Рослинні формації Африки та їх особливості

Під злаковими саванами і  рідколіссям формуються особливі типи грунтів:  червоні ґрунту під саванами і червоно-коричневі під лісами. У міру скорочення вологого періоду до 3-5 міс і загального зменшення опадів трав'яний покрив стає більш розрідженим і низькорослим, у складі деревних порід переважають різні акації, невисокі, зі своєрідною плоскою кроною (Acaciaalbida, Acaciaarabica та ін.) Це так звані типові або сухі савани.

У районах з тривалістю вологого періоду 2-3 міс типові савани переходять в зарості колючих  чагарників та жорстких трав з рідкісною  дерниною. Такі рослинні співтовариства, звані пустельні саванами, утворюють  в північній півкулі порівняно  нешироку смугу на північ від типових  саван. Смуга ця розширюється з заходу на схід в напрямку зменшення річних сум опадів.

На сході материка пустельні  савани займають особливо великі простори, покриваючи півострів Сомалі і спішачи  до екватора і на південь від нього.

Для сухих і пустельних саван характерні червоно-бурі ґрунти, які відрізняються від ґрунтів типових саван і тропічних рідколісь більш слабким промивним режимом і дещо більшим вмістом розчинних сполук.

Всі типи саван і тропічних  рідколісь займають до 40% поверхні материка. Існує точка зору, що більша частина  саван Африки виникла на місці  винищених лісів і тільки пустельні  савани можна вважати природними.

За кліматичних і ґрунтових умов савани сприятливі для тропічного землеробства. В даний час значні ділянки саван розчищені і розорані. Найбільш поширені культури у цій зоні - бавовник, земляний горіх, кукурудза, тютюн, сорго, рис.

Савани переходять в напівпустелі, які утворюють добре виражену, хоча і нешироку зону в північній  півкулі, а в Південній Африці обмежені порівняно невеликими районами у внутрішніх областях материка. Сухий  період триває в напівпустелях майже  весь рік, кількість опадів не перевищує 250-300 мм. Рослинність і ґрунти мають різко виражені ксерофільні риси [2].

Рослинність напівпустель в  північній і південній півкулях різниться за видовим складом. У  північній півкулі переважають  рідкісні чагарники колючих чагарників і невеликі дерева, головним чином  акації і тамаріськ, що мають сірувато-зелену дрібну листя. Між ними ростуть жорсткі дернові багаторічні злаки. Це так звана чагарниково-злакова напівпустеля.

У Південній Африці для  напівпустель характерні сукулентні рослини: алое, молочаї, кавуни з водянистими плодами, часто замінюють місцевому населенню та худобі воду. Широко поширені також колючі подушкоподібної рослини, різні трави з потужними кореневищами або бульбами, яскраво квітучі під час короткого дощового періоду (іриси, лілії, амариліси). Як і на півночі, є ділянки злаково-чагарникових напівпустель.

Напівпустелі змінюються пустелями, які займають особливо великі простори на півночі материка. У  південній півкулі пустелі у  вигляді неширокої смуги простягаються  уздовж західної окраїни материка, почасти характерні вони і для  півдня Калахарі. Ґрунти пустель примітивні, скелетні, іноді це сипучі піски без чітко вираженої структури. Зустрічаються великі ділянки засолених ґрунтів.

У пустелях північної півкулі  рослинність частково близька до рослинності азіатських пустель. Після  дощів з'являються ефемери, які  за короткий період часу встигають  прорости, дати квіти і плоди і  знову перейти в стан спокою, яке  може тривати не один рік в очікуванні наступного дощу.

На піщаних ділянках зустрічаються  такі багаторічні колючі чагарники, як верблюжа колючка (Alhagimaurorum), Ретаміл (Retamretam) та ін. Для кам'янистої пустелі характерні лишайники, що покривають поверхню каменів суцільний кіркою. На засолених ділянках зустрічаються полин і солянки. У пустелях півночі Африки, як і в Аравії, багато оазисів, головне рослина яких - фінікова пальма (Phoenixdactilifera).

У пустелях південно-заходу Африки зустрічаються багато ендемічних рослиних, серед яких найбільш чудова вельвічія (Welwitshiamirabilis) з коротким і товстим стеблом і двома щільними, широкими, сланкими по землі довгими листами, що досягають 3 м.

Напівпустелі і пустелі  в Африці ніде не доходять до узбережжя  Індійського океану. Завдяки значно більшій вологості східних частин материка на південь від екватора (у порівнянні з районами, розташованими на відповідних широтах у північній півкулі), тут переважають савани і листопадні ліси.

На північному заході і  південному заході материка на узбережжях і в нижніх частинах гірських схилів під вічнозеленими жорстколистяними чагарниками поширені субтропічні коричневі ґрунти. У верхніх частинах гірських схилів під широколистяними лісами ґрунту гірничо-лісові бурі.

У складі флори північно-західної околиці Африки позначається близькість Середземномор'я. Південний захід материка, розташований в межах Капського царства, відрізняється від решти Африки великою видовою своєрідністю. Чагарникові зарості, близькі за зовнішнім виглядом до південно-європейського чи північно-африканського маквісу, складаються з ендемічних родів і видів, що належать до сімейств протейних, вересових та ін. Нерідко вони сильно опушені (наприклад, срібне дерево) і мають сіруватий або блакитний відтінок листя. Серед трав'янистих рослин особливо часто зустрічаються цибулинні і кореневищні з сімейств лілійних, ірисовий, амарилісових [4].

На крайньому південному сході Африки, де клімат також субтропічний, але зволоження більш рівномірне, в природному рослинному покриві переважають вічнозелені ліси на субтропічних червоноземах, що складаються із залізного дерева (Oleacapensis), жовтого дерева (Podocarpusgracillimus), Капского гостролисту, деревовидних папоротей, гігантських трав. На віддалених від берега і тому більш сухих плоскогір'ях переважає трав'янисто-злакова рослинність субтропічних степів на червонувато-чорних ґрунтах, які в місцях поширення основних вулканічних порід заміщуються чорними ґрунтами. Рослинність і ґрунти цих районів, так само як і клімат, нагадують умови субтропічного південно-сходу Південної Америки, і так само як і в Америці, це великі райони зернового землеробства.

Каська флора дала світові багато різних декоративних, красиво квітучих  рослин, а харчові рослини були завезені на південь Африки з Європи. Здебільшого це культури, типові для європейського Середземномор'я: цитрусові, виноград, пшениця та інші злаки.

Острів Мадагаскар у флористичному  відношенні відрізняється від материка. За складом флори він займає положення, перехідне від Африки до Азії, і  має багато ендемічних видів (приблизно 75%). З убуванням опадів з північного сходу на південний захід змінюється і рослинний покрив Мадагаскару: на східному узбережжі і східних  схилах гір переважають вологі тропічні ліси, які на захід змінюються саваною  і рідколіссям, а на плато південного заходу - сухий чагарникової степом [8; 1].

РОЗДІЛ 3

ПРИРОДНІ ЗОНИ ТА ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ РАЙОНИ АФРИКИ

В Африці яскраво проявляється широтна зональність. Поширення  природних зон на материку вважають симетричним: по обидві сторони від  екватора зони закономірно змінюють одна іншу.  Від осьової зони вологих  екваторіальних лісів послідовно йдуть  зони саван, рідколісь і чагарників субекваторіальних поясів, зони тропічних  пустель та напівпустель, зони субтропічних вічнозелених лісів і чагарників.

Але в зональній структурі  Північної й Південної Африки є деякі відмінності. В масивній вирівняній континентальній частині  материка зони майже строго витягнуті  з заходу на схід. Основні площі  тут займають тропічні пустелі й  савани. В більш вузьких і менш посушливій частині материка зони набувають  напрямок, схожий на меридіональний. Під  впливом повітряних мас з океанів  кількість опадів у Південній  Африці зменшується від океанічних узбереж до центральних улоговин. Але ніде не сягає таких низьких  величин, як на півночі (за винятком пустелі  Наміб із специфічними кліматичними умовами). Центральні території –  внутрішні улоговини – заняті в Південній Африці сухими саванами й тропічними напівпустелями. На східному узбережжі вони змінюються зонами вологих  саван й тропічних лісів [5].

Зона вологих екваторіальних лісів (гілей) займає узбережжя Гвінейської затоки (приблизно до 7-8^о пн. ш.) й котловину Конґо (між 4^о пн. ш. і 5^о пд. ш.). Зона охоплює всього 8% площі материка. Клімат тут екваторіальний, цілий рік жарке й вологе. Велика кількість тепла й вологи сприяє існуванню багатої дерев’яної рослинності. Гілеї багаті на видовий склад (на  1 га лісу приходиться до 100 видів дерев) і багатоярусні (4-5 ярусів). У верхній ярус виходять дерева висотою 40-50 м, а інколи вони досягають 60-70 м (оливкова пальма, фікуси). В більш низьких ярусах представлені хлібне дерево, дерево кола, дерево видні папороті, банани, ліберійське кавове дерево. Стволи й крони дерев оперезані ліанами. На гілках, стволах і навіть листках дерев оселяються рослини-епіфіти (орхідеї, фікуси, папороті, мохи). Вони використовують дерева  як опору, а вологу й поживні речовини беруть з повітря.

Опале й відмерле листя, повалені створи дерев в екваторіальному  лісі швидко розкладаються, органічні  речовини, які при цьому утворюються, одразу споживаються рослинами й  наземною фауною, тому істотне накопичення  їх на поверхні не відбувається. Додатково  цьому сприяє й постійний промивний  режим ґрунту. Під екваторіальними  лісами Африки знаходяться переважно  червоні й червоно-жовті фералітні ґрунти [9].

Поступово на півночі, півдні й сході вологі екваторіальні  ліси змінюються спочатку перехідною зоною перемінно-вологих листопадних  лісів, а потім зоною саван  й рідколісь. Зміна викликана  з’явленням посушливого періоду  й по мірі віддалення від екватора.

Савани, рідколісся й чагарники  субекваторіального поясу займають в Африці величезні території  – 40% площі материка. В залежності від тривалості сухого періода, річних сум опадів й характеру рослинності розрізняють вологу, паркову (високо травну) суху (типову) й опустелену савану.

Вологі савани поширені в  районах, де випадає 1000-1500  мм. опадів на рік, а тривалість сухого періоду  близько 2 місяців. По долинах рік  у вологій савані вічнозелені  ліси, які заходять з основного  масиву гілей екваторіальної Африки.

Типові савани знаходяться  в районах з річною сумою опадів 750-1000 мм. на рік й посушливим періодом від 3 до 5 місяців. В північній частині  материка вони простягаються широкою  суцільною смугою в межах субекваторіального поясу від Атлантичного океану до Ефіопського нагір’я; в південній  півкулі проникають майже до південного тропіка, займають північну частину  Анголи, рівнини й плато Танзанії. В типовій савані зімкнений злаковий покрив (слонова трава, бородач) і невеликі рощі чи одинокі екземпляри дерев й кущів (баобаби, акації, мімози). Дерева й кущі мають пристосування для захисту від посухи й частих пожарів. Листки їх зазвичай дрібніші, жорсткіші, стволи покриті товстою корою, в деревині деяких дерев запасається вода. Форма крон також не випадкова: тінь від таких крон прикриває кореневу систему від палючого сонця.

В дощовий період савана – зелене море соковитих трав, дерева цвітуть й плодоносять; в сухий  період савана стає жовтою й бурою: трави вигорають, листя з дерев  опадають. В опустеленій савані, де посушливий період триває до 8 місяців й річна сума опадів знижується до 300-500 мм., ростуть уже дерево видні молочаї й алое з м’ясистими колючими листками.

В типових й опустелених саванах формуються червоні фералітні ґрунти, які містять сполуки заліза й алюмінію. Ґрунти саван родючіші, ніж ґрунти вологих екваторіальних лісів. В сухий період року йде накопичення перегною, так як процеси розпаду рослинних залишків уповільнюються через недостаток вологи. Для захисту природи саван створюються заповідники й національні парки [10].

На північ й південь  від саван в Африці розташовуються зони тропічних пустель й напівпустель. В Північній Африці – це грандіозна Сахара ( з півночі на південь  простягнулась на 2000 км, з заходу на схід – близько 6000 км, площа – 8,7 млн. км²). В Південній Африці – пустелі й напівпустелі западини Калахарі й пустеля Наміб.

В пустелях Африки – екстремальні кліматичні умови. В них не існує  сезона стійких опадів. Річна сума опадів не перевищує 100-200 мм; інколи роками не буває дощів. Характерні надзвичайна сухість повітря, дуже високі денні й порівняно низькі нічні температури, пилові й піщані бурі.

Ґрунти пустель примітивні, „скелетні”. Вони формуються при активному фізичному вивітрюванні, яке супроводжується розтріскуванням й руйнуванням гірських порід. На території Сахари змінюються піщані „моря” – ерги, кам’янисті пустелі – гамади; глинисті пустелі на місці колишніх озер чи морських заток; солончаки на місці висохлих солоних озер. Характерно, що накопичення пісків (ерги) займають лише 20% площі Сахари.

Рослинність африканських пустель  дуже розріджена й представлена переважно  ксерофітами в Сахарі й сукулентами  в Південній Африці. В Сахарі в  складі злаків представлені аристида й дике просо з чагарників – акації, ефедра. Для Калахарі характерні сукуленти: алое, молочаї. В пустелі Наміб поширені своєрідна рослина – вельвічія.

Природні зони субтропічних твердолистих вічнозелених лісів і чагарників (Середземноморські зони) представлені на крайній півночі й півдні Африки. Ліси Середземноморського типу й твердо листі чагарникові формації займають північні схили й підніжжя Атласу, й навітряних (південних) схилах Капських гір.

Кліматичні умови відзначаються  чіткою сезонністю: тривале сухе й  жарке літо й волога тепла зима. Території середземноморських зон  сприяють життю людини; всі зручні землі давно освоєні під плантації  субтропічних культур (оливкове дерево, мандарини, апельсини, виноградна лоза й т.д.). В Північній Африці переважає  формація маквісу, яка складається з сухолюбних вічнозелених чагарників й невисоких дерев: мирт, лавр, олеандр. Маквіс в Північній Африці – в значній мірі вторинна формація, яка виникла на місці лісів з дуба, кедра, сосни, кипариса.

Формації сухих вічнозелених лісів й чагарників Південної  Африки відрізняються завдяки ендемізму  й своєрідності Капської флори. Фінбош – аналог маквісу – складається з ендемічних видів.

Атлаським та Капським горам, Ефіопському нагір’ю й частково Східно-Африканському плоскогір’ю характерна висотна поясність, тобто природні зони змінюються з висотою [3].