Шляхи запобігання банкрутству підприємства

Найчастіше на основі аналізу фінансово-господарських  показників діяльності підприємства, результатів оцінок потенційних можливостей виробництва, оцінки технічного рівня і якості продукції, що випускається, а також за результатами маркетингових досліджень положення на товарних ринках, можна зробити досить об'єктивний висновок про необхідність проведення реструктуризації, а також про можливі форми і методи її проведення.

Узагалі ж процес реструктуризації підприємств чинним законодавством України регулюється лише в тій  мері, у якій він зв'язаний з реорганізацією підприємств і господарчих товариств в інші організаційно-правові форми. Однак більшість мір, у комплексі спрямованих на фінансово-економічне оздоровлення підприємства шляхом реструктуризації, мають правовий характер. Тобто, здійснення їх зв'язане зі зміною юридичного статусу суб'єктів підприємництва, їхньої організаційно-правової форми або форми власності.

До заходів правового характеру, доцільність здійснення яких визначається результатами проведеного фінансово-економічного характеру, можна віднести:

• часткову чи повну приватизацію,
• здійснення санації державних підприємств,
• реорганізація підприємств шляхом виділення структурних підрозділів у самостійні з юридичної точки зору суб'єкти підприємницької діяльності,
• створення дочірніх підприємств на базі майна підприємства,
• реорганізація унітарних підприємств у господарчі товариства,
• реструктуризацію дебіторської і кредиторської заборгованості підприємств,
• проведення процедури банкрутства

Серед правових мір проведення реструктуризації, як видно з приведеного переліку, є і проведення процедури банкрутства. Хотілося б підкреслити, що грамотне застосування і проведення цієї процедури дозволяє найбільше часто досягти та цілей, що переслідує взагалі реструктуризація в тім змісті, у якому про неї зараз говориться. А саме - забезпечити очищення підприємства від боргів, повернення його дебіторської заборгованості, реструктуризацію кредиторської заборгованості, залучення інвестора, і як наслідок - фінансове оздоровлення підприємства, поява реальної можливості адаптуватися до нових умов господарювання і не тільки вижити в них, але і досягти істотних фінансово-економічних успіхів.

Банкрутство, узагалі, можна розглядати як інструмент висновку суб'єктів підприємницької  діяльності з кризової фінансово-господарської  ситуації, оскільки в основі самої процедури банкрутства лежать конкретні юридичні й економічні дії, результатом яких є очищення підприємства від боргів, повернення його дебіторської заборгованості, після чого стає можливим залучення чи інвестора інші міри фінансово-економічного оздоровлення підприємства.

У цьому плані банкрутство можна  порівняти з хірургічною операцією - з одного боку - це досить радикальна і небезпечна міра, застосовувана  тільки в крайніх випадках, коли вичерпані всі консервативні  способи лікування, з іншого боку - це іноді єдино можливий шлях до видужання, останній шанс побороти важка недуга.

Говорячи про інститут банкрутства, необхідно мати у виді, що будь-яке  підприємство, незалежно від форми  власності й організаційно-правової форми, здійснюючи господарську діяльність вступає у відносини з податковими органами, банками, іншими підприємствами (постачальниками, реалітзаторами і споживачами його продукції). У процесі цих відносин у підприємства виникають зобов'язання, невиконання яких у силу яких-небудь об'єктивних чи суб'єктивних причин може привести до того, що підприємство стане боржником, тобто зобов'язано буде виконати визначені дії на користь кредитора - здійснити платіж, поставити товар, виконати роботи, зробити послуги.

Кожен кредитор має право жадати від боржника виконання зобов'язань, а також відшкодування збитків, понесених у зв'язку з чи невиконанням неналежним виконанням зобов'язань боржником. Це право передбачене чинним законодавством України.

Коли підприємство відчуває дефіцит  чи криза можливостей для виконання наявних у нього зобов'язань, виникає питання, чи здатне воно повною мірою задовольнити вимоги кредиторів, тобто чи є воно платоспроможним.

Власне поняття платоспроможності  і заможності підприємства і лягло  в основу визначення банкрутства  відповідно до Закону України "Про банкрутство":

"Під банкрутством розуміється  зв'язана з недостатністю активів  у ліквідній формі нездатність  юридичної особи - суб'єкта підприємницької  діяльності - задовольнити у встановлений  термін пред'явлені до нього  з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом".

Банкрутство стає юридичним фактом з моменту винесення арбітражним  судом постанови про визнання боржника банкрутом. Однак передує  цьому досить тривала і складна  процедура порушення і розгляду справи про банкрутство в процесі якої правовий статус підприємства-боржника, проти якого порушене справа про банкрутство, може бути змінений.

Необхідно помітити, що будь-які зміни  правового статусу підприємства -боржника в процесі банкрутства  оформляються рішенням арбітражного суду : твердження умов санації, прийняття визначення про реорганізацію суб'єкта підприємницької діяльності після твердження ліквідаційного балансу.

Найбільше явно мети реструктуризації досягаються в результаті санації  підприємства боржника в процесі банкрутства.

Санація, як відомо, складається з  трьох основних елементів :

• угодою між боржником і санатором про переведення боргу за

згодою кредиторів;

• узгодження умов реструктуризації статутного капіталу;
• узгодження умов виплати боргів підприємства-боржника між санатором і кредиторами.

У результаті реструктуризації статутного капіталу відбувається зміна власника підприємства-боржника. Новий власник  уживає заходів для розвитку підприємства, передбачені в бізнес-плані, що представляється  на розгляд арбітражного суду. Вибираючи найбільш оптимальну організаційно-правову форму для здійснення підприємством господарської діяльності, санатор може реорганізувати підприємство: перетворити унітарне підприємство в господарче товариство, виділити структурні підрозділи в окремі юридично відособлені підприємства. У результат цих заходів, спрямованих на зниження рівня витрат на виробництво окремих видів продукції і комплектуючих до них, збільшення економічної самостійності окремих структур, підрозділів і виробничих одиниць, створюються самостійні юридичні особи, що мають свій баланс, своє майно - нехай навіть передане в оперативне керування, свій розрахунковий і інший рахунки в банках. Таке підприємство відповідає за своїми обов'язками і не несе відповідальність по зобов'язаннях головного підприємства- засновника. Як показує наш досвід здійснення антикризових програм, це дійсно часто приводить у результаті до можливості фінансово-економічного оздоровлення підприємства.

Серед організаційно-правових мір, що згадувалися мною раніше як форми і методів реструктуризації, я згадувала реструктуризацію кредиторської і дебіторської заборгованості.

Третій елемент санації - узгодження умов виплати боргів підприємства кредиторам - у сутності і являє собою реструктуризацію кредиторської заборгованості, тобто сукупність оформлених і погоджених належним образом угод між санатором і його кредиторами про порядок, терміни і форми поділу суми заборгованості і її погашень протягом визначеного терміну. Угода це може бути реалізовано, у тому числі, у виді переоформлення заборгованості підприємства шляхом видачі векселів і інших видів боргових зобов'язань. Кредитори можуть домовитися із санатором про визначений дисконт при погашенні заборгованості.

Реструктуризація може бути також  інструментом приватизації цілісного майнового чи комплексу державної частки в статутному фонді господарчого товариства. Продаж пакетів акцій, що належать державі можлива на чи аукціоні по конкурсі під конкретні зобов'язання санатора по розвитку підприємства-боржника, збереження чисельності персоналу і профілю виробничої діяльності підприємства.

Узагалі ж санацію можна розглядати як інвестування підприємства-боржника.

Але навіть якщо рішення про санацію  прийнято не було, а була прийнята постанова  про визнання підприємства-боржника банкрутом, те здійснювані ліквідаційною комісією заходу щодо реалізації майна підприємства-банкрута і стягненню його дебіторської заборгованості для виплати кредиторам заборгованості підприємства-банкрута, якщо звичайно в результаті в підприємства залишається досить активів для продовження господарської діяльності, передбаченої його статутними документами, ці заходи можуть мати позитивний ефект. Так само як і реорганізація підприємства за рішенням арбітражного суду, що може мати місце, наприклад, на прохання власника підприємства.

Таким чином, якщо розглядати реструктуризацію в тім значенні цього слова, що було згадано на початку доповіді, тобто як сукупність заходів, спрямованих  на фінансово-економічне оздоровлення підприємства-боржника, то застосування правових механізмів банкрутств, що дозволяє досягти саме таких результатів, можна розглядати як реальний інструмент реструктуризації.

1.3. Характеристика системи інформаційного  забезпечення підприємства щодо  аналізу фінансового стану та можливості банкрутства

Головна вимога, що пропонується до системи  фінансового обліку і звітності  при діагностиці банкрутства  підприємства та аналізу фінанасового стану в цілому, полягає в тому, щоб система була корисною для  її користувачів. Дамо коротку характеристику цієї системи.

Насамперед  розглянемо вимоги до якості інформації, яка є у фінансовій системі. Ці вимоги прийнято підрозділяти на основні й другорядні.

До основних належать:

• вимога значущості (цінності) для користувача інформації;
• вимога надійності.

Вимога значущості інформації для користувача включає такі три фактори:

• своєчасність, що припускає, що інформація повинна надійти користувачеві "свіжою", тобто не застарілою, у противному випадку вона перестане відображати реальний стан підприємства;
• прогностична цінність, тобто здатність інформації бути основою для надійного прогнозування подальших перспектив роботи підприємства;
• цінність зворотного зв 'язку, що дає можливість користувачеві інформації встановити, наскільки правильні були оцінки перспектив роботи підприємства, зроблені раніше.

Вимога надійності фінансової інформації означає адекватне відображення нею економічних реалій діяльності підприємства. Більш детально надійність фінансової інформації означає:

• вірогідність опису діяльності підприємства, тобто фінансова інформація повинна відображати економічну сутність операцій підприємства, а не їхню формальну сторону;
• перевірність, тобто забезпечення можливості проведення аудиторських перевірок звітності аж до перевірки вірогідності первинних документів;
• нейтральність (неупередженість) звітності, тобто відсутність у її укладачів наміру схилити її користувачів до певного рішення, наприклад, продажу частини активів.

До додаткових вимог належать:

• порівнянність, що означає можливість порівняння даних фінансової звітності про роботу конкретного підприємства з іншими даними, обраними за широким набором ознак;
• сталість, що забезпечує дотримання: тих самих процедур складання звітності в рамках одного облікового періоду (року), тобто підприємство не має право змінювати, наприклад, процедуру обліку товарно-матеріальних запасів посередині облікового періоду.

Якість й корисність фінансової звітності залежать від  принципів, на яких базується фінансовий облік, а також на існуючих обмеженнях на включення даних у звіти.

Найважливішими  принципами, що лежать в основі фінансових звітів, є принципи нарахування й безперервності функціонування.

Безперервність функціонування припускає, що підприємство буде продовжувати свою діяльність безупинно в найближчому майбутньому, тобто немає ні наміру, ні потреби в його ліквідації. Як тільки стає відомим рішення про повне або часткове припинення діяльності, активи й пасиви повинні бути оцінені з урахуванням можливих втрат при ліквідації.

Принцип нарахування  говорить: "Усе, що "відбулося" протягом звітного періоду, повинне знайти відображення у фінансових, звітах підприємства, незалежно від того, коли проводяться розрахунки по операціях у грошовій формі".

Близьким до цього  принципу є принцип відповідності, який означає, що в даному звітному періоді відображаються тільки ті витрати, які обумовили одержання доходів у цьому звітному періоді.

Ось коротке  визначення інших принципів.

Принцип грошового  виміру: фінансовий облік оперує даними в грошовому вираженні.