Поняття та сутність професійної діяльності на фондовому ринку

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

Вступ

 

Фо́ндовий ри́нок (ри́нок ці́нних папе́рів) – це частина ринку капіталів, де здійснюються емісія, купівля і продаж цінних паперів - свідоцтв про участь їх власників (інвесторів) у капіталі акціонерної компанії або наданні позики.

З позицій сучасної економічної теорії фондовий ринок являє собою найбільш масштабний і динамічний сегмент фінансового ринку, структуризовану організаційно-правову систему, у межах якої здійснюються розміщення, обіг та облік цінних паперів та їх похідних за безпосередньою участю професійних учасників, діяльність яких підлягає чіткому державному регулюванню. Саме через механізми фондового ринку формуються пропозиція і попит на інвестиційні ресурси, відбувається їх інституціоналізована акумуляція та перерозподіл з метою економічного зростання.

Професійна діяльність на ринку цінних паперів – це підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів та організаційного, інформаційного, технічного, консультаційного та іншого обслуговування випуску та обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності.

Правове регулювання господарської посередницької діяльності на фондовому ринку України як невід’ємної складової ефективної економіки і фінансового ринку потребує вдосконалення. Це обумовлено тим, що поняття «посередництво» в чинному законодавстві України вживається в різних значеннях, а його співвідношення з поняттям «представництво» в науці дискусійне. Розвиток іпотечного ринку обумовив появу нових видів посередницької діяльності на фондовому ринку – діяльності з управління іпотечним покриттям та діяльності з управління майном, залученим для фінансування об’єктів будівництва та/або здійснення операцій із нерухомістю.

Питання професійної діяльності фінансових посередників на фондовому ринку розглядали в своїх роботах А.В. Габов, А.В. Калина, О.В. Кологойда, З.Я. Лапішко, Р.А. Майданик, І.Р. Назарчук, І.В. Павлов, Л.В. Панова, В.І. Полюхович, А.В. Попова, А.В. Семенов, Є.Б. Фіолетов та інші; посередництву присвячені роботи В.А. Васильєвої, Р.В. Колосова, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, В.В. Рєзнікової, Г.І. Сальникова та ін.

У зазначених дослідженнях розглянуто поняття та ознаки посередництва, поняття та критерії професійної діяльності на фондовому ринку, запропоновано класифікацію її видів і професійних учасників фондового ринку. Однак основну увагу дослідники зосередили на торгівлі цінними паперами та управлінні активами інституційних інвесторів. Поза межами наукових досліджень залишилися такі види посередницької діяльності, як управління активами недержавних пенсійних фондів, управління іпотечним покриттям та управління майном, залученим для фінансування об’єктів будівництва та/або здійснення операцій із нерухомістю.

Таким чином, метою даного реферату є комплексне дослідження особливостей професійної діяльності учасників фондового ринку за всіма видами фондового посередництва.

 

 

 

 

1. Поняття та сутність професійної діяльності на фондовому ринку

 

 

Професійною діяльністю на фондовому ринку вважається діяльність акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю з надання фінансових та інших послуг у сфері розміщення та обігу цінних паперів, обліку прав за цінними паперами, управління активами інституційних інвесторів, що відповідає вимогам, установленим до такої діяльності чинним законодавством (частина перша ст. 16 Закону України від 23 лютого 2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок» [1]).

Згідно з частиною другою ст. 16 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» на фондовому ринку можуть здійснюватися такі види професійної діяльності: а) діяльність з торгівлі цінними паперами (здійснюють торговці цінними паперами або банки); б) діяльність з управління активами інституційних інвесторів (здійснюють компанії з управління активами (далі − КУА), професійні адміністратори недержавних пенсійних фондів (далі – ПАНПФ, а також недержавні пенсійні фонди – НПФ), фінансові установи, які здійснюють управління іпотечним покриттям, управителі майном); в) депозитарна діяльність (її провадять Національний банк України (далі − НБУ), професійні учасники депозитарної системи України); г) діяльність з організації торгівлі на фондовому ринку (таку торгівлю організовують фондові біржі); ґ) кліринг [2] (здійснюють клірингові установи та Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках). У спеціальній юридичній літературі виділяють також види діяльності на фондовому ринку, що мають ознаки професійної діяльності, але не визнаються такою за законом: діяльність спеціалізованих депозитаріїв, діяльність фінансового консультанта та інші види консультування, діяльність трансфер-агента, опікуна рахунку депо, діяльність емітента з ведення власного реєстру власників іменних цінних паперів [3, с. 876].

Господарський кодекс України [4] (далі – ГК) вживає терміни «посередництво», «посередницька діяльність» у трьох значеннях: частина третя ст. 263 ГК вказує на комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності як на один із різновидів господарсько-торговельної діяльності; глава 31 ГК містить загальні положення про комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання; § 3 глави 35 ГК «Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами. Фондова біржа» регулює відносини щодо здійснення посередництва торговцями цінних паперів.

Посередницькою діяльністю у сфері випуску та обігу цінних паперів є підприємницька діяльність суб’єктів господарювання (торговців цінними паперами), для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності або яким така діяльність дозволена законом (частина перша ст. 356 ГК). Основні види посередницької діяльності на фондовому ринку України – торгівля цінними паперами та управління активами. Таку позицію поділяє переважна більшість вітчизняних дослідників фондового ринку [5, с. 28–30; 6, с. 65; 7, с. 34; 8, с. 207; 9, с. 172: 10, с. 213].

2. Класифікація видів професійної діяльності на фондовому ринку

 

Відповідно до ст. 17 Закону «Про цінні папери та фондовий ринок» професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає:

1) брокерську діяльність – укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів (зокрема на підставі договорів комісії, доручення) щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів від свого імені (від імені іншої особи), за дорученням і за рахунок іншої особи. За надані брокерські послуги торговець отримує винагороду. Торговець цінними паперами, який провадить брокерську діяльність може: а) виступати поручителем або гарантом виконання зобов’язань перед третіми особами за договорами, що укладаються від імені клієнта такого торговця, отримуючи за це винагороду, що визначається договором торговця цінними паперами з клієнтом; б) надавати своїм клієнтам консультації щодо купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів;

2) дилерську діяльність – укладення торговцем цінними паперами цивільно-правових договорів щодо цінних паперів та інших фінансових інструментів від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу, крім випадків, передбачених законом;

3) діяльність з управління цінними паперами – діяльність, яку здійснює торговець цінними паперами від свого імені за винагороду протягом визначеного строку на підставі договору про управління переданими йому цінними паперами, іншими фінансовими інструментами та грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери та інші фінансові інструменти, а також отриманими у процесі управління цінними паперами, іншими фінансовими інструментами і грошовими коштами в інтересах установника управління або визначених ним третіх осіб;

4) андеррайтинг – укладення торговцем цінними паперами договорів щодо відчуження цінних паперів та/або здійснення дій чи надання послуг, пов’язаних із таким відчуженням, у процесі емісії цих цінних паперів за дорученням, від імені та за рахунок емітента на підставі відповідного договору з емітентом. Андеррайтинг може бути таких видів: а) повністю гарантований – торговець цінними паперами, який розміщує емісію, гарантує емітенту повний викуп емісії або тієї її частини, що залишиться нерозміщеною; б) частково гарантований – гарантія викупу поширюється тільки на частину емісії, іншу ж частину торговець розміщує на відкритому ринку; в) без гарантій – гарантій торговця цінними паперами немає, але він зобов’язується докласти максимальних зусиль для того, щоб розмістити емісію; г) «все або нічого» – така форма розміщення передбачає відкликання випуску, якщо його не буде розміщено в повному обсязі.

Андеррайтер відповідно до договору андеррайтингу з емітентом може здійснювати: а) купівлю цінних паперів у емітента з подальшим їх перепродажем інвесторам; б) гарантування повного або часткового продажу цінних паперів емітента інвесторам, повний чи частковий їх викуп за фіксованою ціною з подальшим перепродажем; в) продаж якомога більшої кількості цінних паперів, без зобов’язання придбати будь-які цінні папери, що не були продані, а також може надавати консультації емітенту щодо розміщення цінних паперів цього емітента.

Більшість дослідників професійну діяльність з торгівлі цінними паперами вважають фінансовим посередництвом на фондовому ринку. Такий підхід є, беззаперечно, правильним, з огляду на формальний зміст та економічну сутність такої діяльності. Однак не кожен вид торгівлі цінними паперами є посередництвом у правовому розумінні. Підхід, закріплений сьогодні в ГК, за яким усі види торгівлі цінними паперами є посередництвом на ринку цінних паперів, виправданий лише з економічної точки зору і необґрунтовано  розширений з огляду на правову природу посередництва (посередництвом у цьому сенсі є передусім діяльність з управління цінними паперами та брокерська діяльність).

У цьому аспекті при безпосередньому здійсненні прав на цінні папери складно буває відмежувати довірче управління від брокерської діяльності, заснованої на комісійних засадах. Цим видам професійної діяльності властивий ряд спільних ознак: а) торговець за договором комісії і довірчий управитель діють від власного імені, але в інтересах довірителя; б) суб’єктами брокерської діяльності й довірчого управління цінними паперами є спеціалізовані особи – торговці цінними паперами, які здійснюють її як виключний вид господарської діяльності; в) як і будь-яка професійна діяльність на ринку цінних паперів, брокерська діяльність і довірче управління цінними паперами є ліцензованими.

Водночас наявність спільних ознак не означає, що довірче управління є особливим різновидом брокерської діяльності, оскільки між ними є і суттєві відмінності (кожному з цих видів діяльності притаманні свої специфічні ознаки, які дають змогу їх розмежувати). Основні відмінності полягають у наступному: 1) всі доходи при довірчому управлінні належать довірителю (установнику управління), крім обумовленої в договорі винагороди, а при здійсненні брокерської діяльності – торговцеві; 2) цінні папери при довірчому управлінні залишаються у власності установника управління і мають бути йому повернуті при розірванні договору; 3) довірче управління дозволяє акумулювати значні пакети і впливати на управління емітентом (при управлінні акціями), що вигідно дрібним (міноритарним) акціонерам.

На відміну від брокерської діяльності, яка полягає у виконанні разових замовлень клієнта з конкретними цінними паперами або наданні послуг на підставі договору брокерського обслуговування, довірче управління передбачає здійснення управителем комплексу послуг та операцій, необхідних для підтримання фіксованої дохідності (максимальної чи мінімальної) або становлення певного «коридору» з одночасним підтриманням структури портфеля цінних паперів. Саме тому довірчий управитель здійснює свої обов’язки як інвестиційну політику, яка включає в себе акумулювання цінних паперів, їх вкладення у відповідні об’єкти інвестування, отримання доходів, облік результатів управління на користь вигодонабувача. У зв’язку з цим у договорах довірчого управління цінними паперами має бути передбачене право довірчого управителя діяти на власний розсуд (зокрема виконувати певну операцію негайно чи відкласти її до виникнення більш сприятливої кон’юнктури на фондовому ринку). Зрозуміло, що в деяких випадках і брокери можуть діяти із застереженням у біржовому наказі – «діяти на власний розсуд».

На відміну від брокерської діяльності, для довірчого управління цінними паперами не характерне видання засновником довірчому управителю наказів на придбання чи відчуження цінних паперів, загальноприйнятих у відносинах між клієнтом і брокером.

Брокери – це посередники, діяльність яких полягає у наданні послуг щодо укладання угод із цінними паперами за рахунок клієнтів. На ринку цінних паперів вони завжди діють, виражаючи волю й інтереси своїх клієнтів. За виконання доручених дій отримують комісійну винагороду. Брокери можуть здійснювати свої функції як на біржовому, так і на позабіржовому ринках. Вони відкривають і ведуть рахунки своїх клієнтів у депозитаріях та клірингових установах. Характерним для брокерської діяльності є те, що брокер вступає в посередницькі відносини з клієнтом тільки на період виконання його замовлення (після виконання доручення клієнта відносини між ними припиняються).

Найбільш складно розмежовувати довірче управління та брокерську діяльність із правом використання грошових коштів клієнта. Ліцензовані брокери, не називаючи операції довірчими, по суті здійснюють їх у рамках брокерського обслуговування. При цьому виді брокерської діяльності клієнт бере на себе обов’язок щодо зберігання грошових коштів (призначених для інвестування в цінні папери чи отриманих у результаті їх продажу), але на позабалансових рахунках брокера. Зберігання грошових коштів на позабалансових рахунках брокера передбачає процедуру відкриття клієнтом окремого рахунка на брокера, ведення останнім обліку грошових коштів клієнта на позабалансових рахунках або ж надання брокеру права й покладення на нього обов’язку зі зберігання грошових коштів клієнта, тоді як за умовами договору комісії брокер був би зобов’язаний передати клієнту все отримане за наслідками виконання. Отже, поки законодавець прямо не заборонив зарахування грошових коштів клієнта на поточний рахунок брокера (як це встановлено для довірчого управління), право вибору способу ведення операцій залишається за учасниками цих правовідносин.