Лісові ресурси України

 Другий напрям вирішення  проблеми — це істотне поліпшення  відтворення лісосировинних ресурсів. Перспективними є плантаційне  лісорозведення (особливо на непридатних  для сільськогосподарського виробництва  землях) вирощування насаджень із  швидкорослих деревних порід,  введення в лісові культури  модрини японської та інших  продуктивних деревних порід  з метою їх вирубки в процесі  проміжного користування лісом.

 Необхідно  підвищити ефективність відтворення  захисних полос уздовж транспортних  шляхів не тільки для посилення  їх захисних функцій, але й  отримання повноцінної кондиційної  деревини, забезпечити заліснення  всіх малопридатних для сільськогосподарського  виробництва земель. Підвищення  лісистості території України  до 20 % дасть змогу в перспективі  забезпечити лісопромисловий комплекс  місцевими сировинними ресурсами,  поліпшити кліматичні умови і  їх позитивний вплив на продуктивність  сільського господарства, а також  збільшити рекреаційний потенціал  лісів і його позитивний плив  на здоров’я населення. 

[Джерело 7, с.56-60]

 

Екологічна криза, дефіцитність лісосировинних ресурсів України завжди спонукали  її фахівців до пошуку внутрішніх сировинних резервів для підвищення рівня самозабезпечення потреб країни за рахунок місцевих ресурсів, поліпшення показників навколишнього середовища.

Перевантаженість  лісового відомства виробничими  функціями, відсутність належних машин, механізмів і технологічних ліній (а останнім часом – і робочої  сили) призвели не тільки до погіршання стану лісового фонду і, як наслідок, до зменшення продуктивності лісових  земель, але й до його самовідсторонення  від виконання надзвичайно важливої державної функції: відповідальності за піднесення рівня або повне  забезпечення потреб держави в послугах лісу, в лісосировинних (і в першу  чергу – деревних) ресурсах власного виробництва.

В Україні  на базі практично постійного лісофонду  відведено в захисні насадження і виключено з експлуатації майже  половину деревостанів.

Негативні тенденції склалися і в промисловій  переробці деревини. Аналіз матеріаломісткості продукції цієї підгалузі лісового комплексу показав, що із загального обсягу перероблюваної деревної продукції  на продукції використовується 42%, а  решта йде на паливно-енергетичні  потреби або у відходи. Структура  використовування деревних ресурсів і  випуску продукції на деревній основі взагалі є незадовільною. В Україні  з кубометра заготовленої деревини, а також у розрахунку на душу населення  виробляється менше деревостружкових (у 2 рази) і деревоволокнистих (у 6) плит, фанери (у 8), целюлози (в 10), паперу і  картону (майже в 20 раз), ніж у Фінляндії, Франції, Швеції, Італії та Німеччині.

[Джерело 8, с.27-34]

 

Також –  одна з основних проблем українського лісового комплексу є те що, ліс  офіційно не визнається нерухомим майном, він вилучений із фінансового  і товарного обігу.

Основний  лісовий закон України – Лісовий  кодекс – не визнає і не визначає ліс, як об’єкт економіко-правових стосунків, не передбачає просторової обмеженості  такого об’єкта.

Не сприяє покращанню ситуації в лісовому господарстві система фінансування та методологія  формування державного лісового доходу, за якими лісовирощування виявляється  збитковим внаслідок переливу рентних  коштів у інші галузі, що є споживачами  деревини.

Це зумовлено  саме невизнанням лісових угідь  нерухомим майном та вилученням даних  природних об’єктів з цивільного та товарного обігу.

Виникає такий економічний казус, що ліс  як угіддя офіційно не визнається носієм вартості. Після вирубки (знищення або  порушення цілісності лісового угіддя) заготовлена деревина набуває вартості, стає товаром. Наслідком такої “  державної економічної політики ” є бажання всіх суб’єктів  вирубувати ліс, надаючи йому ” товарного  вигляду ”, а не займатись лісовирощуванням.

[Джерело 9, с.41]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛІСОВОГО РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

 

Прогноз розвитку лісопромислового комплексу  України за матеріалами Ради по вивченню продуктивних сил України НАН  України ґрунтується на таких  основних передумовах:

- виконання  завдань Державної програми розвитку  лісогосподарського і лісопромислового  комплексів України на період  до 2015 року з урахуванням певного її корегування;

- використання  існуючого промислового потенціалу - виробничих потужностей, наявної  сировини, трудових ресурсів;

- реструктуризація  виробництва, нарощування випуску  продукції, яка користується попитом  і повніше забезпечує потреби  народного господарства і населення;

- завоювання  ринку шляхом виробництва конкурентоздатної  продукції високої якості, а також  імпортозамінної;

- нарощування  експортного потенціалу галузі.

Пріоритетним  напрямом розвитку лісопромислового комплексу  є зростання виробництва деревних плит, целюлозно-паперової та іншої  продукції, що користується попитом, задовольняє  потреби і вимоги внутрішнього і  зовнішнього ринку. В ці галузі спрямовуватимуться в першу чергу  і капітальні вкладення.

Основою технічної політики в перспективі  буде здійснення реконструкції, модернізації, розширення перспективних та будівництво  нових підприємств відповідно з  вимогами структурної перебудови лісопромислового комплексу; застосування на їх базі нових  технологій, насамперед з метою ефективного  використання сировини, економії енергоресурсів, скорочення трудових витрат та підвищення якості і конкурентоздатності виробів. Забезпечення лісопромислового комплексу сировиною здійснюватиметься переважно за рахунок більш повного і раціонального використання власних лісосировинних ресурсів. До основних напрямів вирішення сировинної проблеми в перспективі можна віднести:

- поліпшення  структури споживання деревини  і лісоматеріалів;

- залучення  до промислової переробки всієї  маси економічно доступних ресурсів  низькоякісної, дрібнотоварної лісосировини  і деревних відходів;

- удосконалення  діючих, впровадження нових ресурсозберігаючих  і маловідходних технологій та  процесів, здатних забезпечити зниження  витрат деревини;

- розширення  сфери застосування ефективних  замінників лісоматеріалів;

- збільшення  лісозаготівель за рахунок інтенсифікації  лісокористування, створення високопродуктивних  плантаційних лісонасаджень.

В целюлозно-паперовій промисловості забезпечення сировинних потреб здійснюватиметься також за рахунок збільшення заготівлі макулатури і використання недеревних ресурсів сировини, зокрема соломи та відходів переробки сільськогосподарських культур.

Досягнення  поставленої мети можна забезпечити  шляхом вирішення таких завдань:

- дослідити  світовий досвід та виконати  порівняльний аналіз становища  у лісових галузях України  і країн світу;

- оцінити  стан, динаміку тенденції та перспективи  розвитку лісопромислового комплексу;

- визначити  пріоритети лісопромислового комплексу  з урахуванням загальних тенденцій  промислового виробництва після  періоду кризи;

- обґрунтувати  економічне, правове і технологічне  забезпечення структурних перетворень  з елементами державного регулювання  економіки;

- запропонувати  концептуальні основи формування  ефективної структури економіки  лісопромислового комплексу.

Дослідження і розробка пропозицій щодо структурної  перебудови лісового комплексу мають  велике значення, бо проблему задоволення  попиту держави і окремих громадян на деревину та продукцію на дервній  основі за умов нестачі власної сировини можна поставити на друге місце після вирішення проблем забезпечення енергоносіями та газом.

Аналіз  стану економіки лісового комплексу, а також тенденцій і пропозицій щодо його розвитку доцільно дослідити  за двома основними складовими –  сировинною базою та промисловим  виробництвом. Даний методичний підхід є необхідним у зв’язку з традиційними особливостями організації лісогосподарського і лісопромислового виробництву  минулому, коли були гарантовані поставки лісоматеріалів з Росії та інших  регіонів, а власним лісам відводилася  природозахисна роль і ресурси використовувалися  не на інтенсивній основі. Промислова переробка деревини, структура випуску  продукції в цілому не були орієнтовані  на конкурентні умови ринкового  господарювання, на формування ефективного  виробництва з урахуванням діяння ринкових законів (вартості, попиту, конкуренції).

З економічної  та соціальної точок зору ліс та його ресурси є продуктом і  предметом праці, а з економічної  – засобом виробництва компонентів  середовища і регенеруючого впливу на навколишнє середовище, тобто ліс  є товаром, має вартість, належить до відновлювальних природних ресурсів, а тому повинен використовуватися  в обсягах згідно з лісівничими  принципами безперервності та невиснажливості.

При аналізі  стану сировинної бази лісового комплексу  та ефективності її використання слід також врахувати, що в Україні 51 % лісів законодавче виділено до категорії  захисних, в яких користування деревиною  обмежене або ж повністю заборонене (наприклад, в Інших країнах площа  захисних лісів не перевищує 14 %). Крім того, продуктивність наявних деревостанів залежно від умов і деревної породи є на 30—50 % нижчою, ніж у нормальних деревостанах; використання щорічного  середнього приросту деревини в Україні  складає лише 0,64 м³/га (у Чехії  — 4, Угорщині — 4,5, Австрії — 4,3, Німеччині  — 4, Польщі — 3,1), тобто у середньому приріст з одиниці площі у  нас використовується на 16 %, а в  сусідніх країнах — на 75— 100 %; більш  як 1/4 площі лісів передано у довгострокове користування агропромисловому комплексу, де через низький рівень технології лісогосподарських робіт продуктивність деревостанів є у 2 рази нижчою, ніж у лісів державного підпорядкування.

 В  Україні не дістали розвитку  плантаційне лісовирощування та  цільове користування лісом для  плитного та целюлозно-паперового  виробництв.

  На особливу увагу в цьому аналізі заслуговують обсяги лісового господарства і лісозаготівель, які мають тенденцію до зниження. Це пояснюється стабілізацією обсягів садіння лісу, лісозаготівель та інших робіт, що дає підстави в цілому трактувати цей стан як грубу стратегічну помилку. Іншим незадовільним показником є незначні обсяги виробництва засобів виробництва для лісових галузей, що призвело до недостатнього технологічного рівня виконання робіт і до зниження якості продукції та ефективності.

  До основних пріоритетів розвитку галузей належать:

 — підвищення  рівня використання продуктивності  лісових земель;

— досягнення оптимальної структури виробництва  деревних ресурсів;

— розвиток вітчизняного машинобудування для  лісових галузей;

 — підвищення  продуктивності функціонуючих деревостанів;

— реконструкція  діючих і будівництво нових підприємств, заводів за рахунок усіх можливих джерел фінансування;

— підвищення конкурентоспроможності вітчизняних  видів продукції.

 Реалізація  завдань структурної перебудови  економіки лісових галузей можлива  за умови формування моделі  господарювання, яка б відображала  такі нові сучасні напрями:

 — орієнтацію  галузевої структури виробництва  на розвиток прогресивних видів  продукції;

— відтворення  лісових ресурсів на багатоцільовій, розширеній основі;

 — переорієнтацію  капітальних вкладень і структури  джерел інвестування на впровадження  госпрозрахунку і формування  джерел власних ресурсів для  лісогосподарського виробництва;

 — розширення  лісосировинної бази, в основному,  шляхом інтенсифікації лісогосподарського  виробництва;

 — докорінну  зміну структури споживання сировини  шляхом залучення до виробництва  макулатури, соломи, вторинних волокнистих  матеріалів, деревних відходів, а  також докорінну зміну структури  випуску продукції на деревній  основі. Основні завдання програми: закріплення економічного зростання,  підвищення конкурентоспроможності  продукції галузей.

Реалізація  основних пріоритетів розвитку лісових  галузей можлива при орієнтації на такі принципи господарювання:

— підвищення рівня задоволення попиту на деревину і продукцію на деревній основі за рахунок власного виробництва (опора  на власні ресурси);

 — розвиток  виробництва прогресивних видів  продукції (замінників цільової  деревини);

 — розширене  відтворення лісосировинних ресурсів;

 — інтенсифікацію  користування лісосировинними ресурсами;

 — повну  та ефективну переробку сировини;

 — пом'якшення  негативних зрушень у виробництві  сировини, кінцевої продукції та  їх споживанні;

 — докорінне  реформування господарського (економічного) механізму лісового комплексу  для забезпечення госпрозрахунковості  його господарської діяльності;