Основи фізичної культури та спортивної підготовки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основи фізичної культури та спортивної підготовки 
Вступ

 

Фізична культура виступає як необхідна частина забезпечення здорового  способу життя студентів.        Фізична культура є сферою масової самодіяльності, важливим фактором встановлення активної життєвої позиції, оскільки соціальна активність, яка розвивається на її основі, переноситься на інші сфери життєдіяльності - соціально-політичну, учбову,трудову.

Фізична культура і спорт спрямовані на розвиток головних показників окремих систем і органів людського організму (серцево-судинна, дихальна, нервова системи, системи травлення та виділення, серце, легені, нирки тощо) та розвиток рухових якостей (сили, витривалості, спритності, гнучкості).

Фізичний розвиток може бути всебічним і гармонійним, середнім, слабо вираженим, недостатнім і поганим. Оскільки фізичний розвиток - це процес, яким можна керувати, то його можна спрямовувати в певному напрямку (покращання рухових якостей, вдосконалення форми тіла, підвищення функціонального рівня окремих систем і органів тощо).

До критеріїв фізичного розвитку відноситься і будова тіла. Вона визначається розмірами, формою, пропорціями (співвідношення одних розмірів тіла до інших) та особливостями розміщення окремих частин тіла. Особливості фізичного розвитку і будови тіла значною мірою визначають його конституцію.

 

 

1. Фізична підготовка – загальна та спеціальна

 

Виховання фізичних якостей ґрунтується на постійному прагненні зробити понад можливе для себе, здивувати оточення своїми можливостями. Але для цього з часу народження треба постійно і регулярно виконувати правила правильного фізичного виховання. Основним етапом у вихованні цих якостей є освітній період в житті людини (7-25 років), протягом якої відбувається закріплення потрібного учбового матеріалу для його подальшого застосування в житті (високопродуктивній праці).

Метою фізичного виховання у ВНЗ є сприяння підготовці гармонійно розвинених, висококваліфікованих фахівців. В процесі навчання у ВНЗ по курсу фізичного виховання передбачається рішення наступних завдань : виховання у студентів високих моральних, вольових і фізичних якостей, готовності до високопродуктивної праці; збереження і зміцнення здоров'я студентів. Процес навчання організовується залежно від стану здоров'я, рівня фізичного розвитку і підготовленості студентів, їх спортивної кваліфікації, а також з урахуванням умов і характеру праці їх майбутньої професійної діяльності. Фізичне виховання у ВНЗ проводиться упродовж усього періоду навчання студентів і здійснюється в різноманітних формах, які взаємозв'язані, доповнюють один одного і є єдиним процесом фізичного виховання студентів.

Самостійні заняття сприяють кращому засвоєнню учбового матеріалу, дозволяють збільшити загальний час занять фізичними вправами, прискорюють процес фізичного вдосконалення.

Основним принципом при визначенні змісту роботи в різних учбових відділеннях являється диференційований підхід до учбово-виховного процесу.

Його суть полягає в тому, що учбовий матеріал формується для кожного учбового відділення з урахуванням підлоги, рівня фізичного розвитку, фізичної і спортивно-технічної підготовленості студентів. Програмний матеріал на навчальний рік розподіляється з урахуванням кліматичних умов і навчально-спортивної бази. Заняття організовуються по циклах, кожен з яких за своїм змістом має бути підготовчим до наступного циклу. Для проведення практичних занять по фізичному вихованню на кожному курсі створюються три учбові відділення: підготовче, спортивного вдосконалення і спеціального.

Чисельний склад кожної учбової групи в цьому відділенні повинен складати 12-15 чоловік. Студенти підготовчої медичної групи займаються окремо від студентів основної медичної групи.

Спеціальна фізична підготовка спрямована переважно на зміцнення органів і систем, підвищення їх функціональних можливостей, розвиток рухових якостей, суворо стосовно до вимог обраного виду спорту. Спеціальна фізична підготовка складається з двох видів: попередня спеціальна фізична підготовка і основна спеціальна фізична підготовка. Сучасний спорт вимагає від спортсмена досягнення дуже високого функціонального рівня, здатності переносити дуже великі тренувальні та змагальні навантаження, швидко відновлюватися після них. Для цього потрібен спеціальний фундамент, який точно відповідає вимогам обраного виду спорту і забезпечує підготовленість для ефективного виконання основної спеціальної фізичної підготовки і всього подальшого тренувального процесу. Завдання побудови спеціального фундаменту: зміцнення організму відповідно до особливостей обраного виду спорту, розвиток в цьому напрямку органів і систем, у тому числі «підтягування відстаючих» функцій; налагодження досконалої координації у функціональній діяльності організму спортсмена; закріплення і економізація техніки рухів; вдосконалення інших компонентів підготовленості відповідно бажаної моделі.

Для вирішення цих завдань вибирають тренувальну роботу, строго відповідну характерним особливостям обраного виду спорту. Цього порушувати не можна.

Обсяг тренування не може бути однаковим у різних видах спорту. Але й дуже великі відмінності в обсязі тренування, наприклад, спринтерів, стрибунів, гімнастів, з одного боку і бігунів на довгі дистанції, лижників - гонщиків, велосипедистів, з іншого, не повинно бути. Значне збільшення тривалості безперервного повторення вправ, обраного виду спорту та спеціальних вправ - дуже перспективний шлях. У видах спорту, що вимагають витривалості до тривалої роботи, обсяг вже зараз досягає в щоденній тренуванні 2 -4 години безперервного виконання вправ щодня. У ациклічних видах спорту також може бути велика кількість повторень - 100-200 і більше в одному тренувальному дні. Для збільшення числа повторень можна використовувати полегшені умови виконання вправ (зменшений вага снаряда, зниження висоти перешкоди і трампліни для стрибків та інших). Інтервали між повтореннями необхідно зводити до мінімуму. Для зміцнення спеціального фундаменту крім тренування у своєму виді спорту дуже потрібні і спеціальні вправи. Ефективність вельми висока. Наприклад, багатьом спортсменам потрібна стрибучість. Для цього застосовують вправи, спрямовані в першу чергу на розвиток швидкісно-силових якостей. Такі вправи виконуються безперервно і як можна довше з зусиллями 80 - 90% від максимального. Приклад тому - стрибки на одній нозі на відрізку 400 м, а потім після 5-хвилинного відпочинку те ж на іншій нозі, після невеликого відпочинку знову 400м, але вже стрибковими кроками. Подібні вправи (спочатку з меншим навантаженням, а через два тижні з більшої) на перших порах включаються до заняття 3 рази на тиждень. В останній місяць підготовчого періоду їх можна виконувати щодня. М'язи ніг стануть пружними і сильними, а зв'язки - міцними і еластичними. Основна спеціальна фізична підготовка здійснюється в одних видах спорту (наприклад, у стрибках: легкоатлетичних, у воду, на лижах, в метаннях) більшою мірою в кінці підготовчого періоду і в першій частині змагального, в інших видах спорту, де потрібна витривалість до тривалої роботи , - протягом усього змагального періоду.

 

2. Фізичні якості: сила, витривалість, швидкість, спритність, гнучкість. Вікові зміни в рівні їх природного розвитку. Взаємозв’язок між фізичними якостями при їх комплексному розвитку

 

Фізичні якості — це розвинуті у процесі виховання і цілеспрямованої підготовки рухові задатки людини, які визначають її можливості успішно виконувати певну рухову діяльність.

Під силою слід розуміти здатність людини долати за рахунок м'язових зусиль (скорочень) зовнішній опір або протидіяти зовнішнім силам. Сила - одне з найважливіших фізичних якостей в абсолютній більшості видів спорту, тому її розвитку спортсмени приділяють виключно багато уваги.

У процесі виконання спортивних або професійних прийомів пов'язаних з підніманням, опусканням, утримання важких вантажів, м'язи, долаючи опір, скорочуються і коротшають. Скорочення м'яза при постійному напруженні або зовнішньої навантаженні називається ізотонічним. Цей режим має місце у силових вправах (штанга, гирі, гантелі). Режим роботи м'язів на тренажерах, де задається швидкість переміщення ланок тіла називається ізокінетическим (плавання, веслування). Якщо зусилля спортсмена рухом не супроводжується і виробляється без зміни довжини м'язів, то в цьому випадку говорять про статичному режимі. Така сила називається статичною. Між силою, і швидкістю скорочення м'язів існує обернено пропорційна залежність.

Швидкість - це здатність людини в певних специфічних умовах миттєво реагувати з високою швидкістю рухів на той чи інший подразник, виконуваних при відсутності значного зовнішнього опору, складної координації роботи м'язів в мінімальний для даних умов відрізок часу і не вимагають великих енерговитрат. Фізіологічний механізм прояву швидкості представляється як багатофункціональне властивість, залежне від стану нервової системи і її рухової сфери периферичного нервово-м'язового апарату. Показник, що характеризує швидкість (швидкодія) як якість, визначається часом одиночного руху, часом рухової реакції (реагування на сигнал) і частотою однакових рухів в одиницю часу називається темпом. Розрізняють декілька елементарних і комплексних форм прояву швидкості:

Швидкість простої і складної рухової реакції;

Швидкість одиночного руху (темп руху);

Швидкість складного (багаторівневого руху пов'язаного зі зміною положення тіла, наприклад у баскетболі, плаванні, бігу і т.д.);

Витривалість - найважливіше фізична якість, що виявляється в професійній, спортивній практиці (у тій чи іншій мірі в кожному виді спорту) та повсякденному житті. Вона відображає загальний рівень працездатності людини. У теорії фізичного виховання під витривалістю розуміють здатність людини значний час виконувати роботу без зниження потужності навантаження її інтенсивності або як здатність організму протистояти втомі. Витривалість - багатофункціональне властивість людського організму і інтегрує в собі велику кількість процесів, що відбуваються на різних рівнях: від клітинного до цілісного організму. Витривалість як якість проявляється у двох основних формах:

в тривалості роботи без ознак втоми на даному рівні потужності;

швидкістю зниження працездатності при настанні стомлення.

На практиці розрізняють кілька видів витривалості: загальну і спеціальну. Під загальною витривалістю розуміють сукупність функціональних можливостей організму, що визначають його здатність до тривалого виконання з високою ефективністю роботи помірної інтенсивності. Основним показником витривалості є максимальне споживання кисню л/хв. З віком і підвищенням кваліфікації підвищується. Засобами розвитку загальної витривалості є вправи, що дозволяють досягти максимальних величин серцевої і дихальної продуктивності і утримувати високий рівень.

Під силовий витривалістю розуміють здатність долати заданий силова напруга протягом певного часу. Залежно від режиму роботи м'язів можна виділити статичну і динамічну силову витривалість. Статична силова витривалість, випливає з назви, характеризується граничним часом збереження певних м'язових зусиль (певна робоча поза.) Загальні силова витривалість зазвичай визначається числом повторень будь-якого вправи. З віком силова витривалість до статичних і динамічних силовим зусиллям зростає.

У професійній фізичній підготовці і спорті гнучкість необхідна для виконання рухів з великою і граничної амплітудою. Недостатня рухливість у суглобах може обмежувати прояв таких фізичних якостей як сила, швидкість реакції і швидкості рухів, витривалості, збільшуючи при цьому енерговитрати і, знижуючи економічність роботи організму, і часто призводить до серйозних травм м'язів і зв'язок. Сам термін "гнучкість" зазвичай використовується для інтегральної оцінки рухливості ланок тіла, тобто цим терміном користуються в тих випадках, коли мова йде про рухливості в суглобі всього тіла. Якщо ж оцінюється амплітуда рухів в окремих суглобах, то прийнято говори про "рухливості" в них. Розрізняють дві форми прояву гнучкості:

активну, що характеризується величиною амплітуди рухів при самостійному виконанні вправ завдяки власним м'язовим зусиллям;

пасивну, що характеризується максимальною величиною амплітуди русі, що досягається вплив зовнішніх сил, наприклад, за допомогою партнера, або обтяження і т.п.

Спритність це складна якість, що характеризується хорошою координацією і високою точністю рухів. Спритність - це здатність швидко опановувати складними рухам швидко і перебудовувати рухову діяльність відповідно до вимог мінливої обстановки. Спритність, певною мірою, якість вроджене, проте в процесі тренування її значною мірою можна вдосконалювати. Критеріями спритності є:

координаційна складність рухового завдання;

точність виконання (тимчасова, просторова, силова) завдання;

час, необхідний для оволодіння належним рівнем точності, або мінімальний час від моменту зміни обстановки до початку відповідного руху.

До 10-11-річного віку величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків майже не відрізняються. Починаючи з 12 років, м'язова сила у дівчат зростає повільніше, ніж у хлопців. При цьому достовірних розбіжностей у показниках сили м'язів ніг у дівчаток і хлопчиків одного віку немає, а сила м'язів рук і тулуба у всіх вікових періодах (після 6 років) у хлопців більша.

Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. У 10-11 річному віці відносна сила досягає високих показників, які, особливо у дівчат, близькі до показників дорослих жінок. У 12-13 років вона стабілізується або навіть знижується внаслідок бурхливого розвитку тотальних розмірів і маси тіла. Повторне зростання темпів розвитку відносної сили припадає на період від 15 до 17 років.Найвищі темпи приросту швидкісно-силових можливостей спостерігаються У дівчат від 10 до 11, а у хлопців від 10 до 11 та від 13 до 15 років.Контроль силових можливостей та деякі особливості методики їх вдосконалення у школярів. Величезний вплив на динаміку та рівень розвитку силових показників у дітей та підлітків має руховий режим і спеціально спрямована робота з виховання фізичних якостей і, насамперед, сили. Такі заняття суттєво впливають на біохімічні, морфологічні та фізіологічні процеси в організмі, забезпечуючи умови Для його якісного розвитку. Перш ніж здійснювати силову підготовку учнів,потрібно виміряти рівень розвитку сили. Коли визначено вихідний рівень, тоді можна правильно поставити завдання, підібрати відповідні засоби та методи.

Головним фактором впливу на розвиток фізичних якостей є фізичне навантаження, яке одержує людина при виконанні фізичних вправ.

Судити про величину фізичного навантаження можна і за показниками частоти та глибини дихання, хвилинного та ударного об'ємів серця, кров'яного тиску тощо. Певну інформацію в цьому зв'язку для вчителя можуть також дати такі показники як інтенсивність потовиділення, ступінь почервоніння, блідість, погіршення координації рухів. Всі названі показники відображають внутрішнє навантаження. До зовнішньої сторони навантаження належать його обсяг та інтенсивність. Інтенсивність навантаження — це кількість виконаної роботи за одиницю часу. Вона характеризує силу впливу конкретної вправи на організм.

Обсяг навантаження визначається тривалістю роботи та загальною кількістю вправ, виконаних на занятті: наприклад, в силовому тренуванні обсяг навантажень визначається кількість повторень та загальною масою піднятого вантажу; в спортивних іграх та поєдинках — часом рухової активності.