Автор работы: Пользователь скрыл имя, 06 Февраля 2014 в 22:55, реферат
У сучасному суспільстві інтелектуальний капітал стає основою багатства. Саме він визначає конкурентоспроможність економічних систем, виступає ключовим ресурсом їх розвитку. У процесі створення, трансформації й використання інтелектуального капіталу беруть участь комерційні підприємства, державні й суспільні установи та організації, тобто всі суб'єкти ринкових відносин. Здатність економіки створювати й ефективно використовувати інтелектуальний капітал визначає економічну силу нації, її добробут.
Упорядкування понятійного
апарату при дослідженні
У сучасному
суспільстві інтелектуальний
Проте існує безліч трактувань самого терміна "інтелектуальний капітал", у поняття "інтелектуальні ресурси", "інтелектуальні активи" також вкладають різні значення, що найчастіше суперечать одне одному, надто вузькі або навпаки.
Теорія людського капіталу через поняття інвестицій у цей капітал вперше була створена ще на початку 60-х рр. ХХ ст. американським вченим Т. Шульцем [10], який став нобелівським лауреатом 1979 р. за дослідження економічних процесів у країнах, що розвиваються, до яких сьогодні, на жаль, відноситься й Україна. У його нобелівській лекції "Економіка перебування у бідності" [11] зверталася увага на всі сфери соціального життя людини й, перш за все, її освіту, що й формує економіку знань. Ще до вручення йому Нобелівської премії інший відомий американський економіст-статистик Дж. Кендрік на основі методології Т. Шульца порахував сукупний капітал США. Саме книга з назвою "Сукупний капітал США та його формування" [12] була перекладена з англійської та видана в СРСР у 1975 р. Уже тоді людський капітал у структурі сукупного капіталу США займав більше ніж 50%, що характеризує його цінування в цій країні, ураховуючи й інвестиції в знання людей, що формують їх інтелектуальний капітал.
Спроба обрахунку людського капіталу України була зроблена нами разом з Т. Шиптенко - аспіранткою професора В. Найдьонова, який і надихнув нас на цю працю ще 15 років тому. Результати наших досліджень були викладені в статті "Виробничо-ресурсний потенціал України та ефективність його використання" [13].
Через три роки після піонерної статті Т. Шульца в іншого американського лауреата Гері С. Беккера, якого нагороджено Нобелівською премією з економіки в 1992 р. за поширення сфери мікроекономічного аналізу на цілий ряд аспектів людської поведінки та взаємодії, включаючи неринкову поведінку, вийшла стаття "Людський капітал: теоретичний та емпіричний аналіз" [14]. У ній він розглянув вплив інвестицій у людський капітал на заробітки останнього. Ще через три роки вийшла друком ще одна його стаття "Людський капітал і особистий розподіл доходів: аналітичний підхід" [15], у якій він, роглядаючи проблему оптимізації інвестування в освітянські знання з точки зору розподілу особистих доходів людей, по суті, вперше звернув увагу на соціальну складову людського капіталу. Уже в нобелівській лекції 1992 р. Гері С. Беккер підсумував ці думки таким чином:
"Набагато менше враховується, що батьки-альтруїсти, які залишають спадок, намагаються також більше коштів інвестувати у формування у своїх дітей корисних навичок, цінностей та звичок. Їм вигідніше фінансувати освіту своїх дітей, тому що це принесе більший дохід, ніж відсотки із заощаджень. Вони можуть непрямим чином забезпечити свою старість, інвестуючи кошти в дітей, а потім, у старості, скоротивши спадок. І батькам, і дітям було б краще, якби батьки вкладали кошти в дітей до тих пір, поки граничний дохід від них не зрівняється з доходом від заощаджень, а залишкову суму відкладали б як спадок.
Навіть у багатих країнах деякі батьки не планують залишати спадок. Вони розраховують на отримання допомоги на старість і недостатньо піклуються про освіту дітей. Вони "недоінвестують" у своїх дітей, оскільки не можуть компенсувати витрати на них шляхом скорочення спадку, оскільки не планують будь-що залишати. І батькам, і дітям було б краще погодитися більше інвестувати в дітей в обмін на їх зобов'язання піклуватися про своїх батьків, якщо останнім знадобиться допомога. Але як можна забезпечити дотримання такого зобов'язання? Економісти й юристи радять укладати письмовий контракт, що гарантує виконання зобов'язання. Але абсурдно очікувати, що суспільство буде визнавати правомочність контрактів між дорослими та підлітками..." [16, с. 700].
Класична економічна теорія виділяє три фактори виробництва: праця, земля й капітал. Останнім часом окремо виділяють підприємницьку здібність, зокрема Й. Шумпетер зазначав, що підприємництво (або підприємницька здібність) є й четвертим фактором виробництва, невідомим класикам. На його думку, приймаючи інноваційні рішення, підприємці створюють нові, раніше невідомі комбінації факторів виробництва [1].
Ми вважаємо, що така градація неправильна з погляду теорії, оскільки підприємницька здатність - це різновид капіталу, інтелектуального. Досить уважно подивіться на визначення цього терміна: підприємницька здатність - це набір якостей, умінь, здатностей людини, що дають їй змогу знаходити й краще використовувати поєднання ресурсів для виробництва, продажу товарів, приймати розумні послідовні рішення, створювати й застосовувати нововведення, іти на припустимий, виправданий ризик. Інакше кажучи, психологічні особливості особистості, нагромаджені знання, уміння й життєвий досвід - те, що по суті становить підприємницьку здібність. Інтелект - це засіб праці, що може стати капіталом (збільшувати або зменшувати свою вартість) тільки тоді, коли його власники встановлять певні економічними відносини з власниками інших факторів виробництва. Таким чином, інтелектуальний капітал - це фактор виробництва у вигляді вартості, здатної приносити додаткову вартість. Варто пам'ятати, що капітал -це не річ, не майно, а історично певні економічні відносини пов'язані з речами, тобто відносини з приводу зміни їх вартості, капіталізації.
Слід розмежовувати
інтелектуальний капітал
Інтелектуальний
капітал організації не є простою
сумою інтелектуальних
Очевидно, що в основній макроекономічній тотожності кругообігу продуктів і доходів, інтелектуальний капітал - це ресурс з розряду нематеріальних, який продається й купується на ринку капіталів. Однак, на відміну від інших форм капіталів (гроші, земля), набагато складніше визначити його межі. Найчіткіші межі мають нематеріальні інтелектуальні ресурси, позначені поняттям "інтелектуальна власність", із закріпленими за ними законодавчими правами у вигляді прав інтелектуальної власності. Такі ресурси можуть переходити до складу нематеріальних активів на правах оренди (ліцензії), інтелектуальної власності власного виробництва, як для закритого, так і для відкритого (продаж патенту) користування [4].
Найсуперечливіші відносини
Таким чином, інтелектуальні активи можуть бути: відчужувані - повністю передані при їхньому продажі, передачі, оренді (патенти, ліцензії); невідчужувані - що залишаються у власності власника при частковій передачі прав на їхнє використання (людський ресурс організації) [7].
За визначенням О.В. Шипової, до складу нематеріальних активів не включаються інтелектуальні й ділові якості персоналу організації, їх кваліфікація й здатність до праці, оскільки вони невіддільні від своїх носіїв і не можуть бути використані без них [8]. У науковій літературі відсутнє чітке визначення поняття "інтелектуальні активи" як результат розумової діяльності людини, її місця й ролі в складі нематеріальних активів. Будемо вважати ці поняття тотожними. Так само, як й інтелектуальний капітал організації не обчислюється простим підсумовуванням показників інтелектуального капіталу індивідів, інтелектуальний капітал суспільства, нації, країни в цілому є величиною, що залежить від безлічі факторів, які не завжди є похідними від факторів інтелектуального капіталу організації, таких як:
- чинні правові норми (
- інституціональна складова
- сукупна капіталізація
- соціальні інститути (
- цільові програми, фінансовані з бюджету;
- технології, технічне й програмне
забезпечення державного
- інтелектуальна власність,
- корпоративна культура органів управління й організацій на території;
- імідж країни, її регіонів і міст і просування унікальних конкурентних переваг території;
- показники країни та її
- країни - союзники й партнери
із зовнішньоекономічної
- показники в'їзного й
- бренди її територій і суб'
Вартість бренда - реальний актив не тільки будь-якої фірми, джерело прибутків й основа стабільності ринкового положення території в цілому. Бренд території майже завжди йде попереду бренда конкретного бізнесу: яким би унікальним не був той або інший готель, той, хто його вибирає, на початку визначає місто або країну, у якій він має намір зупинитися [9].
Таким чином, перехід до нового суспільства, у якому інтелектуальний капітал стає провідним фактором суспільного виробництва, знаменує одночасно перехід до нової структури вартості того, що ми споживаємо. Для багатьох видів продукції більша частина вартості створюється не стільки на стадії матеріального виробництва, скільки маркетингу, збуту й НДДКР, а також у процесі планування, транспортування, продажі й обслуговування. Джерелами нової доданої вартості значною мірою виступають сьогодні дизайн, контроль за якістю, маркетинг й обслуговування.