Отчет по практике в Ощадбанке

3) надавати  можливість контролювати платіж  на всьому маршруті його слідування;

4) чітко  розрізняти відповідальність бухгалтерів  за платежі, що ними здійснюються (модифікувати інформацію може  лише той, хто має на це  право в силу службових обов’язків);

5) сприяти  підвищенню безпеки економічної  інформації за рахунок розмежування  доступу до неї різних категорій  користувачів;

6) дозволяти  скасування платіжного документа,  якщо в ньому або документі,  що до нього відноситься, знайдено  помилку до закриття операційного  дня.

Для здійснення максимального контролю при вводі  кожний первинний документ вводиться  двічі різними співробітниками. В обробку приймаються лише ті документи, результат двох незалежних вводів яких співпав. Документи за безготівковими розрахунками вводять операціоніст і контролер, а касові документи  – операціоніст і касир.

Допускається  і більш складна технологія, при  якій усі введені документи за безготівковими розрахунками додатково  переглядаються на окремому робочому місці бухгалтером, який “випускає” потрібні документи на подальшу обробку.

У загальному випадку банк для здійснення міжбанківських платежів може мати декілька кореспондентських  рахунків (Ностро і/або Лоро), до яких обов’язково входить кореспондентський  рахунок в управлінні НБУ.

Коли  є декілька кореспондентських рахунків, то для кожного міжбанківського  платежу необхідно вказати, через  який із них він буде здійснений. Вирішує це завдання спеціальний  співробітник для роботи з кореспондентськими рахунками (позиціонер).

Первинний документ, який виходить за межі банку, тобто обґрунтовує міжбанківський платіж, повинен “схвалюватися” трьома співробітниками: операціоністом, контролером  та позиціонером.

Внутрішнє представлення (структура) первинного документа в ОДБ, так званий електронний  документ, повинно включати:

- дату  заповнення і номер документа  (власні дата і номер);

- вид  документа;

- кореспондентські  рахунки (дебет і кредит);

- суму  і призначення платежу.

Касовий документ додатково включає касовий  символ і, якщо необхідно, платіж –  комісію за касову операцію.

В ОДБ  з кожним документом пов’язується і внутрішня інформація:

- ідентифікація  документа;

- ідентифікація  вводу і контролю (хто, коли  і на якому робочому місці);

- стадія  обробки документа та інше.

Структурно  базовий ОДБ включає такі блоки (вузли):

1) “Відділення”  – обслуговування клієнтів, ввід, контроль та випуск первинних  документів;

2) “Центр”  (філія) – обробка документів, які прийшли з відділень, внесення  змін у рахунки, ведення (супровід) балансу (балансів);

3) “Позиціонування”  – прийняття рішень про переміщення  сум за межі банку (філії), ведення  лімітів за кореспондентськими  рахунками;

4) “Фільтр”  – узгодження форматів різних  систем електронних платежів;

5) “Гіперцентр” (центральний офіс банку) –  супровід єдиної спільної (загальної)  бази рахунків, ведення консолідованого  балансу банку, можливо, у розрізі  філій і/або відділень.

Кожний  із блоків (вузлів) може функціонувати  на одному комп’ютері або локальній  мережі; вузол має унікальний номер  у межах ОДБ. Різні компоненти системи можуть бути розташовані  на значній відстані один від одного. Зв’язок між різними вузлами  здійснює окремий рівень ОДБ –  електронна пошта. Залежно від cпособів  з’єднань окремих вузлів ОДБ в  єдиний комплекс формуються бази для  різних внутрішньобанківських платіжних  систем.

За цією схемою працює і АТ «Ощадбанк». Велике значення має використання ефективного  і надійного програмного забезпечення. Згідно законодавства висуваються  відповідні вимоги. Відповідно технічний  бік здійснення банківських операцій займається операційний відділ.

 

2.3. Фінансова робота банку та  характеристика його ресурсів

Для здійснення банком своєї діяльності важливе місце займає організація  фінансової роботи у банку. Вона включає:

• фінансове планування
• оперативна фінансова робота
• контрольно-аналітична робота.

Фінансове планування спрямовується на перетворення стратегічних цілей та завдань банку  в конкретні (абсолютні й відносні) значення результативних фінансових показників діяльності банківської установи через  реалізацію комплексу заходів у  сфері фінансів.

Продукти  фінансового планування такі:

1. побудова цільової фінансової моделі банку;
2. визначення цільових значень параметрів системи (банку);
3. обґрунтування прогнозних показників фінансових результатів;
4. побудова прогнозного балансу;
5. розроблення плану банківських операцій, бюджету банку та бюджетів структурних підрозділів;
6. складання плану організаційних заходів і визначення відповідальних за їх виконання.

Створення фінансових планів відбувається як на рівні банку в цілому, так і  на рівні окремих структурних  підрозділів, тому окремі плани мають  бути узгоджені. Процес узгодження бюджетів може здійснюватися двома основними  методами: згори вниз і знизу вгору. У першому варіанті менеджмент банку  формулює завдання та визначає планові  значення фінансових показників, які  доводяться до підрозділів. Керівники  підрозділів, у свою чергу, розробляють  конкретні заходи досягнення планових показників, які подаються на розгляд  менеджментові банку й узгоджуються. Такий підхід ефективний, коли потрібно швидко реагувати на зміну зовнішніх умов та на жорстку конкуренцію.

Банки здійснюють різнопланову контрольно-економічну та аналітичну роботу, спрямовану на забезпечення повноти й своєчасності здавання виручки (готівкових надходжень) до кас  установ комерційних банків. Основним об'єктом контрольно-аналітичної  роботи банків є виручки торговельних підприємств і надходження готівки  підприємств сфери обслуговування населення. Тому установи банків в обов'язковому порядку ведуть спеціальний журнал, у якому реєструються усі торговельні  та інші підприємства сфери обслуговування, що мають постійну виручку, в тому числі і не виділені на самостійний  баланс. Повнота і своєчасність здавання грошової виручки підприємствами контролюються  економістами кредитного (комерційного) відділу установ банків. Для здійснення вказаного контролю економісти на підставі згаданого вище журналу складають  контрольні відомості за підприємствами, які здають виручку в денні, вечірні  каси банків і через підприємства зв'язку, і передають їх бухгалтерам  банку за місцем ведення рахунків клієнтів і контролерам вечірніх кас, які щоденно роблять у  цих контрольних відомостях відмітки про здавання виручки.

Джерела формування банківських ресурсів відображаються у правій частині  балансового звіту і називаються  пасивами банку. За джерелами формування пасиви не однорідні і складаються  з власного капіталу та зобов’язань  банку перед вкладниками і  кредиторами.

За економічним змістом капітал  банку — це власні кошти засновників  або акціонерів (власників банку), внесені ними на свій ризик для  отримання доходів. Ризик власників  полягає в тому, що рівень дохідності капіталу може бути низьким або діяльність спричиниться до збитків, банк збанкрутує, через що вони можуть втратити свої кошти.

Банківський капітал відіграє визначальну  роль у процесі створення та функціонування комерційного банку, хоча за величиною  становить незначну частину сукупних ресурсів банку. Частка власного капіталу у ресурсах банку має бути не нижчою за 8 %, тоді як для промислових підприємств це співвідношення, як правило, становить 50 % і вище.

Формування власної капітальної  бази є необхідною умовою майбутньої діяльності банку. Тому одна з найсерйозніших проблем, що постають перед менеджментом банку, полягає у залученні та підтримці достатнього обсягу власного капіталу.

Власний капітал банку виконує  такі функції:

1) захисну;

2) оперативну;

3) регулюючу.

Сутьзахисної функції  полягає в тому, що капітал служить  для захисту коштів вкладників і кредиторів, оскільки збитки від кредитних, інвестиційних, валютних операцій банку, зловживань, помилок списуються за рахунок резервів, які входять до складу капіталу. Тобто капітал банку відіграє роль своєрідного буфера, який поглинає втрати від реалізації різноманітних банківських ризиків.

Ця функція включає гарантування вкладів, захищаючи інтереси вкладників у разі ліквідації чи банкрутства  банку, а також забезпечує функціонування банку у разі виникнення збитків  від поточної діяльності, що покриваються, як правило, за рахунок поточних прибутків. Захисна функція банківського капіталу є головною протягом всього періоду  функціонування банку.

Функція забезпечення оперативної  діяльності має важливе значення під час створення та на початкових етапах функціонування банку. В такі періоди за рахунок власного капіталу банку фінансується придбання чи оренда основних фондів, комп’ютерної та оргтехніки, організаційні заходи щодо створення систем безпеки в банку, запровадження банківських технологій та систем зв’язку. В подальшій діяльності банку функція забезпечення оперативної діяльності стає другорядною на відміну від підприємств сфери матеріального виробництва, де вона залишається головною протягом всього періоду діяльності.

Зміст регулюючої функції капіталу полягає в тому, що через фіксацію величини власного капіталу або його окремих складових наглядові  органи впливають на банківську діяльність та обмежують рівень банківських  ризиків. Так, для визначення обов’язкових економічних нормативів регулювання діяльності банків, установлених НБУ, показники власного капіталу банку використовуються в десяти із тринадцяти обов’язкових нормативів (крім нормативів ліквідності). Тобто величина капіталу банку суттєво впливає на обсяги та напрями проведення банківських операцій.

Власний капітал комерційного банку  може також використовуватися для  участі у власності акціонерних  та спільних підприємств. Банківський  капітал неоднорідний за своїм складом  і включає основний капітал та додатковий капітал. Основний капітал (капітал першого рівня) є найстабільнішою  частиною власного капіталу банку і  відповідно до чинних в Україні нормативних  актів включає такі складові:

а) фактично сплачений зареєстрований статутний капітал;

б) розкриті резерви, створені або  збільшені за рахунок нерозподіленого  прибутку банку (резерви, оприлюднені  банком у фінансовій звітності), зокрема:

• дивіденди, направлені на збільшення статутного капіталу;
• емісійні різниці — сума перевищення доходів, отриманих від первинної емісії власних акцій та інших корпоративних прав, над їх номіналом;
• резервні фонди, що створюються згідно із законами України;
• загальні резерви, що створюються під невизначений ризик під час проведення банківських операцій;
• прибуток минулих років;
• прибуток минулих років, що очікує затвердження.

Ці складові включаються до основного  капіталу лише за умови, що вони відповідають таким критеріям: відрахування до резервів і фондів здійснено з прибутку після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі потенційні податкові зобов’язання; призначення резервів і фондів та рух коштів по них окремо розкрито в оприлюднених звітах банку; фонди знаходяться в розпорядженні банку для необмеженого і негайного їх використання на покриття збитків; будь-яке покриття збитків за рахунок резервів та фондів проводиться лише через бухгалтерські рахунки прибутків та збитків;

в) загальний розмір основного капіталу визначається з урахуванням величини можливих збитків за невиконаними зобов’язаннями контрагентів і зменшується на суму:

• недосформованих резервів під можливі збитки за: кредитними операціями; операціями з цінними паперами; дебіторською заборгованістю; простроченими (понад 30 днів) та сумнівними до отримання нарахованими доходами за активними операціями банку; коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках у банках, визнаних банкрутами, або які перебувають у процесі ліквідації за рішенням уповноважених органів, або зареєстровані в офшорних зонах;
• нематеріальних активів за мінусом суми зносу;
• капітальних вкладень у нематеріальні активи;
• збитків минулих років та поточного року.

Додатковий капітал (капітал другого  рівня) є менш постійною частиною капіталу, вартість якої може змінюватися. В Україні склад додаткового  капіталу регулюється Національним банком України, який має право визначати  та затверджувати перелік складових  додаткового капіталу, а також  умови та порядок його формування. За умови затвердження НБУ додатковий капітал банку може включати: