Фінансовий контроль та його завдання в сучасний період

 

На тему

 

Фінансовий контроль та його завдання в сучасний період

 

План

 

 

Вступ

 

Розділ І. Фінансовий контроль та різні аспекти розуміння його сутності

 

1.1 Загальне розуміння  поняття контроль. Контроль у  сфері фінансів

 

1.2 Фінансовий контроль  як історичне явище

 

1.3 Фінансовий контроль  в економічному розумінні

 

1.4 Фінансовий контроль  як різновид фінансової діяльності

 

1.5 Фінансовий контроль  як метод управління фінансами

 

1.6 Фінансовий контроль  як функція держави та інструмент  державної політики

 

Розділ ІІ. Фінансовий контроль у фінансовому праві

 

2.1 Фінансовий контроль  як інститут фінансового права

 

2.2 Поняття, принципи й  сутність фінансового контролю  у фінансовому праві

 

2.3 Фінансово-контрольне  правовідношення

 

Розділ ІІІ. Завдання фінансового  контролю в сучасний період

 

3.1 Завдання державного  фінансового контролю

 

3.2 Завдання муніципального  фінансового контролю

 

Висновки

 

Список використаної літератури

 

Вступ

 

 

Фінансовий контроль є  досить складним та багатогранним явищем. Складність його розуміння зумовлена  складністю самих фінансів. Так само, як фінанси є основою суспільної діяльності в будь-якій сфері і  водночас відображають її матеріальну  результативність, так і фінансовий контроль виступає в ролі свого роду лакмусового папірця, з допомогою  якого зримо проявляється весь процес руху фінансових ресурсів, починаючи  зі стадії їх формування, що необхідно  для початку здійснення діяльності в будь-якій сфері публічного життя, і завершуючи одержанням фінансових результатів цієї діяльності. Необхідність фінансового контролю, його сутність і значення визначаються Конституцією України. В даний час, коли Україна переживає період становлення ринкових відносин і пов'язаних із цим перетворень усіх державних інститутів, відбувається процес розмежування повноважень між центральними органами державної влади та місцевими. Дуже гостро постало питання про необхідність визначення завдань і функцій різноманітних контрольних органов виконавчої і представницької влади. Крім того практика свідчить, що із постійним розвитком та ускладненням суспільних відносин в тому числі і фінансово-правових роль фінансового контролю особливо в сучасний період не зменшується, а навпаки зростає. В сучасний період спостерігається поширення фінансового контролю не тільки на фінансові, але й на певний комплекс господарських відносин і це є правильним, закономірним явищем. Для підтвердження цього висновку досить послатися на акти ревізії, перевірок господарсько-фінансової діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта. Однак визнання даного положення навряд чи дає підстави для перейменування фінансового контролю у фінансово-господарський. Об'єктивною тенденцією сучасного етапу реформування фінансової сфери є скорочення частки фінансів державного сектора та збільшення питомої ваги комунального і приватного секторів. Це означає поступове згортання примусовості здійснення фінансового контролю і розвиток його добровільності, тому надалі повинні частіше застосовуватися такі методи здійснення фінансового контролю, як тематичні перевірки, обстеження, безперервне відстежування фінансової діяльності господарюючих суб'єктів.

 

Наукова новизна даної  роботи визначається, перш за все, тим, що в цій роботі вперше комплексно, узагальнено досліджено правове  регулювання процесу фінансового  контролю. У роботі обґрунтовується  низка концептуальних понять, теоретичних  положень і висновків, практичних рекомендацій щодо вдосконалення порядку здійснення фінансового контролю шляхом вироблення відповідної процесуальної форми  його проведення та удосконалення чинного  законодавства, які виносяться на захист. Елементи наукової новизни знайшли  відображення у таких положеннях:

 

- на основі комплексного  аналізу поняття „контроль”  виявлено його визначальну рису - можливість приведення фактичного  стану об'єкта контролю до вимог  контролюючого суб'єкта та доведено, що контроль, як конструктивна дія, принципово відрізняється від „порівняння”, „аналізу”, „спостереження”, що дало можливість сформулювати перелік атрибутивних ознак фінансового контролю;

 

- поняття фінансового  контролю розкрито у багатьох  аспектах розуміння його сутності;

 

- на основі аналізу  соціально-економічної сутності  державного фінансового контролю  як функції господарського керування  уточнені його змістовні характеристики, до яких ставляться визначення  цільового призначення й ефективності  витрати державних і інших  фінансових ресурсів, встановлення  відповідності результатів фінансової  діяльності бюджетним призначенням, виявлення несприятливих ситуацій  і відхилень від затверджених  нормативів;

 

- на основі аналізу  співвідношення процесів „контроль”  і „управління” доведено, що  контроль не є органічною складовою  процесу управління, а як самостійне  явище є його альтернативою;

 

- поряд із дослідженням  державного фінансового контролю  та його завдань в сучасний  період досліджена необхідність  існування муніципального фінансового  контролю, сформульовані його основні  завдання.

 

Реалізація вироблених в  роботі висновків і пропозицій матиме наслідком суттєве поліпшення контролю за станом фінансової системи та фінансовими  потоками в державі і сприятиме  відчутному збільшенню обсягів фінансових ресурсів у розпорядженні держави. Визнання сформульованих уточнень термінології фінансового контролю і запропонованого  в роботі його співвідношення з іншими різновидами фінансової діяльності сприятиме досягненню концептуальної єдності в теоретичній і методичній базі державного фінансового контролю, допоможе формуванню його як окремого наукового напрямку в системі  вищої економічної освіти.

 

Розділ І. Фінансовий контроль та різні аспекти розуміння його сутності

 

 

1.1 Загальне розуміння  поняття контроль. Контроль у  сфері фінансів

 

Контроль, в перекладі  з французької (“controle”), означає  перевірку або спостереження  з метою перевірки. Цей термін можна трактувати як спостереження, нагляд, перевірку з метою протидії чомусь небажаному.

 

У загальному з погляду  суспільних процесів слід розрізняти такі види контролю:

 

контроль як функція відношень  у соціальному управлінні - це система  спостереження і перевірки процесу  функціонування відповідного об'єкта в соціальній сфері суспільства  з метою встановлення його відхилень  від заданих параметрів;

 

як функція відношень  у політичному керівництві є  засобом розширення демократії в  умовах багатопартійного суспільства. Основна мета контролю - перевірка  виконання правлячою партією  своїх програмних установок і  передвиборних платформ щодо прискорення  соціально-економічного розвитку країни для зростання добробуту народу;

 

контроль як функція відношень  у народній демократії - засіб самоврядування народу, що здійснюється самим народом  і для народу;

 

- контроль як функція  відношень в управлінні продуктивними  силами і виробничими процесами  або, інакше кажучи, економічний  контроль доцільно розглядати  як систему контрольних заходів,  спрямованих на раціональне господарювання  підприємств з різних форм  власності в ринкових умовах.

 

Контроль у державному управлінні розглядається як один із важливих його елементів, за допомогою  якого забезпечується своєчасність внесення коректив в управлінську діяльність, отримання інформації про реальний стан справ у сфері державного управління, виявлення порушень чинного  законодавства та відхилень від  установлених стандартів і правил, а також прийнятих управлінських  рішень. Під час економічних, політичних і соціальних змін, що відбуваються в Україні, стає очевидною потреба  у нових підходах до здійснення контролю в державному управлінні та, власне, і його призначення, він має відігравати  не лише відображаючу, фіксуючу роль, а  й регулятивну. Особливістю контролю є те, що він здійснюється з метою  перевірки дотримання і виконання  поставлених завдань, прийнятих  рішень, тобто фактично після здійснення інших функцій управлінської  діяльності. Точніше кажучи, контроль перевіряє і оцінює процес управлінської  діяльності. Метою такої оцінки є  приведення діяльності у відповідність  із чинними правовими нормами  та прийнятими згідно з ними управлінськими рішеннями. Як функція соціального  управління контроль об'єктивно необхідний. Деякі автори розглядають контроль як систему спостержень і перевірки  процеса функціонування відповідного об'єкта з метою усунення його відхилення від заданих параметрів. Він спрямовує  процес управління по встановленим ідеальним  моделям, коректуючи поведінку підконтрольного  об'єкта. Значний інтерес до контролю викликаний тим, що на всіх рівнях державної  влади спостерігається зниження виконавської дисципліни, нехтування законодавчою базою, і навіть більше - пряме порушення закону. Специфіка  методу регулювання контрольних  відносин полягає в тому, що з  однієї сторони є тільки обов'язки, а з іншої - тільки права. На лиці імперативний метод правового регулювання. Він відображає пріоритет суб'єкта контролю як суб'єкта, що втілює державну волю в контрольних правовідносинах. Звідси і особливий спосіб формування контрольних правовідносин: вони у  всіх випадках виникають по ініціативі контролюючої сторони (суб'єкта контролю) поза волею контрольованої сторони (об'єкта контролю). Оскільки контроль є методом і функцією державного управління і передбачає використання таких заходів, що у певних випадках передбачає застосування засобів державного примусу, безумовне виконання управлінських  приписів тощо. Задля належного, точного, правильного здійснення контрольної  функції діяльність контролюючих органів  повинна бути детально регламентована діючим законодавством, що також є  попередженням можливих зловживань з боку контролюючого органу. Законодавство повинно чітко визначати завдання даного виду контролю, орган, що повноважний здійснювати даний вид контролю, компетенцію даного контролюючого органу, засоби впливу на підконтрольного, чіткий перелік підстав їх застосування, стадія, на якій здійснюється контроль (попередній, поточний, послідуючий), в яких джерелах фіксуються результати контролю (якими офіційними документами оформляються). При виділенні функції контролю в літературі часто акцентується увага на здійсненні її у вигляді нагляду, протиставляючи або поєднуючи поняття «контроль» і «нагляд». Слід зауважити, то прийнятнішою вважається точка зору, відповідно до якої нагляд вважається видом контролю. Особливістю контролю як функції державного управління є те, що контролюючі мають можливість втручатися в оперативну діяльність підконтрольних, давати їм обов'язкові для виконання вказівки. Нагляд же має за мету лише виявлення та попередження правопорушень, відповідність діяльності підконтрольних об'єктів чітко встановленим правилам. Органи, що здійснюють нагляд, не мають права втручатися в оперативну діяльність або змінювати акти органів державного управління. Отже, нагляд порівняно з контролем є більш звуженим видом діяльності. Обсяг контролю за тією чи іншою сферами державного управління визначається в залежності від завдань, що їх ставить суспільство перед державою у кожній конкретній сфері. Так, за суб'єктами, що перебувають у державній власності, держава може здійснювати контроль у повному обсязі, включаючи внутрішньоорганізаційні питання та їх вирішення. Інша ситуація виникає, коли йдеться про діяльність суб'єктів, що не є державною власністю. Їх держава може контролювати лише з питань дотримання чинного фінансового та податкового законодавства, охорони довкілля тощо. Інші питання, що стосуються безпосередньо внутрішньої діяльності суб'єктів, останні вирішують самостійно, без втручання держави. Отже, межі здійснення контролю чітко окреслені правовими нормами. Мова йде про особливості державного контролю, пов'язані з правовим статусом контрольованих суб'єктів, особливостями правового стану підприємств, установ, організацій державного і недержавного секторів в економіці та інших сферах, за якими здійснюється контроль. Сфера контролю у не держаному секторі обмежена, як обмежене і державне управління, порівняно з державним сектором. Щодо питань загальнодержавного значення, які зачіпають корінні інтереси держави і суспільства в цілому, обмеження у застосуванні державного контролю не поширюються. Контроль здійснюють майже всі суб'єкти державного управління, серед них і органи виконавчої влади, оскільки їх діяльність за своїм змістом є управлінською. Кожен орган виконавчої влади, їх посадові особи у межах своїх повноважень контролюють виконання прийнятих рішень, дотримання законодавства у діяльності певної системи, окремої структурної ланки чи галузі. Такий контроль може стосуватися як внутрішніх аспектів діяльності системи, так і її зовнішніх зв'язків.

 

Різновидом контролю є  фінансовий контроль, який є елементом  фінансової діяльності держави, функцією управління фінансами. Для фінансового  контролю характерні всі ознаки контролю взагалі, проте він має свої специфічні особливості. Фінансовий контроль, на відміну від інших видів контролю провадиться за тими відносинами, які  пов'язані із формуванням (наприклад, за внесками обов'язкових платежів), цільовим розподілом і ефективним використанням  фондів коштів. Особливе місце фінансового  контролю в загальній системі  контролю як елемента в системі управління суспільними процесами зумовлюється його специфікою, що найяскравіше проявляється в контрольній функції самих  фінансів. Об'єктивно властива фінансам здатність виражати специфічну сторону  виробничо-господарської діяльності в будь-якій сфері робить фінансовий контроль всеохоплюючим і всеосяжним.

 

Водночас для того щоб  з потенційно можливого фінансовий контроль дійсно став таким і на практиці, завжди необхідно розрізняти базисні і надбудовні елементи фінансового  контролю. Якщо контрольна функція  фінансів є властивістю самих  фінансів і виступає базисом фінансово-контрольних  правовідносин, то власне фінансовий контроль є діяльністю відповідних органів  і організацій, що його здійснюють. Перш ніж переходити до детального розгляду поняття фінансового контролю розглянемо причини його виникнення та історичний розвиток.

 

1.2 Фінансовий контроль  як історичне явище

 

Зрозуміти сутність фінансового  контролю в повній мірі неможливо  без вивчення причин його зародження та історичного розвитку. Наявність  поняття фінансового контролю та розуміння його сутності не є досягненням  сучасності, він зародився досить рано із виникненням перших державних  утворень та пройшов досить довгий історичний розвиток. Фінансовий контроль, як і фінанси, пройшов тривалий період свого становлення та розвитку ще в рамках докапіталистичних формацій. Окремі його елементи виявлялись в суспільних відносинах рабовласницької та феодальної формації. Відношення, що виникають у зв'язку із збиранням грошових податків, які нагадують суто підпорядковане значення в загальних економічних зв'язках натурального господарства та характеризуються свавіллям при їх встановленні, обумовлювали не менше свавілля при їх стягненні та здійсненні “фінансового контролю”. Відносини панування та підлеглості, що просякають всі соціальні верстви у рабовласницькому та феодальному суспільствах, культ “кулачного” права створювали сприятливу об'єктивну основу щодо розквіту різноманітніших “контрольних” форм діяльності збирачів державних податків. Типовим явищем щодо рабовласницької та феодальної формації було ототожнення доходів та видатків голови держави із державними доходами та видатками. Лише в період Римської республіки, коли в політичному житті рішучу роль відігравав Римський сенат, публічне господарство було відділено від приватного. У час її розквіту з'явилася розвинута система фінансових відносин, головним чином по лінії державних доходів: митні податки, акцизи, фіскальні монополії. Як доходи, так і видатки були розподілені на еріріум (казна Римського манату) та фіск (казна імператора). Однак стягнення податків здійснювалось дуже невпорядкованими методами. Важливою його формою була відкупа.

 

Це мало своїм наслідком  існування повного свавілля при  стягненні податків, оскільки публікани (відкупники), здобували від держави  за певну платню право збирати  податки, не забували при цьому й  власних інтересів. Грошові видатки  держави, які здобули деякій розвиток в Римської республіці, включали до себе й окремі елементи фінансового  контролю з боку Римського сенату. Однак ці елементи були досить незначними, так як навіть апарат державного управління містився в цілому не за рахунок  державних коштів, а за рахунок  різноманітних поборів з населення. Із занепадом Римської республіки (особливо в період Римської Імперії) ці елементи фінансового контролю зникли, так  як імператори, захопивши владу, розглядали казну як свою власну та абсолютно  довільно витрачали кошти. У зв'язку з появою римської імператорської найманої армії зростали податки з населення, збільшилось свавілля з боку збирачів податків. “Звідси під впливом  величезного фінансового свавілля посилювався тиск, що було одним  з істотних факторів, які прискорили погибель Римської імперії”.

 

Таким чином, розвиток фінансового  контролю в рабовласницькій формації відбувався значно повільніше, ніж  фінансів. Фінансове свавілля зіграло  велику роль в загибелі цього засобу виробництва.

 

В період раннього феодалізму фінансові відносини зникли повсюди. В подальшому по мірі розвитку товарно-грошових відносин все більш значення мали грошові податки. У зв'язку з постійними війнами зростали й державні грошові  видатки. Найбільш розвинуті форми  фінансових відносин при феодалізмі існували в містах -- центрах ремесел, мануфактур та торгівлі. Міста часто  викуповували у феодалів право на всякого роду податки і збори (торгові збори, монетну регалію, судові збори тощо). Все більш  широке розповсюдження одержують державні фінанси в часи абсолютних монархій, особливо у зв'язку з величезним зростанням видатків на утримання королівського  двору, заміною феодального ополчення  найманою армією, розвитком (незначним) практики державного субсидування промисловості, обумовленої головним чином потребами  армії та двору. Однак в епоху  феодалізму фінанси були невпорядковані. Вони не були цілісною системою грошових відносин, що регламентуються державою, які виникають у зв'язку з формуванням  та використанням загальнодержавного грошового фонду. В порівнянні з  існуючими елементами фінансів, фінансовий контроль був в початковому стані. Навіть в містах, де грошове господарство і фінанси були розвинуті сильно, мобілізація коштів на основі системи  відкупів та примітивних розкладочних зборів відрізнялася безконтрольністю та свавіллям. Фінансовий контроль над  грошовими ресурсами феодалів та монархів був повністю відсутнім  в силу таких обставин. Державна казна не відрізнялась від казни  голови держави, та монархи розпоряджалися грошовими ресурсами цілком безконтрольно, як власними коштами. В мобілізації  державних податків переважали розкладочні  податки, які породжували свавілля в їх стягненні. Податки були дуже невизначеними. Стягнення непрямих податків в формі “відкупів” також  приймало характер пограбування. Сама система збору податкових платежів приймала різні форми, починаючи  з покладання обов'язків збирачів ренти в сеньйорії на самих  селян з солідарною відповідальністю за сплату та закінчуючи наданням відкупів окремим національностям чи містам. Звідси стає зрозумілою потреба буржуазії, що народжується, побудувати податкову  систему, при якої платник залежав  би не від збирача податків, а  від закону. Істотним джерелом доходів в цей період був й продаж посад, встановлення всякого роду синекур тощо. Органи влади й суду аж до ХІХ в. утримувались за рахунок різних поборів з населення. Операції по державному кредиту, якими монархи широко користувалися, у банкірів, купців, лихварів також мали невпорядкований характер та здійснювались безконтрольно. Таким чином, фінанси в феодальному суспільстві розвиваються швидше, ніж фінансовий контроль.