Основы геополитики и политической географии

Зміст

Зміст                                                                                                                  2

 

Вступ                                                                                                                 3

 

1.Формування і розвиток геополітики                                                           5

 

2.Сутність, об’єкт, завдання геополітики                                                      8

 

3. Основні поняття і категорії геополітики                                                   10

 

4.Основні парадигми політичної  географії                                                   15

 

5.Значення політичної географії                                                                    17

 

Список використаної літератури                                                                   18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Політична географія і геополітика  з'явилися в навчальних планах вищих  навчальних закладів, а набуті фахівцями  знання (особливо з політгеографії) почали використовуватися як для розробки регіональної стратегії внутрішньої політики або політтехнології виборів, так і в міжнародних дослідженнях. Нині фахівці з геополітики і політичної географії виступають у ролі консультантів законодавчих і виконавчих органів влади, політичних діячів, викладачів вищих навчальних закладів.

 

Геополітика (від грец.γη — земля + πολιτική — мистецтво управління державою) — політологічна концепція, що вбачає у політиці засадничу, визначальну роль географічних факторів: просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обмеженість природних ресурсів, клімат, кількість населення.

Сьогодні геополітика викликає підвищений інтерес майже повсюди, особливо у Східній Європі. Ренесанс геополітики зовсім не означає повернення до старих концепцій, багато з яких пов'язані з досить негативними асоціаціями. Пильна увага до теорії Маккіндера, передвоєнним концепціям "Серединної Європи", історії колоніальних концепцій геополітики в цілому, до всього позитивного, що в них містилося, поєднується з пошуками нових підходів і спробами побудувати нову теоретичну основу геополітики. Незважаючи на те, що термін "геополітика" досить часто використовується в політичній риториці, не всіма усвідомлюється, які джерела, моделі і кодекси стоять за цим терміном. Небезпека сприйняття геополітики тільки як ідеології просторового розширення настільки ж велика, як і небезпека її ігнорування.

Політи́чна  геогра́фія — суспільно-географічна дисципліна, яка займається вивченням територіальної (геопросторової) організації та дослідженням географічних закономірностей формування і розвитку політичної сфери життя суспільства.

Основним об'єктом  дослідження політичної географії  є елементарні та інтегральні  територіально-політичні системи — об'єктивно взаємопов'язані поєднання різноманітних елементів політичної сфери, що склалися на певній території — у їх взаємодії між собою і з географічним простором:

• просторові особливості формування і розвитку суспільних інститутів, які реалізують різноманітні функції політичної влади (законодавчі, виконавчі, судові, примусу і ін.), як державних (центральні і місцеві органи державного управління, міжнародні урядові організації), так і недержавних (політичні партії, профспілки, суспільні рухи, громадські об'єднання тощо);
• територіальні аспекти політичних відносин, які складаються між соціальними групами, націями і етносами, політичними партіями, суспільними рухами, державними і місцевими органами влади та іншими суб'єктами політичної діяльності з приводу завоювання, утримання і використання політичної влади;
• територіальна організація діяльності, внаслідок якої окремі особи, суспільні спільноти, у тому числі територіальні, і суспільні інститути відстоюють свої політичні інтереси (організація, проведення і участь у виборах й референдумах, страйках, демонстраціях, терористичних акціях, збройних виступах тощо).

 

1. Формування і розвиток геополітики

Засновником сучасної геополітики вважається німецький географ Фрідріх Ратцель (1844-1904). У своїх роботах "Закони просторового зростання держав" та "Політична географія" він формулює основи "просторового підходу" до вивчення політики. "Біогеографічні" концепція Ратцеля відштовхується від популярної у другій половині XIX століття концепції еволюціонізму. Він розуміє державу як одну з форм життя на Землі, що виникає із взаємодії "Грунти" і "Народу". Для стійкого життя і розвитку держави йому необхідно "життєвий простір" (Lebensraum), тому експансія держави, розширення його території представлялися Ратцелю природними і неминучими процесами, в ході яких найбільш сильні держави вступають в "боротьбу за існування". За припущенням Ратцеля, основною лінією цієї боротьби є протистояння двох типів "організмів-держав" - морських і континентальних. Сформулювавши цю опозицію, Ратцель кладе підставу центральною для багатьох напрямків геополітики міфологемі протистояння "Суші" та "Моря".

Сам термін "геополітика", або "географічна політика", був вперше використаний шведським географом і державознавець Рудольфом Челленом (1864-1922), що розвинув ідеї Ратцеля. У найбільш відомій своїй роботі "Великі держави" та низці інших він пропонує концепцію геополітики як наукової дисципліни в системі політичних наук, які вивчають "держава як географічний організм у просторі", поряд з іншими дисциплінами, що вивчають вплив на державу господарського, демографічного, соціального та власне владного, політичного, факторів. До складу геополітики з Челлені входить топополітіка - вивчає тиск на державу його зовнішнього оточення, морфополітіка - вивчає геометричну форму державної території і її зручність, і фізіополітіка - вивчає склад території, її природні ресурси і т.д. Геополітичні фактори, поряд з господарськими, демографічними та формою державного правління, є найважливішими у виникненні могутності держави (одне з центральних для ранньої геополітики понять), сили, без якої держава приречена на загибель.

Челленом розроблена також концепція "великих держав", які він  ділив на просто великі і "світові  держави", кожна з яких володіє  великою міццю й має переваги і недоліки свого геополітичного положення, прагнучи ці недоліки усунути в ході геополітичного протистояння.

Геополітика є одним з найвпливовіших інтелектуальних напрямків ХХ століття, що визначають характер досліджень в таких областях, як зовнішньополітична та військова стратегія держав, національні інтереси, аналіз і прогнозування локальних і глобальних міжнародних конфліктів.

Більш-менш загальноприйнятого визначення геополітики не існує, що пов'язується з відносною молодістю цієї наукової дисципліни і складністю об'єкта її вивчення. Критики вважають, що така невизначеність виникає з паранаукового характеру геополітики, перемішують реальні факти і концепції, вже вивчаються економічної і політичною географією, політологією, теорією міжнародних відносин, військової стратегією і т. д., з не верифіковані міфологічними конструкціями та ідеологічними установками. [1]

Зазвичай слово "геополітика" вживається у двох значеннях - вузькому і широкому. У вузькому значенні це володіє власним методом, дослідницької традицією і наукової "класикою" дисципліна, що вивчає залежність державної політики, насамперед - зовнішньої, від географічних чинників.

Слово "геополітика" складено з  двох грецьких коренів: "гео" - земля і те, що пов'язане з землею, "політикос" - те, що пов'язано з "полісом" - державою, громадянством.

У широкому сенсі це поняття означає свідомо проведену або спонтанно формується політику держав, в тій мірі, в якій вона пов'язана з географічними та територіальними чинниками. Передбачається, що геополітика як наукова дисципліна вивчає, перш за все, геополітику в широкому сенсі слова.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Сутність, об’єкт, завдання геополітики

Отже, по-перше, стрижнем геополітики залишається географія як динамічна система суспільно-природничих наук, що дає підстави більшості дослідників визначати її як географічну дисципліну. Супротивники даного підходу переважно політологи.  
 
По-друге, геополітика пов'язує в одне ціле політичні процеси і земні простори. Раніше вважалося, що ця наука, на противагу політичній географії, досліджує лише глобальний простір, проте з'являється дедалі більше праць, присвячених політичній стратегії на мезо- та мікрорівні (регіональна геополітика, атомістична геополітика тощо). 
 
Геополітика — це наука про багатогранну політику держав та інших суб'єктів, спрямована на вивчення можливостей активного використання даностей геопростору в інтересах військово-політичної, культурно-інформаційної, економічної та екологічної безпеки в межах відповідних полів взаємодії.  
 
Супротивники визнання за геополітикою статусу науки небезпідставно закидають їй суб'єктивність суджень, філософування, мрійництво. На це справді хибує прикладна геополітика, яка виходить з інтересів конкретного суб'єкта і є "теорією позиційної боротьби на світовій шахівниці".  
 
Натомість академічна геополітика позбавлена національної заангажованості та авторського суб’єктивізму. За М. Мироненком, вона "повинна виокремити розумне з минулого і подати геополітичну аргументацію у вигляді загальних закономірностей і тенденцій геополітичних відносин" (В. Колосов, М. Мироненко, 2002).  
 
Основним об'єктом дослідження геополітики є геополітична структура світу в усій її різноманітності. Нині вона представлена багатьма просторовими моделями.  
 
Предметом дослідження геополітики є поля взаємодії («силові поля») – виокремлені сегменти суспільної діяльності, які взаємодіють з певним географічним простором. 
 
Оскільки геополітика є суспільною наукою, то об'єкт і предмет її дослідження перебувають у постійній динаміці, відображаючи мінливу реальність. 
 
Головним завданням геополітики є фіксація і прогноз меж полів взаємодії, динамічна мозаїка яких формує геополітичну структуру світу. 
 
Інші завдання:  
 
- дослідження механізмів і форм контролю над геопростором;  
 
- геополітичне районування планети на основі розмежування геополітичних полів провідних акторів;  
 
- виявлення об'єктивно існуючих просторових політичних одиниць, геостратегічних зон та геополітичних регіонів;  
 
- подолання конфронтаційної логіки в міжнародних відносинах;  
 
- розробка геополітичних кодів для суб'єктів геополітики тощо.

 

 

 

3. Основні поняття і категорії геополітики

 
Про рівень сформованості будь-якої науки свідчить ступінь розробки її поняттєво-термінологічного апарату. Геополітична термінологія дедалі глибше проникає в усі сфери життя. Формування теорії геополітики та її поняттєво-термінологічного апарату можливе в руслі розвитку академічної геополітики.  
 
Після компрометації геополітики представниками німецької школи у 30—40-х роках XX ст. західні вчені відкинули сам термін "геополітика" і стали розвивати майже ті самі концепції в рамках геостратегії. Нині геостратегія — провідне поняття геополітики, в основі якого лежить зумовленість напряму зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних дій суб'єкта географічними, передусім природно-географічними, чинниками та його геоположенням. Завданням геополітичної стратегії є аналіз позиції досліджуваного суб'єкта і визначення можливостей її трансформації в бажаному напрямі. В широкому розумінні геостратегія є мистецтвом реалізації політичної або іншої діяльності суб'єктами геополітики в умовах геопростору. 
 
Хоч якими б чинниками — природничими чи суспільними — зумовлювалася позиція держави у світовій ієрархії, важливим моментом її існування є геополітичне положення державної території. Щодо позиціювання держави у відносинах з іншими акторами вживають термін геополітичне становище. 
 
Ключовим поняттям геополітики є поняття геополітичної концепції (доктрини). Геополітична доктрина — це модель розуміння чинників структури територіально-політичного світоустрою та напрямів політичної діяльності й аналізу, що спираються на географічні реалії (М. Дністрянський, 2003). Поряд із науковим характером слід відзначити суб'єктивність, ідеологічну заангажованість та навіть містичність, властиві геополітичним доктринам, які є методологічною базою прикладних розробок.  
 
Більшість геополітичних доктрин є втіленням інтересів: національних, державних, коаліційних, приватних. Усі вони різнопланові, однак зазвичай лежать у площині збереження незалежності й цілісності держав, забезпечення виживання націй та процвітання громадян, розширення політичного та економічного впливу, досягнення певної приватної мети. Головне завдання їхнього втілення — цілеспрямоване зміцнення геополітичного становища та геоекономічної потужності акторів. Ще півтори сотні років тому прем'єр-міністр Великобританії, лорд Г. Пальмерстон (1784—1865) наголошував: "у держави немає ні постійних друзів, ні постійних ворогів, у неї є лише постійні інтереси". 
 
Національні та державні інтереси цілком збігаються лише за умови існування реального громадянського суспільства в однонаціональній державі. Лише в такому разі справедливим буде твердження, що "національний інтерес — це інтегральний вираз інтересів усіх членів суспільства, що реалізуються через політичну систему, він поєднує інтереси кожної людини, інтереси національних, соціальних, політичних груп та інтереси держави" (В. Мадіссон, В. Шахов, 2003). 
 
Саме категорії "геополітична концепція" та "геополітичні інтереси" через заангажованість дослідників додають геополітиці суб'єктивності, трансформуючи її у світоглядну концепцію. 
 
Формування напряму зовнішньої стратегії держави має узгоджуватися з її геополітичним кодексом. Геополітичний код (кодекс) — "це сукупність стратегічних уявлень, які формує уряд (країна) про інші держави при розробці своєї зовнішньої політики" (В. Колосов, М. Мироненко, 2002). 
 
Геополітичні коди містять: визначення державних інтересів, ідентифікацію зовнішніх загроз цим інтересам, можливі варіанти реагування та їх обгрунтування. Незважаючи на те, що кожна держава вибудовує власний код, вони можуть перекликатися, взаємодіяти і заходити в суперечку один з одним. Залежно від геополітичного становища держава може мати місцевий, регіональний, глобальний геополітичний кодекс або їх поєднання. 
 
Одна із сутнісних категорій геополітики, що тісно переплітається з державними інтересами, — це категорія експансії.[2] Оскільки геополітика має слугувати національним інтересам держави, то геополітичні концепції покликані виправдовувати її експансію.  
 
Геополітичні концепції останніх років наголошують, що гегемонія (лідерство) базується на економічному верховенстві. У зв'язку з цим основним видом експансії нині є економічна, яка доповнюється і посилюється інформаційною, культурно-цивілізаційною, релігійною, політичною, відсуваючи на другий план військову. Концепція суцільного контролю змінилася концепцією контролю над "лініями" — комунікаціями, матеріально-речовими й інформаційними потоками та над геополітичними базами.  
 
В результаті поєднання геополітичних полів ключових геополітичних акторів формується баланс сил як іманентна характеристика певного історичного етапу розвитку. Механізми формування балансу сил залежать від волі геостратегічних гравців і типу міжнародної системи. І хоч після Віденського конгресу (1815) почалися пошуки моральних та юридичних норм і принципів розбудови міжнародних відносин, усе ж головним чинником у формуванні світової ієрархії залишається військова могутність. 
 
Стабільна геополітична структура світу, яка відображає баланс сили на певному історичному етапі, дістала назву світосистеми. 
 
Геополітика як наука суспільна широко використовує категорії соціології, політології, культурології, демографії (етнос, нація, цивілізація, ідентичність тощо), адаптуючи їх до потреб геополітичного дослідження. 
 
Генераторами стабілізації або зміни геополітичної структури світу є суб'єкти геополітичного планування. Незаперечні й головні суб'єкти геополітики — держави (імперії). З ними пов'язані такі ключові поняття геополітики, як геостратегічні гравці та геополітичні осі. 
 
Геостратегічні гравці, за З. Бжезінським, — "це держави, шо мають спроможність і національну волю застосовувати силу чи вплив поза своїми кордонами для того, щоб змінити наявний геополітичний стан справ",  
 
а геополітичні осі — "це держави, чия вага походить не з їхньої сили і мотивації, а радше з вад розташування та з наслідків їхніх потенційно вразливих умов для поведінки геостратегічних гравців". 
 
Держави як суб'єкти міжнародного права можуть виступати ініціаторами створення регіональних або міжнародних організацій, на які також поширюється геополітична суб'єктність. 
 
На рубежі XX—XXI ст. поряд із державами новими і цілком самостійними суб'єктами геополітичної структури світу стали транснаціональні компанії (ТНК), а їх протистояння та економічна експансія вже визначають співвідношення сил на регіональному і глобальному рівнях. Геополітична структура світу дедалі більшою мірою реагує на інтереси недержавних суб'єктів: ТНК, різноманітних об'єднань громадян (політичні рухи й організації, антиглобалістські рухи тощо), терористичних груп та окремих лідерів.  
 
Усіх учасників міжнародного політичного процесу незалежно від поширення на них міжнародного права в системі міжнародних відносин називають акторами. 
 
З розвитком регіональної геополітики її суб'єктами стають політико-територіальні складові окремих держав. 
 
Завдяки іманентним кожному суб'єктові геополітики інтересам (національна ідея, економічна і політично-військова безпека держави, імперські зазіхання, економічне панування, збереження самобутності, особисті амбіції тощо) формуються певні обшири, в яких ці інтереси накладаються, протистоять або взаємодіють.  
 
Поширені в літературі терміни «життєвий простір», «полюс зростання», «полюс сили», «геополітичне поле», «центр зростання» та ін. можуть бути застосовані для однобічного висвітлення суто військово-політичних, економічних, ідеологічних тощо аспектів світовлаштування.  
 
Поле взаємодії — це виокремлений на основі поєднання (накладання) геостратегій заінтересованих акторів сегмент суспільної діяльності, який взаємодіє з певним географічним простором. 
 
Поля взаємодії за провідною функцією можуть бути економічними, політичними, військовими, ідеологічними, цивілізаційними, екологічними тощо або інтегральними.