Специфіка державного регулювання

Для підкріплення власної каси уповноважені банки мають право надавати один одному міжбанківські кредити у готівковій іноземній валюті і здійснювати купівлю-продаж готівкової іноземної валюти за безготівкову грошову одиницю України (за курсом продажу готівкової іноземної валюти банку-продавця) або за безготівкову іноземну валюту відповідно до чинного законодавства України.

Зняття банками-нерезидентами з власного кореспондентського рахунку, відкритого в уповноваженому банку України, іноземної валюти готівкою для вивезення її за кордон здійснюється за наявності індивідуальної ліцензії на право вивезення за межі України валютних цінностей, наданої Національним банком України.

Використання іноземної валюти ІІ групи за Класифікатором іноземних валют Національного банку України здійснюється за наявності згоди уповноваженого банку на інкасацію та зарахування іноземної валюти на розподільчий рахунок в іноземній валюті суб'єкта підприємницької діяльності.

У разі використання іноземної валюти при визначенні ціни товару та вартості наданих послуг використовується офіційний обмінний курс грошової одиниці України, встановлений Національним банком України на день здійснення платежу, а у випадках використання транспортних засобів - на час перетину митного кордону України транспортним засобом.

Якщо залишки іноземної валюти зостаються в неробочі часи доби у касах тих суб'єктів підприємницької діяльності, яким дозволено використовувати готівкову іноземну валюту як засіб платежу або як заставу, то уповноважений банк встановлює ліміт зазначених залишків іноземної валюти в касі (до розрахунку ліміту каси не включаються кошти, які направляються на виплату заробітної плати, та кошти на відрядження). Понадлімітні залишки готівкової іноземної валюти підлягають повній інкасації в установах уповноважених банків та зарахуванню на розподільчий рахунок в іноземній валюті юридичної особи-резидента. Якщо суб'єкти підприємницької діяльності працюють цілодобово, закінченням робочого дня вважається початок операційного дня банку, в якому вони обслуговуються.

Якщо юридичні особи-резиденти працюють у вихідні та святкові дні, вони можуть перевищувати встановлені ліміти залишку іноземної валюти в касі з обов'язковою інкасацією понадлімітних залишків до установи уповноваженого банку не пізніше наступного робочого дня банку.

Порядок переміщення валюти через митний кордон України.

Одним із об'єктів валютного регулювання та контролю є переміщення іноземної валюти через митний кордон України, яке здійснюється відповідно до Порядку переміщення іноземної валюти через митний кордон України, затвердженого спільним листом Національного банку України від 14 березня

1993 p. №19029/381 та Державного  митного комітету України від 17 березня 1993 p. №11/1-530 в редакції від 21 липня 1994 p. №169 зі змінами і доповненнями від 15 серпня 1995 p. №19029/1350; 2 жовтня 1995 p, №296; 23 вересня 1996 p. №245; 16 квітня 1998 p. №151.

Відповідно до Порядку громадянам-резидентам дозволяється вивозити з правом використання за кордоном національну валюту готівкою, зареєстровану в митній декларації, в сумі 10 мінімумів, що не оподатковуються, на одну особу незалежно від віку, а громадянам-нерезидентам, які тимчасово проживають в Україні, - в сумі 5 неоподатковуваних мінімумів.

Крім того, громадяни-резиденти, які виїжджають за кордон, можуть вивозити облігації (окрім облігацій державних позик), вкладні книжки банків, чеки, акції банків, підприємств і організацій, деноміновані в українській валюті і виписані на ім'я особи, яка виїжджає за кордон, а також білетів українських лотерей, деномінованих в українській валюті.

Вивезення з України ювілейних і пам'ятних монет України, що є валютними цінностями, фізичними особами-нерезидентами та фізичними особами-резидентами, які прямують через державний кордон України, дозволяється із недорогоцінних металів, номінал яких виражено в гривнях і українських карбованцях, — без обмежень; із золота та срібла у кількості не більше ніж 50 монет кожного найменування (незалежно від проби та ваги) на одну особу — без подання зобов'язання про зворотне ввезення та індивідуальної ліцензії Національного банку України, а у більшій кількості - лише за наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Раніше вивезена за межі України українська валюта може бути знову ввезена в таких самих обсягах за наявності митної декларації. Національна валюта, сума якої перевищує зазначена норми, може бути ввезена тільки в касах транспортних засобів (пароплавів, поїздів, літаків), які належать резидентам України і здійснюють торгівлю в кафе, ресторанах, барах, буфетах за межами України за гривні за спеціальним дозволом Національного банку України.

Вивезення за кордон іноземної валюти готівкою, чеками, платіжними документами та іншими цінними паперами може бути здійснено у випадку, якщо така валюта була ввезена із-за кордону і зареєстрована в митній декларації (за винятком витраченої суми).

Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності. Це використання валютних цінностей як засобу платежу; вивезення, ввезення, пересилання та переказування валютних цінностей; отримання і надання кредитів, нарахування відсотків, дивідендів; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та інші операції, здійснення яких відбувається тільки за умови отримання відповідних ліцензій Національного банку України.

Валютні операції поділяють на поточні та термінові. Основними видами поточних операцій є поточні (касові) операції в готівковій та безготівковій формах. Готівкові операції здійснюються обмінними пунктами банків, а безготівкові — банками, валютними біржами та іншими учасниками валютного ринку. До поточних операцій відносять операції з короткими термінами валютування — в межах трьох робочих днів.

2.2 Ринкове та державне регулювання міжнародних валютно-фінансових відносин

 В умовах ринкової  економіки здійснюється ринкове  і державне регулювання міжнародних  валютних відносин. На валютному  ринку формуються попит та  пропозиція валют та їх курсове співвідношення. Ринкове регулювання здійснюється на основі закону вартості, закону попиту та пропозиції, дія яких в умовах конкуренції на валютних ринках забезпечує відносну еквівалентність обміну валют, відповідність міжнародних фінансових потоків потребам світового господарства. 

Історія розвитку міжнародних економічних відносин свідчить про те, що в усі часи держава втручалась у валютні відносини, характер і ступінь цього втручання були різними – прямим або ж непрямим (опосередкованим), всеохоплюючим чи частковим. Але безперечним є той факт, що в кризових умовах переважає державне валютне регулювання. По мірі виходу економіки з кризи змінюється і характер та сила державного валютного регулювання - відбувається поступова лібералізація валютних операцій. Але держава завжди зберігає валютний контроль з метою регламентації і нагляду за валютними відносинами.

Ринкове та державне валютне регулювання доповнюють одне одного. Ринкове валютне регулювання сприяє виникненню стимулів розвитку, а державне валютне регулювання спрямоване на подолання негативних наслідків ринкового регулювання валютних відносин. Межа між цими регуляторами визначається вигодами та втратами в кожній конкретній ситуації.

У системі регулювання ринкової економіки важливе місце займає валютна політика - сукупність заходів, розроблених урядом і здійснюваних у сфері міжнародних валютних і інших економічних відносин відповідно з поточними і стратегічними цілями країни.

Напрямок і форми валютної політики кожної країни визначаються її валютно-економічним положенням, еволюцією міжнародної фінансової системи, рівнем конкуренції на міжнародних фінансових ринках. Юридично валютна політика оформлюється валютним законодавством – сукупністю правових норм та, регулюючих порядок здійснення операцій з валютними цінностями  в країні та за її межами, а також валютними  угодами – двохсторонніми та багатосторонніми - між державами в валютній сфері.

Одним із засобів реалізації валютної політики є валютне регулювання - регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій на національному, міждержавному і регіональному рівнях. Пряме валютне регулювання реалізується шляхом законодавчих актів і дій виконавчої влади, непряме - з використанням економічних, зокрема валютно-кредитних методів впливу на поведінку економічних агентів ринку.

Валютна політика визначає підготовку, прийняття і реалізацію рішень по валютних проблемах. Регулювання валютних відносин відбувається на декількох рівнях: приватні підприємства, національна держава, на міждержавному рівні.

Міждержавне регулювання у формі координації валютної, кредитної і фінансової політики обумовлено наступними причинами:

- посиленням взаємозалежності  національних економік;

-  зміною співвідношення  між ринковим і державним регулюванням  на користь ринку в умовах лібералізації економічних відносин;

- зміною пріоритетів  на світовій економічні арені, виникненням трьох центрів лідерства: США, Західна Європа, Японія;

- величезними масштабами  світових валютних, кредитних, фінансових  ринків, що відрізняються нестабільністю у зв’язку з коливаннями валютних курсів, процентних ставок, біржовими, валютними, банківськими кризами.

Абсолютно автономна національна економічна політика, у тому числі валютна, несумісна з інтернаціоналізацією економік різних країн і їхньою інтеграцією їхніх фінансів.

Органами міждержавного валютного регулювання є: МВФ і щорічні наради «сімки» (США, Японії, ФРН, Франції, Великобританії, Італії, Канади).

2.3 Валютні обмеження :

З метою тиску на інші країни провідні держави іноді застосовують валютну блокаду. Це економічна санкція у формі однобічних валютних обмежень однієї країни або групи країн стосовно іншої держави, з метою примусити її до виконання певних вимог. Сутність валютної блокади полягає в заморожуванні валютних цінностей цієї держави, що зберігаються в іноземних банках, і застосування дискримінаційних валютних обмежень.

Валютні обмеження передбачають:

- регулювання міжнародних  платежів і переказів капіталів, репатріації експортного виторгу, прибутків, руху золота, грошових знаків і цінних паперів;

- заборону вільної купівлі-продажу  іноземної валюти;

- концентрацію в руках  держави іноземної валюти і  інших валютних цінностей. До  них відносять і платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви і ін.), цінні папери, деноміновані в іноземній валюті, дорогоцінні метали.

Основними принципами валютних обмежень є:

- централізація валютних  операцій у центральному і  уповноважених (девізних) банках;

- ліцензування валютних  операцій;

- повне або часткове  блокування валютних рахунків;

- обмеження оборотності  валют.

Відповідно можуть вводитись різні категорії валютних рахунків: вільно конвертовані, внутрішні, по двосторонніх урядових угодах, клірингові, блоковані і ін.

Розрізняються дві основні сфери валютних обмежень: поточні операції платіжного балансу (торгівельні і «невидимі» операції) і фінансові (рух капіталів і кредитів, переклад прибутків, податкових і інших платежів).

Форми валютних обмежень розрізняються за сферами їх застосування. За поточними операціями платіжного балансу практикуються наступні їх форми:

- блокування виторгу  іноземних експортерів від продажу  товарів у даній країні, обмеження  їхніх можливостей розпоряджатися  цими коштами;

- обов'язковий продаж  валютного виторгу експортерів  повністю або частково центральному і уповноваженим (девізним) банкам;

- обмежений продаж іноземної  валюти імпортерам (лише при наявності  дозволу органу валютного контролю);

- обмеження на форвардні  покупки імпортерами іноземної  валюти;

- заборона продажу товарів  за кордон за національну валюту;

- заборона сплати імпорту  деяких товарів іноземною валютою;

- регулювання строків  платежів за експортом і імпортом  у зв'язку з розвитком операцій  «leads and lags» в умовах нестабільності  валютних курсів;

- множинність валютних  курсів - диференційовані курсові співвідношення валют по різних видах операцій, товарним групам і регіонам.

При пасивному платіжному балансі використовуються наступні заходи щодо припинення або обмеження експорту капіталу з метою підтримання курсу національної валюти:

- лімітування вивозу національної та іноземної валюти, золота, цінних паперів;

- контроль за діяльністю  кредитного та фінансового ринку;

- обмеження участі національних  банків у наданні міжнародних  позик в іноземній валюті;

- примусове вилучення  іноземних цінних паперів, які є власністю резидентів, та їх продаж за валюту (практикувалась у Німеччині);

- повне або часткове  припинення виплати зовнішнього  боргу (практикувалась у Німеччині).

При активному платіжному балансі з метою стримування потоку капіталів в країну та підвищення курсу національної валюти використовують наступні заходи:

- депонування на безпроцентному  рахунку в центральному банку  нових закордонних зобов’язань  іноземних банків (практикувалась  у Японії, Німеччині, США);