні ідеї в Україні: Джерела та еволюція: автореф. … дис. канд. політ. наук. — К., 2009.;
3. Політологічний енциклопедичний словник. За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. — К.,"Генеза",1997.;
4. Яценко Б.П. Політична географія і геополітика. // Навчальний посібник. Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України. – К.: Либідь, 2007. – 255 с. С.55-61;
5. Кисельов М. Геополітика // Філософський енциклопедичний словник. — К., 2002. — С. 93–113.