Природа грошей

Період «класичної»  банкноти закінчився з повним припиненням розміну її на золото, після світової економічної кризи 1929-1933 рр. У нових умовах банкнота втратила золоте забезпечення свою гарантію сталості вартості - розмін на золото. Це значною мірою змінило суть сучасної банкноти.

Сучасні банкноти зберігають кредитну основу і їх рух визначається закономірностями обігу паперових грошей. Можна виділити два основні канали емісії сучасних банкнот:

• банківське кредитування господарських суб'єктів, що забезпечує 
  зв'язок грошового обігу з динамікою суспільного відтворення;
• банківське   кредитування   держави,   коли   банкноти   емітуються 
  замість державних боргових зобов'язань.

Отже, сучасні  банкноти мають лише товарне забезпечення, ефективність якого низька, оскільки кредитний механізм не забезпечує  своєчасного  повернення  банкнот у  каси  банку.   Це   пояснюється тим, що часто позичальники порушують умови і принципи банківського кредитування, а головне, що ресурси банків здебільшого залучаються для покриття державних видатків непродуктивного характеру.

Чек - документ, який містить безумовний наказ власника поточного рахунку (чекодавця) банку про виплату вказаної в ньому суми грошей певній особі або пред'явникові (чекодержателеві).

Чек, як і банкнота, виник із депозиту, коли власник  депозиту дає письмовий наказ про виплату бенефіціару певної суми грошей. Власник рахунку, що підписав чек, іменується трасантом, а банк - трасатом. Чек виписується на пред'явника або згідно з наказом на іменного бенефіціара.

    Чек може бути:

• іменним - виписаним певній особі без права передавання;
• ордерним - виписаним  на  певну  особу  з  обов'язковим  застереженням про наказ оплатити;

-   пред'явницьким  -   без   зазначення   найменування   одержувача; зазначена сума виплачується пред'явникові чека.

Незважаючи на спільність походження, чек істотно відрізняється від банкноти як за формою, так і за роллю в обігу. Він виписується не банком, а його клієнтом і, отже, не повністю гарантує те, що чекодавець справді має вклад у банку і що банк обов'язково виконає його наказ про видачу грошей. Тому чек не став загальним засобом платежу, і участь його в грошовому обігу виявилась обмеженою.

Чек може бути використаний кількома способами:

1. сам чекодавець може одержати за ним у банку гроші готівкою;
2. чекодавець може передати чек другій особі в оплату товарів чи послуг або погашення своїх боргів, ця друга особа (чекодержатель) подає чек у банк для одержання грошей готівкою чи зарахування його суми на свій рахунок;
3. чекодержатель передає чек третій особі в оплату товарів чи послуг або погашення своїх боргів їй, а ця особа подає чек у банк для одержання грошей готівкою чи зарахування грошей на свій,  рахунок, або ж передає чек четвертій особі з тих самих причин, із яких вона сама його одержала.

Кредитна  картка - це засіб платежу, що замінює готівку і чеки, а також дає власникові можливість отримати в банку короткострокову позичку. Вона застосовується у роздрібному товарному обороті та сфері послуг. Багато споживачів користуються дебетовими картками, зокрема для здійснення електронних переказів грошей з одного рахунку на інший.

Депозитні гроші. Депозитні гроші - це також неповноцінні знаки вартості, але на відміну від готівкових вони не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках - «абстрактні гроші».

Електронні  гроші - абстрактна (умовна) назва грошових коштів, які використовуються їхніми власниками на основі електронної системи банківських послуг. За змістом - це кредитні гроші, які обертаються завдяки запровадженню у сфері безготівкових розрахунків найновіших комп'ютерів і сучасних систем зв'язку. За формою електронні гроші є різновидом депозитних грошей.

Основні компоненти системи функціонування електронних грошей - це електронні перекази, кредитні картки, дебетові картки, банківські автомати-касири тощо. Всі вони забезпечують обіг депозитних грошей, що перебувають на банківських рахунках, але не заміняють їх.

 

1.3. ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ

Суть грошей як економічної категорії проявляється в їхніх функціях (табл. 1.1).

Таблиця 1.1ФУНКЦІЇ ГРОШЕЙ ТА ЇХ ПРИЗНАЧЕННЯ

 

Функція грошей	Призначення грошей
Міра вартості	Слугують  еквівалентом вартості всіх
Засіб обігу	Слугують  посередником в обміні, стимулюють обмін товарів
Засіб утворення скарбів	Виступають  як резерв багатства, регулюють грошовий обіг
Засіб платежу	Забезпечують  погашення боргових зобов'язань
Світові гроші	Виступають  як: міжнародний засіб платежу; загальний купівельний засіб; сприяють матеріалізації багатства.

 

Сукупність  усіх функцій дає загальне уявлення про гроші, їхню роль у суспільному відтворенні.

Міра вартості - це функція грошей, в якій вони забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їй форму ціни.

Зміст цієї функції  полягає в тому, що гроші виступають самостійною формою мінової вартості, призначеною вимірювати вартість товарів.

Отже, функціональне  призначення грошей як міри вартості нероздільно пов'язане з категорією - «ціна», що є грошовим виразом вартості товару.

Функція міри вартості виражає відношення товару до грошей як до загального еквівалента.

Грошова одиниця - встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, який слугує для вимірювання та відбиття цін усіх товарів. Уряд кожної країни встановлює свою власну міру вартості.

Масштаб цін визначався державою як вагова кількість монетарного товару (золота чи срібла), що законодавча визнавалася за грошову одиницю.

Купівельна  спроможність, або реальна вартість, грошей - це кількість товарів та послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

Засіб обігу - це функція грошей, в якій вони виконують роль посередника в обміні товарів і забезпечують їх обіг.

Функція грошей «засіб обігу» завжди поєднується із попередньою функцією міри вартості. Тільки в єдності вони дають абстрактну визначеність категорії грошей. Це зумовлено тим, що мінова вартість товару набуває загального визнання (товарні ціни реалізуються) тільки в результаті обміну товару на гроші. Передумовою товарного обміну є ціна. Але якщо цінова оцінка вартості товару визначається на основі функції міри вартості ще до обміну товарів, то ціна товару безпосередньо реалізується у сфері обміну. Процес товарного обміну виражається формулою:

^{Т- Г - Т}

Товаровиробник  обмінює свій товар спочатку на гроші, а потім гроші - на інший необхідний йому товар.  Отже, у кругообігу (Т– Г -Т) функціонування грошей як засобу обігу являє собою ланцюг безперервних   актів:   Т   - Г   і   Г   - Т,   тобто   продаж здійснюється    заради    купівлі. 

Маса грошей, що функціонує у сфері обігу, визначається за формулою:

М =∑ Р_іQ_j / V ,

де ∑ Р_іQ_j,   - сума цін товарів та послуг;

V   - швидкість обороту грошей.

Кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється прямо  пропорційно сумі цін товарів та послуг, що реалізуються, й обернено пропорційно швидкості обороту грошей. Це - загальний закон грошового обігу.

Важливою  ознакою функції грошей «засіб обігу» є те, що завдяки грошам товарний обмін розпадається на два самостійні акти - продаж (Т - Г) і купівля (Г - Т), які можуть відокремлюватися у просторі і в часі.

Засіб платежу - це функція грошей, яка полягає в і обслуговуванні погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин.

Функція грошей «засіб платежу» за змістом є продовженням функції засобу обігу, і з'явилася вона пізніше, на вищій стадії розвитку   товарного   виробництва   і   кредитних   відносин.   Ця І функція грошей формально не є обов'язковою. Гроші не можна уявити без двох попередніх функцій, тоді як без функції засобу платежу логічно вони можуть існувати. Остання виникає там, де має місце регулярна купівля-продаж товарів у кредит, тобто з відстрочкою   платежу.  

Основний  зміст функції засобу платежу  полягає в тому, що гроші погашають вартість товарів, які були продані в кредит.

Засіб нагромадження - це функція грошей, пов'язана з їхньою здатністю бути засобом збереження вартості, представником абстрактної форми багатства.

Можливість  і  необхідність цієї функції випливає  із  функції грошей «засіб обігу» завдяки розподілу товарного обміну (Т -Г -Т) на два самостійно відокремлені акти: (Т -Г) і (Г -Т) - продаж і купівлю. У даному разі продаж (Т - Г) здійснюється не заради купівлі, а заради придбання самих грошей, тобто гроші вже не є посередником в обміні, а стають метою продажу.

Нагромадження грошей має таке призначення: збереження вартості; створення резерву платіжних засобів; розширення виробництва й одержання додаткового прибутку.

Гроші мають  свою специфічну форму прояву. Тому в господарській практиці назву грошей можуть мати: національні грошові знаки; іноземна валюта; запаси на банківських рахунках (депозитні та електронні гроші); кошти, витрачені на придбання цінних паперів; боргові зобов'язання,   які  використовуються для  платежів,  тощо.

  Світові гроші - це функція, в якій гроші обслуговують рух вартості в міжнародному економічному обороті  і забезпечують реалізацію взаємовідносин між країнами.

Функція світових грошей зумовлена інтернаціоналізацією економічних зв'язків, поглибленням міжнародного поділу праці, зовнішньої торгівлі та появою світового ринку.

Світові гроші  є синтезом попередніх функцій і  мають трояке призначення: міжнародного платіжного засобу; міжнародного купівельного засобу і є формою матеріалізації суспільного багатства. Отже, світові гроші - комплексна функція, що повторює, по суті, всі функції, властиві грошам на внутрішньому ринку.

 

1.4. КЛАСИЧНА КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ І СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ

В економічній  науці про гроші найбільш поширеною  і відомою І є    кількісна    теорія.  

 Ключовим у кількісній теорії є положення про те, що вартість грошей  і  рівень  товарних  цін  визначаються  змінами  кількості грошей: чим більше їх в обігу - тим ціни вищі, а вартість грошей нижча, і навпаки. Ця теорія заперечує трудову теорію вартості взагалі і внутрішню вартість дорогоцінних металів як грошового товару зокрема. Отже, вона базується на загальноприйнятих у світовій науці поглядах на вартість взагалі, на суть грошей та формування їхньої вартості.

Кількісна теорія грошей зародилася в XVI ст. У цей час у Європі відбувалося швидке зростання товарних цін і виникла необхідність з'ясувати причини цього явища.

Першим, хто  висунув ідею про залежність рівня  цін від кіль 
кості благородних металів, був французький філософ Ж. Боден. 
Важливий внесок у кількісну теорію зробив англійський економіст Дж. Локк. Він вважав, що вирішальним фактором, який регулює і визначає вартість грошей (у даному разі золота й і срібла), є їх кількість. Цей висновок Дж. Локка був використаний ідеологами промислової буржуазії, що почала розвиватися, для критики меркантилізму.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. з новою силою розгорілися суперечки навколо кількісної теорії. Активну участь у цій дискусії взяв М. І. Туган - Барановський, який запропонував навіть новий напрям у теорії грошей, що дістав назву кон'юнктурної теорії.

Конкретне розв'язання цього завдання запропонував американський економіст І. Фішер, який сформулював трансакційну версію кількісної теорії на базі так званого «рівняння обміну».

Трансакційний варіант кількісної теорії І. Фішера базується на співвідношенні двох пов'язаних між собою явищ: добутку кількості грошей на швидкість їх в обігу і добутку рівня цін на кількість реалізованих товарів. Зв'язок цих величин він виразив у вигляді рівняння обміну:

МV = РQ ,

де М   - сума наявних грошей, що перебувають в обігу протягом певного періоду,

V  -  швидкість обігу;

Р   - ціна індивідуального товару, реалізованого  за вказаний період;

Q   -  кількість товарів.

Основою формули  є товарообмінна операція. У правій частині рівняння представлена сума цін усіх товарів, що беруть участь в операціях, у лівій їм протистоїть сума всіх негайних платежів.

З часом І. Фішер ускладнює рівняння. Він  вводить у ліву частину ще один член - М'V', де М' - сума грошових коштів на чекових рахунках, V' - швидкість їх обігу. Після цього формула матиме такий вигляд:

МV+ М'V' = РТ ,

де Р    - середній зважений рівень цін;

Т    - сума всіх Q.

Найважливішим для розвитку кількісної теорії був висновок І. Фішера про формування рівня цін під впливом трьох факторів, а не одного як це стверджували представники класичної кількісної теорії. Для цього І. Фішер на основі «рівняння обміну» побудував формулу ціни:

Р = МV / Q .

З цієї формули  видно, що рівень цін (Р) залежить від:

• кількості грошей, зміна якої прямо пропорційно впливає на рівень цін;
• швидкості   обігу  грошей,   зміна  якої  також   прямо  пропорційно впливає на ціни;
• фізичного обсягу товарообороту,  зміна  якого обернено  пропорційно впливає на рівень цін.