Особливості розвитку країн – далекосхідних держав “тигрів”

Торгово-економічний  Коледж Київського Національного торгово-економічного університету

Відділення сфери обслуговування

і товарознавства

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

Особливості розвитку країн – далекосхідних держав “тигрів” 

 

 

Студентів І курсу

Групи ТК-12

Мілецького Антона Максимовича

Назарука Євгенія Павловича

Викладач:

Морозова Л.В.

 

 

 

Київ-2013

ВСТУП 
Увага до регіону визначається тим, що в останній, чверть століття він незмінно залишався найбільш динамічно розвиваються, районом світу. Нагадаємо, що наприкінці 40-х рр.. експерти ООН сходилися в тому, що обумовлена підсумками другої світової війни "азіатська стагнація" затягнеться на довгі роки. Проте вже в 50-і рр.. почала стрімко розвиватися Японія. Наприкінці 60-х - початку 70-х був зафіксований різкий стрибок у темпах розвитку Тайваню, Гонконгу, Сінгапуру і Південній Кореї. 
 Саме тоді й стосовно ці м державам з'явилися два нових поняття: наукове -- "нові індустріальні країни" (НІС) і публіцистичне -- "азійські тигри". У 80-і рр.. світ виявився свідком високих темпів економічного зростання країн АСЕАН - Індонезії, Філіппін, Таїланду, Малайзії і Брунею, які стали називати "азіатськими драконами". Наприкінці 80-х рр.. на шлях бурхливого економічного розвитку став В'єтнам. І звичайно ж Китай. З середини 80-х рр.. економісти і політики в цій країні шукають шляхи скорочення темпів зростання народного господарства. Проте і в 1993 р., як зазначалося на ХIV з'їзді Комуністичної партії Китаю, приріст промислового виробництва склав 21%, а всього валового національного продукту - більше 9%.

 
Загальна характеристика  "АЗІЙСЬКИХ ТИГРІВ”

У доповіді Світового банку під назвою. "Східноазіатськиій чудо" (1993 р.) йдеться, що Східна Азія стала "осередком технологічної цивілізацій" - великого історичного зсуву в історії людства, який, мабуть, визначить вигляд світу на початку XXI ст. Там же йдеться, що в останні 30 років східноазійські країни розвивалися в 2 рази швидше, ніж країни Латинської Америки. Вже в 1993 р сукупний продукт Японії, "чотирьох тигрів", чотирьох драконів і Китаю істотно перевершив сукупний продукт США. Особливо стрімко розвивався у "тигрів" і "драконів" експорт: їх частка у світовій торгівлі готовими виробами зросла з 1965 по 1990 р, з 9 до 25%. Східноазійські країни досить ефективно використовували плоди свого економічного зростання для зняття соціальної напруги, а. отже, для забезпечення політичної стабільності.

 

Саме політична нестабільність в більшості випадків ставить хрест на планах здійснення кардинальних реформ. Так, наприклад, на Тайвані дохід найбагатших 20% населення в 5,8 рази вище доходів 20% найбідніших сімей. У Південній Кореї той же показник складає 8, а в Бразилії та Мексиці -- більше 20. Особливо вражає здійснена в регіоні боротьба з бідністю, ліквідація бідності.

Нагадаємо, що індекс Енгеля - питома вага продовольства в споживчому кошику -- визначає стан "за межею бідності" як стан, при якому більше 90% доходів йде на їжу. Так, в Малайзії за останні тридцять років частка населення, що живе "за межею бідності" скоротилася з 37 до 5%, а в Індонезії-з 60 до 15%. У Сінгапурі і на Тайвані людей, які мають дохід менше 300 доларів США на місяць, практично не залишилося. Ці країни вийшли на західноєвропейський рівень середньої заробітної плати.

 

 

Причини,що  послужили основою такого різкого зміни у стані економіки та соціальної сфери, різні. Автори доповіді Світового банку заперечують японську або східно-азіатських винятковість і прийшли до висновку, що "східноазіатського дива" не існує: тут люди "більше інших вчилися, працювали більше і більше економили ". Наскрізна думка доповіді досить проста: якісні перетворення були забезпечені перш за все за рахунок розумної валютно-фінансової і кредитної політики, надійність ної фінансової системи, впровадження новітніх технологій, упору на експорт, розвитку освіти та інфраструктури, високого рівня накопичення. Насправді єдиної східноазійські моделі зростання або розвитку ніколи не існувало. Всі вони проводили економічну політику з різним ступенем втручання держави в господарську сферу. Не було і однієї сталої політики в рамках окремо взятої країни. Зміна характеру вирішуваних завдань в тій чи іншій країні вело і до зміни політики.

 

Наприклад, Південна Корея перейшла від курсу на всесвітнє заохочення експорту легкої промисловості в 60-х рр., до виборчого розвитку певних галузей важкої промисловості в 70-ті. У 80-і рр. її політика знову змінилася - наголос був зроблений на розвиток нових технологій і розбудову що стали неефективними галузей. У визначенні напрямку цих змін велика була роль держави, але вона не була тільки жорстко директивної. У країнах Східної Азії одержали широке поширення пільгове кредитування і податкові пільги окремим галузям, всіляко заохочувався експорт. Крім Гонконгу і Сінгапуру, інші "тигри" і "дракони" на початковій стадії свого зростання робили наголос на імпортні бар'єри для захисту своєї промисловості. Навіть змужнілі "тигри" і "дракони" в початку 90-х рр.. захищали більшість галузей промисловості системою тарифних та інших мит, що встановлюються державою.

 

          Економіка країн Східної Азії успішно розвивалася, оскільки всі їхні уряди, без винятку, вдавалися до різних політичних заходів для збільшення інвестицій, не пориваючи з національними традиціями, використовуючи ситуацію, що протягом століть віру більшості населення в сильну державну владу. Всі уряди країн регіону розвивали національну систему освіти з метою підготовки кваліфікованої робочої сили, виховання психологічного стереотипу, в якому б тісно зв'язувалися зусилля, спрямовані на поглиблення освіти і зростання кваліфікації з уявленнями про поліпшення якості життя. Цій же меті було призвано служити і надання податкових пільг і субсидій, кредитних пільг тим приватним фірмам, які надавали фінансову і матеріальну підтримку школам і університетам. Не викликає сумніву та обставина, що аналогічні явища були відзначені у великій і зростаючої групи країн.

 

Модернізація інфраструктури і перебудова промислової бази, збільшення внутрішнього споживчого попиту за рахунок розширення власного середнього шару населення сприяли зростанню виробництва, стимулювали поява нетрадиційних перспективних ринків, трансформували регіональні товаропотоки, сприяли пожвавленню інвестиційних та технологічних обмінів. Тут сформувався власний технологічний і науково-технічний потенціал, з'явилися альтернативні США і Японії інвестори світового рівня, перш за все Тайвань. Високі результати, досягнуті країнами східноазіатського регіону, багато в чому були обумовлені співробітництвом та обміном технологіями, капіталом та інформацією, але це співробітництво вимагало організаційного оформлення. Переважним інструментом такої співпраці тут стало створення національних економічних територій. Суть ринкових економік, які сформувалися в країнах Східної Азії, складається, з одного боку, в тому, що державне регулювання відігравало і відіграє суттєву роль, а з іншого - в тому, що головними прискорювачами обміну капіталом, технологіями, інформацією стали приватні компанії

 

      

У країнах Східної Азії посилюється внутрішня конкуренція, але в той же час збільшується число вогнищ зростання (в країновому і галузевому плані), розширюються можливості економічного маневру, забезпечується багатоваріантність розвитку та збереження високого динамізму. У результаті складається багатополюсна економічна система, центри якої - Японія, США, Китай, НІС, "азійські дракони", - надаючи раз  за ступенем і характером вплив, взаємодіючи між собою, визначають вектор регіонального і - чим далі, тим більше - світового розвитку. Східноазійські країни, які показали всьому світові, що до економічного процвітання і соціальної стабільності можна прийти різними шляхами, до кінця 80-х рр.. не квапилися з інституційним оформленням своєї спільноти. Більшість з них вважали за краще самі вирішувати, яким галузям віддавати пріоритет, коли і як відкривати свої ринки для іноземних товарів і капіталів. При цьому існує розвинений механізм зіставлення і узгодження позицій.

 

Перш за все повинна бути названа Економічна та соціальна комісія ООН для країн Азії і Тихого Океану - спеціалізована організація, створена в 1947 р. У ЕСКАТО крім країн-членів ООН від Азії та тихоокеанського регіону входять ще й асоційовані члени - всього близько 50. Наступною повинна бути названа Асоціація країн Південно-Східної Азії, міжурядова організація, створена в розпал "культурної революції" в Китаї в 1967 р. (АСЕАН) . Ця організація об'єднала держави зі значною китайської діаспорою (розглядалися в той час як "п'ята колона" КНР) - Індонезію, Малайзію, Філіппіни, Таїланд і Сінгапур, - до яких пізніше приєднався Бруней. У регіоні сьогодні діє безліч організацій, що об'єднують вчених » ділові кола, різного рівня політиків. Представляється »що найбільш значущою серед них покликана стати Організація азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС).

 

Головування в організації проводиться в порядку встановленої черговості зі строком в один рік у відповідності до алфавітного розміщення назв країн на англійській мові. Відповідно, в 2006 році головували Філіппіни (Philippines), в 2007 році – по порядку Сінгапур (Singapore), а в 2008 настане черга Таїланду (Thailand), але це ще потребує підтверждення. На нараді міністрів закордонних справ головує міністр закордонних справ тієї країни, яка очолювала організацію в минулому році.АСЕАН має свої збройні сили - ВМС; проводяться спільні вчення.В 1994 році на 27-й конференції міністрів закордонних справ країн-членів АСЕАН був прийнятий прапор АСЕАН.

 

Вищим органом АСЕАН являється самміт лідерів (глав держав та урядів) країн-членів, який, починаючи з 2001 року, проходить щорічно. Самміт звичайно проходить 3 дні та супроводжується зустрічами з партнерами організації по регіону. В ролі керівного та координуючого органу виступають щорічні наради міністрів закордонних справ, які беруть свій початок з періоду, коли самміти проходили раз в три року, а нарада міністрів закордонних справ проходили на рік раніше для підготовки майбутньої зустрічі. Також щорічно проходять зустрічі міністрів фінансів і періодично міністрів економіки та сільського господарства, але найважливіші їхні рішення підлягають затвердженню наради міністрів закордонних справ. Щоденне керівництво проводиться постійним комітетом в складі міністра закордонних справ головуючою країни (міняється щороку) і послів інших країн-членів. Постійний Секретаріат знаходиться в Джакарті, столиця Індонезії, і очолюється Генеральним секретарем (обирається терміном на 5 років, з січня 2003 року це сінгапурець Онг Кенг Йонг). Також робота проводиться в 29 комітетах, 122 робочих групах, що дозволяє проводити щорічно більше 300 міроприємств в рамках АСЕАН.

 

Позиція східно-азіатських країн, у тому числі й у сфері безпеки, визначається складним комплексом суперечливих проблем, серед яких переважає прагнення займати самостійну позицію, не потрапити під переважний вплив ні одного з існуючих та перспективних економічних, політичних і військових гігантів. Однак присутність США у Східній Азії розглядається нині як істотний елемент системи стримувань і противаг Китаю і Японії.

    Можна сказати, що американська присутність тут потрібно настільки, наскільки воно забезпечує баланс сил і не допускає відхилення шальки терезів на будь-якому з напрямків. Звичайно, проблема безпеки перебуває у сфері уваги азійських лідерів, але не є в даний час домінуючою. Це проявилося і в тому, що проблеми безпеки активно обговорювалися на двосторонніх зустрічах у Сіетлі, але не виносилися на пленарні засідання.

Особливості розвитку:

Сингапур

 

Наприкінці 90-х років ХХ ст. найвищі темпи зростання виробництва серед країн Південно — Східної Азії мав Сінгапур (14 % на рік). Зараз він має один з найвищих показників використання роботів у промисловості. Іноземні інвестиції в економіку Сінгапура складають 3 млрд. на рік, найбільшими інвесторами є Сянган та Японія. Сінгапур третій за розмірами центр нафтопереробки у світі після Х'юстона й Роттердама (понад 20 млн. т. сирої нафти щорічно).

 

В Сінгапурі активно розвиваються наукомісткі галузі високих технологій. За рівнем комп'юторизації та впровадження роботів, він посідає друге місце в Азії після Японії. Велика кількість ТНК із США і Японії контролюють економіку країни. Щороку Сінгапур відвідують понад 5 млн. іноземних туристів. Сінгапур відомий «Азія в мініатюрі», «Азія за одну мить», або «Європа на екваторі». Республіка Корея посідає 11-те місце у світі за рівнем ВВП (710 млрд. $). Дуже високі темпи зростання її економіки спостерігалися у 80 — 90-ті роки (в середньому 8 — 12 % на рік).

 

Наприкінці 90-х років ХХ ст. найвищі темпи зростання виробництва серед країн Південно — Східної Азії мав Сінгапур (14 % на рік). Зараз він має один з найвищих показників використання роботів у промисловості. Іноземні інвестиції в економіку Сінгапура складають 3 млрд. на рік, найбільшими інвесторами є Сянган та Японія. Сінгапур третій за розмірами центр нафтопереробки у світі після Х'юстона й Роттердама (понад 20 млн. т. сирої нафти щорічно). В Сінгапурі активно розвиваються наукомісткі галузі високих технологій. За рівнем комп'юторизації та впровадження роботів, він посідає друге місце в Азії після Японії. Велика кількість ТНК із США і Японії контролюють економіку країни. Щороку Сінгапур відвідують понад 5 млн. іноземних туристів. Сінгапур відомий «Азія в мініатюрі», «Азія за одну мить», або «Європа на екваторі». Республіка Корея посідає 11-те місце у світі за рівнем ВВП (710 млрд. $). Дуже високі темпи зростання її економіки спостерігалися у 80 — 90-ті роки (в середньому 8 — 12 % на рік).