Роль та місце національного банку україни в банківській системі

Центральний банк створює і організовує діяльність Державної скарбниці, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів; представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаціях, де міжнародне співробітництво передбачене на рівні центральних банків.

 

Організатор міжбанківських розрахунків

Із січня 1994 р. Національний банк, відповідно до покладених на нього функцій, створив і запровадив автоматизовану систему міжбанківських розрахунків з використанням прогресивних технологій у банківській справі, до якої нині залучена банківська система України. Для функціонування цієї системи в Автономній Республіці Крим та кожній області створено регіональні розрахункові палати. Вони об'єднуються у загальнодержавну мережу розрахункових палат України, на верхньому рівні якої знаходиться Центральна розрахункова палата у м. Києві.

Система обслуговується комплексом програмно-технічних засобів, які забезпечують обмін електронними документами, їх перевірку, аналіз та захист від несанкціонованого втручання. Нині банківські установи працюють в системі електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України за одною із 7 моделей обслуговування консолідованого кореспондентського рахунка. З березня 2001 р. НБУ тестувало систему миттєвих платежів (СМП), яка працює в режимі реального часу. З 15 травня 2004 р. система працює в робочому режимі. Для обслуговування в новій системі банки мають укласти угоду з Центральною рахунковою палатою. У майбутньому, за допомогою СМП Україна матиме можливість підключитися до Європейської СМП «Таргет».

 

Структура НБУ

Структура Національного банку побудована за принципом децентралізації з вертикальним підпорядкуванням. Структуру Національного банку України становить центральний апарат та його функціональні органи (Центральна розрахункова палата, через яку проходять усі міжбанківські платежі, Центр міждержавних розрахунків, Центральне сховище тощо); Кримське республіканське, обласні управління і розрахункові центри при них, регіональні відділення і розрахунково-касові центри в містах і районах; низка організацій при Національному банку.

Вищим органом Національного банку є Рада Національного банку України. Керівним органом Національного банку є Правління Національного банку України.

Рада Національного банку складається з 14 осіб, половина з яких, включаючи Голову НБУ, призначаються Указом Президента, а інші 7 — Постановою Верховної ради України.

Особи, кандидатури яких підлягають затвердженню Верховною Радою України, проходять обговорення на спеціальному відкритому засіданні профільного комітету Верховної Ради України, який вносить свої рекомендації Верховній Раді України. Чергове призначення Ради Національного банку здійснюється не пізніше, ніж за 3 місяці до закінчення строку повноважень попередньо призначених членів Ради Національного банку. Строк повноважень членів Ради Національного банку — 7 років. Голова Ради Національного банку та його заступник обираються Радою Національного банку строком на 3 роки.

Правління Національного банку, згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики, через відповідні монетарні інструменти та інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організовує виконання інших функцій згідно із Законами та здійснює управління діяльністю Національного банку.

Очолює правління Національного банку голова Національного банку, який призначається Верховною Радою України за поданням Президента України строком на 5 років.

 

2. Функції та операції комерційних банків в Україні

 

Як уже було сказано, другий рівень банківської системи складається з комерційних банків. Банком з юридичної точки зору прийнято вважати фінансово-кредитну установу, яку зареєстровано як банк і яка може здійснювати сукупність операцій, віднесених до кола банківських.

Банківська діяльність в Україні має здійснюватися згідно із Законом України «Про банки та банківські діяльність» від 07.12.2000 р. Цим законом визначено значний перелік операцій, які віднесено до банківської діяльності, зокрема:

- залучення коштів фізичних і юридичних осіб (до запитання і на певний строк);

- розміщення залучених коштів від свого імені та за свій рахунок кредитними та інвестиційними операціями;

- відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;

- здійснення розрахунків за дорученням фізичних та юридичних осіб, банків-кореспондентів;

- інкасація коштів, векселів, платіжних і розрахункових документів та касове обслуговування фізичних уа юридичних осіб;

- купівля-продаж іноземної валюти в готівковій і безготівковій формах;

- операції з банківськими металами;

- видача банківських гарантій;

- операції з платіжними картками.

Отже, банки — це особливі економічні інститути, що акумулюють грошові кошти, надають кредити, здійснюють розрахунки на грошовому ринку. Саме таке визначення можна дати банку в економічному розумінні.

Комерційні банки також часто розглядаються у двох аспектах — широкому та вузькому:

у широкому розумінні комерційний банк — це будь-який банк, що функціонує на другому після центрального банку рівні банківської системи;

у вузькому розумінні комерційний банк — це банк, який виконує певний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання прибутку.

Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи (рис. 2):

• пасивні операції;
• активні операції;
• послуги.

За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, які необхідні йому для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання запланованого доходу. Акумульовані в результаті пасив них операцій грошові кошти становлять переважну частину ресурсів банку, що визначає важливу роль цих операцій у його діяльності. Пасивні операції включають: залучення коштів юридичних осіб та вкладів населення; отримання кредитів від комерційних банків та центрального банку; випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань. Результати пасивних операцій відображаються в пасиві балансу банку.

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 2. Основні види операцій та послуги комерційного банку

 

Активні операції— це розміщення банком власних та залучених коштів з метою отримання прибутку. До активних операцій належать: надання кредитів юридичним та фізичним особам, вкладення в цінні папери, формування касових залишків та резервів, формування інших активів (придбання приміщень, обладнання тощо). Результати активних операцій відображаються в активі балансу банку. Активні операції тісно пов'язані з пасивними операціями. Комерційний банк, розміщуючи грошові кошти в активи, постійно стежить, щоб частина коштів знаходилась у вигляді обов'язкових та вільних резервів, і терміни вкладень в активи відповідали термінам залучення коштів в пасиви. Крім того, кредитні операції банків призводять до появи додаткових коштів у пасивах. Усе це потребує від банку управління активами та пасивами в їх взаємозв'язку як єдиним комплексом банківської діяльності.

Крім операцій, пов'язаних з формуванням банківських пасивів та активів, комерційні банки займаються і іншими видами діяльності, які дістали назву банківських послуг. До банківських послуг належать: розрахункові, касові, трастові (довірчі), посередницькі, консультаційні та ін. Істотною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банку не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність щодо надання послуг банк здійснює, як правило, в процесі проведення пасивних і активних операцій. Доходи від послуг банки отримують, як правило, не у вигляді відсотків, а у формі комісійних. Банківські послуги приносять банку стабільний дохід і є практично безризиковим видом діяльності.

Для того щоб банк зміг розпочати свою роботу, він має бути зареєстрованим. Комерційний банк вважається створеним і набуває статусу юридичної особи з часу його реєстрації НБУ в Республіканській книзі реєстрації банків, валютних бірж та фінансово-кредитних установ. Порядок реєстрації і ліцензування встановлений Законом «Про банки і банківську діяльність» і докладно викладений у Постанові НБУ №375 від 07.12.2003 р. «Про затвердження Положення про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій».

Для державної реєстрації й одержання ліцензії на здійснення банківських операцій банки надають наступні документи:

- заяву з клопотанням про державну реєстрацію кредитної організації та видачі ліцензії на здійснення банківських операцій

- установчий договір;

- статут;

- протокол зборів засновників про прийняття статуту та про затвердження кандидатур для призначення на посади керівників виконавчих органів та головного бухгалтера;

- свідоцтво про сплату державного збору;

- копії свідоцтв про державну реєстрацію засновників, їх статутні документи та аудиторські висновки про їх фінансовий стан;

- декларації про доходи засновників — фізичних осіб;

- анкети кандидатів на посади керівників департаментів і головного бухгалтера банку;

- за необхідності інші.

Статутний капітал складається із внесків її засновників чи акціонерів, підтверджених аудитом. Засновниками комерційного банку можуть бути українські та іноземні юридичні й фізичні особи, за винятком профспілкових і політичних організацій, спілок і партій, громадських фондів, рад усіх рівнів, їх виконавчих органів, офшорних компаній і банків. Норматив мінімального розміру статутного капіталу встановлюється НБУ.

Мінімальний розмір статутного фонду становить:

- для банків з національним капіталом — еквівалент не менше ніж 1 млн євро;

- для банків з іноземним капіталом, якщо частка іноземного капіталу становить менше ніж 50%, — еквівалент не менше ніж 5 млн євро; якщо частка іноземного капіталу 50% і більше, — не менше ніж 10 млн євро;

- якщо у формуванні статутного капіталу банку беруть участь підприємства з іноземними інвестиціями (спільні підприємства, частка іноземного капіталу в яких перевищує 50%) і частка таких підприємств у статутному капіталі банку становить 10% і більше, та мінімальний розмір статутного фонду має бути не менший ніж 3 млн євро.

Внески засновників, акціонерів до статутного капіталу комерційного банку здійснюються у грошовій формі в національній валюті України та вільно конвертованій іноземній валюті (для нерезидентів).

Частка будь-якого із засновників банку не повинна перевищувати 35% статутного фонду банку.

Для формування статутного фонду до реєстрації комерційного банку в регіональному управлінні НБУ за місцем створення комерційного банку засновникам відкривається тимчасовий рахунок. На цей рахунок кожен із засновників вносить визначену установчими документами частку статутного фонду. Підставою для відкриття такого рахунку є заява на відкриття рахунку та установчий договір.

На момент реєстрації комерційного банку статутний фонд має бути сплачений у розмірі 30% для банків відкритого типу і 50% — для банків закритого типу.

Після реєстрації банку зібрані кошти перераховуються з тимчасового рахунку комерційного банку на його кореспондентський рахунок у регіональному управлінні НБУ за місцем знаходження.

 

Організаційна структура банку

Банк для виконання своїх функцій має бути упорядкований, тобто мати таку будову, що дасть можливість ефективно координувати використання фінансових, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів відповідно до стратегічних цілей діяльності банку.

Банки самостійно обирають організаційну структуру управління залежно від таких факторів:

- законодавчі обмеження;

- розмір банку і масштаби його діяльності;

- юридичний статус (реалізація відносин власності);

- спеціалізація чи універсалізація діяльності.

У міжнародній банківській практиці найпоширеніші три види організаційних структур: лінійна, багатолінійна (штабна), лінійно-штабна. Усі вони ґрунтуються на двох основних принципах:

- субординація— інстанції органів управління, що приймають рішення;

- функціональна спрямованість діяльності — поділ управлінських та виконавських функцій на всіх рівнях.