Поняття та сутність професійної діяльності на фондовому ринку

Правову природу використання грошових коштів клієнта в літературі пояснено по-різному [11, с. 25–29]. Ряд авторів вважає їх договором комісії з елементами позики. Поряд з оцінкою цих відносин як комплексу договорів комісії і позики запропоновано також варіант конструювання особливого виду договору комісії, що передбачає «розщеплення» права власності на грошові кошти і їх результати. Прибічники цього варіанту не визнають довірчим управлінням комісійні відносини з правом використання грошових коштів клієнта. Разом з тим, економічна та юридична природа цих відносин є не що інше, як довірче управління, оскільки володіння і користування брокером грошовими коштами через окремий рахунок виходить за межі здійснення угод на комісійних засадах, що трансформує комісійні відносини з цього моменту у відносини довірчого управління. Нерозробленість юридичних механізмів контролю за добропорядністю комісіонера є важелем ризику для клієнта. Тому недоцільно здійснювати оформлення брокерського інвестиційного рахунку договором комісії.

Отже, якщо брокер – це «чистий» посередник на ринку цінних паперів, то дилера можна зарахувати до числа посередників лише з огляду на економічну сутність його діяльності. Так звані «дилерські послуги» – не що інше, як систематична торговельна діяльність, головним змістом якої є купівля-продаж цінних паперів за власний рахунок. Дилери діють на ринку цінних паперів від свого імені, виражаючи власну волю та власні інтереси. При придбанні дилером цінних паперів до нього переходить право власності на них (під час їх продажу дилер, відповідно, поступається правом власності). Він відкриває і веде свої власні рахунки в депозитарії, розрахунково-клірингових установах. Натомість брокерські послуги передбачають вчинення дій, головним змістом яких є укладання угод із цінними паперами за рахунок клієнтів та в їхніх інтересах.

Джерелом доходу брокера є комісійна оплата його послуг (як правило, певний відсоток від суми укладеної угоди). Брокери виражають бажання та інтереси своїх клієнтів. При придбанні ними цінних паперів право власності переходить не до них, а до клієнтів. Це саме стосується і права власності на грошові кошти, власниками яких залишаються клієнти. Відносини між брокерами та клієнтами виникають на підставі угод, в яких визначається перелік послуг, що їх надає брокер, порядок повідомлення ним свого клієнта про результати виконання (невиконання або відстрочення виконання) замовлення, вартість послуг, порядок оплати тощо. Вони відкривають та ведуть рахунки своїх клієнтів у депозитаріях, клірингово-розрахункових установах.

Таким чином, професійна діяльність з торгівлі цінними паперами за змістом може бути як посередництвом, так і комерційним представництвом або комерційною (торговельною) діяльністю.

3. Діяльність з управління активами інституційних інвесторів та Діяльність з управління іпотечним покриттям

Діяльність з управління активами інституційних інвесторів - професійна діяльність учасника фондового ринку - КУА, яку вона здійснює за винагороду від свого імені або на підставі відповідного договору про управління активами інституційних інвесторів (ст. 18 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок»).

Ліцензію на провадження діяльності з управління активами інституційних інвесторів відповідно до Положення про особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі – ДКЦПФР) від 2 листопада 2006 р. № 1227 [12] та п. 4 р. 1 Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку - діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами), затверджених Рішенням ДКЦПФР від 26 травня 2006 р. [13] можуть отримати КУА, ПАНПФ, юридична особа, що здійснює адміністрування НПФ відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» [14]; банк – щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду в разі, якщо він не виконує функції зберігача цього фонду; НБУ – щодо активів створеного ним корпоративного пенсійного фонду.

Розвиток іпотечного ринку обумовив появу нових видів діяльності на фондовому ринку – діяльності з управління іпотечним покриттям та діяльності із залучення коштів установників управління майном для фінансування об’єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю.

Діяльність з управління іпотечним покриттям – діяльність, яку провадить управитель іпотечного покриття від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління іпотечним покриттям, і яка передбачає представництво інтересів власників іпотечних облігацій, здійснення контролю за додержанням умов заміни іпотечних активів чи включення нових іпотечних активів до складу іпотечного покриття, здійснення контролю за своєчасністю та повнотою здійснення емітентом платежів за звичайними іпотечними облігаціями, забезпечення відповідності іпотечного покриття вимогам законодавства, виконання інших функцій, визначених законодавством (п. 6 частини першої ст. 4 Закону України від 30 жовтня 1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів» [15]). Діяльності з управління іпотечним покриттям властиві всі зазначені вище ознаки посередницької господарської діяльності на фондовому ринку.

Закон України від 19 червня 2003 р. «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» [16] (далі – Закон «Про іпотечні сертифікати») визначає управління іпотечними активами як цивільно-правові відносини при здійсненні юридичних і фактичних дій щодо розпорядження платежами за іпотечними активами від свого імені, за рахунок та в інтересах установників управління майном (ст. 1).

Управління майном (фінансовими активами) – здійснення юридичних та фактичних дій щодо розпорядження майном (фінансовими активами) від свого імені за рахунок та в інтересах установників управління майном (п. 1.1 р. 1 Ліцензійних умов провадження діяльності із залучення коштів установників управління майном для фінансування об’єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю, затверджених розпорядженням Держфінпослуг від 24 червня 2004 р. № 1225 [17]).

Легального визначення діяльності із залучення коштів установників управління майном для фінансування об’єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю в чинному законодавстві немає. Аналіз норм Закону України від 19 червня 2003 р. «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» [18] (далі – Закон «Про фінансово-кредитні механізми») дає підстави визначити діяльність із залучення коштів установників управління майном для фінансування об’єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю як діяльність управителя від свого імені за винагороду та в інтересах установників управління майном щодо управління залученими коштами (переданим у довірчу власність майном) згідно із законодавством, Правилами фонду та на підставі договору про управління майном (договору про участь у фондах фінансування будівництва (далі – ФФБ) або договору про придбання сертифікатів фонду операцій з нерухомістю (далі – ФОН)). Наведене визначення пропонуємо закріпити у ст. 18 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок», ст. 4 Закону «Про державне регулювання ринку цінних паперів» та ст. 1 Закону «Про фінансово-кредитні механізми».

Управителем є фінансова установа, яка діє від свого імені, здійснюючи управління іпотечними активами або залученими коштами в інтересах установника управління та має відповідну ліцензію (ст. 1 Закону «Про іпотечні сертифікати», частина друга ст. 15 Закону «Про іпотечні облігації», ст. 1 Закону «Про фінансово-кредитні механізми»). Діяльність з управління іпотечним покриттям може здійснювати КУА (п. 5 р. 1 Положення про особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів). Іпотечне покриття відповідно до ст. 1 Закону України від 22 грудня 2005 р. «Про іпотечні облігації»[19] – це іпотечні активи, а також інші активи, які відповідно до Закону України «Про іпотечні облігації», проспекту емісії та реєстру іпотечного покриття забезпечують виконання зобов’язань емітента за іпотечними облігаціями.

Відповідно до статей 1, 6 Закону «Про фінансово-кредитні механізми» об’єктами управління майном у системі фінансово-кредитних механізмів є ФФБ та ФОН. ФОН – кошти, отримані управителем ФОН в управління, а також нерухомість та інше майно, майнові права та доходи, набуті від управління цими коштами, в тому числі майнові права та права вимоги, набуті за договорами про участь у ФФБ. ФОН не є юридичною особою. Для створення ФОН фінансова установа має розробити та затвердити: Правила ФОН, інвестиційну декларацію, проспект емісії сертифікатів ФОН; укласти договір із забудовником, здійснити емісію сертифікатів ФОН на суму, що не перевищує вартості об’єкта будівництва та організувати розміщення сертифікатів ФОН (ст. 25 Закону «Про фінансово-кредитні механізми»). ФФБ – кошти, передані управителю ФФБ в управління, які використані чи будуть використані управителем у майбутньому на умовах Правил фонду та договорів про участь у ФФБ. Оскільки управителем ФОН емітуються цінні папери – сертифікати ФОН – діяльність із залучення коштів установників управління майном є фондовим посередництвом.

Таким чином, діяльність з управління іпотечним покриттям та діяльність із залучення коштів установників управління майном також належать до діяльності з управління активами.

Висновки

Таким чином, у результаті написання даного реферату було досягнуто поставленої мети, що дає змогу зробити такі висновки.

Згідно з статтею 16 Закону України „Про цінні папери та фондовий ри-нок” професійна діяльність на фондовому ринку - це діяльність юридич-них осіб з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інс-титуційних інвесторів. Поєднання професійної діяльності на фондовому ринку з іншими видами професійної діяльності, за винятком банківської, не до-пускається.

На фондовому ринку України здійснюються такі види професійної діяльності: - діяльність з торгівлі цінними паперами; - діяльність з управління активами інституційних інвесторів; - депозитарна діяльність; - діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку.

Професійна діяльність на фондовому ринку здійснюється виключно на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Згідно статті 20 Закону України „Про цінні папери та фондовий ринок” діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку – це діяльність професійного учасника фондового ринку (організатора торгівлі) із створення організаційних, технологічних, інформаційних, правових та інших умов для збирання та поширення інформації стосовно попиту і пропозицій, проведення регулярних торгів фінансовими інструментами за встановленими правилами, централізованого укладення і виконання договорів щодо фінансових інструментів, у тому числі здійснення клірингу та розрахунків за ними, та розв'язання спорів між членами організатора торгівлі.

Перспективи подальших досліджень окресленої проблематики пов’язані з визначенням поняття та ознак фондового посередництва, ліцензійних вимог до фінансових посередників на фондовому ринку та особливостей господарських договорів, що укладаються у процесі здійснення посередницької діяльності на фондовому ринку.

Список використаних джерел

1. Про цінні папери та фондовий ринок: Закон України від 23 лютого 2006 р. / Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 31. – Ст. 268.
2. Ст. 16, 191 Закону України від 23 лютого 2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок» в редакції відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 6 липня 2012 р. «Про депозитарну систему України» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5178-17.
3. Габов А.В. Ценные бумаги: Вопросы теории и правового регулирования рынка / А.В. Габов. – М.: Статут, 2011. – С. 876 [ 1104 с.]
4. Господарський кодекс України / Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 18. – Ст. 144.
5. Каширин А.А. Правовые проблемы регулирования профессиональной деятельности на рынке ценных бумаг: дисс… канд. юрид. наук: 12.00.03. / А.А. Каширин. – М., 2003. – С. 28–30 [171 c.].
6. Панова Л.В. Проблемы правового регулирования рынка ценных бумаг в Украине: дисс... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Л.В. Панова. – Х., 2002. – С. 65 [211 c.].
7. Попова А.В. Правове становище професійних учасників ринку цінних паперів в Україні: дис… канд. юрид. наук: 12.00.04 / А.В. Попова. – К., 2006. – С. 34 [219 c.].
8. Кологойда О.В. Правове регулювання фондового ринку України / О.В. Кологойда. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 207 [ 320 с.].
9. Семенов А.В. Правовой статус участников рынка ценных бумаг: проблемы регулирования: дисс… канд. юрид. наук: 12.00.03 / А.В. Семенов. – М., 2005. – С. 172 [228 c.].
10. Полюхович В.І. Державне регулювання фондового ринку України: господарсько-правовий механізм / В.І. Полюхович. – К.: НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України, 2012. – С. 213 [ 336 с.].
11. Майданик Р.А. Довірче управління цінними паперами: поняття і проблеми правозастосування / Р.А. Майданик // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – № 2. – С. 25–29.
12. Про затвердження Положення про особливості здійснення діяльності з управління активами інституційних інвесторів: рішення ДКЦПФР від 2 листопада 2006 р. № 1227 / Офіційний вісник України. – 2006. – № 49. – Ст. 3270.
13. Про затвердження Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на фондовому ринку – діяльності з управління активами інституційних інвесторів (діяльності з управління активами): рішення ДКЦПФР від 26 травня 2006 р. / Офіційний вісник України. – 2006. – № 31. – Ст. 2258.
14. Про недержавне пенсійне забезпечення: Закон України від 9 липня 2003 р. / Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 47. – Ст. 372.
15. Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні: Закон України від 30 жовтня 1996 р. / Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 51. – Ст. 292.
16. Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати: Закон України від 19 червня 2003 р. / Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 1. – Ст. 1.
17. Про затвердження Ліцензійних умов провадження діяльності із залучення коштів установників управління майном для фінансування об’єктів будівництва та/або здійснення операцій з нерухомістю: розпорядження Держфінпослуг від 24 червня 2004 р. № 1225 / Офіційний вісник України. – 2004. – № 30. − Ст.2046.
18. Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю: Закон України від 19 червня 2003 р. / Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 52. – Ст. 337.
19. Про іпотечні облігації: Закон України від 22 грудня 2005 р. / Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 16. – Ст. 134.