Формування конкурентоспроможності вітчизняних компаній на світовому ринку

 

Міністерство освіти і науки України

Львівський  національний університет імені  Івана Франка

 

 

 

                                                                                                   Кафедра фінансів,

                                                                                                   грошового обігу і кредиту

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ З ПРЕДМЕТУ

“ФІНАНСИ”

НА ТЕМУ:

“ФОРМУВАННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ВІТЧИЗНЯНИХ КОМПАНІЙ НА СВІТОВОМУ РИНКУ”

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                 Виконав студент

                                                                               третього курсу

                                                                               групи ЕКЕ-31с

                                                                                 Саловський О.Б.

 

 

 

                                                                         Перевірила

                                                                            к.е.н., доцент

                                                                         Пайтра Н.Г.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЛЬВІВ-2013

         ЗМІСТ

 

ВСТУП  .3

І. Поняття        конкурентоспроможності.     Фактори      та      складові конкурентоспроможності компанії на світовому ринку. .4

ІІ. Модель та особливості формування стратегії конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на міжнародних ринках. 11

1. Особливості формування конкурентоспроможності українських підприємств 11
2. Алгоритм  розробки конкурентної стратегії вітчизняних компаній на світовому ринку  12
3. Проблеми формування конкурентоспроможності українських підприємств.  15

ІІІ. Світовий досвід управління механізмом міжнародної конкурентоспроможності підприємств. 16

1. Аналіз здобутків передових країн світу.  16
2. Рекомендації для вітчизняних підприємств.  19

ВИСНОВКИ   20

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ  ЛІТЕРАТУРИ   21

ДОДАТОК   22

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

На сучасному  етапі становлення і розвитку ринкової економіки в Україні  особливої важливості набувають питання формування конкурентоспроможності вітчизняних підприємств на світовому рівні. Цей процес необхідно розглядати як цілісний механізм, елементи якого за вдалого їх поєднання уможливлюють досягнення високого рівня конкурентоспроможності. 

Глибока економічна криза та її наслідки, що охопили світову економіку в  цілому та економіку нашої країни зокрема, висувають більш жорсткі  вимоги до умов господарювання. На сьогоднішній день  на макрорівні – це формування конкурентного середовища функціонування підприємств, а на мікрорівні – формування конкурентоспроможності кожного окремого суб’єкта господарювання. Саме тому для реформування економіки України у напрямку створення повноцінного конкурентного середовища та  розвитку конкурентних відносин велике значення має дослідження елементів механізму формування конкурентоспроможності підприємств.[7, С.218]  Успіх функціонування кожного українського підприємства на міжнародних ринках залежить від значного спектра чинників і визначається його потенціалом. Потенціал національного підприємства, з точки зору його виходу, закріплення та перспективного розвитку на міжнародних ринках  зумовлюється, насамперед,  конкурентоспроможністю. Достатній рівень конкурентоспроможності підприємства на конкретному зовнішньому ринку створює умови для його подальшого функціонування та  розвитку.

Підтримка високого рівня міжнародної конкурентоспроможності українських підприємств означає, що всі ресурси підприємства використовуються настільки продуктивно, що воно стає прибутковішим, ніж його  міжнародні конкуренти. Це одночасно передбачає зростання стабільності підприємства на міжнародному  ринку товарів і послуг та постійний попит на його продукцію у іноземних споживачів.  Проте окремі фактори стримують досягнення відповідних результатів.    Основними проблемами, які перешкоджають успішній реалізації конкурентних переваг є, перш за все, технологічна відсталість вітчизняних компаній та наявність несприятливого бізнес-клімату в українській державі. У більшості випадків продукція вітчизняного виробника                    виявляється неконкурентоспроможною  внаслідок  відсутності відповідних сертифікатів якості   або використання таких систем оцінки якості товарів, які не відповідають загальноприйнятим у світі. [2, С.330-331] 

 

І. Поняття        конкурентоспроможності.     Фактори      та      складові конкурентоспроможності компанії на світовому ринку 

Під конкурентоспроможністю розуміють багаторівневе, багатоаспектне поняття, що характеризує динамічну, керовану властивість об'єкта оцінки, визначається сукупністю конкурентних переваг і  недоліків та виражене в здатності  витримати конкуренцію в системі  ринкових відносин упродовж певного  періоду часу.

Конкурентоспроможність  підприємства на міжнародному ринку  складають його здібності й можливість включення тих активів, які можуть стати конкурентними перевагами. Конкурентна перевага створюється  по цілому ланцюжку виробничих цінностей – від процесу створення виробів до післяпродажного сервісу. Міжнародну конкурентоспроможність слід визначити як стійку здатність товаровиробника до комплексного нарощування власних конкурентних переваг для прискореного планомірного випередження лідерів світового ринку на користь повнішого задоволення (у рамках правових, етичних й екологічних норм) матеріальних і соціальних потреб (працівників, споживачів, інвесторів, власників).[5, С.527]  Отримання конкурентної переваги залежить від того, наскільки ефективно використовуються фактори конкурентоспроможності і де, в якій галузі вони застосовуються. Однак фактори можуть впливати і на підвищення конкурентоспроможності, і на її зменшення. Усі фактори умовно поділяють на такі групи:  

1. Основні. Фактори, які визначають виробництво і продаж. На вході виробничої системи є потоки матеріальних, трудових, технічних, технологічних ресурсів, а також плани, програми як результат управлінських процесів. На виході є кінцева продукція певного асортименту, якості і кількості, яка, у свою чергу, є входом для процесу продажу.  
2. Забезпечуючі і підтримуючі. До першої підгрупи належать фактори, що забезпечують постачання, фінансування, добір кадрів, енергозабезпечення; до другої – ремонт, обслуговування тощо.  
3. Управлінські. Входом є інформаційний потік, виходом – цільові параметри (індикатори) різних процесів та ресурсів, які формують стратегію.[8, С.28] 

Згідно  із теорією  М. Портера, успіх у міжнародній конкуренції визначають не стільки власне фактори конкурентоспроможності, скільки те, де й наскільки продуктивно вони застосовуються. Тому серед внутрішніх факторів найважливішу роль відіграє рівень якості управління компанією, тобто рівень підготовки менеджерів, уміння правильно вести ділові операції в умовах постійних змін на ринку. До внутрішніх факторів також відносять: рівень продуктивності праці, технологічний фактор, тобто технічний рівень продукції й параметри технології виробництва. Перелічені фактори визначають рівень витрат виробництва й збуту. Однак для цілей визначення

конкурентоспроможності  компанії необхідно брати до уваги  тільки відносний показник, тобто  відношення витрат виробництва й  збуту в цій компанії до рівня  витрат виробництва й збуту в  компанії-конкурента.    Групу зовнішніх факторів складають: макроекономічна стабільність і передбачуваність економічної політики; участь країни в міжнародних торгівлі та інвестуванні; ступінь відповідності державної політики вимогам конкуренції; ефективність функціонування ринків капіталу й якість фінансових послуг; рівень розвитку новітньої інфраструктури в країні; розвиток науково-технологічного потенціалу та інше. Таким чином, конкурентоспроможність фірм на світових ринках визначається не тільки їх конкурентною перевагою, але й усім комплексом факторів на всіх рівнях, що визначають переваги товарів країни на світовому ринку. Однак, визначення конкурентоспроможності на принципах тільки «позицій і переваг» є неприпустимим. У теорії конкурентних переваг М. Портера приділяється недостатньо уваги мікроекономіці підприємств, де створюються й конкурентні переваги, і можливості впливу на економіку галузей і           країн. [5, С. 527]            За М. Портером утримати конкурентну перевагу можна за рахунок трьох основних факторів. Перший фактор визначається джерелом переваги. Переваги низького рангу, такі як дешева робоча сила або сировина, досить легко одержати. Переваги більш високого порядку (патентована технологія, диференціація на ґрунті унікальних товарів та послуг, репутація) засновані на посиленій маркетинговій діяльності або тісних зв’язках з клієнтами, закріплених тим, що змінювати постачальника клієнту буде невигідно і недешево. Перевагами другого типу можна користуватись упродовж довшого часового періоду.            Другий фактор утримання конкурентної переваги характеризує кількість наявних джерел переваги. Якщо підприємство спирається тільки на одну перевагу (наприклад, доступ до дешевої сировини), конкуренти будуть намагатися перейняти її. Третя найважливіша причина збереження конкурентної переваги – постійна модернізація виробництва та інших видів діяльності.             Разом з тим, М. Портер конкурентні переваги поділяє на основні й розвинені. Основні – це природні ресурси, кліматичні умови, географічне положення країни, некваліфікована й напівкваліфікована робоча сила тощо. До розвинених факторів М.Портер відносить сучасну інфраструктуру обміну інформацією на цифровій основі, високоосвічені кадри, дослідницькі центри університетів і т.п. Розвинені фактори часто базуються на основних. За ступенем спеціалізації М. Портер виділяє загальні й спеціалізовані фактори. Загальні фактори – це мережі автомобільних доріг, капітал, персонал з вищою освітою тощо. Спеціалізовані фактори – це персонал з вузькою спеціалізацією, інфраструктура специфічних типів, бази даних у певних галузях знань та інші. Спеціалізовані фактори утворюють більше солідну та довгострокову основу для конкурентних переваг, ніж загальні. Ці фактори також є рідкіснішими, це фактори вищого порядку. Їх необхідно постійно підтримувати й розвивати за рахунок достатнього фінансування. Конкурентні переваги підприємства виявляються в його потенціалі, зберігаються та примножуються шляхом підвищення якості управління, реалізуються в новаціях та інноваціях. [7, С.219-221] 

В процесі розгляду стратегій формування міжнародної конкурентоспроможності підприємств та держави у цілому, а також при розрахунку індексу конкурентоспроможності, до уваги беруть таких її 12 компонентів: інституції, інфраструктура, макроекономічна стабільність, охорона здоров’я і початкова освіта, вища освіта й професійна підготовка, ефективність ринку товарів і послуг, ефективність ринку праці, розвиненість фінансового ринку, технологічна готовність, розмір ринку, рівень розвитку бізнесу, інновації.           Інституційне середовище визначається правовою й адміністративною інфраструктурою, у межах якої приватні підприємці, компанії і уряд взаємодіють з метою створення добробуту нації. Якість інституційного середовища суттєво впливає на конкурентоспроможність і економічне зростання. Вона позначається на інвестиційних рішеннях та організації виробництва, а також впливає на те, у який спосіб суспільство розподіляє вигоди й витрати щодо реалізації програм і стратегій розвитку.    Високорозвинена інфраструктура має велике значення для ефективного функціонування економіки, оскільки є важливим фактором при визначенні місця розташування економічної діяльності, а також видів діяльності або секторів, котрі можуть розвиватися у кожному окремому випадку. Високорозвинена інфраструктура гарантує швидкий і вільний потік інформації, зменшує вплив відстані між регіонами, забезпечує інтеграцію національного ринку й низьковитратний зв’язок з ринками інших країн та регіонів.            Стабільність макроекономічного середовища має велике значення для бізнесу і, таким чином, для усієї національної конкурентоспроможності. І хоча макроекономічна стабільність самостійно не в змозі збільшити продуктивність країни, доведено, що макроекономічний хаос суттєво шкодить економіці. Бюджетний дефіцит обмежує майбутню спроможність держави реагувати на цикли ділової активності та інвестувати у заходи, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності. Компанії не в змозі працювати ефективно, якщо рівень інфляції виходить за межі контролю. Отже, процес розвитку економіки не може бути стійким без макроекономічної стабільності.

Робітнича сила із задовільним станом здоров’я має найважливіше значення для конкурентоспроможності й продуктивності країни. Люди із поганим здоров’ям не зможуть реалізувати свій потенціал і працюватимуть

менш продуктивно. Крім охорони здоров’я, зазначена  складова також враховує якість і розвиненість початкової освіти. Базова освіта збільшує ефективність кожного окремого працівника. Робітники, що мають недоліки або недостатній рівень початкової освіти, можуть виконувати лише елементарні роботи і їм значно важче адаптуватися до складніших виробничих процесів і технологій.         Якісна вища освіта й професійна підготовка мають велике значення для економік, які намагаються рухатися вперед шляхом створення додаткової вартості, не обмежуючись звичайними виробничими процесами і продукцією. Зокрема, сучасна глобальна економіка потребує від країн створення резерву освічених працівників, які в змозі виконувати складні завдання, швидко адаптуватися до зміни середовища й нових вимог економіки.             Країни з ефективними ринками виробляють асортимент необхідних товарів та послуг з урахуванням умов попиту-пропозиції. Крім того, ці ринки гарантують, що товари будуть ефективно продаватися й купуватися. Сприятлива ринкова конкуренція на внутрішньому й зовнішньому ринках є важливим чинником для підвищення ринкової ефективності і, відповідно, продуктивності та конкурентоспроможності бізнесу. Вона гарантує процвітання найефективнішим фірмам, що виробляють товари згідно з вимогами ринку.           Ефективність та гнучкість ринку праці є вкрай важливими для забезпечення відповідного розподілу працівників між секторами. Це стимулює найефективніше їх використання в економіці і створює необхідну мотивацію для максимальної самовіддачі на робочому місці.  Ефективний фінансовий сектор дає можливість розміщувати ресурси, заощаджені громадянами країни або інвестовані іншими країнами, у ті галузі, де ці ресурси стануть найпродуктивнішими. Розвинений фінансовий сектор спрямовує ресурси не на реалізацію проектів, які мають політичний підтекст, а на підприємницькі або інвестиційні проекти з найбільш очікуваною нормою прибутковості. Крім того, фінансовим ринкам необхідне управління задля захисту інвесторів та інших учасників економічних процесів.    У сучасному глобалізованому світі технологічна готовність компаній визначає їхню спроможність конкурувати й бути успішними. У цій складовій оцінюється швидкість, з якою економіка переймає й використовує нові технології з метою підвищення виробничих секторів. При цьому особливу роль відіграє її здатність максимально використовувати інформаційні та комунікаційні технології (ІКТ) у повсякденній діяльності й виробничих процесах задля підвищення ефективності й забезпечення інновацій, що врешті-решт сприяє зростанню конкурентоспроможності.      Розмір ринку впливає на продуктивність, тому що великі ринки дають змогу компаніям використати ефект економії від масштабу. Традиційно доступні для компаній ринки обмежувалися кордоном їхньої країни. У період глобалізації міжнародні ринки частково можуть замінити внутрішні, що особливо стосується невеликих держав.        Рівень розвитку бізнесу, безперечно, впливає на рівень ефективності під час виробництва товарів та послуг. Він пов’язаний із двома об’єднаними між собою елементами: якість бізнес-спільнот країни у цілому та якість діяльності і стратегій певних фірм. Ці фактори мають особливе значення для економік, що перебувають на вищих стадіях розвитку і в яких базові ресурси задля підвищення продуктивності загалом уже вичерпано.     Остання складова міжнародної конкурентоспроможності – це технологічні інновації.  У довгостроковій перспективі рівень життя можливо суттєво підвищити виключно за рахунок інновацій.  У зв’язку із цим необхідним є сприятливе для інноваційної діяльності середовище, яке підтримує і державний, і приватний сектор. Зокрема, йдеться про достатній обсяг інвестицій у дослідження й розробки, особливо з боку бізнесу; наявність високоякісних науково-дослідних інститутів, які можуть створювати базу даних знань, необхідну для розробки нових технологій; співробітництво університетів та бізнесу в галузі наукових досліджень; захист інтелектуальної власності та ін .[1, С.12-15]      Загалом 12 складових конкурентоспроможності можна поділити на 3 групи: базові вимоги(інституції, інфраструктура, макроекономічна стабільність, охорона здоров’я і початкова освіта), підсилювачі ефективності(вища освіта й професійна підготовка, ефективність ринку товарів і послуг, ефективність ринку праці, розвиненість фінансового ринку, технологічна готовність, розмір ринку) і фактори розвитку та інноваційного потенціалу( рівень розвитку бізнесу, інновації). Кожна із перелічених груп визначає спрямованість економіки певної країни: перша є основою факторно-орієнтованих країн, друга – економік, орієнтованих на ефективність, третя – інноваційно-орієнтованих країн. На сучасному етапі Україну відносять до другої групи держав.