Атлетична гімнастика

Атлетична гімнастика

Заняття атлетичною гімнастикою  викликають виражені морфофункціональні зміни (переважно нервово-м'язового  апарата): гіпертрофію м'язових волокон  і збільшення фізіологічного поперечника  м'язів; ріст м'язової маси, сили і силової  витривалості. Ці зміни зв'язані в основному з тривалим збільшенням кровотока в працюючих м'язових групах у результаті багаторазового повторення вправ, що поліпшує трофіку (харчування) м'язової тканини. Необхідно підкреслити, що ці зміни не сприяють підвищенню резервних можливостей апарата кровообігу і - аеробної продуктивності організму. Більш того, у результаті значного приросту м'язової маси погіршуються відносні показники найважливіших функціональних систем -і життєвий індекс (ЖЕЛ на 1 кг маси тіла) і максимальне споживання кисню (МПК на 1 кг). Крім того, збільшення м'язової маси супроводжується ростом жирового компонента, збільшенням змісту холестерину в крові і підвищенням артеріального тиску, що створює сприятливі умови для формування основних факторів ризику серцево-судинних захворювань.

При спостереженні за 30-літніми чоловіками, протягом двох років займаючихся атлетичною гімнастикою, було відзначене підвищення артеріального  тиску в середньому з 121/70 до 130/78 мм рт. ст. (а в 30 % з них--ді 140/80 мм рт.ст.), зниження життєвого індексу (у результаті збільшення маси тіла) з 72 до 67 мол/кг, збільшення ЧСС у спокої з 71 до 74 уд/хв (Ю. М. Данько, 1974). При виконанні функціональної навантажувальної проби кількість атипічних реакцій на навантаження збільшилося від 2 до 16 (з 30 обстежених), час відновлення пульсу -і від 2,9 до 3,7 хв. За даними електрокардіографічного дослідження, виявлена перенапруга міокарда в 12 % що займаються.

Крім збільшення м'язової маси, цим негативним змінам сприяють також велика нервова напруга і затримка подиху при натуживании. При цьому різко підвищується внутрігрудний тиск, зменшується приплив крові до серця, його розміри й ударний обсяг; у результаті знижується міокардіальний ліжечок і розвивається короткочасна ішемія міокарда. При тривалих перевантаженнях, що нерідко мають місце в атлетичній гімнастиці, зазначені зміни можуть придбати необоротний характер (особливо в людей старше 40 років). От чому нарощування м'язової маси не повинне бути самоціллю.

Атлетичні вправи можна  рекомендувати як засіб загального фізичного розвитку для молодих здорових чоловіків -і в сполученні з вправами, що сприяють підвищенню аеробних можливостей і загальної витривалості. Так, наприклад, при сполученні вправ з обтяженнями зі спортивними іграми відзначене підвищення фізичної працездатності по тесту PWC170 з 1106 до 1208 кгм/хв, а з біговим тренуванням -і до 1407 кгм/хв, тоді як при заняттях "чистим" атлетизмом такого ефекту не спостерігалося (А.Н. Мамытов, 1981). При сполученні силових вправ із плаванням і бігцем (4 рази в тиждень -і атлетична гімнастика і 2 рази -і тренування на витривалість) поряд з вираженим збільшенням сили і силової витривалості відзначене збільшення показників тесту PWC170 з 1100 до 1300 кгм/хв і МПК із 49,2 до 53,2 мол/кг.

Необхідно також врахувати, що силові вправи супроводжуються великими перепадами артеріального тиску, зв'язаними з затримкою подиху і натуживанням. Під час натуживання в результаті зниження припливу крові до серця і серцевого викиду різко падає систолічне і підвищується діастолічний тиск. Відразу ж після закінчення вправ -і внаслідок активного кровонаповнення желудочков серця тиск піднімається до 180 мм рт. ст. і більш, а діастолічне різко падає.

Ці негативні зміни  можуть бути в значній мірі нейтралізовані при зміні методики тренування (робота з обтяженнями не більш 50 % від максимальної ваги і підйом снаряда у фазі вдиху), що автоматично виключає затримку подиху і натуживання. Дана методика запропонована фахівцями Болгарії, де атлетична гімнастика широко застосовується в оздоровчих цілях.

Необхідно критично віднестися до доцільності її використання обличчями  середнього і літнього віку (з огляду на вікові зміни - серцево-судинної системи  і негативний вплив на фактори  ризику). Заняття атлетичною гімнастикою, як уже відзначалося, можуть бути рекомендовані здоровим молодим людям за умови оптимізації тренувального процесу і сполучення атлетичних вправ із тренуванням на витривалість (біг і ін.). Люди більш зрілого віку можуть використовувати лише окремі вправи атлетичного комплексу, спрямовані на зміцнення основних м'язових груп (м'язів плечового пояса, спини, черевного преса й ін., як доповнення після тренування на витривалість у циклічних вправах.

В умовах сучасного світу  з появою пристроїв, що полегшують трудову  діяльність (комп'ютер, технічне обладнання) різко скоротилася рухова активність людей в порівнянні з попередніми десятиліттями. Це, в кінцевому підсумку, призводить до зниження функціональних можливостей людини, а також до різного роду захворювань. Сьогодні чисто фізична праця не відіграє суттєвої ролі, його замінює розумову. Інтелектуальний працю різко знижує працездатність організму.

Але і фізична праця, характеризуючись підвищеним фізичним навантаженням, може в деяких випадках розглядатися з негативного боку.

Взагалі, брак необхідних людині енерговитрат призводить до неузгодженості діяльності окремих систем (м'язової, кісткової, дихальної, серцево-судинної) і організму в цілому з навколишнім середовищем, а також до зниження імунітету і погіршення обміну речовин.

У той же час шкідливі і перевантаження. Тому і при розумовому, і при фізичній праці необхідно  займатися оздоровчою фізичною культурою, зміцнювати організм.

Фізична культура робить оздоровчий і профілактичний ефект, що є надзвичайно важливим, так  як на сьогоднішній день число людей з різними захворюваннями постійно зростає.

Фізична культура повинна  входити в життя людини з раннього віку і не залишати її до старості. При  цьому дуже важливим є момент вибору ступеня навантажень на організм, тут потрібен індивідуальний підхід. Адже надмірні навантаження на організм людини як здорового, так і з яким-небудь захворюванням, можуть завдати йому шкоди.

Таким чином, фізична  культура, першорядним завданням  якої є збереження і зміцнення  здоров'я, повинна бути невід'ємною частиною життя кожної людини.

Класифікація основних форм діяльності людини.

Характер і організація  трудової діяльності людини впливають  на зміну функціонального стану  організму людини. Різноманітні форми  трудової діяльності діляться на фізичну  і розумову працю.

Фізична праця характеризується в першу чергу підвищеним навантаженням  на опорно-руховий апарат і його функціональні системи (серцево-судинну, нервово-м'язову, дихальну і ін), що забезпечують його діяльність. Фізична праця, розвиваючи м'язову систему і стимулюючи обмінні процеси, в той же час має ряд негативних наслідків. Перш за все це соціальна неефективність фізичної праці, пов'язана з низькою його продуктивністю, необхідністю високої напруги фізичних сил і потребою в тривалому - до 50% робочого часу - відпочинок.

Форми праці, що вимагають  значною м'язової активності, мають  місце за відсутності механізації  і характеризуються підвищеними  енергетичними витратами. В умовах механізованого виробництва спостерігається  зменшення обсягу м'язової діяльності. При цьому знижується збудливість аналізаторів, розсіюється увага, знижується швидкість реакцій і швидко настає втома.

Але в сучасному світі  чисто фізична праця не відіграє суттєвої ролі. Існують форми праці, пов'язані з автоматичним виробництвом, дистанційним керуванням, що вимагають мінімальних фізичних навантажень. Крім того, сьогодні широко поширюється інтелектуальну працю.

Розумова праця вимагає  від людини напруження сенсорного апарату, уваги, пам'яті, активізації процесів мислення. Для даного виду праці характерна гіпокінезія, тобто значне зниження рухової активності людини, що приводить до погіршення реактивності організму і підвищенню емоційної напруги. Гіпокінезія є однією з умов формування серцево-судинної патології в осіб розумової праці. Тривала розумова навантаження пригнічує вплив на психічну діяльність.

Висока працездатність і життєдіяльність організму  підтримується раціональним чергуванням  періодів роботи і відпочинку, до якого  мають входити заняття фізичною культурою.

Фізична культура: оздоровчий і профілактичний ефект.

Оздоровчий і профілактичний ефект фізичної культури нерозривно пов'язаний з підвищеною фізичною активністю, посиленням функцій опорно-рухового апарату, активізацією обміну речовин. Вчення Р. Могендовіча про моторно-вісцеральних рефлексах показало взаємозв'язок діяльності рухового апарату, скелетних м'язів і вегетативних органів.

В результаті недостатньої рухової активності в організмі  людини порушуються нервово-рефлекторні  зв'язку, закладені природою і закріплені в процесі важкої фізичної праці, що призводить до розладу регуляції діяльності серцево-судинної та інших систем, порушення обміну речовин і розвитку дегенеративних захворювань (атеросклероз та ін.)

Для нормального функціонування людського організму і збереження здоров'я необхідна певна "доза» рухової активності. У зв'язку з цим виникає питання про так звану звичної рухової активності, тобто діяльності, що виконується в процесі повсякденного професійної праці і в побуті. Найбільш адекватним виразом кількості виробленої м'язової роботи є величина енерговитрат. Мінімальна величина добових енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, складає 12 - 16 МДж (залежно від віку, підлоги і маси тіла), що відповідає 2880 - 3840 ккал. З них на м'язову діяльність повинно витрачатися не менше 5 - 9 МДж (1200 - 1900 ккал); інші енерговитрати підтримують життєдіяльність організму в стані спокою, нормальну діяльність систем дихання і кровообігу, опірність організму.

В економічно розвинених країнах за останні 100 років питома вага м'язової роботи як генератора енергії, використовуваної людиною, скоротився майже в 200 разів, що привело до зниження енерговитрат на м'язову діяльність в середньому до 3,5 МДж. Дефіцит енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, склав, таким чином, 2 - 3 МДж (500 - 750 ккал) на добу. Інтенсивність праці в умовах сучасного виробництва не перевищує 2 - 3 ккал/хв, що в 3 рази нижче порогової величини (7,5 ккал/хв), що забезпечує оздоровчий і профілактичний ефект. У зв'язку з цим для компенсації недоліку енерговитрат в процесі трудової діяльності сучасній людині необхідно виконувати фізичні вправи з витратою енергії не менше 350 - 500 ккал на добу (або 2000 - 3000 ккал в тиждень).

За даними Беккера, в  даний час тільки 20% населення економічно розвинених країн займаються достатньо інтенсивним фізичним тренуванням, що забезпечує необхідний мінімум енерговитрат, у інших 80% добова витрата енергії значно нижче рівня, необхідного для підтримки стабільного здоров'я.

Різке обмеження рухової активності в останні десятиліття привело до зниження функціональних можливостей людей середнього віку, тому так важливі заняття фізичною культури з раннього віку і в підлітковий період.

Таким чином, у більшої  частини сучасного населення економічно розвинених країн виникла реальна небезпека розвитку гіпокінезії, тобто значного зниження рухової активності людини, що приводить до погіршення реактивності організму і підвищенню емоційної напруги. Синдром, або гіпокінетичній хвороба, представляє собою комплекс функціональних і органічних змін і хворобливих симптомів, що розвиваються в результаті неузгодженості діяльності окремих систем і організмів у цілому із зовнішнім середовищем. В основі патогенезу цього стану лежать порушення енергетичного і пластичного обміну (перш за все в м'язовій системі).

Механізм захисної дії інтенсивних  фізичних вправ закладений в генетичному  коді людського організму. Скелетні м'язи в середньому становить 40% маси тіла (у чоловіків), генетично запрограмовані природою на важку фізичну роботу. «Рухова активність належить числа основних факторів, що визначають рівень обмінних процесів організму і стан його кісткової і м'язової серцево-судинної систем », - писав академік В. В. Парін (1969). М'язи людини є потужним генератором енергії. Вони посилають сильний потік нервових імпульсів для підтримки оптимального тонусу ЦНС, полегшують рух венозної крові по судинах до серця ( «м'язовий насос»), створюють необхідне напругу для нормального функціонування рухового апарату. Згідно «Енергетичному правилу скелетних м'язів» І. А. Аршавського, енергетичний потенціал організму і функціональний стан всіх органів і систем залежить від характеру діяльності скелетних м'язів. Чим інтенсивніше рухова активність в межах оптимальної зони, тим повніше реалізується генетична програма і збільшується енергетичний потенціал, функціональні ресурси організмів і тривалість життя.

Розрізняють загальний і спеціальний  ефекти фізичних вправ, а також є  їх опосередкований вплив на фактори  ризику.

Загальний ефект фізичної тренування полягає у витраті енергії, прямо пропорційно тривалості і інтенсивності м'язової діяльності, що дозволяє компенсувати дефіцит енерговитрат. Велике значення має також підвищення стійкості організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища: стресових ситуацій, високих і низьких температур, радіації, травм і д.р. У результаті підвищення не специфічного імунітету підвищується і стійкість до простудних захворювань.

Спеціальний ефект оздоровчої тренування пов'язаний з підвищенням функціональних можливостей серцево-судинної системи. Він полягає в економізації роботи серця в стані спокою і підвищення резервних можливостей апарату кровообігу при м'язовій діяльності. Один з найважливіших ефектів фізичного тренування - уражень частоти серцевих скорочень (ЧСС) у спокої (брадикардія) як прояви економізації серцевої діяльності і нижчої потреби міокарда в кисні. Збільшення тривалості фази діастоли (розслаблення) забезпечує більший кровотік і краще постачання серцевого м'яза киснем. У осіб з брадикардією випадки захворювання ІХС (ішемічна хвороба серця) значно рідше, ніж у людей з частим пульсом.

З ростом рівня тренованості потреба  міокарда в кисні знижується як в  стані спокою, так і при субмаксимальних  навантаженнях, що свідчить про економізацію серцевої діяльності. Ця обставина є фізіологічним обгрунтуванням необхідності адекватного фізичного тренування для хворих на ІХС, так, в міру зростання тренованості і зниження потреби міокарда в кисні підвищується рівень порогового навантаження, яку випробуваний може виконати без загрози ішемії міокарда і нападу стенокардії (грудна жаба - найбільш поширена форма ІХС, що характеризується приступами стискаючих загрудних болів). Найбільш виражено підвищення резервних можливостей апарату кровообігу при напруженій м'язовій діяльності: збільшення максимальної частоти серцевих скорочень, систолічного і хвилинного об'єму крові, артерио-венозної різниці по кисню, зниження загального периферичного судинного опору (ОПСС), що полегшує механічну роботу серця і збільшує його продуктивність.