Лісопромисловий комплекс

СТРУКТУРА ЛІСОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ  УКРАЇНИ 
 
2.1. Деревообробний підкомплекс 
 
Деревообробний підкомплекс займає провідне місце в лісовиробничому комплексі. Він представлений рядом галузей, підприємства яких розташовані у всіх областях України, причому як у районах заготівлі лісу, так і в місцях споживання виробленої продукції. Але основна частина продукції виробляється на території області Західного регіону і Полісся. 
Деревообробний підкомплекс включає в себе лісопильну, фанерну, меблеву промисловість, виробництво деревно-стружкових і деревно-волокнистих плит, виробництво будівельних матеріалів з деревної сировини. 
Лісопильна промисловість тяжіє, як правило, до районів лісозаготівлі. Майже 4/5 великих спеціалізованих центрів лісопильної промисловості знаходиться в Карпатському регіоні. Найбільш значними з них є Чернівці, Берегомет (Чернівецька область), Вигода, Надвірна, Брошнів, Рожнятів (Івано-Франківська область), Соколи, Стрий (Львівська область), Рахів, Тересва, Свалява (Закарпатська область) та інші. Кілька великих центрів розташовано в Поліссі (Ківерці, Костопіль, Сарпи, Ковель, Камінь-Коширський та інші). За даними 1998 року обсяг виробництва пиломатеріалів становив на Україні 165,4 куб/м на кожну тисячу чоловік. Це значно менше піж в інших країна (Польща 184,1; США – 425,8; Швеція – 1356,7; Фінляндія – 1558,7; Канада – 2310,4). 
Підприємства фанерної промисловості зосереджені в основному в західному регіоні України. Фанеру виробляють підприємства Львова, Оржева, Костополя (Рівненська область), Чернівців, Києва. 
По виробництву фанери Україна теж значно відстає від ряду інших країн. Так, якщо у 1996 році в Україні було виготовлено 3,7 м кв на кожну тисячі чоловік, то в Польщі – 4,5; Канаді – 83,9; США – 85,6; Швеції – 116,6; Фінляндія – 1121,4. 
Меблева промисловість є найбільш розвинутою серед інших деревообробних галузей: на її підприємствах зайнята майже половина працюючих у лісопромисловому комплексі країни. Підприємства по виготовленню меблів розташовані у Києві, Харкові, Львів, Мукачеві, Одесі, Луганську, Донецьку та інших містах.[5, с. 147-149] 
 
Виробництво деревно-стружкових плит виникло в Україні відносно недавно – наприкінці 50 років. У 1998 році було виготовлено 23,4 куб м деревно-стужкових плит на кожну тисячу жителів (у Польщі – 34,2, США – 37,3, Швеції – 108,1, Канаді – 110,6, Фінляндії – 141,7). Незважаючи на відносно високий рівень виробництва деревно-стружкових плит їх ввіз на територію України зріс за період 1980-1998 років у 4 рази, що пов’язано з постійно зростаючими потребами меблевої промисловості. Виробництво деревно-стружкових плит сконцентроване в таких центрах, як Костопіль, Свалява, тересва, Брошнів, Київ та інші. Виробництво будівельних матеріалів з дерева особливо інтенсивно розвивалося в останні 25-30 років і пов’язано зі стрімким ростом житлового будівництва. 
 
Найбільші підприємства цієї галузі є в Києві, Харкові, Запоріжжі, Одесі, Кривому Розі Донецьку, Чернівцях, Коверцях та інших. 
 
2.2. Целюлозно-паперовий підкомплекс 
 
Целюлозно-паперовий підкомплекс вимагає для свого розвитку поєднання таких факторів, наявність сировини, води і електроенергії. В зв’язку з цим підприємства його галузей зосереджені переважно в лісопромислових районах (Полісся, Карпати). 
 
Целюлозно-паперовий підкомплекс включає в себе целюлозну промисловість, паперову промисловість і виробництво картону. 
 
Целюлозно-паперова промисловість. Папір в Україні почали виробляти дуже давно, більш як 400 років тому. На початку ХХ ст. на території України підприємства целюлозно-паперової промисловості орієнтуються в своєму розміщенні на сировині, водні ресурси, електроенергію і кваліфіковану робочу силу. Тому і знаходяться переважно в лісопромислових районах – Карпатському і Подільському. 
 
Головним компонентом для одержання целюлози є низькоякісна деревина хвойних і листяних поряд дерев, відходи лісопиляння і деревообробки. У спеціальному апараті деревину піддають обробці і вона перетворюється в целюлозу. За новими технологіями целюлозу можна виготовляти з оцту і соломи. Целюлозу використовують для виробництва паперу та картону. 
 
Найбільшими підприємствами галузі є целюлозно-картонний завод у Жидачеві Львівської області і картонно-паперовий комбінат в місті Обухові Київської області. На картонно-паперовій фабриці в Попінці Хмельницької області виробляють учнівські зошити. 
 
Великі підприємства целюлозно-паперової промисловості є в Києві (картонно-паперовий комбінат), Рахові (картонна фабрика), Херсоні (целюлозний завод), Ізмаїлі (цклюлозно-картонний завод), Корюківці Чернігівської області (фабрика технічних паперів), Малині Житомирської області (паперова фабрика) [1, с. 167] 
 
Свого паперу Україні не вистачає. Тому його доводиться купувати в інших країнах, головним чином в Росії. Вихід із цього становища – будувати целюлозні заводи, які б працювали на соломі. 
 
Велику роль у збільшенні кількості целюлози відіграє збір макулатури. Так, якщо 200 чоловік принесуть по 5 кг паперових відходів, то це дасть змогу зекономити 4 куб/м деревини. Крім того. це позитивно позначається на екології довкілля, оскільки під час виробництва паперу й картону з макулатури забруднення атмосфери зменшується на 86%, води витрачається на 25-44% менше, кількість твердих відходів знижується майже до 40%. 
 
2.3. Лісохімічний підкомплекс 
 
Лісохімічний підкомплекс включає в себе гідролізну, дубильно-екстрактну промисловість, гідроспергетичне (суха перегонна деревина), капіфольно-терпентинне, хвойно-ефірне і дьогте-курильне виробництво. 
 
Лісохімічний під комплекс об’єднує галузі, підприємства яких виготовляють деревне вугілля, оцтовий порошок, оцтову кислоту, метиловий спирт, формалін, антиокислювачі, флотаційні масла, карбомідні смоли, каніфоль, скипидар, ефірну олію тощо. Для виготовлення цієї продукції використовують дрова листяних порід, соснову живицю, пне вий сосновий осман, дубову кору. 
 
Перші лісохімічні промисли відомі в Україні з ХІІ ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі). Пізніше на Поліссі та у Карпатах розвинулося виробництво потану, який використовувався як мінеральне добриво. 
 
У другій половині ХІХс т – на початку ХХ ст. виникла заводська лісохімія. Найбільш потужна група підприємств склалася в закарпатській області (Свалянський, Перечинський, Великобичківсчький лісохімічні комбінати). У 1934 році введений в дію Київський хімічний комбінат, в складі якого було капіфольно-терпентинне виробництво, з 1937 року – камфорне виробництво і який став згодом найбільшим підприємством лісохімії в Україні. 
Гідролізна промисловість є порівняно новою. На підприємствах цієї галузі методом гідролізу деревини (тирса) і нехарчової сировини (кукурудзяні качани без зерна, солома, костриця, соняшникове лушпиння) виробляють етиловий і метиловий спирти, білкові дріжджі, кристалічний цукор (глюкоза і та ін.). 
Основними підприємствами галузі є гідролізно-дріждові заводи в Верхньодніпровську (Дніпропетровська область) та Запоріжжі. Окремі цехи і виробництва є в Одесі, Сімферополі, Білгороді-Дністрровському, на Закарпатті, Василькові (Київська область), Вознесенську (Миколаївська область), Кіровограді, Слов’янську, Вінниці. 
У даний час основними центрами лісохімії є Київ, Коростель (Житомирської області), Славута (Хмельницької області), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Закарпатської області), Вигода (Івано-Франківської області) та інші. 
Перспективи розвитку лісопромислового комплексу пов’язані передусім із резервами деревної сировини, причому в перчу чергу через вивільнення ділової деревини шляхом використання у тарному, целюлозно-паперовому та інших виробництвах найрізноманітніших замінників.  

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ ЛІСОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ 
 
У системі сформованих міжгалузевих комплексів лісовий як виробничо-економічна система відіграє важливу роль. Питома вага його галузей у загальному обсязі виробництва товарної продукції України щороку становить близько 2,5%, середньооблікової чисельності промислово-виробничого персоналу – близько 4,5%, основних виробничих фондів 2%. Лісовий комплекс забезпечує реалізацію низки міжгалузевих функцій, які по стадійно об’єднуються в ланцюг «лісовирощування – заготівля – переробка». 
Аналіз стану економки лісового комплексу, а також тенденцій і пропозицій щодо його розвитку доцільно дослідити за двома основними складовими – сировинною базою та промисловим виробництвом. Даний методичний підхід є необхідним у зв’язку з традиційними особливостями організації лісогосподарського і лісопромислового виробництва у минулому, коли були гарантовані поставки лісоматеріалів з Росії та інших регіонів, а власним лісам відводилася природо захисна роль і ресурси використовувалися не на інтенсивній основі. Промислова переробка деревини, структура випуску продукції в цілому не були орієнтовані на конкурентні умови ринкового господарювання, на формування ефективного виробництва з урахуванням діяння ринкових законів (вартості, попиту, пропозиції, конкуренції). 
З економічної та соціальної точок зору ліс та його ресури є продуктом і предметом праці, а з економічної – засобом виробництва компонентів середовища і регенеруючого впливу на навколишнє середовище, тобто ліс є товаром, має вартість. Належить до відновлюваних природних ресурсів, а тому повинен використовуватися в обсягах згідно з лісівничими принципами безперервності та невиснажливості. Продуктивність лісів України характеризується високими показниками: середній запас усіх лісів у 1996 р. склав 185 м3 (наприклад, в Індії – 216 м3/га, Румунії – 206, Угорщині – 200, США – 169, Польщі – 158, Франції – 115 м3/га); щорічний загальний приріс деревини – 36 млн. м3, щорічний середній приріст – 4 м3/га. 
Користування деревинними ресурсами в Україні в цілому має тенденцію до зменшення загальних обсягів (у 1950 р. – 16,6 млн. м3, у 1965 р. – 14,3 млн.м3, у 1996 р. – 11,4 млн.м3, у 1997 р. – 10,4 млн.м3). За умов економічної кризи пропозиція деревини у 1997 р. становила 10,4 млн.м3, а попит на неї – 9,3 млн.м 3; за прогнозом на 1998 р., при попиті 9,7 млн.м3 і пропозиції 10,4 млн.м3 має бути забезпечене повне задоволення потреби держави і громадян у деревних ресурсах (навіть з певним розбалансуванням обсягів). Звичайно, це веде до нагромадження зошитів нереалізованої ділової деревини, які щоквартально коливаються від 300 тис. до 600 тис. м3, а це, у свою чергу, впливає на обсяги лісозаготівель. 
При аналізі стану сировинної бази лісового комплексу та ефективності її використання слід також врахувати, що в Україні 51% лісів законодавче виділено до категорії захисних, в яких користування деревиною обмежене або ж повністю заборонене (наприклад, в інших країнах площа захисних лісів не перевищує 14%). Крім того, продуктивність наявних деревостанів залежно від умов і деревної породи є на 30-50% нижчою, ніж у нормальних деревостанах (за таблицями ходу росту); використання щорічного середнього приросту деревини в Україні складає лише 0,64 м3/га, тобто у середньому приріс з одиниці площі у нас використовується на 16%, а в сусідніх країнах – на 75-100%; більш як ¼ площі лісів передано у довгострокове користування агропромисловому комплексу, де через низький рівень технології лісогосподарських робіт продуктивність деревостанів є у 2 рази нижчою, ніж у лісів державного підпорядкування.