Загальне поняття фінансового посередництва

Загальне поняття фінансового посередництва 

На фінансовому ринку здійснює свою діяльність велика кількість посередників, які за визначну плату надають різні види фінансових послуг. Ці послуги пов'язані з емісією і обігом на вторинному ринку фінансових активів. На первинному ринку посередники сприяють інвестуванню коштів у різні галузі економіки та залученню коштів для забезпечення потреб державного бюджету. На вторинному ринку фінансові посередники забезпечують стабільне функціонування ринку, а також задовольняють інтереси юридичних та фізичних осіб щодо інвестування коштів у фінансові активи та вилучення їх з процесу інвестування. При цьому посередники надають інформаційні, консультаційні, управлінські послуги.

Фінансові посередники — це фінансові установи (фінансові структури), до яких відносять банківську систему та небанківські фінансові інститути. Згідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», фінансовою установою є юридична особа, що відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг і яка внесена до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом. До фінансових установ відносять банки, кредитні союзи, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, винятковим видом діяльності яких є надання фінансових послуг [2].

Фінансові посередники практично створюють нові фінансові активи. Вони мають можливість діставати прибуток за рахунок економії, що обумовлена збільшенням масштабу операцій, проводячи аналіз кредитоспроможності потенційних кредиторів, розробку порядку надання позик і розрахунків по них, рівномірно розподіляючи ризики. Вони таким чином допомагають приватним особам, що мають заощадження, диференціювати їх, тобто вкладати капітал у різні підприємства.

Переміщення капіталу від тих, хто має заощадження, до тих, кому вони необхідні, може здійснюватися трьома різними способами.

Безпосереднє переміщення грошей і цінних паперів відбувається, якщо компанія продає свої акції або облігації власникам коштів без посередництва будь-яких фінансових інститутів. Компанія продає свої акції й облігації інвестиційному фонду, який, у свою чергу, продає ці ж цінні папери компаніям і особам, що мають заощадження. Фонд ризикує, тому що може не перепродати їх тим, хто має заощадження, навіть за ту суму, за яку цінні папери були придбані. Коли нові цінні папери розміщені, і компанія одержує свій дохід від їхнього продажу, то ця операція є операцією на первинному ринку. Хоча цінні папери продаються два рази, реально цей процес є однією операцією на первинному ринку цінних паперів з інвестиційним фондом (банком, компанією) у ролі андеррайтера, що сприяє руху (трансферу) капіталу від тих, хто має заощадження, до підприємств.

Інвестиційний банкірський будинок — об'єднання, що гарантує розміщення цінних паперів і розподіляє нові цінні папери, що рекомендуються для інвестицій, а також сприяє фінансуванню компаній (підприємств).

Андеррайтинг — розміщення (підписка, продаж) цінних паперів торговцем цінними паперами за дорученням, від імені та за рахунок емітента.

У разі публічного розміщення цінних паперів андеррайтер може брати на себе зобов'язання (за домовленістю з емітентом) щодо гарантування продажу всіх цінних паперів емітента, що підлягають розміщенню, або їх частини. Якщо випуск цінних паперів публічно розміщується не в повному обсязі, андеррайтер може здійснити повний або частковий викуп нереалізованих цінних паперів за визначеною в договорі фіксованою ціною на засадах комерційного представництва відповідно до взятих на себе зобов'язань [6].

Спочатку посередник купує кошти в тих, хто має заощадження, в обмін на свої власні цінні папери, а потім використовує ці кошти для придбання і збереження цінних паперів компанії. Наприклад, той, хто має заощадження, може дати банку визначену суму, одержуючи замість того від нього депозитний сертифікат, а потім банк може позичити гроші якої-небудь маленької компанії у виді позики під нерухомість. Таким чином, фінансові посередники засновують нові форми капіталу (в даному випадку — депозитні сертифікати), які надійні і ліквідні. Це якісні цінні папери, що зберігаються у більшості осіб нарівні із заощадженнями. Наявність фінансових посередників значно збільшує ефективність ринків короткострокового і довгострокового позикового капіталу.

На високорозвинених ефективних ринках фінансові посередники допомагають інвесторам у прийнятті зважених та оперативних рішень щодо інвестування коштів у фінансові активи і забезпечують реалізацію цих рішень. На таких ринках посередники здійснюють не тільки оперативне інвестування, а й оперативне вилучення коштів інвесторами, підтримуючи тим самим ліквідність ринку. Саме фінансові посередники дають інвесторам змогу в будь-який час вилучити кошти і (в разі потреби) знову інвестувати їх на більш вигідних умовах.

В Україні фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності. При обслуговуванні учасників ринку одні фінансові посередники надають лише окремий вид послуг, який і визначає їх роль на ринку, а інші — широкий спектр фінансових послуг. До спеціалізованих фінансових інститутів, які займаються переважно одним видом діяльності, належать інвестиційні, лізингові, страхові компанії, брокерські та агентські фірми та ін. До фінансових посередників, що надають широкий спектр фінансових послуг, належать комерційні банки, які, крім основних банківських послуг щодо залучення коштів та розміщення їх на ринку кредитів, здійснюють велику кількість операцій від імені та за рахунок клієнтів як на ринку позикових капіталів, так і на фондовому і валютному ринках.

 Банківська система ринку фінансових послуг в Україні

Сучасна банківська система України складається з Національного банку України й інших банків, що створені і діють на території України відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» [4]. Національний банк України є Національним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, задача, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим законом та іншими законами України.

У систему Національного банку входять центральний апарат, філії (територіальні керування), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Задача і функції філій Національного банку визначається Положенням, що затверджується Правлінням Національного банку. Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національної, так і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України. Відповідно до закону України «Про банки і банківську діяльність», банк — це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати в сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Основними операціями комерційних банків є:

•            приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

•  розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

•            операції з валютними цінностями;

•            емісія власних цінних паперів;

•            організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

•            здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

• надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб які передбачають їх виконання у грошовій формі;

• придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

•   лізинг;

• послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів

• випуск, купівля, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

 •   надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки також мають право здійснювати інвестиції у статутні фонди та акції інших юридичних осіб; довірче управління коштами та цінними паперами за договорами з юридичними та фізичними особами; депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів.

На території України залучення та розміщення грошових коштів, а також розрахункове та касове обслуговування можуть здійснювати лише банківські установи. Проте банки не можуть здійснювати діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі та страхування, крім виконання функцій страхового посередника. Виключенням є реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет.

Усі комерційні банки мають тримати обов'язкові резерви в Національному банку. При нестачі коштів для здійснення кредитних операцій і виконання взятих на себе зобов'язань банки можуть одержувати позички у Національному банку.

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку.

Державний банк — це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Державний банк створюється за рішенням Кабінету Міністрів України,при цьому в Державному бюджеті України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), що їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи керування державного банку.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості, діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки.

Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі в капіталі банку (паю) має право одного голосу. Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю. Банки мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.

Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено законом або договором.

Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані.

Універсальні банки виконують практично всі банківські операції, не спеціалізуючись на окремих їх видах. Банк одержує статус спеціалізованого банку у випадку, якщо більш 50 % його активів є активами одного типу. Спеціалізовані банки, на відміну від універсальних, функціонують на вузьких секторах грошового ринку і займаються вузьким колом банківських операцій, де потрібні особливі технічні прийоми і спеціальні знання. Тому ця діяльність для універсальних банків виявляється невигідною, вони залишають відповідні піші на грошовому ринку для спеціалізованих банків.

Банк самостійно визначає напрямки своєї діяльності і спеціалізацію за видах операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи і нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій. Спеціалізованим банкам, за винятком ощадного, забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.

За спеціалізацією банки можуть бути:

 ощадні — залучають кошти інвесторів у вигляді депозитів та надають позики під заставу нерухомості. Ці банки одержують статус спеціалізованого ощадного банку у випадку, якщо більш 50 % його пасивів є внесками фізичних осіб. Ощадну справу в Україні здійснюють Ощадний банк України та інші банки. Ощадний банк відповідає за ефективну організацію ощадної справи в державі, забезпечує впровадження прогресивних форм розрахунково-кредитного та касового обслуговування населення, проводить його кредитування, здійснює валютне обслуговування резидентів і нерезидентів України, проводить операції з цінними паперами;

іпотечні — займаються довгостроковим кредитуванням житлового будівництва під заставу земельних ділянок (іпотеки), іншими довгостроковими позичками під заставу нерухомості. Іпотека надає банку право переважного задоволення його вимог до боржника в межах вартості зареєстрованої застави. У випадку неплатоспроможності боржника задоволення вимог кредитора здійснюється з виторгу від реалізованого майна. Ресурсами іпотечного банку є власні нагромадження й іпотечні облігації — довгострокові цінні папери, що випускаються під забезпечення нерухомим майном і приносять постійний відсоток;