Фінансове планування

Тема 10. Фінансове планування

Тема 10.  ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ

«…Завтра завжди настає. Воно завжди різне, і навіть найсильніша компанія опиниться в скрутному становищі, якщо до цього вона не працювала на майбутнє.».   П. Друкер

ЗМІСТ

1. Зміст і методи фінансового планування.

2. Методи розробки поточного фінансового плану.

4. Оперативне фінансове планування.

Ключові слова: ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ, МЕТОДИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ, СТРАТЕГІЧНЕ ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ, БЮДЖЕТ ІНВЕСТИЦІЙ, ПОТОЧНЕ ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ, БЮДЖЕТ РУХУ ГРОШОВИХ КОШТІВ, БЮДЖЕТНИЙ БАЛАНС, ПЛАТІЖНИЙ КАЛЕНДАР, ПОДАТКОВИЙ КАЛЕНДАР, КАСОВИЙ ПЛАН

1. ЗМІСТ І МЕТОДИ ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ

Фінансове планування – це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування й напрямками їхнього цільового використання відповідно до виробничих і маркетингових показників на плановий період. Головне завдання фінансового плану полягає в забезпеченні компромісу між прибутковістю, ліквідністю і ризиком при визначенні потрібного обсягу фінансових ресурсів при збереженні раціональних резервів в рамках оптимальної структури капіталу.

Деталізація цього визначення ставить  два важливих запитання:

1. про горизонти фінансового планування;
2. про методи фінансового планування і їх інформаційне забезпечення.

Горизонт фінансового планування – це часовий інтервал; у межах якого розробляється фінансовий план.

За ознакою горизонту планування розрізняють стратегічні, довгострокові, поточні і оперативні фінансові плани (рис. 1).

Цілі фінансової стратегії мають підпорядковуватися загальній стратегії розвитку підприємства і спрямовуватися на максимізацію ринкової вартості підприємства. Стратегічне фінансове планування слабо формалізоване і стосується, головним чином, прийняття рішень щодо структури капіталу і визначення найбільш привабливих джерел залучення довгострокового капіталу (емісія акцій чи позикові кошти). Горизонт стратегічного фінансового планування залежить від тенденцій макроекономічних показників, стану фінансового ринку, галузевої приналежності підприємства. На основі фінансової стратегії розробляються довгострокові фінансові плани.

Горизонт довгострокового фінансового планування – це проміжок часу, в межах якого фірма здатна дати прийнятну оцінку інвестиційним рішенням за всіма доступними альтернативними інвестиціями з врахуванням фінансово-економічних умов розвитку, що змінюються. Вихідні дані, що характеризують стратегію та інвестиційну політику фірми на майбутній рік, звичайно, містяться  в бізнес-плані фірми. Вони багато в чому конкретизовані в плані (бюджеті) капітальних вкладень.

Але в реальному житті жодна фірма не може обійтися без поточного фінансового плану, обмеженого рамками майбутнього господарського року. Поточне фінансове планування часто називають оперативним. Річний фінансовий план, що іноді називається бюджетом, деталізується поквартально і помісячно.

Рис. 1 – Види і зміст фінансових планів

Один з найважливіших висновків, що випливають зі схеми взаємин між службами фірми, полягає в тому, що за умов ринкової економіки внутрішньогосподарські інтереси підкоряються твердим вимогам плану збуту. Саме планами збуту визначаються плани постачання й виробництва, а фінансова служба фірми погоджує інтереси всіх цих служб у контексті пріоритету збуту. Цей пріоритет лежить і в основі фінансового планування, яким би методом воно не здійснювалося

Фінансове планування здійснюється в  рамках певних обмежень. Найважливішим обмеженням виступають критерії схильності до банкрутства (визначаються наявністю робочого капіталу, значенням коефіцієнта поточної ліквідності і коефіцієнта забезпеченості власними оборотними коштами). більше. Це перше і головне фінансове обмеження, або обмеження першого рівня.

Фінансові обмеження другого рівня витікають із необхідності розв'язання фундаментального протиріччя між прибутковістю, ліквідністю і ризиком. Саме ці обмеження є сполучною ланкою між планом доходів і витрат та прогнозним (плановим, бюджетним) балансом фірми.

Фінансові обмеження третього рівня виходять із обмежень щодо джерел фінансування. Певною мірою ця група обмежень характеризує граничні значення доступного фірмі капіталу й виходить із наявного власного капіталу і кредитоспроможності фірми.

Фінансові обмеження четвертого рівня випливають із необхідності оперативної підтримки параметрів операційного і фінансового циклу (див. тему 8.7). Ключову роль у системі фінансових планів відіграє бюджет (план) руху грошових коштів.

Варіювання параметрами руху грошових коштів дозволяє фірмі регулювати свою короткострокову політику в рамках меж безпеки, які визначаються: запасом ліквідності;  можливостями кредитування і реструктуризації боргу з врахуванням несподіваних змін операційного циклу.

Однією зі складних завдань, що стоять перед фірмою, є визначення планового обсягу виручки від реалізації продукції. Модні сьогодні моделі інтегрованого фінансового планування базуються на відомих моделях стійкого або досяжного росту [3, С. 265-270] і вже тому відривати їх від фінансових служб фірми навряд чи доречно. За всіма їх безсумнівними перевагами, що полягають в можливості аналізу величезної кількості варіантів за короткий проміжок часу, варто мати на увазі, що якість результату визначається якістю вихідних гіпотез щодо динаміки виробничої і фінансової діяльності фірми.

У фінансовому плануванні дуже важливо дотримуватися принципу варіантності. Це дозволяє досліджувати вплив альтернативних варіантів фінансової політики плановому періоді, зокрема:

1. зміни прибутковості власних коштів у рамках існуючих активів і з врахуванням здійснення інвестиційних проектів;
2. збільшення активів з позицій впливу часового лагу в одержанні прибутку від нових інвестицій;
3. диверсифікації видів діяльності, якщо від нового напрямку діяльності очікується різке зростання віддачі.

2. МЕТОДИ РОЗРОБКИ ПОТОЧНОГО ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ

Кожен раз, коли фірма розпочинає новий  господарський рік, перед нею стоїть завдання розробити фінансовий план (по західній термінології бюджет) для планового обсягу реалізації продукції, забезпечивши фінансову стабільність, ліквідність і прибутковість.

Поточне фінансове планування має  за мету

• досягнення збалансованості надходжень грошових коштів і витрат;
• одержання цільового обсягу прибутку в рамках допустимого ризику;
• організацію взаємовідносин з бюджетом, банками, дебіторами і кредиторами;
• забезпечення платоспроможності і фінансової стійкості.

Поточне фінансове планування полягає в розробці плану доходів і витрат, плану руху грошових коштів і планового балансу.

Бюджет доходів і  видатків, БДіВ, дозволяє зіставити доходи і видатки. Він є основою для розподілу прибутку й оцінки відповідності суми прибутку майбутнім витратам.

Прибуток і грошовий потік – не ідентичні поняття. Визнання прибутку визначається правовим моментом його одержання з врахуванням при його визначенні у складі собівартості амортизаційних відрахувань. Грошовий потік формується лише фактичними надходженнями і видатками грошових коштів без амортизаційних відрахувань. Бюджет руху грошових коштів (cash budget) – це план майбутніх грошових надходжень і видатків, звичайно на щомісячній основі.

Останніми роками найбільшого поширення на практиці одержали три методи фінансового планування: 1) метод відсотка від реалізації; 2) бюджетне планування; 3) розрахунково-аналітичний метод.

Підґрунтям для розробки поточного  фінансового плану є фінансовий план з операційної діяльності, тому що результативні показники цього плану є передумовою для розробки розділів плану з інвестиційної і фінансової діяльності.

Розглянемо методи розробки фінансового плану з операційної діяльності.

Метод відсотка від реалізації заснований на припущеннях:

1. більшість статей балансу безпосередньо залежить від обсягу продаж;
2. існуючий рівень активів є оптимальним для її обсягу продаж.

Сутність методу відсотка від реалізації полягає в розв’язанні двох завдань:

1. На основі запланованого  росту обсягу продаж на майбутній господарський рік, вираженого у відсотках, визначити майбутні видатки, активи й зобов'язання у вигляді відсотка від продажів.

2. З використанням отриманих фінансових параметрів скласти збалансовані формати планової інформації:

• плану доходів і видатків;
• планового балансу;
• бюджету руху грошових коштів.

Вирішення першого завдання не викликає особливих труднощів і виконується в наступній послідовності:

1. Збільшення всіх зв'язаних активів звітного балансу на відсоток від продаж.

2. Визначення обсягу нерозподіленого прибутку. Нерозподілений прибуток планового року дорівнює нерозподіленому прибутку на кінець звітного року плюс чистий прибуток планового року за винятком розподіленого на споживання прибутку.

3.  Визначення суми автоматично зростаючих рахунків пасивів (кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги та поточних зобов’язань).

4.  Обчислення дефіциту джерел  фінансування як різниці між  приростом активів і сумою  зміни джерел фінансування. Додатково необхідні фонди, ДНФ, визначаються за формулою:

 

,  (1)

 

де A – активи, які мають збільшуватися з обсягом продаж;

S – обсяг продаж базового року;

S₁ – обсяг продаж планового року;

DS – приріст обсягу продаж;

L – пасиви, що автоматично зростають разом з ростом продажу;

M – рентабельність реалізованої продукції;

d – коефіцієнт дивідендних виплат.

Приклад 1. Чисті доходи підприємства від реалізації продукції становили S=350 млн. грн., чистий прибуток – 105 млн. грн. Загальна сума дивідендних виплат акціонерам – 42 млн. грн. Фірма повністю використала свої виробничі потужності. Нижче наведено баланс підприємства на кінець базового року у млн. грн.

АКТИВ		Пасив
Необоротні активи	35,0	1. Акціонерний капітал	15,0
Оборотні активи,	87,5	2. Нерозподілений прибуток	66,0
у тому числі:		3. Іпотечна позика	6,0
Товарно-матеріальні запаси	58,0	4. Векселі видані	18,0
Дебіторська заборгованість	26,0	5. Кредиторські зобов’язання за товари, роботи, послуги	9,0
Грошові кошти	3,5	6. Поточні зобов’язання за розрахунками	8,7
Баланс	122,5	Баланс	122,5

Планом на наступний рік передбачене  зростання валового доходу на DS=70 млн. грн. або на 20%  Визначити потребу у додатково необхідних фондах.

Розв’язання. Для використання формули (1) треба: визначити пасиви, що автоматично зростають з ростом обсягу продаж (у нашому випадку – це п’ята і шоста стаття пасиву, знайти рентабельність реалізованої продукції базового року (М=105/350=0,3) і коефіцієнт дивідендних виплат (d=42/105=0,4). Підставляючи вихідні дані у формулу ( 1) маємо:

 

=(–54,64) грн.

 

Наступним кроком є визначення джерел фінансування. Додатково необхідні  фонди можуть бути покриті позиковими коштами чи залученим капіталом. На цьому етапі знадобиться ряд ітеративних процедур балансування активів і пасивів, бо залучення джерел фінансування вимагає певних витрат.

Більш детально про використання методу відсотка від реалізації дивись у підручнику  Є.Ф. Брігхема [2, С. 703-720].

Головне достоїнство цього методу – простота і ясність – зовсім не виправдовує погрішностей, викликаних спрощеннями. У реальній практиці є дуже багато факторів, які слід враховувати. Ці фактори підлягають окремому аналізу на основі іншої методології.

Основні недоліки планування методом відсотка від продажів: сумнівне припущення, що фірма постійно працює на повну потужність, всі зв'язані ресурси збалансовані, а для росту обсягу продажів потрібні лише капітальні вкладення. При наявності у фірми недовантажених активів використання цього методу викличе посилення ступеня неповного завантаження виробничих потужностей, що може привести до серйозних перекручень у кінцевих параметрах усього фінансового плану. До того ж, при широкій номенклатурі виробничих запасів за цим методом важко виключити з розгляду наднормативні запаси. Однак при всіх зазначених недоліках цей метод популярний у середовищі банкірів, які займаються прогнозуванням фінансового становища своїх клієнтів. Цей метод влаштовує банкірів не тільки тому, що він простий, але й тому, що для використання інших методів фінансового планування вони не мають у своєму розпорядженні достатньої кількості даних.

Але є й інший шляхи, що виключають ці недоліки. Якщо після прогнозу виручки здійснити реструктуризацію циклу потоку грошових коштів, аналогічне завдання можна вирішити більш обґрунтованим способом.

Суть бюджетного планування полягає в тім, що побудова планових форм фінансової документації здійснюється на основі ретельно вивірених умов формування кожного елемента активів, пасивів, доходів і витрат.

Фінансове планування операційних  грошових потоків засновано  на розробці системи бюджетів: збуту, виробництва, закупок, графіка погашення дебіторської заборгованості тощо (рис. 2).