Типи і моделі соціальної ринкової економіки

У соціальній сфері діють два типи механізмів регулятивних впливів — спонтанний і свідомий. Суспільство на будь-якій стадії свого розвитку не може абсолютно вивільнитися від стихійної регуляції, але співвідношення свідомого і стихійного буває різним.

Спонтанний механізм функціонування соціальної сфери виявляється в неврегульованому впливі складної і суперечливої сукупності факторів, умов на процеси відтворення населення, їх переплетіння, зіткнення. Ці впливи знаходять свій шлях як загальна тенденція, що має вірогідний характер (наприклад, демографічні процеси народжуваності, смертності, шлюбності тощо). Свідомі фактори пов’язані з цілеспрямованою соціальною діяльністю людей, яка здійснюється через специфічні суспільні інститути — систему органів та організацій, що забезпечують свідомий вплив на соціальну сферу з метою досягнення певних результатів. На соціальні процеси всіх рівнів суспільства впливають певним чином також політичні, громадські й релігійні організації.

Головною функцією соціальної сфери є функція соціального відтворення різних верств і груп населення як суб’єктів історичного процесу, а також їх усебічного життєзабезпечення. Ця функція — одна з найважливіших для буття суспільства. У ній виявляється необхідність реалізації генеральної потреби всього суспільства в підтримці свого існування й перспектив цілісності та історичного розвитку.

Відтворення соціальних суб’єктів — процес еволюції всієї системи соціальних взаємин, що охоплює розмаїття проявів життя соціальної спільноти й виражається в безперервному функціонуванні соціальної структури, соціальних інститутів, соціальних норм і цінностей у межах конкретних економічних систем або певного історичного періоду. Циклічність відтворення поколінь утілює тенденції зміни соціальної системи, властиві конкретному етапу суспільного розвитку. Одночасно з кількісним аспектом, що характеризує фізичне відтворення людей, соціальне відтворення як функція соціальної сфери має не менш важливий якісний зміст, пов’язаний з відтворенням певних соціальних якостей, необхідних людині для життя. Специфіку процесу соціального відтворення характеризують похідні функції соціальної сфери. Можливі різні основи для виокремлення груп функцій. На нашу думку, специфіку соціального відтворення можна висвітлити такими з них: соціорегулятивною, соціоадаптивною, соціопродуктивною, соціокультурною, соціодинамічною і соціозахисною функціями.

Соціорегулятивна функція регламентує основні показники соціальної діяльності і взаємини суб’єктів, спрямовані на підвищення ефективності використання потенціалу соціальної сфери. Її подальший розвиток може бути представлений системою норм, етичних цінностей, що виступають реальною основою макросоціального процесу зміни моделі поведінки окремої людини й цілих груп, а також регулювальником їхньої соціальної діяльності.

Соціоадаптивна функція регулює і сприяє досягненню узгодженості дії людей у суспільстві, стимулює діяльність індивідуумів і соціальних груп, спрямовану на ефективнішу реалізацію потенціалу кожного, і вимірюється показниками, що характеризують стимули до ефективної соціальної діяльності людини.

Соціопродуктивна функція регулює і дає можливість задовольнити всі потреби людей, необхідні для відтворення соціального організму в його цілісності, якості на всіх структурних рівнях суспільства. Ця функція описується системою об’єктивних і суб’єктивних, а також нормативних і реальних показників, що характеризують забезпеченість населення продуктами споживання і послугами.

Соціокультурна функція регулює процеси залучення людини й різних соціальних груп до духовних складових відтворення, засвоєння соціально-етичного потенціалу суспільства, забезпечує узгодження ціннісних орієнтирів та інтересів різних суб’єктів, соціальну активність людей і може характеризуватися показниками успішності соціалізації індивідуума, необхідністю конкретних соціальних структур, ступенем узгодженості інтересів певних груп населення та ефективності соціальної політики, ступенем залучення їх до суспільних перетворень.

Соціодинамічна функція пов’язана з підвищенням якості життя населення, регулюванням та забезпеченням творчого, динамічного характеру практики на основі вдосконалення самих суб’єктів життєдіяльності, розширення потенціалу соціальної сфери й характеризується системою показників соціальної мобільності в суспільстві.

Соціозахисна функція регулює та забезпечує соціальні гарантії і права, соціальну допомогу й підтримку непрацездатним і малозабезпеченим членам суспільства та відтворюється системою показників, які визначають ступінь соціальної захищеності населення (прожитковий мінімум, кількість населення, що перебуває за межею бідності, кількість та якість безкоштовних послуг, які забезпечують задоволення життєво важливих потреб суб’єктів соціальної сфери).

Наведена класифікація не виключає виокремлення й інших функцій, що свідчить про багатогранність і складність соціальної координації. Основою можуть слугувати конкретні потреби суб’єктів соціального життя або конкретні функції кожного її компонента, що мають доцільний характер. Окрім того, слід зауважити, що розрізняють координацію і субординацію функцій. Так, функції таких компонентів соціальної сфери, як охорона здоров’я, освіта, узгоджуються по горизонталі, тобто координуються. Субординація функцій вказує на особливе місце й неоднакове значення кожного з компонентів у здійсненні функцій системи, на те, що конкретна система інтегрує функції своїх компонентів і сама виконує певну роль в іншій, більшій за обсягом системі, компонентом якої вона є. З погляду функціональної субординації соціальна сфера виконує щодо суспільства функцію відтворення людини, а такі компоненти, як навчання, виховання, медичне обслуговування тощо, нібито підпорядковані цій головній функції системи.

Зневага до регулювання та координації соціальних проблем перехідного періоду може призвести до значних витрат у перспективі, низки соціальних конфліктів. Необхідність якомога оперативніших реформ соціальної сфери зумовлюється також зміною базового принципу організації суспільства. Потрібна адаптація соціального комплексу нашої країни до нових економічних умов з урахуванням історичних традицій, особливостей культури, су спільної свідомості, психології та життєвого устрою.

Ринок, з його неминучістю, потребує нових форм і методів виробництва й розподілу послуг, передбачає економний порядок витрачання державних коштів для забезпечення гарантованого обсягу соціальних послуг населенню, раціоналізацію мережі установ соціальної сфери, часткову оплату послуг споживачами. Необхідність трансформації соціальної сфери пов’язана з децентралізацією на основі підвищення ролі регіональних і місцевих органів влади в розв’язанні соціальних проблем, регулюванні діяльності підприємств соціальної сфери.

Шведська модель соціально-економічного розвитку серед загального розмаїття ринкових систем постала як найдемократичніша форма економічного й соціального розвитку регульованої ринкової економіки, як система соціального партнерства, що ґрунтується на плюралізмі форм власності (приватна, колективна, включно з власністю профспілок, державна), високому рівні суспільної і політичної демократії, економічної влади та соціалізації сфери розподілу. Формування соціального партнерства у Швеції розпочалося в 1938 р. укладенням угоди між союзом підприємців і Федеральною організацією шведських профспілок про ведення тарифних переговорів, у результаті чого союзи підприємців дістали свободу дій у сфері виробництва, а держава втратила право активно втручатись у процес функціонування недержавного сектору економіки. У сфері розподілу було запроваджено зрівняльну політику регулювання заробітної плати й відповідну фіскальну політику держави з огляду на неможливість покладатись у сфері перерозподілу економічного продукту на механізми ринку. Така політика ґрунтувалася на положенні щодо визнання соціального значення діяльності людини, тому було запроваджено диференціювання заробітної плати залежно від видів праці з одночасним вирівнюванням платні за рівну працю на всіх підприємствах різних галузей народного господарства й недопущенням різких розбіжностей в оплаті праці кваліфікованих і некваліфікованих трудівників, чоловіків і жінок.

Для залучення працівників в управління з 1946 р. у Швеції на більшості підприємств існували виробничі комітети з консультаційними функціями, а в 1972 р. було прийнято закон про представництво робітників і службовців в управлінні підприємствами. З 1977 р. тут діє закон про спільну участь працівників в управлінні підприємством — усе це є позитивними змінами, які свідчать про формування елементів досконалішого суспільного господарського механізму, проте зберігається стан, за якого працівників усунуто від участі в управлінні макроекономічними процесами. Соціалістичному принципу рівності відповідає фіскальна політика, особливо щодо акумулювання необхідних засобів для фінансування держави загального добробуту з рівномірним розподілом багатства у країні з застосуванням низьких податків на прибутки, забезпеченням таким чином розвитку ефективної економіки інноваційного типу, і одночасне запровадження дієвої прогресивної шкали оподаткування високих індивідуальних прибутків — від 35 до 85 %.

За цієї економічної моделі проблеми працевлаштування всіх членів суспільства й запровадження ефективної системи соціального страхування стають одним з видів діяльності держави, яка з метою створення нових робочих місць розподіляє кошти на користь підприємств, здатних нарощувати потужності.

З 1976 р. почали формуватися фонди профспілок — за допомогою механізму відрахування частини прибутків великих компаній на придбання акцій для працівників, колективний характер володіння якими забезпечує можливість розподіляти прибутки від акцій за різними фондами, виявляючи певну соціалізацію власності на засоби виробництва. Дивіденди на такі акції використовуються і для додаткового фінансування системи соціального страхування, і на створення нових робочих місць у промисловості.

Разом із тим шведська модель зорієнтована на плюралізм економічної влади й недопущення її концентрації в руках ані підприємців, ані профспілок. Основними засадами формування шведського суспільства стали ідеї колективної солідарності різних прошарків і груп суспільства з урахуванням їхніх колективних та індивідуальних інтересів, забезпеченням соціальної, політичної згоди громадянського суспільства та його контролю за діяльністю держави. Ідейно й методологічно це спирається на поєднання високих християнських ідеалів, філософське вчення Е. Канта, низку положень марксистської філософії, праці Е. Бернштайна, представників фабіанського соціалізму, основоположники якого стверджували, що переростання капіталізму в соціалізм, створення суспільного сектору економіки відбувається за активного втручання держави в економіку, яка й постає головним знаряддям такого переростання, проте — за умови плюралізму суспільного розвитку й форм власності.

По суті, економічна модель Швеції наближається до найдосконалішого типу економіки, відомої за всю історію розвитку сучасної цивілізації з запровадженням на практиці соціалізації держави, діяльність якої спрямована на досягнення високого рівня життя всього населення країни та його всебічну безпеку за такими напрямами: 1) забезпечення політичної, економічної і соціальної стабільності суспільства (недопущення й попередження виникнення соціальних конфліктів); 2) захист громадян від негативної дії механізму ринкової економіки; 3) справедливий перерозподіл прибутків між різними соціальними верствами і групами через оподаткування; 4) високий рівень соціального добробуту й задоволення духовних потреб; 5) створення умов для розвитку особистості та її творчих здібностей; 6) соціальний захист громадян, які потребують допомоги за віком, станом здоров’я, соціальним станом тощо. У недалекому майбутньому, вірогідно, буде вирішено питання щодо реалізації права на змістовну працю для кожної працездатної людини.

Підсумком діяльності соціально орієнтованої на розвиток людського капіталу, тобто людини, і політично стабільної держави, що сприяє соціальному партнерству різних груп населення, стало відпрацювання таких «правил гри», коли праця та підприємництво стають соціально відповідальними, а їхній розвиток надалі здійснюється вже за рахунок власного якісного вдосконалення. Такому рівню розвитку відповідає перетворення всього населення на середній клас, що й відповідає ситуації у Швеції.

Порівняння шведської моделі з іншими західноєвропейськими дає змогу зробити висновки про наближення базових її характеристик і до німецької концепції соціально орієнтованого ринкового господарства, і до ідей Євросоюзу щодо забезпечення Соціальної Європи, хоча і з певним переважанням шведської економіки за рівнем соціальних стандартів, які в цілому в Скандинавських країнах перевищують європейські. Проте нині здійснюється зустрічний рух щодо вдосконалення соціально-економічних доктрин розвитку Євросоюзу та країн Північної Європи, — Євросоюз запроваджує соціальні зрушення для забезпечення меншої нерівності у прибутках та відносної егалітарності, а Скандинавські країни зменшують перенавантаження державних бюджетів щодо соціальних витрат із традиційним для них збереженням високого рівня соціальних гарантій.

Література

1. Звягільський Ю. Проблеми державного регулювання заробітної плати в Україні //Економіка України. – 2011р - №5.
2. Поляк Н. Удосконалення системи соціального забезпечення населення в Україні. // Україна: аспекти праці. – 2011. - №3.
3. Соціальна економіка: навч. Посібник /кол. Авт.. Бєляєв О.О., Кириленко В.І., Диба М.І. – К.: КНЕУ, 2005. – 136с.
4. Скуратівський В.А. Основи соціальної політики: навч. Посібник /Скуратівськаий В.А., Палий О.М. – К.: МАУП, 2002. – 200с.
5. Червінька Л., Червінька Т. Використання людського капіталу в контексту інноваційного розвитку //Україна: аспекти праці. – 2011. - №2