Фінансовий ринок: його сутність і роль в економіці

 

 

МАКІЇВСЬКИЙ ЕКОНОМІКО-ГУМАНІТАРНИЙ ІНСТИТУТ

 

Кафедра «Фінанси»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ КОНТРОЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

з дисципліни «Фінансовий  ринок»

на тему: «Фінансовий ринок: його сутність і роль в економіці»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Макіївка, 2012

 

План

 

1. Склад та структура фінансового ринку в Україні.     3
2. Структура зарубіжних фінансових ринків.     7
3. Особливості сучасного стану фінансового ринку в Україні.         12

Тести                   15

 

1. Склад та структура фінансового ринку в Україні.

 

Фінансовий ринок вважається невід'ємним атрибутом сучасної ринкової економіки. У політико-економічному значенні - це ринок, на якому визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові ресурси. Це ринок, на якому є продавці й покупці, є товар, який продається та купується. Але цей товар особливий - гроші, надані у тимчасове або постійне користування.

Фінансовий ринок є  винятково складною структурою з  великою кількістю учасників-фінансових посередників, споживачів фінансових послуг - юридичні, фізичні особи, держава, які вступають в економічні відносини, оперуючи різноманітними фінансовими інструментами.

Характерною особливістю  фінансового ринку є те, що ці відносини реалізуються на етапах розподілу  й перерозподілу фінансових ресурсів і коштів здійснюваного процесу  розширеного відтворення. Тому фінансовий ринок слід розглядати як специфічну сферу грошових відносин, що виникають у процесі руху фінансових фондів між державою, юридичними та фізичними особами за допомогою спеціалізованих фінансових інститутів.

Основне завдання фінансового ринку полягає у забезпеченні переміщення фінансових ресурсів від тих, хто має їх надлишок, до тих, хто потребує інвестицій. При цьому, зазвичай, вони спрямовуються від тих, хто не може ефективно використовувати кошти, до тих, хто використовує їх продуктивно. Це сприяє не тільки підвищенню ефективності та продуктивності економіки загалом, а й поліпшенню економічного добробуту кожного члена суспільства. Так, для сучасної ринкової економіки фінансовий ринок є центром господарського організму. За станом фінансового ринку можна судити про стан економіки, впливаючи на фінансовий ринок, можливо керувати економічною активністю суспільства.

 

Фінансовий ринок виконує такі функції:

 

1. Функція ціноутворення. Фінансовий ринок встановлює ціни на фінансові ресурси, які врівноважують попит і пропозицію на них. Ціною фінансових ресурсів є дохід, який сплачує покупець (емітент) продавцю (інвестору або власнику фінансових ресурсів) - банківський відсоток, купонна ставка за облігаціями, дивіденди по акціях.
2. Функція забезпечення ліквідності. Чим ефективніше функціонує фінансовий ринок, тим вищою є ліквідність фінансових ресурсів, які обертаються на ньому, оскільки будь-який інвестор може швидко й майже без витрат у будь-який момент перетворити фінансові ресурси на готівку.
3. Функція економії на витратах. Фінансовий ринок зменшує витрати на проведення операцій та інформаційні витрати. Фінансові посередники, здійснюючи великі обсяги операцій з інвестування та залучення коштів, зменшують для учасників ринку витрати й відповідні ризики від проведення операцій із фінансовими ресурсами. Фінансові посередники зменшують витрати через здійснення економії на масштабі операцій і вдосконалення процедур оцінювання фінансових ресурсів, запропонованих до продажу.

 

Структура фінансового  ринку може залежить від таких ознак:

- строку обігу фінансових  ресурсів;

- інституційного складу;

- характеру руху фінансових  ресурсів.

За першою ознакою  структура фінансового ринку, ринок поділяється на два основних сектори: ринок грошей і ринок капіталів. На ринку грошей обертаються короткострокові фінансові ресурси (терміном до 1 року); на ринку капіталів - середньо- та довгострокові фінансові ресурси (терміном понад 1 рік).

 

За інституційним складом  структуру фінансового ринку  формують такі учасники: інститути позафінансової сфери, держава, населення, професійні учасники ринку - фінансові інститути та інститути інфраструктури, а також іноземні учасники ринку.

Держава виступає на фінансовому  ринку позичальником, який регулярно  розміщує на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання. Крім цього вона виконує специфічну й дуже важливу функцію - регулювання фінансового ринку. Іноді держава виступає як інвестор, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб' єктів господарювання.

Основними видами діяльності фінансових інститутів - посередників на фінансовому ринку є:

- трансформація фінансових  ресурсів (тобто придбання одних  активів і перетворення їх  на інші);

- торгівля фінансовими  ресурсами за свій рахунок;

- купівля-продаж фінансових  ресурсів від імені клієнта;

- консультування учасникам  ринку тощо.

Інститути інфраструктури фінансового ринку створюються  для його обслуговування, для забезпечення нормального функціонування. Фондові  й валютні біржі, клірингові центри, які обслуговують взаєморозрахунки між суб' єктами фінансового ринку; депозитарії, реєстратори (обслуговують операції із цінними паперами); інформаційні та рейтингові агентства забезпечують необхідну інфраструктуру фінансового ринку.

Інститути позафінансової сфери - це юридичні особи, резиденти, які займаються виробництвом товарів й наданням послуг, у т. ч. фінансові послуги. Разом з іноземними учасниками ринку вони виступають або інвесторами, або емітують і розміщують на ринку власні фінансові активи.

Населення виконує на ринку роль інвестора, купуючи цінні папери або отримуючи кредити. У країнах із розвиненою економікою більша частина населення вкладає власні кошти в різноманітні фінансові активи. Відповідні процеси активізуються і в країнах колишнього соцтабору. Так, у Польщі відбувається масове вкладання грошей фізичними особами в інвестиційні фонди. В Україні тільки незначна частина населення займається інвестуванням в цінні папери.

Залежно від характеру  руху відповідних фінансових потоків  фінансовий ринок поділяється на ринок прямого фінансування, де купівля-продаж фінансових ресурсів відбувається безпосередньо між продавцем і покупцем, та ринок непрямого фінансування - де купівля-продаж здійснюється через фінансових посередників.

Суб'єктами ринку прямого  фінансування є юридичні особи, населення, держава, іноземні учасники ринку, комерційні банки. Крім цього важливу роль у прямому фінансуванні відіграють брокери, які виконують технічну функцію.

Брокер - це посередник ринку  прямого фінансування, який виконує  технічну функцію (допомагає зустрітися продавцю з покупцем фінансових ресурсів). Брокер отримує комісійну винагороду за укладання фінансової угоди, при цьому умови купівлі-продажу коштів продавець і покупець узгоджують безпосередньо один з одним.

На ринку непрямого  фінансування роль фінансових посередників - дилерів - зовсім інша. Дилери спочатку акумулюють у себе фінансові ресурси, призначені до продажу, а потім продають їх від свого імені, висуваючи власні вимоги та пропозиції. Дилери стають основними учасниками ринку непрямого фінансування. Однією з основних умов діяльності дилерів є формування власного стартового капіталу. Наприклад, комерційні банки в Україні (основні фінансові посередники вітчизняного фінансового ринку), плануючи надавати фінансові послуги на території одного міста, згідно із законодавством, повинні сформувати власний капітал обсягом 3 млн. євро.

Фінансовий ринок є  складною різноманітною структурою, тому існують й інші способи його класифікації.

2. Структура зарубіжних фінансових ринків.

 

  У світовому господарстві постійно відбувається переливання грошового капіталу, що формується в процесі кругообігу капіталу. Фінансові ресурси належать приватним особам, компаніям, національним і міжнародним організаціям, державам. Вони нерівномірно розподілені між країнами й тому постійно переміщуються між ними. Цей рух фінансових активів набирає форми міжнародного руху капіталу. Разом з тим частина фінансових ресурсів зайнята в обслуговуванні платежів, що виникають у міжнародній торгівлі товарами та послугами, за передачі знань (технологій) і міжнародної міграції населення. Цей рух фінансових активів у світі набирає форми міжнародних валютно-розрахункових відносин або фінансування міжнародної торгівлі.

Фінансові ресурси світу, широкому розумінні — це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій та міжнародних фінансових центрів світу. У вузькому розумінні — це ті фінансові ресурси, які використовуються в міжнародних економічних відносинах, тобто у взаєминах між резидентами та нерезидентами.

Фактори, що впливають на рух фінансових потоків:

• стан економіки;
• взаємна лібералізація торгівлі країн-учасниць ГАТТ/ВТО;
• структурна перебудова економіки;
• масштабне перенесення за кордон низькотехнологічних виробництв;
• міждержавний розрив темпів інфляції та рівнів процентних ставок;
• зростання масштабів незбалансованості міжнародних розрахунків;
• випередження вивозом капіталу торгівлі товарами та послугами.

Основні канали руху світових фінансових потоків:

• Валютно-кредитне та розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів (зокрема особливого товару — золота) і послуг.
• Зарубіжні інвестиції в основний та оборотний капітал.
• Операції з цінними паперами та різними фінансовими інструментами.
• Валютні операції.
• Перерозподіл частини національного прибутку через бюджет у формі допомоги країнам, що розвиваються, та внесків держав у міжнародні організації тощо.

Основні характеристики світових фінансових потоків:

• Єдність форми (грошова форма у вигляді різних фінансово-кредитних інструментів).
• Місце реалізації (сукупний ринок — специфічна сфері ринкових відносин).
• Поняття та структура світовогофінансового ринку

Фінансовий ринок, з функціонального погляду — це система ринкових відносин, де об’єктом операцій є грошовий капітал, і яка здійснює акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків для забезпечення безперервності та рентабельності виробництва. З інституціонального погляду

 — це сукупність  банків, спеціалізованих фінансово-кредитних  установ, фондових бірж, через  які здійснюється рух світових  фінансових потоків, та які  є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами й позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.

 Об’єктивною основою  розвитку світових фінансових  ринків є закономірності кругообігу  функціонуючого капіталу. У деяких  місцях виникає надмірна пропозиція тимчасово вільних капіталів, в інших постійно виникає попит на них. Бездіяльність капіталу суперечить його природі та законам ринкової економіки. Світові фінансові ринки вирішують цю суперечність на рівні всесвітнього господарства.

 Структуру світового фінансового ринку можна розглядати з різних поглядів.

 З погляду строків обігу  фінансових активів світовий  фінансовий ринок можна розділити  на дві частини: грошовий ринок  (короткостроковий) та ринок капіталу (довгостроковий).

  Короткостроковий характер значної частини світового фінансового ринку робить його залежним від припливу та відпливу фінансових коштів. Більше того, існують фінансові активи, спрямовані на перебування на грошовому ринку для отримання максимальних прибутків, зокрема за рахунок цілеспрямованих спекулятивних операцій на грошовому ринку. Ці фінансові кошти часто називають «жаркі гроші».

  Світові фінансові ринки виникли на базі відповідних національних ринків, тісно взаємодіють з ними та мають низку специфічних відмінностей.

Відмінності світових фінансових ринків від національних:

• величезні масштаби (щоденні операції на світових фінансових ринках у 50 разів перебільшують операції світової торгівлі товарами);
• відсутність географічних кордонів;
• цілодобове проведення операцій;
• використання валют провідних країн, а також ЕКЮ (1979—1998 рр.), ЄВРО з 1999 р., частково СДР;
• учасниками є переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом;
• доступ на ці ринки відкритий у першу чергу першокласним позичальникам чи під солідні гарантії;
• диверсифікація сегментів ринку та інструментів операцій за умов революції у сфері фінансових послуг;
• специфічні — міжнародні — процентні ставки;
• стандартизація та високий ступінь інформаційних технологій безпаперових операцій на базі використання комп’ютерів.