Рослинні формації Африки та їх особливості

 

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Харківський національний університет  імені В.Н. Каразіна

Геолого-географічний факультет

Кафедра фізичної географії  та картографії

 

 

 

 

Курсова робота

з курсу «Фізична географія материків та океанів»

на тему: РОСЛИННІ ФОРМАЦІЇ АФРИКИ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ

 

 

 

 

Виконав:

студент 2 курсу

групи ГГ-21                                                                        Є. В. Орлов

 

Перевірив:

доцент                                                                                А. М. Байназаров

 

 

 

 

Харків – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП		………………………………………………………………………..	3
РОЗДІЛ 1		ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО РОСЛИННІ ФОРМЦІЇ……………	5
РОЗДІЛ 2		ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФЛОРИ АФРИКИ………….	6
РОЗДІЛ 3		ПРИРОДНІ ЗОНИ ТА ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНІ РАЙОНИ АФРИКИ…………………………………………………………….	13
РОЗДІЛ 4		ХАРАКТЕРИСТИКА РОСЛИННИХ ФОРМАЦІЙ ЗА ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИМИ РЕГІОНАМИ АФРИКИ…………………….	20
	4.1.	Північна Африка……………………………………………………	20
	4.2.	Центральна (Екваторіальна) Африка……………………………...	24
	4.3.	Східна Африка……………………………………………………...	28
	4.4.	Південна Африка…………………………………………………...	33
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………			36
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..			37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Дана курсова робота спрямована на дослідження і висвітлення  основних рослинних формацій Африки та їх особливостей.

Актуальність  теми. Надзвичайно важливим є володіння інформацією про рослинний світ (рослинні формації), їх особливості розповсюдження, умови проростання тощо. Такі дані потрібні для ознайомлення, оцінки, а також прогнозування подальшого розвитку. Важливим є збереження всього рослинного комплексу у своїй цілісній сукупності і нерозривності. Також треба його вберігати від згубного впливу антропогенних факторів. Тобто, таке дослідження виступає ще певним чином моніторингом.

Об’єктом дослідження виступають рослинні формації материка.

Предметом дослідження є особливості рослиннх формацій континента.

Метою роботи виступає аналіз рослинних формацій Африки та їх особливостей.

Завдання:

• висвітлити флору Африки;
• загально розглянути фізико-географічні райони Африки;
• дати характеристику рослинним формаціям за фізико-географічними регіонами Африки.

Методи дослідження:

1. Збору інформації. Його суть спирається на отримання інформації в результаті пошуку як в літературних джерелах, так і в інтернетресурсах;
2. Обробки інформації. Цей метод базується на систематизації отриманих даних, перевірці достовірності і виділенні основної суті серед всієї наявної інформації;
3. Аналізу. Включає в себе розчленування предмету пізнання, абстрагування його окремих сторін.

В ході виконання курсової роботи також застосовувались такі теоретичні методи, як загальнонауковий (історичний, географічний та частково генетичний методи), метод наукової абстракції (дедукція, в тому числі й графічний, синтез). Завдяки загальнонауковому методу, а саме географічному, в роботі висвітлюється взаємозв’язок речей у просторі.

Для написання роботи використовувалися  літературні джерела Центральної  наукової бібліотеки Харківського національного  університету імені В.Н. Каразіна.

Курсова робота складається  зі вступу, чотирьох розділів, висновку та списку використаних джерел.

В першому розділі йдеться про загальні поняття щодо рослинних формацій.

В другому розділі висвічуються загальна характеристика флори Африки.

Третій розділ охоплює загальний огляд фізико-географічних районів Африки.

В четвертому розділі дається характеристика рослинних формацій за фізико-географічними регіонами Африки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ  ПРО РОСЛИННІ ФОРМАЦІЇ

 

Рослинна формація – група  рослинних асоціацій, в яких пануючий ярус утворений одним і тим  же видом (наприклад, всі асоціації з переважанням лісохвоста лугового або сосни звичайної). При такому розумінні рослинної формації у неї можуть потрапляти генетично і екологічно різні асоціації (наприклад, в рослинні формації соснових лісів з сосни звичайної — сфагнові сосняки і сосняки з рослинами, властивими широколистяним лісам). На цій підставі деякі сучасні геоботаніки вважають за доцільне використовувати термін «рослинна формація» як безранговий, що не має значення таксономічної одиниці.

Існує тісний зв'язок між  вищими рослинами і мікроорганізмами.Таке співжиття вищих зелених рослин з нижчими безхлорофільними є  основним фактором процесів ґрунтоутворення. Такі природні комбінації академік            В. Р. Вільямс назвав рослинними формаціями, яких виділено чотири:

1. Деревна рослинна формація являє собою співжиття деревних рослин і грибів, актиноміцетів і анаеробних бактерій. За цієї формації утворюються такі основні грунти, як підзолисті.
2. Лучно-трав'яна рослинна формація характерна співжиттям лучних трав'яних зелених рослин з аеробними бактеріями, але з різкою перевагою анаеробних бактерій.Основними грунтами, які переважають в цій формації, є чорноземи та лучні грунти.
3. Степова рослинна формація складається в основному з трав'яних зелених рослин, поширених в степах, де переважають аеробні бактерії. За участю цієї формації утворилися південні чорноземи і каштанові грунти.
4. Пустинна рослинна формація відрізняється від степової тим, що тут роль в створенні органічної маси, крім деяких рослин, належить в основному хімотрофним бактеріям і водоростям, а руйнують рештки в цих грунтах аеробні і анаеробні бактерії та гриби.

Швидкість нагромадження  органічної маси та її руйнування залежить від того, яка рослинна формація бере участь в процесах ґрунтоутворення. Наприклад, при переважаючій дії анаеробних бактерій руйнування рослинних решток буде проходити повільніше, внаслідок чого будуть більш сприятливі умови для утворення гумусу, тоді як при аеробних умовах, навпаки, мінералізація проходитиме більш енергійно; при цьому будуть нагромаджуватись поживні речовини для рослини, але гумусу в грунті буде мало. Рослинні формації в природі змінюють одна одну, з їх зміною міняється ґрунтоутворювальний процес, а звідси і тип грунту та його родючість [3].

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФЛОРИ АФРИКИ

 

Африка розташована в  межах трьох флористичних царств. Її північні області, включаючи Сахару, відносяться до Голарктичного, основна частина материка на південь від Сахари належить Палеотропічному, південна частина материка, на південь від річки Помаранчевої, утворює самостійне Капське флористичне царство (рис. 2.1).

 

 
Рис. 2.1 Флористичне районування Африки (за А. Л. Тахтаджяном) [3]

 

На континенті росте понад 50 тис. видів рослин.

Формування флори північної частини Африки відбувалося одночасно з формуванням флори Південної Європи і Західної Азії. Остаточно склалася вона у високих широтах під впливом післяльодовикових коливань клімату. Флора Палеотропічного царства в межах материка набагато глибша, і на її складі відбився зв'язок з іншими материками, що входили до складу Гондвани. Спільними з Австралією елементами є тільки деревоподібні папороті і деякі протейні. Зв'язок з Південною Америкою та Азією перервався значно пізніше, і у флорі Африки є значна кількість пологів і сімейств покритонасінних, або квіткових рослин, спільних з цими материками та частинами світу.

В області вологого екваторіального  клімату з річними сумами опадів 1500-2000 мм поширені постійно вологі тропічні ліси (гілеї), які займають приблизно 8% площі материка. Ґрунти червоно-жовті фералітні, бідні основами і органічними речовинами. Ліси виростають в басейні Конго на північ від екватора до 4° пн.ш. і на південь від екватора до 5° пд.ш. Крім того, вони займають Гвінейське узбережжя приблизно до 8° пн.ш. У дельтах річок і на узбережжях, затоплюваних під час припливів, особливо на берегах Гвінейської затоки, панують мангрові зарості.

Первинні дощові ліси збереглися тільки в центральній частині  улоговини Конго; на північ від Гвінейської  затоки і на південь від западини Конго вони, можливо, змінювалися  змінно-вологими листопадними зімкнутими лісами, проте під впливом систематичного випалювання лісової рослинності поступилися своїм місцем вторинному рідколіссю і саванам (на півночі) і рідколіссю (на півдні) [2].

За багатством видового складу і займаної площі вологі тропічні ліси Африки значно поступаються тропічним  лісам Південної Америки. Високі яруси в цих лісах утворюють  гігантські (до 80 м) фікуси, олійна пальма (Elaeisguineensis), винна пальма (Raphiavinifera), дерево кола блискуча (Colanitida) та ін. У нижніх ярусах рясні банани, різні папороті, ліберійське кавове дерево (Coffealiberica). Серед ліан особливе місце займає каучуконосний деревоподібна ліана Ландольфо та ін. З вологих тропічних лісів Африки відбуваються багато цінних технічні та харчові рослини. Одне з них - олійна пальма, яка дає технічне (з околоплодника) і харчове (з насіння) масло         (рис. 2.2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2.2 Поширення деяких рослин в Африці [3]

 

Плантації олійної пальми, дерева какао, каучуконосів, завезених  з Південної Америки, витіснили  у багатьох місцях природну рослинність. Особливо великих втрат ліси басейну  Конго зазнали в останні десятиліття. Суцільні вирубки призвели не тільки до зникнення основних масивів лісу на материку, але і до деградації ґрунтового покриву. На плоских вододілах, броньованих латеритними панцирами, з'являються злаковники [9].

По напрямку на північ і  південь від екватора вологі тропічні ліси розріджує, склад їх стає біднішим, серед масивів суцільного лісу з'являються  плями саван. Поступово вологий тропічний ліс обмежується тільки річковими долинами, а на вододілах вони заміщуються лісами, які скидають листя на суху пору року, або саванами. Зміна рослинності відбувається в результаті скорочення вологого періоду і появи сухого сезону, який у міру віддалення від екватора стає все більш тривалим.

Існує думка, що широке поширення  вологих високотравних саван, що змінюють листопадно-вічнозелені ліси, пов'язане з діяльністю людини, яка випалювала рослинність під час сухого сезону. Зникнення зімкнутого деревного ярусу сприяла появі незліченних стад копитних тварин, в результаті чого відновлення деревної рослинності стало неможливим.

У злаковій савані, де період дощів триває 8-9 міс, ростуть злаки висотою 2-3 м, а іноді і до 5 м: слонова трава (Pennisetumpurpureum), бородань з довгими волосистими листям та інші. Серед суцільного моря злаків піднімаються окремі дерева: баобаби (Adansoniadigitata), дум-пальми (Hyphaenethebaica), олійні пальми.

На північ від екватора злакові савани доходять приблизно  до 12 ° пн. ш. У південній півкулі зона саван і рідколісь значно ширша, особливо біля берегів Індійського океану, де вона простягається місцями до тропіка. Відмінність умов зволоження в північній і південній частинах зони дозволяє припустити, що в більш вологих північних областях виростали мезофільні листопадні ліси, а ксерофітні рідколісся з переважанням представників сімейства бобових (Brachystegia, Isoberlinia) займали тільки південні райони свого сучасного поширення. На південь від екватора ця рослинна формація отримала назву рідколісся «міомбо». Розширення її ареалу можна пояснити стійкістю до пожеж, високою швидкістю відновлення. На сході Південної Африки рідколісся зустрічаються у поєднанні з іншими типами рослинності значно південніше тропіка [6].