Страховий ринок украъни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………………..

РОЗДІЛ 1. Поняття страхового ринку ………………………………………….

1.1. Історія та етапи  виникнення страхування …………………………………

1.2. Форми страхування ………………………………………………………….

1.3. Суб’єкти та інфраструктура страхового ринку …………………………..

РОЗДІЛ 2. Страховий ринок України ……………………………………………

2.1. Структура страхового  ринку України ………………………………………

2.2. Роль та діяльність  посередників на страховому ринку ……………………

2.3. Діяльність страхових  компаній на страховому ринку України ………….

2.4. Державний нагляд  за страховою діяльністю ……………………………..

РОЗДІЛ 3. Удосконалення правового регулювання та нагляду за діяльністю на страховому ринку України ………………………………………………………

3.1. Проблеми та перспективи розвитку страхового ринку України ………….

3.2. Напрями підвищення ефективності страхової діяльності в ринковому середовищі ………………………………………………………………………..

3.3. Конкурентоспроможність …………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Процес страхування є одним із важливих фінансових методів державного регулювання економіки. Розвиток страхового ринку послуг є не можливим, якщо не проводиться аналіз його функціонування та при цьому не визначаються певні методи покращення даної ситуацій. Аналіз сучасного стану страхових послуг, тобто визначення певних закономірностей його розвитку, дає можливість розглянути певні проблеми, що склалися в країні в цілому. Питання відносно формування страхового ринку досліджували такі вчені, як Базилевич В.Д., котрий розглядав нову парадигму страхування в умовах глобалізації; Гутко Л.М. аналізував на стан, проблеми розвитку та шляхи вирішення страхового ринку України; також такі українські вчені, як С.С. Осадець, О.І. Барановський, Ф.М. Фурман, Н.М. Внукова та інші.

Метою даної курсової роботи є розгляд страхового ринку як такого, його становлення та розвитку в Україні.

На сучасному етапі  потенційна роль і необхідність всебічного розвитку страхування є особливо важливим, оскільки для усунення наслідків  реалізації прямих та опосередкованих  збитків саме відшкодування останніх через систему страхування має позитивні макроекономічні наслідки.

Завданнями курсової роботи є розкриття поняття страхового ринку, структура, роль та діяльність посередників на страховому ринку, діяльність страхових компаній та державний нагляд за їх діяльністю, проблеми та перспективи розвитку, напрями підвищення ефективності страхової діяльності в ринковому середовищі та її конкурентоспроможність.

 

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ СТРАХОВОГО РИНКУ

 

1. Історія та етапи виникнення страхування

Страхування зародилося досить давно. Страхування — одна з найдавніших категорій суспільних відносин. Історики датують зародження окремих елементів страхування ще за тисячі років до нашої ери. Початковий зміст цього поняття пов'язаний зі словом "страх". У власників майна, які вступали між собою у виробничі відносини, виникала боязливість (страх) за збереження, можливість втрати чи знищення майна в зв'язку зі стихійними явищами, пожежами, викраденням, іншими не передбачуваними небезпеками в економічному житті.

Вважається, що найбільшого поширення в минулому набуло взаємне страхування — домовленість між групою фізичних, юридичних осіб про відшкодування в певних частках збитків одне одному. Так, у Вавилоні (1792-1750 рр. до н. е.) учасники торгових караванів укладали між собою договори, за якими вони спільно несли збитки, які виникли на шляху внаслідок пограбування, крадіжки чи пропажі. Аналогічні договори укладалися в Палестині і Сирії (на випадок падежу, крадіжки чи пропажі худоби, яка належала учаснику каравану). Угоди про взаємний розподіл збитків від аварії корабля й інших морських небезпек укладалися купцями на берегах Перської затоки, у Фінікії, Древній Греції. У Древньому Римі в другій половині І ст. н. е. (деякі вчені вказують на більш ранній період) з'являється стійке взаємне страхування у вигляді взаємодопомоги членів різноманітних професійних союзів (колегій) на випадок смерті, хвороби, інших нещасних випадків шляхом здійснення регулярних внесків (гільдійська, а потім цехова взаємодопомога). Взаємне страхування склалося в VІІІ - ІХ столітті, а найбільшого поширення отримало в Х – XIІ ст. в Англії, Німеччині, Данії, Франції та інших країнах Західної Європи. Так, в Ісландії в XII ст. жителі найбагатшого на той час острова об'єднувалися в спілки по 20 - 25 осіб для взаємного забезпечення і допомоги на випадок пожежі [1].

Зростання попиту на страховий  захист зумовило перехід до продажу  страхових полісів з подальшим  відшкодуванням збитків. Перший морський поліс був виданий страховому судовласникові в 1347 році. Згодом з’явився Венеціанський кодекс морського страхування. Далі ініціатива в морському страховому законодавстві переходить до Англії. У 1779 році члени асоціації “Лондонський Ллойд” прийняли формуляр договору морського страхування – так званий підписний формуляр Ллойда, окремі положення якого досі застосовуються в міжнародній практиці.

У ХVІІ столітті страхуванням охоплюється і діяльність сільських господарств: страхування посівів від знищення або пошкодження градом.

Особливо активно страхування  починає впроваджуватися в період розвитку капіталістичної економіки. Поряд з морським поширюється вогневе страхування, від нещасних випадків, а також страхування життя.

У ХІХ столітті з’являються  страхові картелі й концерни. Одночасно  з майновим розвивалося й особисте страхування.

Найбільш інтенсивного розвитку страхування зазнало в  ХХ столітті.

Страхування в Україні  здійснювалось згідно з економічними та соціальними умовами, що існували до набуття незалежності.

Найдавнішим способом страхового захисту в Україні було взаємне  страхування. Цим видом страхування користувались чумаки, які подорожували валками та здійснювали свої мандрівки для продажу на ярмарках одних товарів і купівлі інших. У випадку, якщо в дорозі гинув віл, то, за звичаями чумацької торгівлі, на гроші валки купувався інший.

Перші національні страхові товариства з’явились на заході України. у 1891 році у Львові було створено товариство взаємного страхування “Дністер”. Страхуванню підлягало переважно  майно селян від вогню та сільськогосподарських  культур від граду.

З утворенням СРСР майже всі страхові операції перейшли до органів Головного управління державного страхування при міністерстві фінансів, застосовувались єдині правила й тарифи з кожного виду страхування.

Початок 90-х років ознаменувався  політичними та економічними змінами світового масштабу. Це призвело до поступового формування системи страхування [2].

 

 

2. Форми страхування

Більша частина договорів  страхування укладається на основі вільного волевиявлення сторін: страхувальник  не зобов’язаний укладати договір  страхування, а страховик має право відмовитися від прийняття ризиків страхувальника. Правила страхування при добровільній формі страховик розробляє самостійно для кожного виду страхування, а далі їх затверджує державний наглядовий орган у сфері страхування, видаючи ліцензію на право здійснення відповідного виду страхування. Замість права на укладення договору страхувальника з’являється обов’язок укласти договір страхування, а у страховика – взяти ризик на страхування. Поява такого роду обов’язків можлива тільки у випадках, передбачених законодавством, що встановлює порядок та умови проведення страхування і зумовлює класифікацію страхування за формами проведення [3].

Таблиця 1.1.

Форми страхування

Обов’язкове страхування	Добровільне страхування
1	2
Встановлюється законом, згідно з яким страховик зобов’язаний застрахувати відповідні об’єкти, а страховики – сплачувати страхові платежі	Діє на добровільних засадах
Суцільне охоплення вказаних у  законі об’єктів	Вибіркове охоплення
Автоматичність розповсюдження на об’єкти, що вказані в законі	Діє з моменту укладання договору страхування
Безтерміновість	Завжди обмежене строком страхування
Нормування страхового забезпечення	Страхове забезпечення залежить від  бажання та фінансових можливостей  страхувальника

В обов’язковому страхуванні відносини виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підставі відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об’єктів, що підлягають страхуванню, максимальні страхові тарифи, рівень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно із Законом України “Про страхування” форми типового договору і порядок проведення обов’язкового страхування визначаються Кабінетом Міністрів України. Отже, при укладення договору обов’язкового страхування ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається “свободи маневру”, адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов’язкового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами.

Принцип обов’язковості однаково поширюється і на страхувальника, і на страховика. Перший має обов’язково застрахувати передбачений законодавством об’єкт, а другий не вправі відмовити йому у цьому.

За часів державної монополії, коли потреби страхувальників задовольняв  єдиний страховик – Держстрах, проведення обов’язкового страхування не супроводжувалося укладанням договорів. Нині оформлення договорів страхування є обов’язковим у будь-якому випадку.

Право на здійснення обов’язкових видів страхування може отримати будь-який страховик, якщо він має  відповідну ліцензію [4].

 

 

1.3. Суб’єкти та інфраструктура страхового ринку

Дослідження страхового ринку почнемо з розгляду його суб'єктів - учасників страхових  відносин. Очевидно, що крім покупців страхових  послуг, на страховому ринку діють  також різні види продавців. Страхові організації, товариства взаємного страхування, страхові брокери та страхові актуарії є суб'єктами страхового справи. Законом визначаються наступні учасники страхових відносин:

Страхувальники, застраховані особи, вигодонабувачі;

• страхові організації;
• товариства взаємного страхування;
• страхові агенти;
• страхові брокери;
• страхові актуарії;
• орган страхового нагляду;
• об'єднання суб'єктів страхової справи, в тому числі саморегульовані організації.

Страхувальник - це юридична або дієздатна фізична особа, яка із страховиками договори страхування або є страхувальником в силу закону.

Другий основний суб'єкт  страхового ринку - страховик, юридична особа, відокремлений господарюючий  суб'єкт, який створений спеціально для здійснення страхування, співстрахування, перестрахування, взаємного страхування і який отримав ліцензію.

Страховики виконують такі основні функції:

• здійснюють оцінку ризиків;
• отримують страхові премії;
• визначають розмір збитків або шкоди;
• формують страхові резерви;
• інвестують активи;
• виробляють страхові виплати.

Класифікація страхових  компаній за характерними ознаками наведена у таблиці 1.2. [4].

Таблиця 1.2.

Класифікація  страхових компаній

Ознаки класифікації	Групи страхових компаній
Інституційний поділ	акціонерні; пайові; державні
Териториальний поділ	місцеві; національні
Галузевий поділ	Особисте страхування; майнове страхування різних видів;  майнове страхування і особистого ризикового страхування
Видовий поділ	Обов'язкового страхування; добровільного страхування

Найбільш впливовим  і відомим об'єднанням українських страховиків є Ліга страхових організацій України.Ліга страхових організацій України (ЛСОУ) була створена в 1992 році, як добровільне, недержавне, неприбуткове об'єднання страховиків. Остаточно робота зі створення ЛСОУ була завершена в 1994 році на першому з'їзді страховиків України.Основними завдання Ліги страхових організацій України є:

• сприяння розвитку страхового ринку;

• захист прав та інтересів  учасників ринку страхових послуг, які є членами Ліги;

• сприяння формуванню і  вдосконаленню правової бази страхової діяльності;

• сприяння реалізації антимонопольного законодавства в сфері страхової  діяльності;

З метою ефективного  виконання статутних завдань  Ліга страхових організацій України  здійснює такі функції:

• співпрацює з органами державної влади та управління щодо створення напрямків вдосконалення страхової діяльності;

• забезпечує своїх членів кваліфікованими методичними, методологічними  та інформаційними послугами і допомогою  у всіх справах, пов'язаних зі страховою  діяльністю.

• створює з відповідними навчальними закладами центри і курси підготовки та перепідготовки кадрів.

• співпрацює із засобами масової інформації, готує інформаційні бюлетені та інші матеріали;

• координує діяльність учасників ринку страхових послуг у сфері спільних інтересів членів Ліги;

• залучає представників  членів Ліги до участі у заходах, які  проводяться органами державної  влади та управління з метою подальшого розвитку страхової діяльності України;