Лізинг. Договір лізингу

            Згідно із Законом України  “Про лізинг” лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізенгоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

            Об’єктом (предметом) лізингу може бути будь-яке майно, що належить до основних фондів (засобів) і яке не заборонене до вільного обігу на ринку, а також нематеріальні активи. З урахуванням цього можна виділити наступні групи об’єктів лізингу:

     а)  рухоме майно:

- обладнання  промислового призначення

- транспортне  обладнання: повітряні, наземні та  водні транспортні засоби, обладнання  для їх 

- будівельна  техніка;

        - засоби телевізійного і дистанційного  зв’язку;

        -  оргтехніка, конторське обладнання;

        - ліцензії, ноу-хау, комп’ютерні програми  тощо;

б) нерухоме майно:

        - будівельні споруди і споруди  виробничого, торгівельного або  комунально-     побутового  призначення;             

        - споруди ( нафтові та газові  свердловини, гідротехнічні та  транспортні споруди).

                                Суб’єктами лізингу можуть бути:

а)   лізингодавець  – власник майна, який надає його у використання на умовах лізингової угоди. В його особі можуть виступати:

       -   установа банку, в складі  якого передбачений цей вид діяльності;

       -  фінансова лізингова компанія, що створюється спеціально для  здійснення лізингових операцій,

       - спеціалізована лізингова компанія, яка в додаток до фінансового  забезпечення угоди бере на  себе комплекс послуг нефінансового характеру

      -  будь-яка фірма або підприємство, для яких лізинг непрофілююча, але і не заборонена статутом  сфера діяльності 

б) лізингоодержувач – юридична особа в будь-якій організаційно-правовій формі, що здійснює підприємницьку діяльність, або громадянин, котрий займається підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи і зареєстрований як індивідуальний підприємець.

   в)   продавець  лізингового майна  ( постачальник) – підприємство-виробник, торгівельна організація або  інші суб’єкти підприємницької діяльності, які продають майно, що передається згідно з договором лізингу.   

   Класифікація видів лізингу 

1.У залежності  від складу учасників ( суб’єктів)  угоди розрізняють:

-  прямий  лізинг ( двосторонній ), при якому  власник майна ( виробник ) самостійно здає об’єкт в лізинг. Тим самим постачальник і лізингодавець поєднані в одній особі.

-   Непрямий  лізинг – коли передача майна  відбувається через посередників.

2.У залежності  від типу майна розрізняють: 

-  лізинг  рухомого майна – лізинг транспортних засобів, що не мають жорсткої прив’язки до нерухомих об’єкиів ( автомобілів, тракторів, комбайнів, літаків  тощо), і майна, що легко переміщується;

- лізинг нерухомості  – лізинг будівель, споруд, залізничного  транспорту та іншого майна, що має жорстку теріторіальну прив’язку;

-  лізинг  “секондхенд” – лізинг машин  і обладнання, що уже були у  використанні або морально застаріли  за час зберігання.

3.Відповідно  до рівня окупності майна розрізняють  фінансовий (капітальний) і оперативний  лізинг. Фінансовий лізинг ( оренда) – господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності, що передбачає придбання з орендодавцем  матеріальних цінностей за замовленням орендаря з наступною передачею орендарю права користування такими матеріальними цінностями на строк, не менший від строку їх повної амортизації ї обов’язковою наступною передачею права власності на такі матеріальні цінності орендарю.

          Оперативний лізинг (оренда) – господарча  операція суб’єкта підприємницької  діяльності, що передбачає передачу орендарю права користування матеріальними цінностями, які належать орендодавцю на строк, не більший строку їх повної амортизації з обов’язковим поверненням таких матеріальних цінностей орендодавцю.

4.У залежності  від обсягу майна, що передається в лізинг, розрізняють:

- чистий лізинг  – це лізинг, при реалізації  якого основні зобов’язання по  обслуговуванню майна бере на  себе лізингоодержувач. Передбачається, що він сплачує всі податки  і збори, здійснює страхування  і несе всі інші витрати,  пов’язані з використанням обладнання.

- “мокрий лізинг”  – це лізинг з повним набором  послуг, угоди за яким передбачають  обов’язкове повне технічне обслуговування  обладнання, його ремонт, страхування  та інші операції, які бере  на себе лізингодавець

5.В залежності від сектора ринку, де здійснюються лізингові операції, розрізняють:

- внутрінаціональний  лізинг, коли всі учасники угоди  знаходяться в     одній  країні;

- зовнішній  (міжнародний) лізинг, коли в лізинговій  угоді хоча б одна із сторін  одночасно належить різним країнам. Цей вид лізингу включає також угоди, що укладаються між лізингодавцем і лізингоодержувачем однієї країни, якщо хоча б одна із сторін здійснює свою діяльність і має капітал спільно із зарубіжною фірмою ( є спільним підприємством). Міжнародний лізинг можна розділити на такі види:

- експортний  лізинг, коли виробник майна або  посередницька фірма продає його  лізинговій компанії, а та, в свою  чергу, укладає угоду з лізигоодержувачем  майна, що знаходиться за кордоном;

- імпортний  лізинг – це угоди, в яких лізингодавець купує об’єкт лізингу в іноземної фірми , а потім надає його вітчизняному лізингоодержувачеві;

- транзитний  лізинг, при якому майно продається  лізинговій компанії з іншої  країни, а вона, в свою чергу, 

- укладає угоду  з орендарем, що знаходиться в третій країні;

- спеціальний  лізинг, пов’язаний із здійсненням  великого промислового будівництва.

6.За цільовим  призначенням лізинг може бути:

- дійсний, якщо  при проведенні угоди отримання  податкових і амортизаційних  пільг не є головною і визначальною метою. Цей вид лізингу називають ще нормативним лізингом;

- фіктивний  (спекулятивний) лізинг полягає  в тому, що угода переслідує  мету одержати високий прибуток  за рахунок отримання необгрунтованих  податкових і амортизаційних  пільг.

7.У залежності  від тривалості розрізняють такі види лізингу:

-  короткостроковий  – до 1 року;

-  середньостроковий  – від 1 до 3 років;

- 

Договір лізингу – це угода про встановлення, зміну або припинення прав і обов’язків двох або декількох осіб. Він визначає найважливіші умови функціонування сіб’єктів лізингових угод, додержання ними діючих в країні законів і прийнятих на себе зобов’язань.

   Лізингові  договірні зв’язки можуть бути двох видів:

прості –  коли укладається один договір між  двома сторонами;

складні – якщо укладається декілька договорів при участі трьох і більше суб’єктів.

3.  Методика оцінки ефективності  застосування лізингу в процесі  оновлення технічної бази підприємства

 

Для  здійснення  оцінки лізингового проекту в  цілому, використовують таку нерівність:

                                                                    Сліз < S Чпі/ К^п   ліз,           (3;1)

 

де Сліз — вартість об'єкта лізингу;

Чпі — чистий прибуток 1-го періоду;

Кліз — лізинговий коефіцієнт;

п— строк лізингу;

і – періоди лізинового договору (і = 1,2, ........., п)

Чистий прибуток (ЧП) визначається на основі "Балансу грошових надходжень і витрат", який розробляється у бізнес-плані під час підготовки лізингового проекту. Нерівність показує ефективність лізингового проекту.

4. Переваги і  недоліки лізингу

Причиною широкого розповсюдження лізингу є ряд його переваг перед звичайною позикою:

* Лізинг припускає 100%-ное  кредитування і не вимагає  негайного початку платежів. При  використовуванні звичайного кредиту  для покупки майна підприємство  повинне близько 15% вартості покупки оплачувати з власних засобів. При лізингу контракт полягає на повну вартість майна

* Дрібним і середнім  підприємствам простіше отримати  контракт по лізингу, чим позику.

* Лізингова угода більш  гнучко, чим позика, оскільки надає можливість виробити зручну для покупця схему фінансування.

* Ризик устаріння устаткування  цілком лягає на орендодавця.  Орендар має нагоду поступового  оновлення свого парку устаткування.

* Достатньо простий облік  майна, що орендується. 

* Платежі по  лізингу ведуться з суми прибутку  від устаткування, що використовується, і не підлягають оподаткування,  оскільки є орендною платнею. 

 

Але лізинговим операціям властиві і недоліки:

* орендар не  виграє на підвищенні залишкової  вартості устаткування (зокрема через інфляцію);

* якщо це  фінансовий лізинг, а науково-технічний  прогрес робить виріб застарілим, проте орендні платежі не припиняються  до кінця контракту;

* складність  організації;

* вартість лізингу  більше позики, але не можна  забувати, що ризик застарілого устаткування лягає на орендодавця, а тому він бере велику комісію для компенсації.

5.Напрями  розвитку лізингу в Україні

              Попри широку розповсюдженість  лізингу у розвинутих країнах,  в економічному середовищі України  такий вид взаємовідносин ще дуже мало поширений через його порівняну новизну, брак досвіду і недосконалість законодавчої бази. Лише 16.12.1997 р. в Україні прийнято закон "Про лізинг", який, до речі, оцінюється спеціалістами досить критично. Якщо для вітчизняних лізингових компаній, котрі тільки-но почали виникати й розвиватися в Україні, відсутність спеціального законодавства до певної міри не була серйозною перешкодою, а в окремих випадках — навіть навпаки, якимось чином сприяла їх фінансовим успіхам, то великі лізингові компанії Заходу аж тепер, після прийняття згаданого закону, мають можливість серйозно працювати на ринку України.

В  нашій країні,  лізингові операції  здійснюються спеціалізованими  компаніями, які  підконтрольні банкам. Але їхня форма  організації  лізингу має  ряд  суттєвих  переваг:

1. Лізингова   фірма, що контролюється банком, отримує  можливість  залучати  пільгові кредити  для розширення  своєї  діяльності, по  яким  звичайно  фінансується власна  діяльність  банку.

2. Банки  мають   у своєму розпорядженні великі можливості по  встановленню  справжньої  платоспроможності лізингоодержувача. Це  дозволяє  даному типу лізингових  компаній приймати  рішення на підставі більш  достовірної  інформації.

3. Взаємодія  лізингової  компанії  і банку  дозволяє  використовувати широкий спектр інструментів  оптимізації комерційної діяльності.

У принципі, не у всіх провідних країнах заходу існує окремий закон, який регулює  взаємини в лізинговій діяльності, проте практично у всіх країнах  існують певні пільги, оскільки лізинг стимулює виробництво. Проте в Україні навіть з ухваленням Закону України “про лізинг” залишається багато невияснених питань.

Факторинг (від англійського factor – маклер, посередник) – це банківська операція, суть якої полягає в придбанні банком (фактором) у постачальника (продавця) права вимоги у грошовій формі на дебіторську заборгованість покупців за відвантажені їм товари (виконані роботи, надані послуги), з прийняттям ризику виконання такої вимоги, а також приймання платежів. Ще недавно розвиток факторингу обмежувався на законодавчому рівні. Сьогодні – це ліцензована банківська послуга і право на її здійснення мають практично всі банки. Щоправда, лише деякі з них позиціюють себе на ринку як продавці факторингових послуг..

Факторингові операції, крім купівлі права на вимогу боргу, включають:

• кредитування у вигляді попередньої оплати боргових вимог;
• ведення бухгалтерського обліку постачальника, зокрема реалізації продукції (роботи, послуг);
• інкасування дебіторської заборгованості постачальника;
• страхування постачальника від кредитного ризику.

Учасниками факторингової  операції можуть бути:

• посередник (фактор), тобто комерційний банк або факторингова компанія;
• постачальник товарів (робіт, послуг);
• покупець.

Факторингові операції можна класифікувати за багатьма ознаками. За сектором ринку, де здійснюються факторингові операції, розрізняють внутрішній та зовнішній (міжнародний) факторинг. Внутрішній факторинг передбачає, що постачальник, покупець і фактор перебувають під юрисдикцією однієї країни. При зовнішньому факторингу суб’єкти факторингової угоди перебувають під юрисдикцією різних країн.