Контрольна робота з «Фінанси»

 

 

Міністерство освіти і науки України

Донбаський державний технічний університет

Кафедра фінансів

 

 

 

 

 

 

Контрольна робота

з дисципліни: «Фінанси»

Варіант № 6

 

     

 

Виконував: студентка гр.ЕП -12 -2з

Коршун Анна

Перевірив: Акмаєва Н.В.

 

 

 

 

Алчевськ, 2014

 

 

ЗМІСТ

 

1. Внутрішня структура фінансової системи, характеристика її сфер і ланок. 3

 

2. Бюджетний устрій і бюджетна система України. 8

 

Список використаної літератури 25

 

1. Внутрішня структура  фінансової системи, характеристика  її сфер і ланок.

Фінансова система - це сукупність урегульованих фінансово - правовими нормами окремих ланок фінансових відносин і фінансових установ, за допомогою яких держава формує, розподіляє і використовує централізовані і децентралізовані грошові фонди. За допомогою фінансової системи держава нагромаджує та використовує кошти для утримання свого апарату, а також спрямовує їх на виконання своїх функцій. Фінансова система охоплює грошові відносини між державою і підприємствами та організаціями, державою і населенням, між підприємствами і всередині них.

Фінансова система розглядається з двох сторін: за внутрішньою (змістовою) структурою й організаційною будовою.

За внутрішньою структурою, фінансова система - це сукупність відносно відособлених взаємозв’язаних сфер і ланок, які відображають специфічні форми та методи фінансових відносин.

Внутрішня структура фінансової системи відображає об’єктивну сукупність фінансових відносин і є загальною для всіх країн. Вона складається зі сфер і ланок. Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин, а ланка - їх відособлену частину.

Сьогодні як у визначенні фінансів, так і у виокремленні їх складових, що становлять основу формування внутрішньої структури фінансової системи, немає єдиного підходу. Фінанси, як було показано раніше, досить різнобічне явище, що має різні ознаки. Тому, беручи за основу структуризації відмінні ознаки – суб’єкти фінансових відносин, фонди грошових коштів, рівень економічної системи, фінансові органи та інституції, - вчені по - різному характеризують і склад фінансової системи. Звісна річ, що за будь-якого підходу слід, по-перше, дотримуватись єдиної ознаки, а не кількох відразу. По-друге, слід враховувати, що фінанси - це завжди певною мірою організовані відносини - чи у законодавчій, чи в інструктивній, чи у статутній, чи у договірній формах. Відповідно виділення їх окремих складових може бути обґрунтоване тільки за наявності таких організаційних засад.

Вибір ознаки структуризації фінансів має базуватися на повному відображенні усієї сукупності фінансових відносин. Якщо за основу структуризації взяти суб’єктів фінансових відносин - юридичних та фізичних осіб і державу, то у фінансах можна виділити такі складові: фінанси громадян, фінанси підприємств, державні фінанси. Але така структура, по - перше, неповна, бо не включає міжнародних фінансів, а, по - друге, не до кінця обґрунтована, оскільки фінанси громадян (сімейні фінанси) не мають організаційних засад і тому не можуть виділятись як окрема сфера чи ланка. Якщо за основу структуризації взяти фонди грошових коштів, то відразу випадає певна частина фінансових відносин, що має канальний, а не фондовий характер. Це насамперед стосується фінансів підприємств, де процес формування грошових фондів не є обов’язковим. Прийняття ж за основу структуризації фінансових органів та інституцій взагалі неправомірне, оскільки характеризує організаційну, а не сутнісну сторону фінансів. Воно може і повинно використовуватися тільки при розгляді організаційної структури фінансової системи.

Отже, перелічені вище ознаки не забезпечують такої структуризації, яка б відображала всю сукупність фінансових відносин. Найбільш доцільно в основу структуризації фінансів покласти рівень економічної системи, виділивши відповідні сфери фінансів: на мікрорівні - фінанси суб’єктів господарювання (підприємств); на макрорівні - державні фінанси; на рівні світового господарства - міжнародні фінанси, і на узагальнюючому рівні забезпечуючу сферу - фінансовий ринок. Кожна з цих сфер має відповідне організаційне забезпечення, кожна рівнева сфера - певний склад доходів та видатків та свою специфічну схему організації фінансової діяльності, а фінансовий ринок - форми фінансових ресурсів та методи торгівлі ними.

Виділення ланок проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду грошових коштів, або специфічних форм і методів фінансових відносин.

 Сфери фінансових відносин:

- Сфера фінансів суб’єктів господарювання відображає рух грошових потоків підприємств. Оскільки вони мають загальні принципи організації і методи здійснення фінансової діяльності, то ця сфера не поділяється на окремі ланки. Існують певні особливості, пов’язані з формою власності та галузевою специфікою. Однак вони не настільки суттєві, щоб на їх підставі виділяти окремі ланки. Ці особливості впливають на організацію фінансових відносин, але не змінюють їх сутності.

- Сфера державних фінансів, що характеризує фінансову діяльність держави, поділяється на такі ланки: бюджет держави, державний кредит, фонди цільового призначення, фінанси державних підприємств.

- Сфера міжнародних фінансів відображає перерозподільно - обмінні відносини та централізацію ресурсів на світовому рівні. Вона складається з двох частин - міжнародних фінансових відносин та безпосередньо міжнародних фінансів. Міжнародні фінансові відносини опосередковуються через міжнародні розрахунки, які, у свою чергу, ґрунтуються на використанні двох валют і встановленні валютного курсу. Нині процеси курсоутворення, купівлі та продажу необхідних валют пов’язані з функціонуванням валютного ринку, який формує специфічну ланку міжнародних фінансів. Безпосередньо міжнародні фінанси включають дві ланки - фінанси міжнародних організацій та міжнародні фінансові інституції.

- Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. За формою ресурсів фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів. Функціонування фінансового ринку забезпечується через відповідні інституції - банки, інституційні інвестори, фондові біржі.

Внутрішня структура фінансової системи:

Відособленою ланкою фінансової системи є страхування. Воно не належить до конкретної сфери і займає проміжне місце між мікро - і макрорівнями.

Розглядаючи внутрішню структуру фінансової системи, необхідно враховувати регіональний аспект її побудови. З цих позицій розрізняють національні, регіональні та світову фінансові системи.

Національні фінансові системи відображають структуру фінансів окремих країн.

До їх складу входять:

- фінанси суб’єктів господарювання;

- страхування;

- державні фінанси;

- внутрішні валютний та фінансовий ринки.

Світова та регіональні фінансові системи складаються з двох рівнів:

- національні фінансові  системи країн світу чи окремого регіону;

- міжнародні фінанси, які  відображаються у централізованих  на світовому чи регіональному  рівнях коштах та фінансових ресурсах .

До складу міжнародних фінансів належать:

- фінанси міжнародних організацій;

- міжнародні фінансові  інституції;

- міжнародні валютний  та фінансовий ринки (провідні  банки та фондові біржі, що  здійснюють операції в усьому світі чи певному регіоні).

Побудова фінансової системи виходить з необхідності вирішення таких завдань:

- формування, концентрація  та оптимальне розміщення достатніх  для виробництва певного обсягу ВВП фінансових ресурсів;

- досягнення максимальної  ефективності використання наявних фінансових ресурсів - максимізація обсягів виробленого ВВП на основі вибору раціональної структури форм фінансового забезпечення;

- установлення оптимальних  пропорцій розподілу та перерозподілу  виробленого ВВП з метою повного  забезпечення потреб громадян, підприємств, держави;

- всебічне сприяння залученню  усіх тимчасово вільних коштів  та отриманих доходів через  інституції фінансового ринку  на потреби фінансового забезпечення  виробництва ВВП;

- формування страхових  фондів з метою забезпечення  відшкодування втрат фінансових ресурсів і доходів та встановлення максимальних передумов для використання коштів даних фондів у кругообігу ресурсів.

 

2. Бюджетний устрій і бюджетна система України.

Вертикальна структура бюджету характеризується двома поняттями: бюджетний устрій і бюджетна система. Вони тісно взаємозв’язані. Бюджетний устрій характеризує, яким чином побудована бюджетна система, тобто бюджетний устрій - це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями влади. Бюджетна система відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність всіх бюджетів, які формуються в даній країні у відповідності з її бюджетним устроєм. Основи бюджетного устрою досить стабільні і мають в цілому однакові чинники в різних країнах. Бюджетні ж системи різних країн можуть досить відрізнятись, хоча і засновуються на однакових підвалинах.

Основами бюджетного устрою, які характеризують напрямки та форми вертикальної побудови бюджету, виступають:

- встановлення принципів  побудови бюджетної системи;

- виділення видів бюджетів;

- розмежування доходів  і видатків між ланками бюджетної  системи;

- організація взаємовідносин між різними бюджетами.

Принципи побудови бюджетної системи є головним і визначальним елементом у бюджетному устрої. Саме вони визначають характерні ознаки і риси бюджетного устрою тієї чи іншої країни. Принципи побудови бюджетної системи розглядаються за двома напрямами. Перший напрямок характеризує структурну побудову бюджету, другий – взаємозв’язок різних ланок.

Можливі три варіанти структурної побудови бюджету виходячи з трьох різних принципів. По - перше, можливе створення єдиного для всієї країни бюджету на основі принципу централізації державних фінансових ресурсів в єдиному фонді. Цей варіант дає можливість сконцентрувати всі ресурси в одному бюджеті, що спрощує управління ним. Але це підриває автономність місцевих органів влади, робить їх взагалі або непотрібними, або недієздатними. Навіть теоретично він можливий тільки в невеличких країнах, а практично застосовується в тих з них, так званих карликових країнах, де немає територіального поділу. При наявності територіального поділу такий варіант ніколи не застосовується, бо неможливо з єдиного центру врахувати всі потреби на місцях. По - друге, можливий протилежний варіант, який засновується на принципі децентралізації. Він передбачає створення тільки регіональних бюджетів. При цьому загальнодержавні потреби можуть фінансуватись за рахунок відрахувань на централізовані потреби. Але і цей варіант настільки складний і неефективний, що теж ніде не використовується. По - третє, виходячи із необхідності врахування як загальнодержавних, так і місцевих потреб створюється декілька рівнів бюджету виходячи з принципу поєднання на кожному рівні централізованих і децентралізованих бюджетів. Саме такий принцип є загальноприйнятим у світі.

Встановлення вертикальних рівнів засновується на виділенні видів бюджетів. Бюджетний устрій кожної країни базується на її політичному устрої та на адміністративно - територіальному поділі. Виділяється два види бюджетів: центральні та місцеві. При цьому в країнах з федеративним устроєм може існувати два різні види центральних бюджетів: загальний для федерації і центральні бюджети членів федерації. Центральний бюджет в різних країнах може мати різні назви: центральний, державний, загальнодержавний, федеральний та ін. В Україні, наприклад, використовується термін «державний бюджет». Однак назва не міняє суті цього виду бюджету - він призначений для забезпечення загальнодержавних потреб. Місцеві бюджети відповідно забезпечують потреби певних регіонів та населених пунктів. Їх склад відображає територіальний поділ країни.

Другий напрямок встановлення принципів побудови бюджетної системи характеризує взаємозв’язок між її ланками. Тут існують два альтернативні підходи - встановлення або єдності всіх бюджетів, або їх автономності. Принцип єдності означає, що всі складові елементи бюджету складають в сукупності зведений - консолідований бюджет, який затверджується і виконується в загальному обсязі. На загальнодержавному рівні зведений бюджет держави включає центральний бюджет та зведені бюджети автономій і адміністративних одиниць першого рівня. В Україні до них відносяться Республіка Крим, області, міста державного підпорядкування. Відповідно консолідовані бюджети обласного рівня (областей, міст і автономій) включають централізовані регіональні бюджети і консолідовані бюджети адміністративних одиниць районного рівня (в Україні - райони і міста обласного підпорядкування) і т.д. в залежності від кількості рівнів адміністративно-територіального поділу. Таким чином, характерною ознакою принципу єдності є наявність консолідованого бюджету як офіційно затвердженого фінансового плану. Слід зазначити, що консолідований бюджет може складатись і як довідковий документ для встановлення загальної суми бюджетних ресурсів. Але це тільки довідковий зведений бюджет, який ніким не затверджується і ніхто не відповідає за його виконання в загальній сумі.

Єдність бюджету забезпечується єдиною доходною базою всіх бюджетів та єдиною системою видатків бюджету. При цьому допускається перерозподіл коштів між бюджетами як шляхом прямого вилучення чи передачі частини доходів, так і шляхом бюджетного регулювання, тобто встановленням нормативів розподілу доходів виходячи із рівня забезпеченості кожного бюджету. Принцип єдності проявляється в організації керівництва процесом складання і виконання бюджету із єдиного центру. Оскільки затверджується консолідований бюджет, то в його складі затверджуються і централізований бюджет, і відповідні регіональні консолідовані бюджети в загальному їх обсязі. В цих умовах єдино можливою технологією процесу бюджетного планування є затвердження бюджету за системою «зверху донизу». При цьому немає значення, в якому порядку і в якій послідовності йде складання проекту бюджету «знизу - доверху», «зверху - донизу», чи паралельно. Головне, що поки не буде прийнятий бюджет вищого рівня, неможливе затвердження і бюджету нижчого рівня. Органи влади нижчого рівня не можуть ігнорувати і не виконувати встановлену бюджетну процедуру і затверджені на більш високому рівні показники їх бюджету.