Розкрийте процес і формування науки про місцеві фінанси

ЗМІСТ

 

1. Розкрийте процес і формування  науки

про місцеві фінанси………………………………………………………………...2

2. Які основні положення казначейського обслуговування

місцевих бюджетів?...................................................................................................8

 

3. Задача..………………………………………………………………………….14

 

Література…………………………………………………………………………..15

 

1. Розкрийте процес і формування науки про місцеві фінанси

 

Окремою, самостійною  галуззю фінансової науки, є наука  про місцеві фінанси. Процес її формування відбувався у двох основних напрямках.

Історично склалося так, що спочатку виникла наука про державні фінанси, а потім від неї відокремилося самостійне вчення про місцеві фінанси. Таким чином, поняття місцеві фінанси виникло на противагу поняттю державні фінанси.

Вчення про місцеві  фінанси як сукупність теоретичних положень про фінансове господарство та фінансову діяльність місцевих органів влади сформувалося в XIX столітті, воно видокремилося в самостійну галузь фінансової науки. Це було пов'язано із завершенням становлення в більшості країн Західної Європи й Північної Америки органів місцевого самоврядування та регіональних органів влади, конституційним визнанням прав комун, общин, муніципалітетів, регіонів, провінцій, штатів та інших адміністративно-територіальних утворень.

Процес формування теорії місцевих фінансів як окремої галузі фінансової науки у Росії, розпочався після земської реформи 1864 року. Наслідком цієї реформи стало створення інститутів земського самоврядування та демократизація міського управління.

У СРСР розвиток теорії місцевих фінансів був тісно пов'язаний із розширенням фінансової діяльності місцевих органів влади. Але, даний  напрямок фінансової науки знівелювався у зв'язку з докорінною зміною внутрішньої політики в державі,ліквідацією засад фінансової автономії місцевих органів влади.

В Українській Народній Республіці, під час правління  Центральної Ради в 1917-1918 роках, робилися спроби українізації земського та міського самоврядування із збереженням його інститутів та фінансових основ. Але після ліквідації Центральної Ради робота припинилася.

Уряд СРСР, після 1917 року, поетапно здійснив заходи з ліквідації органів місцевого самоврядування, націоналізації їхнього майна, формування нової системи місцевої влади на базі її радянської моделі, автором якої був В. Ульянов (Ленін). Радянська влада не визнавала інституту місцевого самоврядування. Сам В.І.Ленін називав земське самоврядування п'ятим колесом до воза.

Більшовиками були сформовані місцеві ради, які вважалися органами державної влади і місцевого управління одночасно. Підхід радянської центральної влади до їхнього статусу та повноважень у галузі фінансів неодноразово змінювався. Але діяльність місцевих рад в той час, була хаотичною і погано організованою. З метою централізації управління фінансами друга сесія ВЦВК у червні 1920 року скасувала поділ на державний та місцевий бюджети, їх об'єднали в єдиний загальний державний бюджет.

Трохи згодом, перехід  до НЕПу започаткував відновлення місцевих фінансів. Незважаючи на заходи з відбудови місцевих фінансів у період НЕПу, реальної фінансової автономії місцеві ради так і не отримали. Місцеве самоврядування в СРСР навіть у той період не було визнано.

Податкова реформа 1930 року, різко скоротила  кількість податків. Було встановлено  жорстку систему контролю з гори за доходами місцевих рад, прямого вилучення доходів місцевих бюджетів та регулювання їх на основі дольових відрахуваньвід загальносоюзних податків, було затверджено єдиний державний бюджет, до якого було включено і місцеві бюджети.

Відродження науки про місцеві фінанси розпочалося в період керування країною М.С.Горбачовим з його "новим мисленням та перебудовою" в 1990 році, в СРСР було визнано інститут місцевого самоврядування.

У фінансовій літературі України, термін місцеві фінанси стосовно СРСР вперше вживається лише на початку 90-х років.

Внаслідок щорічної зміни  правил формування місцевих бюджетів, неузгодженості окремих положень, стара  система сприяла непередбачуваності й непрозорості. З встановленням чітких правил, органи влади усіх рівнів муситимуть їх дотримуватися. Впровадження і дотримання правових положень має вирішальне значення для поліпшення роботи бюджетної системи.

Основою міжбюджетного  фінансування є чітке визначення кола обов'язків органів влади різних рівнів та ефективність виконання ними своїх обов'язків, які на них покладаються.

Принципова слабкість старого  розподілу фінансування видатків випливає із відокремлення фінансової відповідальності від права зменшувати або збільшувати зобов'язання за видатками.

Відповідальність органів влади певного рівня слід привести у відповідність із їхніми правами щодо прийняття рішень. Місцеві органи влади змушені дотримуватися галузевих норм і мають мало прав визначати затрати в різних галузях. Ця незбалансованість спостерігалася більшою чи меншою мірою в різних галузях: найбільше — у сфері соціального захисту, дещо меншою мірою — у сфері освіти та охорони здоров'я. Наслідком такої незбалансованості є незабезпечені фінансові повноваження та передумови до накопичення заборгованостей.

Друга серйозна проблема полягає у плутанині щодо того, які послуги повинен надавати кожен з рівнів влади.

Чинні законодавчі процедури  чітко не визначають, на якому з  рівнів влади який вид послуг має надаватися. Органи влади усіх рівнів мають певні повноваження працювати в кожній із зазначених галузей. Згідно із Конституцією та Законом промісцеве самоврядування, обласні та районні органи влади можуть надавати послуги лише на підставі делегування відповідних повноважень, що мають спільні інтереси.

Третя найсерйозніша проблема — відсутність чіткого розподілу функцій між різними гілками влади одного рівня. Ця відсутність точності робить практично неможливим розділення "делегованих видатків" і "власних видатків". Визначення кола відповідальності в Законі про місцеве самоврядування дуже не чітке.

Четвертим елементом  вдосконаленої системи міжбюджетного  фінансування є система трансфертів. Основне завдання трансфертів — вирішувати проблему вертикальної незбалансованості — наслідок невідповідності між відповідальністю за видатки та податкоспроможністю. Система трансфертів сприяє згладженню нерівностей між адміністративно-територіальними одиницями (нерівність по горизонталі), та можливостями кожного регіону. Основними характерними рисами системи трансфертів, що впливають на усю систему міжбюджетних відносин, є її передбачуваність та стимули, які вона створює для всіх рівнів управління.

Для зміцнення системи  трансфертів — є визначення цілей, яких вона має досягти, та визначення загальної суми, яка розподілятиметься у вигляді трансфертів.

Важливим кроком є  визначення способу розподілу ресурсів. Здебільшого у розподілі між  органами влади різних рівнів використовуються чотири основні підходи:

1. застосування формули;
2. принцип деривації;
3. спеціальні процедури;
4. відшкодування коштів.

Що стосується трансфертів, які передбачають заохочення певних видів видатків, найбільш відповідним підходом є, очевидно, відшкодування коштів.

Стара бюджетна система  не забезпечувала стимулів для належної оцінки ризиків, пов'язаних із місцевими запозиченнями. Міжбюджетні позики не проходили оцінки якості і виплачувалися на підставі передбачуваних потреб. Неспроможність та фінансова невідповідальність призвели до високого рівня несплачених міжбюджетних запозичень і пропозицій щодо подальшої реструктуризації. Великі суми коштів, що виникали внаслідок перерахунку введення нормативів відрахувань від загальнодержавних податків і зборів з початку бюджетного року, відносились на взаєморозрахунки. Відсутність механізму реалізації вилучення збільшувала і до того значні суми взаємозаборгованості. Все це породило загальну атмосферу небажання структур нижчого рівня вживати заходів для погашення позичок, наданих їм органами влади вищого рівня. Все це сприяло і до того слабкій фіскальній дисципліні в органах влади нижчого рівня.

Найбільш негативним явищем останніх років стало зростання питомої  ваги негрошових надходжень до бюджету (взаєморозрахунків та векселів). Зростання бюджетного дефіциту зумовило невиконання своїх зобов'язань місцевими органами влади. Векселі, як інструмент зменшення заборгованості, насправді стали поштовхом до її накопичення та зменшення надходжень до бюджетів.

Створення системи місцевих запозичень вимагає вирішення наступних  завдань:

• створення чіткого, точного, виваженого, без суперечностей законодавства, що санкціонує запозичення у будь-якій формі, їх гарантії, процедури і засоби захисту;
• чітке визначення права на безспірне отримання коштів з рахунку боржника, та здатність забезпечити надійними джерелами надходжень та гарантувати наявним майном (заставою);
• встановлення механізму нагляду та моніторингу місцевих заборгованостей;
• визначення заходів стосовно надання даних про діяльність, підзвітність та стандарти аудиторських перевірок для місцевих органів влади та відповідальності і відповідних процедур у разі неплатоспроможності місцевих органів влади.

Інституційна та правова  база міжбюджетних відносин визначає як саму структуру органів влади, так і середовище й стимули для взаємозв'язків між органами влади різних рівнів. Для ефективної роботи системи міжбюджетних відносин необхідно, щоб були чітко визначені усі рівні влади та, щоб наявні інституції сприяли прозорому, передбачуваному та відповідальному прийняттю рішень на кожному рівні. Також важливе значення має підзвітність на кожному рівні — без неї наврядчи матеріалізується користь від децентралізації.

Першочерговою потребою є визначення чіткого розподілу  ролей та відповідальностей між  органами, що представляють виконавчу  владу на місцевому рівні, та законодавчими органами самоврядування. Важливим засобом вирішення цього питання є визначення відповідальності.

Наріжним каменем правової бази децентралізації органів влади  в Україні є Конституція, яка визначає територіальний поділ України, містить положення щодо місцевих державних адміністрацій і місцевого самоврядування. Згідно зі статтею 140 Конституції місцеве самоврядування є "правом територіальної громади —жителів села чи добровільного об'єднання жителів кількох сіл, селища та міста —самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законівУкраїни. У Конституції визначено, що: "Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи" і далі уточнено: "Районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст". Отож, у Конституції наголошується, що районні та обласні ради можна розглядати як органи місцевого самоврядування лише, якщо вони представляють і служать спільним інтересам територіальних громад у селах, селищах і містах.

Прийняття Конституції  України, закону України "Про місцеве  самоврядування в Україні" поставили  необхідність приведення у відповідність  до діючого законодавства, зокрема законів про бюджетну систему, про систему оподаткування, декрету про місцеві податки і збори. Міжбюджетні відносини на кожен наступний бюджетний рік, зокрема розподіл податкових надходжень та дотацій вирівнювання, встановлювалися Законом про Державний бюджет України. Чинне законодавство не дає чіткого визначення ролей та обов'язків виконавчих органів місцевого самоврядування та державних адміністрацій. Крім цього, загальний характер окреслених обов'язків, а також їх часткове перекриття, породжують плутанину з функціями та формами взаємодії різних органів влади. Незрозуміло, органи влади якого рівня які послуги надають у певній галузі; крім того, незрозуміло, які функції яка з гілок влади одного рівня (органи державної адміністрації чи місцевого самоврядування) має виконувати. Тому на сьогодні актуальним є прийняття закону про територіальну громаду, внесення змін до законів про місцеве самоврядування та про місцеві державні адміністрації. Тим більше, Бюджетний кодекс поставив ряд питань, які потребують також врегулювання, зокрема: механізм делегування повноважень місцевими органами влади іншим рівням влади, а також правила й процедури відкликання делегованих повноважень; правила й процедури визначення обсягів фінансування, необхідного для реалізації делегованих повноважень після передачі їх від одного рівня влади до іншого, розмежування земель, надання послуг у разі відсутності мережі.

 

 

 

 

 

2. Які основні положення казначейського обслуговування місцевих бюджетів?

 

У 1995 р. створено Державне казначейство України - державний інститут, який раніше існував у системі  органів виконавчої влади до радянських часів. Створення Державного казначейства обумовлено необхідністю мати систему належного контролю за рухом та використанням бюджетних ресурсів на заміну системи касового виконання бюджету органами Національного банку та уповноважених комерційних банків .

Відповідно до статті 78 Бюджетного кодексу, виконання місцевих бюджетів здійснюється фінансовими  органами виконавчих органів місцевого  самоврядування (в областях і районах - фінансовими органами держадміністрацій), на які покладено загальну організацію і управління виконанням відповідного місцевого бюджету та координацію діяльності учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.

Для забезпечення органів  місцевого самоврядування моніторингом і контролем за виконанням усіх трансакцій з коштами місцевих бюджетів в Україні впроваджено казначейську систему обслуговування місцевих бюджетів органами Державного казначейства.