Територіальна організація сільського населення Хмельницької області

У агропромислових регіонах, що відзначаються високою концентрацією  сільського населення, сформувалися локальні системи розселення із високою щільністю  сільських поселень, їх відносно рівномірним  розміщенням. Центрами таких систем є, як правило, великі села або селища міського типу із вищим, ніж у навколишніх селах, соціально-економічним потенціалом.

Доведено, що основна  мережа сільських поселень регіону (близько 80%) сформувалася у XVI ст. – XVII ст. у складних суспільно-економічних  і політичних умовах, на неї мала вплив: умови руського права, польська колонізація та процеси сільськогосподарського освоєння українцями своєї території. Окремі поселення утворились у княжий період, вони розміщувалися переважно біля оборонних фортець і монастирів, на берегах річок. Впродовж тривалого часу мережа поселень зазнавала змін переважно у людності і функціях сіл, їх планувальній структурі і забудові. Найбільший вплив при цьому мали соціально-економічні чинники. Характер виробничих відносин у сільському господарстві при феодалізмі і капіталізмі зумовив переважання дисперсного сільського розселення, колективізація сільського господарства і, так зване, «розкуркулення» сільськогосподарських виробників призвело до формування спочатку групових форм розселення, а пізніше, із розвитком міжселенних зв’язків – й до територіальних систем розселення.  Сучасні трансформаційні процеси у сільськогосподарському виробництві (насамперед ліквідація колгоспів і радгоспів) вплинули на зменшення масштабів вертикальних зв’язків між поселеннями, вони сприяють розширенню горизонтальних зв’язків, тим самим системи розселення набувають все більше рис мережевих структур (кластерів).

Соціально-економічні чинники  мають також значний вплив  на людність і функції поселень. Кризові процеси в економіці, що почалися у кінці ХХ ст. і тривають дотепер, негативно позначилися на демографічних процесах у Хмельницькій області. Внаслідок природного скорочення населення і міграцій у регіоні відбувається процес депопуляції сільського населення (за 1989-2009 рр. його чисельність зменшилась на 186,5 тис. осіб), що наклало відбиток на людність сіл, деформацію структури сільського населення у напрямку різкого збільшення частки осіб пенсійного віку (35%) і зменшення частки дітей (17%).

У формуванні сільського розселення Хмельницької області в останні десятиріччя посилилась роль соціальних чинників. Їхній вплив пов'язується із процесом підвищення життєвого рівня населення, зменшенням темпів урбанізації, розвитком науково-технічного прогресу, зміною соціальних пріоритетів тощо.

У роботі досліджено вплив  екологічних чинників, доведено, що у регіоні цей чинник не має  значного впливу на сільське розселення.

Роль природних чинників у територіальній організації населення  виявилась найбільше у процесі  формування мережі поселень, вони найсильніше вплинули на географічне положення сіл, їх розпланувальні форми. Так, на заболочених територіях формувалися сільські населені пункти переважно із ланцюговою формою розпланування; сільські населені пункти із безсистемною формою розпланування приурочені до великих лісових масивів; сільські населені пункти із комбінованою і безсистемною формами розпланування, розташовувались на берегах озер, а сільські населені пункти із переважно комбінованою формою розпланування, розташовані на вододілах і на берегах річок.

У третьому розділі дисертації «Особливості сучасної територіальної організації сільського населення Хмельницької області» подано характеристику сучасної мережа сільських поселень, здійснено типізацію сільських населених пунктів за людністю і функціями, вивчено планувальні форми сільських поселень,  виділено та охарактеризовано внутрішньообласні райони сільського розселення.

Сучасна мережа сільських  поселень Хмельницької області станом на час перепису населення 2001 р. нараховувала 1416 сільських поселень (майже 98% від загальної кількості поселень області), у них проживало 701,2 тис. мешканців (49% від чисельності всього населення області). Кількість сільських поселень у Хмельницькій області залишається незмінною порівняно із даними попереднього перепису (1989 р.), до цього часу вона постійно зменшувалась.

Хмельницька область  належить до регіонів України із високою  концентрацією сільських поселень. Щільність сільських поселень області  становить приблизно 7 сіл на кожні 100 км² площі, що майже у 1,5 рази більша, ніж загалом в Україні (≈5 сіл на 100 км²). В межах регіону найменшу концентрацію сіл мають: Віньковецький, Полонський, Городоцький, Деражнянський, Летичівський, Хмельницький, Шепетівський райони (5-6 сіл на 100 км²), а найбільшу щільність сільських поселень – Білогірський район (11 сіл на 100 км²). У всіх інших районах цей показник наближений до пересічно обласного.

Тип розташування сільських  населених пунктів у районах  Хмельницької області, що визначений за допомогою ентропійних показників (за формулою Шенона), вказує на регулярне (рівномірне їх розташування – R-модель).

Природні і соціально-економічні умови зумовили відмінності у  людності сільських поселень Хмельницької області та динаміці сіл,  які  є найбільш показовими у період між  двома останніми переписами населення (1989 і 2001 рр.).

Середній показник людності у сільських поселеннях Хмельницької області становить 497 осіб (2001 р.), із моменту перепису 1989 року він зменшився на 71 особу. Несприятлива дія соціально-економічних чинників у період трансформації суспільства негативно позначилась на показниках людності сільських поселень, темпи приросту якої зазнали значного зменшення.

Нами виділено групи  сіл із різними показниками скорочення кількості населення, зокрема: а) від -100 до -50%, в області їх є 25 (найбільше у Деражнянському районі – 4); б) що зменшили свою людність від -49 до -1% - 1314 сіл (найбільше у Кам’янець-Подільському – 110, найменше у Віньковецькому – 34 села); в) із показниками приросту населення від 0 до 50%, - 74 (найбільше у Красилівському і Шепетівському районах – по 11 сіл; г) із показниками приросту населення від 51 до 100% і більше - таких сіл є 3 (два у Білогірському районі: новоутворені села Закіт і Українка, які раніше належали до селища Білогір’я; одне у Дунаєвецькому районі – село Ярова Слобідка).

Дослідження показників дисперсії  людності сільських поселень показало, що найвищими (20-25)  вони є у північно-центральних  районах: Волочиського, Ізяславського, Красилівського і Староконстянтинівського, на півдні - Кам’янець-Подільський район; найнижчими (5-10) - у Віньковецькому і Полонському районах.

Типи поселень у сільській  місцевості області, їхня густота, людність, благоустрій і т.п. залежать від стану їхньої головної галузі матеріального виробництва — сільського господарства. Тому типи сільськогосподарського розселення мають відмінності, що виявляються у перевазі малих (до 500 осіб), середніх (від 500 до 1000 осіб) або великих (понад 1000 осіб) поселень, у щільності їхньої мережі, співвідношенні сільськогосподарських і несільськогосподарських поселень і т.п. В області поряд із великими – 142, є значна кількість середніх - 396 і ще більше малих сільських поселень – 878 (за результатами останнього перепису). Їх розподіл має такий вигляд: 1) до 10 осіб (11 сіл); 2) 11 – 50 осіб (60 населених пунктів); 3) 51 – 100 особи (80 сіл); 4) 101 – 500 осіб (727 села); 5) 501 – 1000 особи (396 сіл); 6) 1001 – 3000 особи (137 населених пункти). Село із людністю понад 5000 осіб є у Шепетівському районі (с. Судилків - 5277 осіб) та село без населення – у Волочиському районі (с. Дзержинське).

Між переписами 1989 і 2001 року збільшилась  кількість сіл у перших чотирьох групах за рахунок зменшення у наступних двох (рис. 1.). Відповідно зміна кількості населення у цих групах поселень також залежить від руху поселенської мережі із однієї групи сіл в іншу.

Так, найбільшої втрати сільських  поселень зазнала група сіл із людністю 501-1000 осіб, із неї перейшло у групи поселень з меншою людністю 95 сіл (21%). Також не можна стверджувати, що сільські поселення двох останніх груп переходили у наступні за людністю групи, можливо деякі з них, минаючи одну, або дві, опинялися у групах поселень із значно меншою людністю населення. Сільські поселення перших трьох груп є малочисельними (рис. 1.), і незважаючи на збільшення їх кількості, вони належать до найбільш ризикованої групи сіл, яким загрожує зникнення через малу кількість населення. До такого ж висновку можна прийти, проаналізувавши частку цих трьох груп поселень в області та показники їх перспективності.

Дослідження функціональних типів  сільських поселень Хмельницької області показали, що майже всі вони є сільськогосподарськими, поблизу міст села мають деякі риси приміського типу. Колишні агропромислові села втратили свої промислові функції у процесі соціально-економічної кризи і реформування сільського господарства.

Вивчення і дослідження  розпланувальних форм сільських  поселень показало, що найпоширенішими  області є комбінована (типова у 13 районах області) і безсистемна (є типовою у 9 районах), форми також трапляються ланцюгова (у 12), лінійна (у 11) та вулична (у 8).

У процесі дослідження  мережі сільських поселень Хмельницької області, виявлено територіальні особливості  у сільському розселенні. На основі аналізу показників,  що характеризують мережу сільських поселень (кількість, щільність сіл, середні відстані між ними, розподіл кількості сільських поселень у різних групах за людністю, наявні планувальні форми сільських поселень, показників рангової кореляції між кількістю постійного сільського населення і площею території, кількістю сільських рад і кількістю сільських населених пунктів, кількості сільських населених пунктів і площею території, кількості сільськогосподарських угідь і кількості посівних площ господарств населення на одного сільського мешканця, зайнятості населення у сільськогосподарських підприємствах і кількості сільськогосподарських угідь на одного сільського мешканця, а також демографічного впливу поселень у системі розселення), а також сільське населення (коефіцієнти урбанізованості, природного приросту тощо), доцільним є виділення у Хмельницькій області п’яти районів сільського розселення, а саме: Поліського, Прислуцького, Побузького, Подільського височинного і Придністровського (рис. 2.). Основні показники, що характеризують ці райони, подані у таблиці 1.

Таблиця 1.

Головні показники, що характеризують

внутрішньообласні райони сільського розселення Хмельницької області 

(за даними перепису 2001 р.)

Усі ці райони у структурі  територіальної організації сільського населення Хмельницької області  відіграють роль внутрішньообласних локальних підсистем, їхні підрайони – міжрайонних локальних підсистем, а адміністративні райони, які входять до складу підрайонів сільського розселення, є районними локальними підсистемами. Своєю  чергою, у районних локальних підсистемах є кущові локальні підсистеми, які складаються із первинних локальних підсистем (сільських рад).

У четвертому розділі «Основні напрямки вдосконалення територіальної організації сільського населення Хмельницької області» розкрито завдання і принципи реструктуризації сільського розселення у сучасних умовах; особлива увага звернена на соціально-економічний розвиток сільських населених пунктів в умовах трансформації суспільства, зокрема, суспільно-економічні перетворення у сільському господарстві, розвиток соціальної інфраструктури у сільських поселеннях, зміну рівня життя сільського населення,  а також обґрунтовано напрямки оптимізації сільського розселення регіону.

Складний  і суперечливий характер реформування сільськогосподарського виробництва накладає відбиток на розвиток всіх сільських населених пунктів області. Цей процес супроводжується зміною структури й розмірів сільських поселень,  обсягів і спрямованості основних розселенських зв’язків, але внаслідок інерційності розселенських структур поки-що ще не наклав відбиток на показники, що стосуються мережі сіл.

Встановлено, що удосконалення  сільського розселення регіону повинно  відбуватися згідно із роллю кожного  поселення у системі розселення, залежно від його людності, функціональної структури та ін. Основою такого вдосконалення має бути активізація соціально-економічного розвитку всіх поселень на базі нової господарської політики, яка забезпечувала б реструктуризацію сільського господарства, розвиток переробних галузей, транспорту і сфери послуг, ринкової інфраструктури тощо.

У роботі обґрунтовано шляхи  розвитку сільських поселень різних розмірних груп. Так, щодо розвитку малих сіл нами визначено такі шляхи, що запобігли б  їх знелюдненню: розвиток цих сіл як центрів фермерських  господарств із необхідною виробничою і соціальною інфраструктурою; розвиток сільського зеленого туризму для мешканців міст регіону і з-за його меж. Розвиток середніх і великих сіл пов'язаний із їх роллю у системах розселення. У центрах таких систем необхідно розвивати виробничі і соціальні структури, в яких би працювало і обслуговувалось населення із навколишніх сіл, а у так званих «периферійних» селах – такі, що забезпечували б повсякденні потреби людей. Необхідно також збільшення обсягів житлового і соціально-культурного будівництва, поліпшення транспортних умов у всіх селах регіону. Певний поштовх у соціально-економічному розвитку сільських поселень надасть утворення нових одиниць адміністративно-територіального поділу - територіальних громад. Такі громади формуватимуться на базі низових систем розселення. При створенні таких громад необхідно враховувати доступність (особливо транспортної) адміністративного центру громади для жителів поселень та поселенських утворень (хуторів), які розташовані у її межах, щільність поселенської мережі, міжпоселенські виробничі та інші зв’язки, кількість та щільність сільського населення.