Вплив державного боргу на економіку і його удосконалення

Відповідно до Бюджетної класифікації України державний борг класифікується за типом кредитора (мова йде про категорію кредитора або власника боргових зобов’язань) та за типом боргового зобов'язання (відповідно до засобів, що використовуються для фінансування бюджетного дефіциту).

Окрім цього, в Україні борг класифікується у фінансовій та статистичній звітності на: державний прямий (внутрішній і зовнішній) та державний гарантований (внутрішній і зовнішній).

За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.

Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

Розрізняють:

а) державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку;

б) державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що роз­міщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватись лише з метою фінансування дефіциту державного бюджету, підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів, на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку.

Державна гарантія - зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим ніж Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути випуск (емісія) державних цінних паперів, укладення угод про позику та гарантійних угод, інші способи, передбачені законодавством України. При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року), середньостроковий (від одного до п'яти років), довгостроковий (від п'яти років і більше). [6, c. 85]

Отже, основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

2. Державний борг України
1. Етапи формування державного боргу України

Формування та нагромадження внутрішнього та зовнішнього державного боргу є органічною складовою функціонування економік переважної більшості країн світу, потужним важелем макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії. На жаль, в Україні в ході трансформаційних процесів формування державного боргу відбувалося значною мірою хаотично, під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що наклало свій відбиток на його структуру та обсяги.

Лише в останні роки в Україні розпочалося формування послідовної та виваженої довгострокової державної боргової політики, яку ще належить відповідним чином «вбудувати» у систему інструментів економічної стратегії держави. З нашої точки зору, пропоноване дослідження особливостей та пріоритетів боргової політики України сприятиме реалізації цього завдання.

Формування державного боргу в Україні почалося з моменту її незалежності. Його можна умовно поділити на 7 етапів.

Перший етап (1991-1994 рр.) – утворення державного боргу. Цей період характеризувався утворенням і нагромадженням боргу: залучали прямі кредити НБУ, надавали урядові гарантії щодо іноземних кредитів українським підприємствам, урегульовували боргові взаємовідносини з Російською Федерацією [18, с. 194]. Так, на момент розпаду Радянського Союзу Російська Федерація взяла на себе відповідальність за всі його борги, тобто Україна не мала зовнішніх зобов’язань.

Другий етап (1995-1996 рр.) – період зовнішніх гарантій. Державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій економічного розвитку – Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (СБ) та Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), – приєднання до яких відбулося у 1992 році. Відносно низька вартість запозичень та велике значення їхніх оцінок та дій для інших потенційних кредиторів та інвесторів спонукали на даному етапі до тісної співпраці України з цими установами на загальноприйнятих принципах міжнародного права. Даний етап характеризувався врегулюванням заборгованості України за енергоносії, а також випуском облігацій внутрішніх державних позик та поступовим заміщенням цими облігаціями прямих кредитів Національного банку. В цей час відбулися певні позитивні зрушення в управлінні боргом та визначилася політика України в області запозичень. Негативним моментом у борговій політиці залишалося нераціональне використання запозичених коштів, які переважно спрямовувалися на споживання.

Третій етап (1997 – перша половина 1998 р.) – характеризувався активним урядовим позичанням як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу, на який Україна вийшла лише в 1997 р. У 1997 році, коли Україною вперше було здійснено емісію єврооблігацій, існувала низка впливових рейтингових агентств: у Сполучених Штатах – Fitch Investor Services і Duff & Phelps Credit Rating Co., у Європі (Великобританії) – ІВСА і в Японії – Nippon Investor Service. Міністерством фінансів України було укладено угоди про отримання кредитного рейтингу всіх зазначених агентств. Скорочення внутрішніх ресурсів розвитку ринку ОВДП при зростаючих потребах щодо його обслуговування призвело до необхідності відкриття даного сегмента для зовнішніх інвесторів. З серпня 1996 р. нерезиденти отримали дозвіл на здійснення операцій з державними облігаціями через уповноважені українські банки. У результаті відкриття ринку боргових зобов’язань для іноземних інвесторів протягом другого етапу до державного бюджету було залучено 3,03 млрд грн. Збільшенню привабливості державних облігацій сприяло введення Національним банком валютного коридору, що забезпечило хеджування1 валютних ризиків нерезидентів і збереження дохідності цінних паперів у валютному еквіваленті. Протягом 1997 р. Україною було отримано 610 млн дол. від міжнародних фінансових організацій на покриття бюджетного дефіциту та реалізацію державних програм. Загальна заборгованість перед цими організаціями склала 3,6 млрд дол. Для поліпшення умов запозичення коштів у доларах США у квітні 1998 року було укладено угоду з американським рейтинговим агентством Duff & Phelps Credit Rating Co. («DCR»), яке мало велику розгалужену мережу по всьому світі і як відмінність від зазначених агентств – дуже міцні позиції у Латинській Америці. DCR визначило міжнародний кредитний рейтинг України як «ВВ-» [21].

Четвертий етап (друга половина 1998-2000 рр.) – період реструктуризації боргових зобов’язань після боргової кризи 1998 р. У цей період в Україні простежувалися значні розриви платіжного балансу та низькі валютні резерви. Також вперше було здійснено низку операцій щодо реструктуризації внутрішнього та зовнішнього державного боргу – через заміну облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) було продовжено термін запозичень і зменшено тиск виплат за ОВДП. Сумарні боргові виплати сягнули 71,4 % річного обсягу дохідної частини державного бюджету. На цьому етапі наша країна зіткнулася зі значними труднощами, пов’язаними з суттєвим скороченням можливостей урядових запозичень як із зовнішніх, так і з внутрішніх джерел. Це пов’язано з тим, що після фінансової кризи 1998 року Міністерство фінансів здійснило програму заміни частки внутрішнього боргу України на нові боргові зобов’язання з метою зменшення впливу кризових явищ на економіку країни, і це було розцінено міжнародними фінансовими колами як суверенний дефолт і одразу знайшло відображення у зниженні кредитного рейтингу України. [9, c. 22]

В 2000 році в Україні існувала найреальніша загроза того, що кредитори пред’являть вимоги щодо дострокової виплати всієї суми боргу за невиконання зобов’язань за позиками, що призвело б до дефолту. Та на той час було успішно здійснено реструктуризацію зовнішнього комерційного боргу на суму близько 2,2 млрд дол. Із іншого боку, Міністерство фінансів України, на підставі Закону України від 20 квітня 2000 року «Про реструктуризацію боргових зобов’язань Кабінету Міністрів України перед Національним банком України» провело реструктуризацію боргових зобов’язань перед центральним банком. Згідно з цим Законом було реструктуризовано заборгованість за кредитами Національного банку України, отриманими для фінансування дефіциту Державного бюджету України у 1994-1996 pp. [11, с. 73]

П’ятий етап (2001-2007 рр.) – період виваженої боргової політики, спрямованої на недопущення безконтрольного зростання державного боргу.

Протягом 2001-2007 рр. відбувся перехід від антикризового управління державним боргом до здійснення виваженої боргової політики в Україні.

Також простежувалася чітка тенденція до зменшення відношення державного боргу до ВВП. Незважаючи на те, що протягом 2001-2007 рр. спостерігалося поступове зростання обсягів платежів за державним боргом в абсолютній величині, бюджетні витрати на погашення та обслуговування державного боргу стабілізувались у межах 3,8-4,0 % від ВВП. Покращення показника відношення державного боргу до ВВП відбувається за рахунок як економічного росту України, так і за рахунок провадження виваженої боргової політики.

Україна здійснила шість суверенних випусків ОЗДП на зовнішніх ринках капіталу з метою фінансування державного бюджету з термінами обігу 5-12 років та дохідністю від 7,65 % до 3,5 % річних. Випуск Єврооблігацій України 2003 р. отримав нагороду «Кращий суверенний випуск року серед країн, що розвиваються» – одного з найавторитетніших світових ділових видань – журналу «Euromoney». Це дало змогу підвищити міжнародні рейтинги нашої держави. [21]

Шостий етап (2008-2009 рр.) можна назвати періодом загрози втрати боргової безпеки. В цей час значно зростає боргове навантаження, що може в перспективі істотно підвищити фінансові ризики й посилити депресивний тиск на всіх економічних агентів. Період характеризується економічною кризою, спричиненою політичною нестабільністю. [18, с. 196]

Початок 2010 року ознаменувався завершенням президентської компанії та поліпшенням координації політичних зусиль з відновлення економічної і, особливо, бюджетної стабільності.

Сьомий етап (2010 – теперішній час) характеризується посиленням політичної готовності до стабілізації економіки України. Це обумовило підвищення довгострокових та короткострокових кредитних рейтингів країни.

На сьогодні для України вкрай необхідним є розробка оптимальної стратегії запозичень і управління державним боргом взагалі. Здійснення ефективної боргової політики України передбачає розробку концепції такої боргової стратегії, в якій державний борг розглядатиметься як інструмент економічного зростання, а не з позиції боргового тягаря на економіку.[9,c.23]

Структура державного та гарантованого державою боргу України в розрізі валют погашення станом на 30.06.2013 року приведена на рис. 2.1.1 [23]

Рис. 2.1.1

Таким чином, можна зробити висновок, що за 20 років незалежності наша країна пройшла сім етапів становлення і формування державного боргу. На початкових етапах можна простежити хаотичне утворення державного боргу та активне залучення зовнішніх позик, які спрямовувалися головним чином на споживання та покриття бюджетного дефіциту. У період з 1998 року, коли країна зіткнулася з кризою, було здійснено низку операцій щодо реструктуризації внутрішнього та зовнішнього державного боргу. Так, Міністерство фінансів здійснило програму заміни частки внутрішнього боргу України на нові боргові зобов’язання з метою зменшення впливу кризових явищ на економіку країни, однак це було розцінено міжнародними фінансовими колами як суверенний дефолт і одразу знайшло відображення у зниженн і кредитного рейтингу України. Починаючи з 2001 року, відбувся перехід від антикризового управління державним боргом до здійснення виваженої боргової політики в Україні, в цей період вдалося зменшити темпи зростання державного боргу та стабілізувати ситуацію в країні, однак, починаючи з вересня 2008 року, вплив світової економічної кризи наклав свій негативний відбиток і на економічну ситуацію в країні. Зміну ситуації можна побачити лише з 2010 року, що пов’язано зі зміною влади та політичними процесами в країні. Маємо надію, що нинішні уряд за період, який він буде при владі зможе сформувати та реалізувати ефективну боргову політику, зменшити борговий тягар та досягти економічного зростання нашої країни.

2. Управління державним боргом України

Виникнення державного боргу і накопичення заборгованості зумовлюють необхідність забезпечення ефективного управління ним.

У таблиці 2.2.1 приведені відомості про Державний та гарантований державою борг України, зокрема його структура станом на 30.06.2013, за ознакою умовності, а також відомості щодо термінів залучення.

Державний та гарантований державою борг України за станом на 30.06.2013[23]