Конкуренція і монополія в ринковій економіці

 

1.2 Коцентрація виробництва.

Конкуренція посилює процес концентрації виробництва, який на певному етапі призводить до виникнення монополій.

Концентрація виробництва — процес зростаючого зосередження працівників, засобів виробництва, наукових досліджень, інформаційних систем тощо на великих підприємствах, а отже, складніших техніко-економічних відносин.

Дія законів капіталізму змушує підприємців капіталізувати частину прибутків, що в умовах міжгалузевої та внутрігалузевої конкуренції (на національному та інтернаціональному рівнях) зумовлює зростання масштабів окремих підприємств, фірм, компаній, обсягів концентрації виробництва. Концентрація виробництва посилюється внаслідок зростаючої концентрації та централізації капіталу і є матеріальною основою цих процесів. Концентрація виробництва здійснюється у межах технологічного способу виробництва | (продуктивних сил і техніко-економічних відносин). Для визначення рівня цього процесу використовують такі техніко-економічні вартісні показники: кількість зайнятих на підприємствах, компаніях тощо; вартість виробничих фондів; загальний обсяг випущеної продукції; частка витрат на проведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок та ін., найдостовірнішим з яких є обсяг виробленої продукції, оскільки з переходом від технологічного способу виробництва, що базується на машинній праці, до технологічного, основою якого є автоматизована праця кількість зайнятих на підприємстві переважно скорочується.

Розміри найбільш економічно ефективних підприємств неоднакові в різних галузях народного господарства і на різних етапах НТП, що є виявом дії закону концентрації виробництва.

Закон концентрації виробництва — внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між розвитком продуктивних сил і процесом конкуренції (відповідних законів), унаслідок дії яких відбувається поступове зосередження факторів виробництва (речових і особисотісних) на великих підприємствах.

Так, якщо на початку 70-х років XX ст. рентабельним вважали завод, на якому виплавляли щонайменше 4 млн т сталі на рік, то через 10 років цей показник становив 700 тис. В автомобільній промисловості найвигіднішими є підприємства з мінімальним обсягом виробництва 500—600 тис. легкових і 130—150 тис. вантажних автомобілів. У взуттєвій промисловості найбільшої ефективності досягають підприємства, що виробляють 5—5,5 млн пар взуття на рік. Оптимальні розміри підприємств залежать від рівня техніки, технології, розвитку транспорту, віддаленості паливно-енергетичних ресурсів та інших факторів. Формами вияву закону концентрації є різноманітні види конкуренції (внутрігалузева та міжгалузева, конкуренція на національному рівні та міжнародна), її форми (вільна, монополістична, олігополістична та ін.), методи (цінова, нецінова, чесна, нечесна тощо). Комплекс зв'язків, що розкривають сутність і форми вияву цього закону, перетворюють його на важливий рушій економічного прогресу.

На великих підприємствах здійснюється основна маса науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (у США на 100 наймогутніших промислових монополіях зосереджено 80 % загальних витрат на наукові дослідження). Водночас НТР позитивно впливає на технічне оснащення малого і середнього бізнесу. На малі й середні японські фірми припадає до 60 % замовлень на верстати з числовим програмним управлінням і промислові роботи.

Концентрація виробництва як техніко-економічне явище здійснюється в певних суспільно-економічних формах власності, а за капіталізму — у формах капіталу: монополістичного (у тому числі олігополістичного), державного, індивідуального тощо.

Двома відносно відокремленими формами вияву закону є зосередження на гігантських підприємствах речових і особистісних факторів виробництва.

Переваги зосередження на великих підприємствах особистісного фактора найповніше виявилися під час кооперації праці (простої і складної) і зростання на цій основі синергічного ефекту. Ця особливість зумовлена зростанням технічної будови капіталу, коливанням кон'юнктури, цін та ін.

Спонукальними причинами дії закону концентрації виробництва є зниження витрат виробництва, підвищення його ефективності, зростання продуктивності праці.

Закон концентрації виробництва має специфічні форми свого вияву за умов різних технологічних способів виробництва. За технологічного способу виробництва, що ґрунтується на ручній праці, зосередження на гігантських підприємствах речових факторів виробництва здійснювалося паралельно або дещо випереджало зосередження особистісного фактора. Після промислового перевороту наприкінці XVIII — на початку XIX ст. закон концентрації виробництва діє інтенсивніше і випереджає процес концентрації речових факторів виробництва.

На нижчій стадії розвитку капіталізму закон концентрації виробництва діяв у формі концентрації речових і особистісних факторів виробництва у межах окремих заводів або фабрик. З розвитком одиничного поділу праці окремі підрозділи фабрик і заводів зростають і перетворюються на спеціалізовані фабрики й заводи окремого підприємства.

За технологічного способу виробництва, що ґрунтується на автоматизованій праці, концентрація особистісних і речових факторів виробництва дещо модифікується, тобто концентрація факторів виробництва уповільнюється і навіть дещо зменшується. Так, у США частка підприємств з кількістю зайнятих понад 1 тис. осіб в обробній промисловості скоротилася у 1967 р. з 38 % до 34,2 %, у 1977 р. частка 100 наймогутніших корпорацій в умовно чистій продукції за цей період залишилися незмінною (33 %). Проте паралельно збільшувалась величина активів (що приблизно відповідає вартісній оцінці речових факторів виробництва) на кожній із корпорацій. З 1950 по 1980 рік вони виросли з 951 тис. до 2810 тис. дол. на кожну, тобто втричі. Це свідчить про посилення концентрації капіталу. Аналогічні процеси відбувались і у 80-ті роки. В обробній промисловості США на 0,1% наймогутніших корпорацій припадало до 65 % сукупного капіталу. Водночас сповільнюється і навіть припиняється концентрація зайнятих на великих підприємствах. Так, з 1980 по 1990 рік корпорації США скоротили кількість зайнятих на 3 млн осіб. Основними причинами цього є:

— наявність оптимальної величини економічно ефективних підприємств, після досягнення якої вона (ефективність) вступає у суперечність з вимогами основного економічного закону (привласненням максимального прибутку);

— тенденція до зниження розмірів економічно ефективних підприємств;

— прискорене зростання загальних витрат виробництва порівняно з виробничими;

— зниження матеріаломісткості та фондомісткості продукції;

— дія антитрестівського законодавства, яке в окремих країнах обмежувало внутрігалузеву конкуренцію і стимулювало міжгалузеву.

Ці та інші фактори можна розглядати як контртенденції до дії закону концентрації виробництва, які уповільнили, але не зупинили його.

Основними формами дії закону концентрації виробництва є вертикальна інтеграція (об'єднання у межах однієї корпорації послідовних взаємопов'язаних виробництв кількох галузей промисловості), горизонтальна інтеграція (об'єднання підприємств, які випускають однорідну продукцію), а також виникнення та розвиток конгломератів (монополістичних об'єднань різно галузевих підприємств). Вони водночас є формою централізації капіталу.

Дія закону конкуренції на певному етапі розвитку капіталізму призводить до виникнення монополій.

Для реалізації закону концентрації в Україні необхідний реальний плюралізм типів і форм економічної власності, часткова демонополізація виробництва, формування структури та інфраструктури ринку, перехід від адміністративно-командних до економічних важелів управління економікою, досягнення оптимального співвідношення між державним регулюванням економіки і ринковими важелями саморегулювання, розвиток підприємництва, науково обґрунтоване антимонопольне законодавство та механізм його реалізації тощо.

 

Розділ 2 Причини виникнення, сутність та форми монополій.

 

Уперше про монополії згадував ще Арістотель. Англійський філософ Томас Гоббс (1588—1679) говорив про монополії у сфері зовнішньої торгівлі за феодалізму. Проте детально вивчати монополієтичні тенденції в економіці стали лише наприкінці XIX — на початку XX ст.

К. Маркс у своїх працях передбачив діалектику взаємодії монополії і конкуренції, Ленін розглядав монополію як змову між великими підприємствами за поділ ринків збуту, сфер прикладання капіталу тощо. У такому самому контексті здебільшого розглядались монополії за часів СРСР.

У 90-ті роки XX ст. значно розширився спектр вивчення монополій, з'явилося багато суперечливих точок зору на їх природу, проте чітке категоріальне визначення монополії у працях вітчизняних та російських економістів відсутнє.

Так, у «Великому економічному словнику» монополія характеризується як «1) виключне право, що надається державі, підприємству, організації або фізичній особі на здійснення певної діяльності; 2) великі компанії (фірми, корпорації) і (або) їх об'єднання (картелі, трести, концерни, консорціуми, конгломерати».

Монополія (грец. топо — один і роїео — продаю) — домінуюча форма капіталістичної власності, що базується на монополізації найдосконаліших факторів виробництва, завдяки чому забезпечується панівне становище наймогутніших корпорацій (компаній) та їх об'єднань у всіх сферах суспільного відтворення і привласнення на цій основі монопольно високих прибутків (як форми економічної реалізації монополістичної власності).

Причиною виникнення монополій згідно з вимогами принципу матеріалізму є передусім зміни в технологічному способі виробництва.

Передумовами змін в технологічному способі виробництва були промислова революція кінця XVIII — початку XIX ст., винаходи, виникнення нових галузей промисловості та швидкий його розвиток. Узагальнено вони виявлялися в концентрації виробництва, паралельно з яким відбувався процес концентрації і капіталу.

Концентрація капіталу — зростання масштабів відокремлено функціонуючих форм капіталу (капіталістичної власності), що здійснюється під впливом дії відповідного закону.

Глибинною сутністю цього процесу є закон концентрації капіталу.

Закон концентрації капіталу (капіталістичної власності) — внутрішньо необхідні, сталі, суттєві зв'язки між потребами розвитку продуктивних сил на різних типах підприємств, масштабами концентрації виробництва і необхідністю розширення на цій основі джерел фінансування за рахунок зростаючого привласнення результатів чужої праці.

Ці процеси підпорядковуються дії окремих законів, унаслідок чого з ма- | си дрібних і середніх підприємств поступово виокремлюється кілька найбільших (остання третина XIX ст.). Перед ними постає альтернатива: або продовжувати виснажливу конкуренцію, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Переважно великі підприємства обирають другий шлях, який приводить до укладення між ними угод (таємних і відкритих), що є однією з найхарактерніших особливостей монополізації економіки. Отже, поява підприємств-монополістів — закономірний етапроз- | витку продуктивних сил, еволюції ринку, дії закону конкуренції, концент- І рації виробництва і капіталу.

Монополії виникають не лише внаслідок концентрації виробництва і капіталу, а й на основі їх централізації.

Централізація виробництва — збільшення масштабів виробництва продукції внаслідок об'єднання кількох окремих підприємств в одне із загальним управлінням.

Цей процес відбувається паралельно з централізацією капіталу.

Централізація капіталу — збільшення розмірів капіталу (капіталістичної власності! внаслідок об'єднання або злиття раніше самостійних капіталів.

Типовим виявом централізації капіталу є утворення акціонерних компаній.

Ще однією важливою причиною виникнення монополій є перетворення індивідуальної (приватної) капіталістичної власності на гальмо розвитку продуктивних сил, тобто дія закону відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил.

Унаслідок цих процесів розвивається суспільна форма монополій, тобто відносини монополістичної власності, елементами яких є:

—  відносини економічної власності між власниками монополістичних підприємств, представлених монополістичною буржуазією (в тому числі менеджерами вищої ланки), та найманими працівниками щодо привласнення створеного останніми необхідного і додаткового продукту;

— відносини економічної власності з приводу привласнення монополістичною буржуазією частини створеної на малих і середніх підприємствах додаткової вартості через механізм монопольно високих та монопольно низьких цін;

— відносини економічної власності між монополіями і державою щодо вилучення частини прибутків через механізм оподаткування та отримання різноманітних пільг та субсидій з державного бюджету. Ці відносини розвиваються у всіх сферах суспільного відтворення, передусім у сфері безпосереднього виробництва і обміну, внаслідок чого виникають різні форми монополій. У сучасній економічній літературі виокремлено мало таких форм, що зумовлено спрощеним розумінням сутності самих монополій і вимагає з'ясування критеріїв їх класифікації.

Класифікація монополій пов'язана зі структурою економічної системи сучасного капіталізму, передусім з матеріально-речовим змістом та суспільною формами. У першому разі така класифікація ґрунтується на структурі технологічного способу виробництва, в другому — на структурі економічної власності, її окремих типів і форм. Відповідно до структури технологічного способу виробництва, зокрема структури продуктивних сил, слід виокремлювати один узагальнюючий тип монополії — техніко-економічний, а в його межах розрізняти такі окремі види:

1)  техніко-технологічний (базується на монополізації передових  науко-містких засобів праці та  передових технологій);

2) кадровий (оснований на  монополізації найбільш освіченої  та кваліфікованої робочої сили);

3) сировинний (ґрунтується  на монополізації найкращих джерел  сировини);